Суб’єкт і об’єкт у педагогічному середовищі

Суб’єктом моральних відносин у педагогічному середовищі є педагог. Оскільки він є основною ланкою у навчально-виховному процесі, він здійснює широку взаємодію з учнями, їхніми батьками, колегами та ін., тому педагог є певним взірцем моральних відносин в системі педагогічної моралі. Об’єктами ставлення педагога-тренера є перш за все учні, їхні батьки, колеги, керівники педагогічного колективу, громадські організації, суспільство в цілому. Відносини з ними виникають на основі безпосереднього спілкування, що супроводжується емоційним сприйняттям людьми один одного, взаємною оцінкою кожної із сторін, а також у процесі розв’язання певних завдань і досягнення спільних цілей. Педагогічна етика у професійній діяльності педагога-тренера розглядає моральне відношення як сукупність суспільних контактів і взаємних зв’язків, які виникають у педагога з тими людьми й закладами, стосовно яких він виконує професійні обов’язки. На основі такого підходу доцільно розглядати моральне відношення в таких підсистемах: «педагог – учні», «педагог – педагогічний колектив», «учитель – батьки», «учитель – керівник школи (навчального закладу)». Середовище, в якому відбувається спілкування і взаємодія між педагогами і учнями, має як загальні, так і особливі соціальні ознаки. Провідна роль учителя в цьому середовищі обумовлює підвищені моральні вимоги до нього, тому що об’єктом його впливу є діти, які ще не мають повністю сформованих моральних орієнтирів і цінностей. Саме через спілкування, взаємодію педагога з учнями у них формуються і закріплюються основні моральні установки, ідеали, життєві позиції. Світ дорослих діти пізнають через призму моральних поглядів, цінностей учителя. Тому важливою умовою впливу педагога на вихованця є позитивні стосунки між ними. Створити такі стосунки – важливе завдання педагога. Педагогічна етика у стосунках «педагог-тренер-вихованець» має свої особливості, які пов’язані зі специфікою спортивної діяльності. Розглянемо їх. Педагог-тренер у процесі навчально-тренувальної діяльності має можливість впливати на мотиваційну сферу учнів, інтереси, потреби, мотиви, цінності та ін. Ці мотиви проявляються і розкриваються у процесі занять спортом, а це викликає необхідність дотримуватися певних норм спортивної етики; розвивати прагнення до подолання труднощів на шляху до спортивних досягнень; виховувати спортивну працелюбність, волю та інші особистісні якості й властивості. При цьому тренер сам має демонструвати відповідні установки, інтереси, прагнення і особистісні риси. Спортивна діяльність сама по собі не виховує позитивних особистісних якостей, тому у спортсмена можуть сформуватися негативні риси характеру (егоїзм, надмірне честолюбство, марнославство, зарозумілість та ін.). У процесі взаємодії з учнями тренеру необхідно цілеспрямовано здійснювати їхнє моральне виховання, стимулювати спортсменів до самовиховання і самовдосконалення. Педагогічна етика тренера реалізується через інформаційну взаємодію зі спортсменом. Плани, рекомендації, поради, настанови, зауваження – це найбільш поширені виховні методи і форми впливу на свідомість спортсмена, на його ставлення до спортивної діяльності та її результатів. Чесність, відвертість, співробітництво, прагнення допомогти вихованцю – ці моральні риси є запорукою високих досягнень і успіхів спортсмена. У педагогічній діяльності тренера важливою рисою є вимогливість до спортсмена на основі об’єктивної оцінки його функціональних можливостей. Вимогливість тренера, з позицій педагогічної етики, має проявлятися у тактовності, витримці, чіткості та послідовності вимог, коректності у спілкуванні з вихованцями, неприпустимості приниження гідності вихованців, брутальності. Для спортивної діяльності, на відміну від інших видів активності людини (спілкування, ігрової діяльності, навчання), характерним є не просто досягнення певного результату, а, як правило, досягнення найвищого результату, прагнення першості. Тому в рамках педагогічної етики педагога-тренера можна виділити такий етичний принцип, як відповідальність за результат спортивної діяльності, який, по суті, є спільним досягненням тренера і спортсмена. Тобто педагогічна взаємодія тренера і вихованця має бути побудована таким чином, щоб і тренер, і вихованець разом йшли до поставленої мети – досягти найвищого результату, зробити внесок у розвиток спорту, прославити країну або певне спортивне товариство. Педагогічна етика тренера у процесі навчально-тренувальної діяльності має ще один важливий аспект, пов'язаний з контролем спортивних навантажень юних спортсменів. Формування рухових актів здійснюється в екстремальних умовах тренувальної і змагальної діяльності у відповідності до кінцевого результату. Процес формування рухових актів спортсмена відбувається шляхом автоматизованого управління діями, що складаються з певної системи рухів і регуляторних актів. Цей процес, тривалий за часом, вимагає наполегливості, витримки, вольових зусиль як з боку тренера, так і з боку вихованця. Отже, дотримуючись педагогічної етики, педагог-тренер маєзважено і раціонально підбирати спортивне навантаження, яке б відповідало тренувальному процесу і не порушувало б його організації; не ставити перед спортсменом незвичних (або надзвичайних) завдань, що викликають несприятливі реакції психіки і функціональних систем; виявляти реакцію спортсмена на тренувальні впливи відповідно до умов змагальної діяльності й з урахуванням рівня підготовленості до неї спортсмена [2]. Аналіз спортивно-педагогічної діяльності тренера показав, що ця діяльність пов’язана з постійним самовдосконаленням; необхідністю вирішувати складні педагогічні завдання та експериментувати; пошуком нових методів і форм роботи; вимагає гнучкості й самостійності мислення при прийнятті рішень; вимагає високої творчої енергії і самовіддачі, концентрації творчих зусиль задля досягнення поставленої мети. Тобто педагогічна етика педагога-тренера тісно пов’язана з процесом постійного професійного самовдосконалення. А саме з накопиченого досвіду тренер має виділити ті знання, які найбільш відповідають ситуації, трансформувати їх, наблизити до конкретних умов; самостійно переробляти накопичені знання, критично їх оцінювати; бачити перспективи розвитку особистості юного спортсмена і обирати правильні шляхи для цього розвитку; постійно розширювати власний обсяг знань, використовувати нові наукові досягнення в галузі фізичної культури і спорту. Від цих елементів професійного самовдосконалення значною мірою залежить результат педагогічної діяльності тренера, тобто спортивні досягнення спортсменів.