13.9. Екологізація виробництва і «зелені» технології

З метою подолання екологічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію виробництва. Екологізація виробництва – це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шляхами: впровадженням раціонального природокористування (заощадження природних ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) та проникненням екологічних нововведень у промисловість (виробництво продукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне перероблення сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсіюваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

Одним із основних шляхів екологізації промисловості є вдосконалення і модернізація технології виробництва, в тому числі уловлювання викидів, комплексне перероблення стічних вод і відходів та використання продуктів перероблення як вторинної сировини, тобто перетворення забруднювальних речовин на корисні продукти. Другий напрям екологізації виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення і третій – це виробництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних («зелених») технологій. Очікують, що останній напрям, пов’язаний з виробництвом устаткування для «зелених» технологій, набуватиме дедалі більших масштабів у промисловості розвинених країн.

Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі системно-екологічного механізму. Під останнім розуміють процес, що відбувається між вихідним і завершальним еколого-економічними станами виробничої системи, з урахуванням поставлених цілей екологічної модернізації виробництва. Отже, в результаті екологізації виробництва отримують модернізовану модель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту.

На основі комплексного аудиту, який включає обстеження промислової ділянки, прилеглої місцевості, відходів та системи екологічного менеджменту тощо, розпочинають процеси екологізації виробництва з формулювання завдань та розроблення програми. Після цього перехід від вихідної до кінцевої, або модернізованої, екологічної моделі здійснюють шляхом екологічного інжинірингу та екологічного маркетингу модернізації діючого технологічного процесу. В результаті у виробництво впроваджуються «зелені» технології, тобто екологічно безпечні технології, що забезпечують випуск екологічно безпечної продукції. Отже, за допомогою екологічного аудиту розробляють програму екологічного та технічного оздоровлення виробництва, за допомогою екологічного маркетингу-управлінські й технологічні рішення, спрямовані на виконання запропонованих заходів, за допомогою екологічного інжинірингу здійснюють впровадження всіх запланованих заходів у виробництво.

Таким чином, екологічний інжиніринг – це еколого-інженерна діяльність, що має на меті техніко-еколого-економічне обґрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на «зелену» модернізацію виробництва. У процесі екологічного інжинірингу проводять технологічні дослідження на пілотному устаткуванні. Наприклад, перевіряють технологічні рішення щодо очищення газодимових викидів, стічних вод або перероблення відходів виробництва. Це можуть бути також дослідження різних процесів удосконалюваної технології з метою зменшення витрат сировини, енергії, викидів, стоків та відходів виробництва.

Основними завданнями екологічного інжинірингу є:

• проведення пошуку на ринку «зелених» технологій відповідних технічних рішень, здатних задовольнити можливість виконання програми екологічної модернізації підприємства;

• еколого-економічне обґрунтування запропонованої програми екологізації виробництва;

• проведення необхідних технологічних досліджень на пілотних установках щодо доцільності використання запропонованих для модернізації технічних рішень (очищення стоків і викидів, перероблення відходів тощо);

• розроблення програми впровадження «зеленої» технології в діюче виробництво (програми екологічної модернізації виробництва);

• організація виконання програми впровадження «зеленої» технології;

• екологічне навчання персоналу підприємства.

• виробництво екологічно безпечної продукції та продуктів.

Екологічне навчання персоналу підприємства проводиться на всіх етапах екологічної модернізації. Воно має на меті реалізацію програми екологізації виробництва за умови досягнення бажаного ефекту при найменших витратах. Екологічне навчання підвищує інтелектуальний потенціал підприємства та забезпечує свідоме ставлення персоналу до вирішення екологічних завдань модернізації виробництва.

Опрацювавши цей розділ, ви повинні вміти:

1. пояснити правову систему управління державною політикою в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування і екологічної безпеки;

2. схарактеризувати правову відповідальність за екологічні злочини;

3. пояснити суть організаційної системи управління в сфері охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екобезпеки;

4. сформулювати основні цілі й завдання в сфері екологічної освіти та виховання;

5. дати визначення понять екологічного менеджменту, екологічного аудиту, екологічної експертизи, екологічного маркетингу та екологічного інжинірингу, сформулювати їх основні завдання.

З апитання і завдання для самостійної роботи

1. У чому полягає суть правової системи управління державною політикою в сфері охорони довкілля?

2. Як здійснюється узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища?

3. Чим регулюються суспільні відносини між людьми та природою в державі?

4. У якій формі здійснюється систематизація екологічного законодавства?

5. Поясніть, що таке кодифікація та інкорпорація екологічного законодавства.

6. Що таке екологічні злочини і як вони караються?

7. У чому полягає суть організаційної системи управління в сфері охорони довкілля?

8. Що має на меті державна система управління охороною довкілля?

9. Як здійснюється реалізація державної екологічної політики?

10. Які органи управління охороною довкілля ви знаєте?

11. Які ціль і мета екологічної освіти та виховання та як вони повинні здійснюватися?

12. Що таке екологічний менеджмент і які його основні функції?

13. Що таке екологічний аудит і які його основні функції?

14. Що таке екологічна експертиза і які її основні функції?

15. Чим відрізняється екологічна експертиза від екологічного аудиту?

16. В яких випадках здійснюють екоаудит?

17. Чого можна досягти завдяки запровадженню екоменеджменту та екоаудиту на підприємстві?

18. Що таке екологічний маркетинг і які його основні функції у виробничій сфері, у сфері природокористування?

19. Що таке екологічний паспорт підприємства і для чого його запроваджують?

20. Сформулюйте визначення «зеленої» технології.

21. Що розуміють під «екологізацією виробництва»?

22. У чому полягає суть екологічного інжинірингу і як він здійснюється?

Розділ 14

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

14.1. ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ НАВКОЛИШНЬОГО

ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Екологічний стан в Україні характеризується як кризовий. Низький рівень екологічної культури населення внаслідок незадовільної екологічної освіти та виховання, нераціональна структура народного господарства, пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і скидів стічних вод у водойми та перероблення відходів промисловості й комунально-побутового господарства, а також загальна криза економіки країни призводять до зниження продуктивності господарства, погіршення стану здоров’я людей і навіть до зменшення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю дітей. Це відбувається на фоні руйнування фізичного капіталу (заводів, фабрик, аграрних господарств тощо) і нераціонального використання природних ресурсів. При цьому значно погіршується стан довкілля і створюється загроза завдання непоправної шкоди біологічному й ландшафтному різноманіттю – лісовим, гірським і морським екосистемам, водоймам, лукам, землям тощо.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», яка розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні. В цій програмі сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля і раціонального природокористування належать:

• Формування збалансованої системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

• екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного й Азовського морів;

• будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

• забезпечення населення якісною питною водою;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

• збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.

Для здійснення Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

• створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

• реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

• запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

• створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення в сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів;

• створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

• захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих містах і промислових центрах;

• здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

• запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист підземних вод від забруднення;

• захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання;

• збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

• підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

• знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів;

• зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

• забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил;

• створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно-технічного походження. Практичне здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення та виконання окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм. Ці програми спрямовуються на втілення в життя визначених вище пріоритетів.