Тема 9 макроекономіка як наука. Національний продукт
Макроекономіка: суть, мета і інструменти.
Національний продукт, його форми і методи виміру.
Споживання, заощадження та інвестиції. Рівновага економіки.
Макроекономіка– це наука, що вивчає закономірності розвитку економіки як єдиного цілого, як економічної системи, так і окремих її агрегатів, тобто вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятість, безробіття та цін.
Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників національного господарства держави.
Цілямимакроекономіки є: обгрунтування та вибір шляхів зростання обсягу національного виробництва та його ефективності; досягнення високої зайнятості населення; стабільності загального рівня цін та грошової одиниці; позитивного сальдо платіжного балансу.
Інструментимакроекономіки: фіскальна політика (урядових доходів та видатків); монетарна політика (регулювання пропозиції грошей); політика регулювання доходів; зовнішньо-економічна політика.
Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає загальну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік.
Кінцеві товари– це товари, які купляються для кінцевого споживання. Вони не використовуються ні для перепродажу, ні для переробки.
З метою уникнення подвійного рахунку при обчисленні ВВП враховується додана вартість – це різниця між виторгом фірми і вартістю сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Є два підходи до вимірювання ВВП.
Видатковий підхід – це сума видатків на купівлю кінцевих товарів і послуг (видатки на споживання домогосподарств (С), інвестиційні видатки фірми (Іg), державні видатки на товари і послуги (G), видатки іноземців (Хn).
Доходний підхід– це сума загальних доходів, отриманих вітчизняними постачальниками ресурсів (заробітна плата, рента, процент, прибутки) і інші витрати (платежі) – амортизаційні відрахування і непрямі податки.
Розрізняють номінальний ВВП, вирахований в цінах поточного року, і реальний ВВП, вирахований в порівняльних цінах (цінах базового року), без інфляційних нарахувань. Реальний ВВП вираховується шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП.
У системі національних рахунків використовуються також такі вимірники національного продукту:
чистий внутрішній продукт (ЧВП)– це ВВП за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизаційних відрахувань);
національний дохід– це ЧНП за мінусом непрямих податків (на додану вартість, акцизного збору);
особистий дохід (ОД)– дохід, одержаний домогосподарствами (із врахуванням трансфертних платежів) до сплати податків;
використовуваний дохід (ВД)– це особистий дохід за мінусом податків, тобто це та частина особистого доходу, яка використовується домогосподарствами на їх розсуд.
Використовуваний дохід поділяється на:
видатки на споживання (купівлю товарів поточного споживання, тривалого користування та послуги);
особисті заощадження (частину доходу, що не споживається).
Основним фактором, що обумовлює пропорції між споживанням і заощадженням, є величина доходу: вищих дохід обумовлює більшу частку заощаджень. Взаємозв’язок між величиною видатків на споживання і обсягом використовуваного особистого доходу знаходить відображення в функції споживання.
Виходячи із двох підходів підрахунку обсягу ВВП, величина заощаджень дорівнює величині інвестицій (хоча на практиці не всі заощадження використовуються для інвестицій). Інвестиції– це видатки на приріст основного капіталу – будівництво нових підприємств, закупівлю устаткування, машин та обладнання (чисті інвестиції) і на відшкодування зносу основного капіталу (амортизація).
Рівноважний обсяг ВВП знаходить відображення у рівності сукупних видатків і обсягу виробництва. Він досягається в тому випадку, коли домогосподарства заощаджують стільки, скільки бізнес може прибутково інвестувати.