8. Причини розпаду Київської Русі та її історичне значення як першої держави українського народу.

Ще за свого життя Я. Мудрий поділив державу між своїми синами, намагаючись позбутися розбрату. Спочатку Ярославичі жили в злагоді, але незабаром почалися міжусобиці. Цим скористалися нові вороги Русі – половці, а також Угорщина і Польща. Угорський король захоплює Закарпаття.

Причини феодальної роздробленості:

• Перетворення земельного володіння у спадкове, вотчинне

• Військово-політичне посилення удільного боярства

• Зростання міст, суперництво між ними і Києвом

• Розвиток земель

• Розвиток державності на території Київської Русі

Історичне значення Київської Русі полягає у наступному:

• Русь стала першою великою східнослов'янською державою, що об'єднала майже всі східнослов'янські племена;

• Русь, що існувала близько 400 років, заклала традиції державотворення в Україні, на її досвід спиралися наступні державні діячі України;

• Київська держава слугувала надійним захистом Європи від східних кочовиків, з її падінням татарські орди вторглися в Європу;

• державне життя дало могутній поштовх розвитку української народності та її культури;

• прийняття християнства прискорило культурний розвиток слов'ян, включило їх до європейської спільноти цивілізованих народів, підняло авторитет держави на міжнародному рівні.

9. Утворення Галицько-Волинського князівства, державний устрій та міжнародні зв`язки за правління Данила Галицького.

У 1199 р. бояри закликали волинського (спершу новгородського) князя Романа Мстиславича (1199-1205), внука Ізяслава ІІ Мстиславича, який об`єднав Галичину з Волинню і створив Галицько-Волинське князівство зі столицею у Галичі, потім Холмі (тепер м.Холм у Польщі), а з 1272 р. у Львові.

Особливості державного устрою Галицько-Волинського князівства: 1. держава тривалий час не поділялась на уділи; лише по смерті Данила вона розпалась на Галицьку і Волинську землі, які теж стали подрібнюватись; 2. влада фактично перебувала у руках великого боярства. Князівська влада передавалась у спадок старшому сину, при якому вагому роль відігравала мати-вдова.

У Галицько-Волинській державі було відоме спільне правління двох великих князів – з 1245 р. правління князівством здійснювалось у формі своєрідного керівного дуумвірату Данила, який безпосередньо правив у Галичині та Дорогочинській, Белзькій і Холмській землях на Волині, і Василька, який владарював над Володимиром з більшою частиною Волині.

У Галицько-Волинському князівстві існувала доволі розгалужена система місцевого управління. Цікаво, що Данило пробував запроваджувати європейське самоврядування у містах Галичини.  Воєводи, волостелі і посадники мали у своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який опирались при здійсненні управління підвладною їм територією. У сільських общинах обирались старости, які відали адміністративними і дрібними судовими справами та виконували деякі поліційні функції; вони підпорядковувались місцевій князівській адміністрації, найвищі посади в якій займали, головно, бояри. Незначні функції виконували биричі – збирали податки і данину, мостники – збирали плату за проїзд через мости, митники – стягували мита таін. Військо становили професійні князівська дружина і боярські загони (на заклик князя бояри мали з`явитись на чолі своїх загонів до місця зборів), на час ворожих нападів - народне ополчення, а також князі використовували наймані загони іноземців, які, однак, були ненадійними. З метою посилення боєздатності збройних сил та послаблення власної залежності від великих бояр Данило Галицький у середині 40-х рр. 13 ст. сформував регулярну піхоту (“пішці”) і переозброїв кінноту, в яких служили умовні володільці (держателі) земельних наділів, малі і середні бояри та залежні селяни цих земель, а також до піхоти могли входити жителі міст. Командував військом здебільшого сам князь, а також призначений ним і підпорядкований йому воєвода.Суд не був відокремленим від князівської адміністрації. Існував церковний суд, який діяв на підставі Церковних статутів князів Володимира і Ярослава. Галицько-Волинська держава проіснувала на сто років довше, ніж Київська Русь, її населення досягло високого рівня культури, і в цілому вона мала вагоме державно-політичне і культурно-духовне значення для всієї України.

Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету.