- •Тема III. Постійний електричний струм. 76
- •Тема VIII Випромінювання емх.. 135
- •2. Класична теорія електромагнетизму
- •3. Два види електричних зарядів
- •На відміну від зарядів, емп розподіляється у просторі неперервно. У цьому полягає одна з істотних відмін поля від частинок у класичній (не квантовій) фізиці.
- •4. Принцип близькодії
- •5. Деякі відомості з векторного аналізу
- •Деякі формули векторного аналізу.
- •1.Закон Кулона
- •Додаток Криволінійні координати
- •1)Закон Кулона стосується точкових зарядів;
- •3. Теорема Гауса
- •4.Потенціальний характер електростатичного поля
- •5.Скалярний потенціал.
- •6.Рівняння Пуассона і Лапласа
- •7. Загальний розв’язок рівняння Пуассона
- •8.Основні завдання електростатики
- •9. Теорема єдиності.
- •10.Енергія взаємодії електричних зарядів
- •11.Енергія електростатичного поля
- •12. Нестійкість електростатичних систем. Теорема Ірншоу.
- •13.Поле системи зарядів на далеких віддалях
- •14.Квадрупольний момент
- •15.Поверхневі і об’ємні заряди. Зв’язок між векторами е, d і р.
- •16. Діелектрики. Вектор поляризації.
- •17. Полярні діелектрики.
- •18.Умови на границі поділу двох діелектриків. А)Нерозривність нормальної компоненти d.
- •Б)Нерозривність тангенціальних компонент вектора е .
- •В)Закон заломлення ліній індукції на межі поділу двох діелектриків .
- •Г) Система рівнянь Максвелла для есп в діелектриках.
- •19. Електричне поле поляризованого тіла.
- •20. Електростатичне поле в провідниках.
- •21. Метод відображень.
- •Тема III. Постійний електричний струм.
- •1. Диференціальна форма законів Ома і Джоуля-Ленца
- •2. Умови стаціонарності струмів
- •3. Рівняння неперервності (закон збереження заряду)
- •4.Фактори існування постійного струму.
- •1. Поле всередині провідника.
- •2.Механізм існування постійного струму.
- •Тема IV Стаціонарне магнітне поле.
- •1. Магнітне поле струмів. Закон Біо-Савара-Лапласа. Закон Ампера.
- •2. Вектор-потенціал магнітного поля.
- •3. Циркуляція напруженості магнітного поля.
- •4. Рівняння Максвела для магнітного поля.
- •5.Магнітне поле струмів в однорідних магнетиках. Вектор в.
- •6.Сила Лоренца.
- •7. Пондеромоторна взаємодія струмів.
- •8. Коефіцієнт взаємної індукції.
- •Тема V: Квазістаціонарне електромагнітне поле
- •2.Інтегральна та диференціальна форма закону індукції Фарадея.
- •3. Енергія магнітного поля.
- •2*.Енергія магнітного поля (строге доведення).
- •Тема VI Змінне електорамагнітне поле
- •1.Струми зміщення.
- •2. Повна система рівнянь Максвела.
- •3.Загальний розв’язок рівнянь Максвела за допомогою скалярного та векторного потенціалів.
- •4.Теорема і вектор Умова—Пойтінга. Імпульс електромагнітного поля
- •Додаток:
- •Тема VII елektpomaгнітні хвилі
- •1. Хвильове рівняння
- •2. Плоскі електромагнітні хвилі
- •4. Властивості плоскої монохроматичної електромагнітної хвилі
- •4.Електромагнітні хвилі можна представити як потік релятивістських частинок.
- •5 . Фазова і групова швидкості
- •5. Відбивання і заломлення світла на межі двох діелектриків
- •7. Розповсюдження емх у діелектрику
- •8. Розповсюдження електромагнітних хвиль у провіднику.
- •9. Скін-ефект
- •Тема VIII Випромінювання емх..
- •1.Потенціали, що запізнюються.
- •2.Поле системи зарядів на далеких віддалях.
- •3. Дипольне випромінювання.
- •4. Інтенсивність випромінювання.
- •5.Випромінювання гармонійного осцилятора.
- •6.Випромінювання рамкової антени.
- •7. Розсіювання електромагнітних хвиль зарядами.
- •8. Реакція випромінювання
- •Тема X. Електродинаміка матеріальних середовищ.
- •1.Рівняння поля в середовищі.
- •2.Усереднення рівнянь Лоренца. Зв’язок між векторами h, b, j.
- •3.Електричні властивості діелектриків. Електронна теорія орієнтаційного механізму поляризації.
- •4.Магнітні властивості речовин.
- •Тема X Релятивіська електродинаміка.
- •1. Інваріантність рівнянь Максвела відносно перетворень Лоренца.
- •2.1.Аберація світла.
- •2.2.Ефект Доплера.
- •3. Рівняння поля в тензорній формі
- •4. Перетворення електричних і магнітних полів
- •5. Інваріанти електричного і магнітного полів
5. Деякі відомості з векторного аналізу
Ґрадієнт. Розглянемо скалярне поле, тобто область простору, кожній точці якої відповідає визначене значення скаляра φ:
φ=φ(P)=φ(r)=φ(x1,x2,x3),
де r - радіус-вектор, x1,x2,x3 - декартові координати точки P
Усім точкам поверхні, обумовленої рівнянням
φ(х1, х2, x3) = const,( 1)
відповідає однакове значення φ. Поверхня виду ( 1) називається
поверхнею рівня скаляра φ. Поверхню рівня можна провести через будь-яку точку поля.
При
зсуві з точки Р
на
відрізок dr
функція
φ отримує
приріст![]()
Останній вираз не залежить від вибору координат хі ,тобто представляє собою інваріант. Сукупність величин dxi утворює вектор dr.
Отже можна стверджувати, що величини dφ/dxі, суть проекції деякого вектора на осі хі. Цей вектор називають градієнтом скаляра φ і позначають символом grad φ. Отже,
(2)
або
![]()
Визначення (2) легко поширити на простір п вимірів. В останньому випадку число доданків у формулі (2) буде дорівнює не трьом, а п.
Доведемо, що компоненти градієнта перетворяться по формулах як компоненти вектора. Узявши дві системи координат: К і К', можна написати
![]()
Виразимо dxі через dx'k і підставимо ці значення в (3):
![]()
Змінимо в лівій частині порядок сумування по індексах i і k:
![]()
Індекси і та к є «німими». Як уже відзначалося, «німий» індекс можна позначати будь-якою буквою. Тому сума ліворуч не зміниться, якщо переставити індекси i і k. У підсумку одержимо
![]()
З отриманого нами співвідношення випливає
![]()
Таким чином, ми показали, що величини дφ/дхі при перетвореннях координат поводяться як компоненти вектора.
Гамільтон увів векторний диференціальний оператор Ñ (оператор набла чи оператор Гамільтона), що являє собою вектор зі складовими д/дх, д/ду, д/дz:
(4)
Сам по собі вектор Ñ змісту не має. Він набуває сенсу, будучи застосований до скалярної чи векторної функції. Так, при символічному множенні Ñ на φ виходить градієнт φ:
![]()
Отже, Ñφ = grad φ. Згідно (3) приріст φ може бути представлений у вигляді скалярного добутку векторів grad φ і dr:
dφ = grad φ • dr = (Ñφ) dr. (5)
При переміщенні по поверхні рівня φ залишається незмінною (dφ = 0). Звідси відповідно до (5) випливає, що вектор Ñφ у кожній точці поля спрямований по нормалі до поверхні рівня. Знайдемо швидкість зміни φ уздовж деякого напрямку l, тобто dφ/dl. Згідно (5) приростом φ на відрізку dl дорівнює (Ñφ) dl = (Ñφ)l dl, де (Ñφ)l—проекція градієнта на напрямок l.
Тому
.
Таким чином, проекція градієнта на деякий напрямок дає швидкість зміни функції в даному напрямку.
Відзначимо, що вектор Ñφ існує в кожній точці скалярного поля φ. Отже, градієнт утворює векторне поле, тобто область простору, кожній точці якої відповідає визначене значення вектора Ñφ.
Дивергенція.
Нехай нам дане поле вектора а. Потоком вектора а через поверхню f називається вираз
,(6)
де аn — проекція вектора а на позитивну нормаль до площадки df, df— вектор елементарної площадки, його модуль дорівнює величині площадки df, а напрям збігається з напрямом позитивної нормалі до площадки. Напрямок позитивної нормалі визначається в залежності від обставин. Так, наприклад, при обчисленні потоку через замкнуту поверхню позитивною вважається зовнішня нормаль. Назва «потік» обумовлене тим, що у випадку поля вектора швидкості рідини інтеграл ( 6) дає потік рідини через поверхню f , тобто об’єм рідини, що протікає через f за одиницю часу. Оточимо точку Р поля замкнутою поверхнею f. Обчислимо потік Фa через цю поверхню. Відношення Фа до V буде характеризувати властивості поля біля точки Р, усереднені по об’ємі V, усередині f. Чим менше лінійні розміри об’єму, тим ближче буде середня характеристика до даної характеристики поля в точці Р. Скалярну величину
(7)
називають дивергенцією векторного поля в точці Р.
м
ал.1
Визначення (7) є самим загальним, що не залежить від вибору координатної системи. Знайдемо вираз для дивергенції через проекції а на осі декартової системи координат. Візьмемо в околі точки Р об’єм у вигляді прямокутного паралелепіпеда з гранями,
перпендикулярними до координатних осей (мал. 1). Знайдемо потік вектора а через грані 1 і 2, які перпендикулярні до осі х. Зовнішня нормаль до грані 1 збігається по напрямку з віссю х. Тому для цієї грані ап = axl (індекс 1 указує, що значення ах береться в точці, що лежить на грані 1). Зовнішня нормаль до грані 2 протилежна по напрямку осі х. Тому для неї ап = - ax2 (індекс 2 вказує, що значення ах береться в точці, що лежить на грані 2). Сумарний потік через грані 1 і 2 дорівнює
(8)
де df = df1 = df2 (див. мал. l), ax1 і ax2 беруться для точок граней 1 і 2 з однаковими у і z. Інтеграл, що стоїть праворуч, береться по поверхні f кожної з граней 1 і 2. Розкладемо ах у ряд в околі точки Р:
(9)
Тут хр, ур, zp — координати точки Р, ахР — значення ах у точці Р, (дах/дх)Р і т. д. - значення похідних у точці Р, εх — величина більш високого порядку малості, чим різниці (х— хр), (у — ур), (z— zp), тобто величина, що зменшується швидше, ніж лінійні розміри паралелепіпеда.
Поклавши у рівняння (9) x = x1, знайдемо значення ах у точках грані 1 тобто ах1; поклавши x=x2, одержимо значення ax2. Віднявши ці значення один із одного, одержимо для протилежних площадок dfl і df2 (значення y i z для них однакові):
![]()
де знов-таки ε'х - величина, що зменшується швидше, ніж лінійні розміри об’єму.
Підставивши знайдене нами значення у формулу (8), одержимо
![]()
З мал. 1 видно, що добуток (х1- х2)f дає об’єм паралелепіпеда V. Тому:
![]()
де ε"х — величина більш високого порядку , ніж V.
Аналогічні вирази виходять і для потоків через пари граней, перпендикулярних до осей у і z:
![]()
Склавши разом Фх, Фу і Фr, одержимо повний потік вектора а через поверхню паралелепіпеда. Розділивши відповідно до рівняння (7) цей потік на V і зробивши граничний перехід) V →Р, прийдемо до формули
(10)
(через непотрібність ми опустили індекс Р при похідних). Знайдений нами вираз ( 10) для дивергенції можна записати у вигляді
(11)
У такій формі поняття дивергенції може бути поширене на векторні поля в просторі n вимірів. Визначення (7) також можна поширити на простір n вимірів. У цьому випадку під елементом об’єму варто розуміти dV*=dx1 dx2 dx3. .dxn
Інтеграл потрібно брати по гіперповерхні розмірності п —1. Елемент гіперповерхні, перпендикулярний до осі xk буде дорівнювати df*= dx1 dx2... dxk-l dxk+l. . .dxn.
У просторі чотирьох вимірів гіперповерхнею буде звичайний тривимірний об’єм. Рівняння (11) можна розглядати як суму добутків величин Ñі = д/дхі і aі тобто як скалярний добуток векторів Ñ і а. Тому дивергенцію можна представити у вигляді
diva=Ña.(12)
Величина (Ñа) існує в кожній точці векторного поля а.
Отже, дивергенція утворить скалярне поле, визначене в тій же частині простору, що і поле вектора а. Візьмемо в поле вектора а кінцевий об’єм V, обмежений поверхнею f (2). Розіб'ємо цей об’єм на елементарні об’єми DV. Згідно (7) для потоку DФа через поверхню такого об’єму можна написати DФа = diva×DV = Ña×DV. Складемо ці рівняння для всіх елементарних об’ємів. мал. 2.
П
ри
сумуванніDФа
потоки
через грані, що розділяють два сусідніх
об’єми, взаємно знищаться (для суміжних
об’ємів потоки відрізняються знаками,
тому
що зовнішні нормалі n і n' мають протилежні
напрямки). Некомпенсованими залишаться
тільки потоки через ділянки зовнішньої
поверхні f, так що в сумі вийде потік
вектора а через цю поверхню.
Сума праворуч у границі (при DV—»0)
перетвориться в інтеграл по всьому
об’ємі.
Наближена рівність у границі
перейде в строгу рівність.
У результаті одержимо
(13)
Отримане нами співвідношення називається теоремою Остроградського — Гауса. Словесне формулювання цієї теореми говорить: потік вектора через замкнуту поверхню дорівнює інтегралу від дивергенції по об’ємі, обмеженому цією поверхнею.
Ротор.
Циркуляцією вектора а по контурі Г називається вираз
(14)
Наприклад, у потенціальному полі сила циркуляції вектора F дорівнює роботі сил на замкнутому контуру Г.
Візьмемо в околі точки Р контур Г, що лежить у площині, що проходить через Р. Знайдемо циркуляцію Са по цьому контурі. Відношення Са до поверхні f, охоплюваної контуром, буде характеризувати властивості поля в околі точки Р, усереднені по поверхні l. Чим менше лінійні розміри поверхні, тим ближче буде середня характеристика до дійсної характеристики поля в точці Р. У границі, при стягуванні контуру до точки Р, середня характеристика перетвориться в дійсну. Таким чином, властивості векторного поля в деякій точці Р можна охарактеризувати величиною
(15)
В
еличина
(15) залежить не тільки від властивостей
поля в точці Р, але і від орієнтації
площини, у якій лежить контур.
Орієнтацію
цієї площини в просторі можна задати
нормаллю
до площини, зв'язаної з напрямком обходу
по контурі
Г при інтегруванні правилом правого
гвинта (мал. 3). Для
різних напрямків n величина ( 15) буде
мати в одній
і тій же точці Р
різне
значення, причому, як легко зміркувати,
протилежним напрямкам n відповідають
значення величини ( 15), що відрізняються
тільки знаком. Отже,
величина, обумовлена формулою (15),
поводиться як проекція деякого вектора
на напрямок нормалі до контуру Г. Цей
вектор називають ротором векторного
поля в точці Р
и
позначають символом
rot a.
Таким чином,
.
(16)
мал..4
Ф
ормула
( 16) дає саме загальне визначення
ротора, що не залежить від вибору
координатної
системи. Знайдемо вираження для ротора
через проекції
вектора rot×a
на вісь х.
Для
цього візьмемо
в околі точки Р
контур
Г, що лежить у площині, перпендикулярної
до осі х
(мал.
4). Напрямок
обходу по контурі виберемо так, щоб
воно утворювало з напрямком осі
х.
правогвинтову
систему. Тоді напрямок
n
і осі х
збіжаться
і вираз (16)
дасть (rot×a)x.
Для вибраного нами
контуру
![]()

де const включає в себе три складових, які не залежать від y і z, eу-величина більш високого порядку малості, чим лінійні розміри контуру. Отже,
![]()
Легко зміркувати, що ∮dy = 0. Точно так само дорівнює нулю інтеграл
.
З мал. 4 неважко побачити, що ∮zdy = -f де f- площа контуру. Отже
(17)
де eу' -величина більш високого порядку малості, чим площа контуру f.
Зробивши аналогічні перетворення для az, отримаємо вираз
![]()
Інтеграли ∮dz і ∮zdz = 1/2∮d(z2) дорівнюють нулю, ∮ydz = f
Тому
![]()
Вирази (17) і (18) у сумі дають ∮aldl. Розділивши відповідно до виразу (16) цю суму на f і здійснивши граничний перехід, одержимо
![]()
Розглянувши циркуляцію для контурів, орієнтованих нормаллю n по осях у і z, можна одержати вираження для проекцій ротора на ці осі:
![]()
Формули для проекцій ротора на координатні осі легко запам'ятати, прийнявши до уваги, що в кожній з них індекс при rot∙a і букви, що стоять праворуч у знаменниках, утворять циклічну перестановку, здійснювану за схемою: х→у→z→x. Знаючи проекції, легко знайти сам вектор:
(19)
З врахуванням того, що, наприклад, даг/ду можна представити у вигляді Ñуаг і т.д. , запишемо формулу (19) у такий спосіб:
(20)
Нарешті, порівняння з формулою (VI. 31) дає нам право написати, що
rot∙a = [Ña](21)
С
користавшись
формулами для векторного
добутку, можна написати для ротора і
його k-й компоненти
наступні вирази:
![]()
![]()
Величина [Ña] існує в кожній точці векторного поля а. Отже, ротор утворить векторне поле, визначене в тій же частині простору, у якій задане поле вектора а. Візьмемо в поле вектора а довільну поверхню f, обмежену контуром Г (контур може бути будь-яким, не обов'язково плоским). Розіб'ємо цю поверхню на малі елементи ∆f (мал. 5). Згідно (16) для циркуляції ∆Са по границі елемента ∆f можна написати вираз ∆Са =[a]n ∆f, де [a]n — проекція [a] на нормаль до даного ∆f, зв'язану з напрямком обходу правилом правого гвинта.
Складемо ці формули для всіх ∆f. При сумуванні ∆Са інтеграли ∫al dl, узяті вздовж границі сусідніх площадок, взаємно знищаться (для суміжних площадок ці інтеграли відрізняються знаком, тому що беруться в різних напрямках). Некомпенсованими залишаться тільки інтеграли ∫aldl для ділянок, що збігаються з контуром Г, що обмежує f. Ці інтеграли дадуть у сукупності циркуляцію а по контурі Г. Сума праворуч у границі (при ∆f→0) перетвориться в інтеграл по поверхні. Наближена рівність у межі перейде в строгу рівність. У підсумку одержимо
(23)
Знайдене нами співвідношення називається теоремою Стокса. Словесне формулювання цієї теореми говорить: циркуляція вектора а по замкнутому контурі Г дорівнює потоку вектора [a] через поверхню, натягнуту на контур Г.
Поверхня, по якій береться інтеграл у правій частині формули (23), може бути будь-якою, важливо лише, щоб вона спиралася своєю границею на контур Г. Напрямок нормалі n повинен бути погоджений з напрямком обходу контуру Г при інтегруванні.
Застосування оператора Ñ до добутку функцій.
При складанні формул, до яких входить , потрібно керуватися як правилами векторної алгебри, так і правилами диференціального числення. Нехай, наприклад, φ і y — скалярні функції точки. Тоді
(φy)=y(φy)+φ(φy) ( 24)
(індекс при вказує, на яку з функцій вона діє). Співмножник, на який у даний момент посилається не діє, можна винести з-під знаку (оператор діє тільки на величини, що стоять за ним). Тоді формула (24) прийме вигляд (φy) = φyy + yφ φ. У написаному нами вираженні, мабуть, немає необхідності в індексах при , так що остаточно
(φy) = φy+yφ.(25)
(читається: «фі градієнт псі плюс псі градієнт фі»).
Застосуємо до добутку φ∙а. У цьому випадку мається дві можливості — вектори і φа можна перемножити як скалярно, так і векторно. Відповідно одержимо
(φa) =φ(φa) +a(φa)=aφ + φa(26)
(«а градієнт фі плюс фі дивергенція а»),
[,(φа)=[φ,(φа)]+[а,(φа)]=[(φ),а] + φ[a]. (27)
Тепер застосуємо до добутку [ab], перемноживши вектори спочатку скалярно: [ab]=а[ab] –в[ab]. Здійснимо в кожному з доданків циклічну перестановку [a,b]=b[aa]+a[bb]=b[aa]-a[bb]
Опустивши непотрібні вже індекси, прийдемо до формули
[ab]=b[a] — a[b]( 28)
(«b ротор а мінус а ротор b»).
Помножимо [ab] на векторно: [,[ab]] = [а,[ab]] + [Ñb,[ab]]. Розгорнемо кожне з доданків по формулі «бац мінус цаб»):
[,[ab]] = a(аb) — b(aa) + a(bb)— b(ba).
Розставивши множники так, щоб можна було опустити індекси при , одержимо
[,[ab]] = (b)a — (a)b + a(b)— b(a). ( 29)
Вирази (a) і (b) суть скалярні диференціальні оператори. Наприклад,
(30)
Ці оператори можуть застосовуватися як до скалярних, так і до векторних функцій. У застосуванні до скаляра φ оператор (30) дає
(31)
При дії оператора (a) на вектор b отримуємо вираз
(32)
Застосуємо оператора (30) до добутку скалярної функції φ і векторної функції b:
(33)
Корисно знати значення виразу (a)r, де r - радіус-вектор, а-деякий довільний вектор. Підставивши в (32) r замість b і прийнявши до уваги, що ∂xk/∂xi = dik, одержимо
(34)
Формули (25) — (29) ми одержали легко. Складніше знайти градієнт скалярного добутку двох векторів: (a b), тому що неясно, що треба розуміти під, наприклад, виразом a(a b). Його не можна трактувати як (a ∙a )b, тому що операції перемножування а з b і застосування a не можна переставляти. Це можна обійти, скориставшись допоміжними співвідношеннями, що випливають з формули «бац мінус цаб»:
[а, [b]] = b(a∙ b)—b(ba) = b(a∙ b) —(a)b,
звідси
Ñb(a∙ b) = [a,[b]]+(a)b. (35)
Записавши таким же способом [b, [a]], прийдемо до співвідношення
а(a∙ b) = [b, [a]]+(b)a.(36)
Підстановка співвідношень (35) і (36) у формулу
(a∙b)= a(a b)+ b(a b)
приводить до наступного виразу для градієнта скалярного добутку векторів а і b:
(a∙b)=[a,[b]]+[b,[a]]+(a∙)b+ (b)a.(37)
Повторне застосування оператора Ñ.
У результаті впливу оператора на скалярні чи векторні функції отримуються нові векторні або скалярні функції, до яких у свою чергу можна бути застосований оператор .
Градієнт функції φ є вектор. Отже, до нього можуть бути застосовані операції і дивергенції, і ротора. Обчислимо дивергенцію градієнта. Відповідно до формул (2) і (11)
![]()
Таким чином,
(38)
де ∆-оператор Лапласа:
(39)
З пророблених нами операцій випливає, що
2= ∆.(40)
Однак потрібно мати на увазі, .що таке співвідношення між операторами і ∆ має місце тільки в декартових координатах. В інших системах координат, наприклад у циліндричній або сферичній, співвідношення (40) не виконується. Загальним визначенням оператора ∆, справедливим у будь-якій системі координат, є визначення, що випливає зі співвідношення (38), яке можна записати у вигляді
(41)
Знайдемо rot∙grad∙φ. Згідно (22)
(42)
Оскільки ∂2φ/∂хі ∂хк =∂2φ/∂хк∂хі, останній вираз дорівнює нулю, так що
rot∙grad∙φ = 0(43)
Цього і треба було очікувати, тому що [, φ] = []φ, а векторний добуток вектора на самого себе дорівнює нулю.
Обчислимо дівергенцію ротора. Відповідно до формул (11) і (22)

Тому що d2an/dxkdxm = d2an/dxmdxk, останній вираз дорівнює нулю. Отже,
div∙rota = 0.(44)
До цього результату можна було прийти відразу, прийнявши до уваги, що мішаний добуток векторів (яким є [a]) дорівнює об’єму паралелепіпеда, побудованого на векторах, що перемножуються. Тому при збігу двох співмножників із трьох такий добуток дорівнює нулю.
Для обчислення rot rot а будемо виходити з формул (22):
![]()
Зробимо циклічну перестановку індексів при ε так, щоб індекс k в обох ε виявився на останньому місці . У підсумку отримаємо

Здійснимо сумування по індексах m i n. У результаті отриманий нами вираз прийме вигляд
,
що можна представити в такий спосіб:

Отже ми отримали формулу
(45)
або
(46)
Легко переконатися в тому, що співвідношення ( 45) можна одержати, якщо розгорнути [,[a]] по формулі «бац мінус цаб», працюючи при цьому з як зі звичайним вектором.
З (46) випливає, що
(47)
Дивергенція є скаляром. Тому ніякої операції, окрім операції знаходження градієнта, до неї застосувати не можна.
