9. Бойові соратники б. Хмельницького та їх роль у Національно-визвольній війні середини XVII ст..

Створити з повсталих селян і козаків боєздатну армію, яка боролася за визволення України, Б. Хмельницький зміг, спираючись на своїх сподвижників. Серед них були представники різних станів -козацтва, української шляхти, міщан. У роки війни вони стали талановитими воєначальниками, будівничими держави, дипломатами.

Талант політика і полководця Хмельницького в сукупності з надбаним раніше авторитетом допомагає зібрати однодумців, соратників, найближчих оточуючих та помічників. До найближчого оточення гетьмана належали І. Богун, М. Пушкар, М. Кривоніс, К. Бурляй, І. Гиря, М. Гладкий; Ф. Джеджалій, І. Виговський, А. Жданович, Ф. Вишняк, М. Нестеренко, Д. Нечай, М. Криса, Б. Топига та інші.

Соратники Б. Хмельницького мали відмінні погляди з багатьох питань. Одні з них були досить поміркованими, інші – налаштованими радикально. Проте Б. Хмельницький зміг згуртувати їх навколо ідеї боротьби за визволення України. Соратника Хмельницького виявляли власну ініціативу також в розвідувальній справі. Серед полковників найкраще інформацію здобували Богун і Кривоніс. Створена Максимом Кривоносом розвідувальна мережа досягала своїми діями Кракова й Центральної Польщі. Іван Богун великого значення надавав розвідувальному забезпеченню бойових дій. Підлеглі полковника створювали повстанські загони в запіллі ворога, широко застосовували диверсійні акції. Після бою у 1650 р. біля містечка Купчиці Іван Богун звітує, що від схоплених польських шпигунів та „язиків” йому стало відомо: великі сили поляків йдуть на м. Слуцьк.

Уже в перших битвах поряд з Б. Хмельницьким були його побратими, з якими і у майбутньому він досягав перемог. Це і Максим Кривоніс, і Данило Нечай, і Іван Богун, і Іван Ганжа, і Михайло Кричевський, і інші його соратники. З ними були виграні битви і під Пилявцями (1648), під Зборовом (1649), під Батогом (1652), під Жванцем (1653).

10. Формування Української гетьманської держави в середині XVII ст..: територія, органи влади і управління, роль гетьмана.

Головним наслідком Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-1657 років стало створення Української гетьманської держави (Війська Запорізького). Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво.

Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. Полковники, сотники і міські отамани мали військові ранги і поряд з військовими обов'язками несли цивільну службу в адміністрації, фінансовій управі й суді. Було організовано різні ланки державного апарату. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Податки вперше почали надходити до Державного скарбу Війська Запорізького. Здійснювалося карбування власних українських грошей. У містах діяли органи самоврядування: у великих – магістрати, у менших – ратуші.

Українська держава мала власну символіку – прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.

Найвищим органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Проте з 1649 р. її функції здебільшого переходять до Старшинської Ради, що було характерною ознакою перегрупування козацтва і свідчило про зростання ролі козацької старшини. До складу Ради входили у першу чергу генеральна старшина і полковники. Іноді Старшинська Рада збиралася в розширеному складі. У ній також брали участь сотники, представники військового товариства та міської адміністрації, а також вищого духовенства. Рада ухвалювала законодавчі акти, розв'язувала всі адміністративні, господарські, військові та зовнішньополітичні справи, була верховною судовою інстанцією, перебирала на себе функцію обрання й усунення гетьмана. До компетенції Старшинської Ради належали також питання миру і війни, мирних переговорів, встановлення дипломатичних відносин.

Могутня влада концентрувалася в руках гетьмана. Гетьман обирався на довічний термін. Йому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Затверджував закони після їх ухвалення Генеральною радою. Очолював збройні сили країни. У гетьмана зосереджувалися функції виконавчого характеру. Він організовував діяльність центральних органів управління, здійснював контроль і нагляд за органами місцевої влади. Мав право надавати земельні ділянки із державного фонду.

В Українській гетьманській державі не було чіткого розмежування функцій між органами державної влади. Зокрема, повноваження гетьмана часто перекликалися з компетенцією Генеральної ради.

Чимало Б. Хмельницький зробив для зміцнення міжнародного становища української держави, для зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Ще 1648 р. він зав'язав стосунки з Туреччиною, що було потрібно з огляду на союзника України – кримського хана – васала турецького султана. Улітку 1650 р. Хмельницький погодився на прийняття турецького протекторату. Адже дуже нелегко було порозумітися з кримським ханом, який вимагав від гетьмана спільної війни проти Росії, щоб приєднати землі Астраханського і Казанського ханств. Щоб відвернути увагу хана від Москви, Б. Хмельницький запропонував йому спільний похід у Молдову, бо розумів її значення як торговельного шляху до Туреччини. Похід було успішно проведено у вересні 1650 p., і молдавський господар В. Лупул був змушений укласти союз з Україною та заручити свою дочку Розанду із старшим сином гетьмана Тимошем. Старша дочка Лупула була одружена з литовським князем Я. Радзивілом. Завдяки родинним зв'язкам із впливовим литовським магнатом Хмельницький сподівався досягти на майбутнє нейтралітету Литви.

Хмельницький справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р. населення складало 1,5 млн. осіб.