Історіографічний огляд

Проблеми соціокультурного розвитку Київської Русі, зокрема стародавні вірування східних слов'ян, уперше зацікавили вчених уже наприкінці ХVІІІ - початку ХІХ ст. Проте, як слушно відзначають з цього приводу сучасні фахівці, у роботах того часу було більше романтики та фантастичних уявлень, аніж опертих на джерела наукових концепцій. Утім, саме на основі праць цієї доби сформувалася так звана "міфологічна школа". Чи не найкращою працею, написаною вже в другій половині ХІХ ст. із застосуванням елементів критичного опрацювання матеріалу, є тритомник О.Афанасьєва "Поэтическиевзглядыславян на природу" (М., 1865-1869). На початку ХХ ст. було підготовлено цілий ряд досліджень, у яких зазначена проблематика в тій чи іншій мірі знайшла своє відображення. Зокрема, про дохристиянські вірування слов'ян та запровадження на Русі християнства йшлося в узагальнюючій праці Є.Голубинського "Историярусской церкви" (М., 1901), монографічному дослідженні М.Гальковського "Борьбахристианства с остатками язычництва в ДревнейРуси" (Москва 1913, Харьков 1916. - Т.1,2), статті Є.Анічкова "Язычництво и Древняя Русь" (1914) та ін. Початкова історія Руської православної церкви висвітлювалася у працях В.Пархоменко "Начало христианства на Руси. ОчеркизисторииРуси ІХ-Х вв." (Полтава, 1913), М.Присьолкова "Очерки по церковно-политическойисторииКиевскойРуси Х-ХII вв." (СПб., 1913), О.О.Шахматова "Корсунская легенда о крещении Владимира" (СПб., 1906). У радянській історіографії проблематика дохристиянських вірувань слов'ян та історія православної церкви загалом перебували на периферії наукових зацікавлень вітчизняних медієвістів. Попри все, за більш ніж півстоліття розвитку радянської історіографії у ній з'явився цілий ряд праць, присвячених висвітленню зазначеної проблематики. Концептуальною основою для переважної більшості з них став закладений ще у 1920-х рр. тогочасним напівофіційним главою радянських істориків М.Покровським науково-пропагандистський підхід до історії релігії, що цілком відповідав потребам антиклерикальної пропаганди, але був далеким від інтересів науки. І лише небагатьом представникам тогочасної історичної науки вдалося вийти за вузькі рамки офіційно задекларованих підходів. Серед тих, кому все ж вдалося це зробити (попри новітню критику багатьох концептуальних положень та системи аргументацій), варто назвати праці М.Нікольського "Дохристианскиеверования и культыднепровскихславян" (М., 1929) та Б.Рибакова "Язычництводревнихславян" (М., 1981). Своєрідний перелом у підходах до вивчення історії давньоруської церкви знаменували собою праці Я.Щапова "Церковь в системегосударственнойвластиДревнейРуси / Древнерусскоегосударство и егомеждународноезначение" (М., 1965), "З історії давньоруської церкви Х-ХІІ ст." ("Український історичний журнал", 1967), "Церковь и становлениедревнерусскойгосударственности" ("Вопросыистории", 1969), "Княжескиеуставы и церковь в ДревнейРуси ХІ-ХІV вв." (М., 1972) та ін. В них учений у вельми толерантній формі, неупереджено та об'єктивно дослідив проблеми виникнення та розвитку церковно-адміністративного устрою Київської Русі, місця та ролі православної церковної організації в її економічному житті тощо. Широке коло питань, пов'язаних з ранньою історією християнства на східнослов'янських землях, наслідками запровадження цього віровчення в різноманітних сферах суспільно-політичного життя Київської Русі та інші, знайшли своє висвітлення в узагальнюючих працях українських істориків, що жили та працювали за кордоном - І.Огієнка, Н.Полонської-Василенко, М.Чубатого "Історія християнства на Руси-Україні (до року 1353)" (Рим, Нью-Йорк, 1965), І.Власовського та ін. Відзначення тисячолітнього ювілею хрещення Русі дало новий поштовх до активізації наукових студій цієї проблеми. Причому, враховуючи з одного боку намагання тогочасних державних органів активно впливати на формулювання офіційного тлумачення суті цієї події та з другого - певну ідеологічну розгубленість, праці, що вийшли напередодні та в часи святкування вікопомної події, є доволі неоднорідними за своїм науковим значенням та концептуальними підходами. Значна частина тогочасного наукового доробку віддзеркалювала погляди М.Покровського на історію церкви та релігії, відстоюючи застарілі класові підходи. Разом з тим, у цей час світ побачили і немало новаторських наукових студій. До числа останніх, безперечно, належить узагальнення багатолітніх наукових шукань, зроблене Я.Щаповим - "Государство и церковьДревнейРуси Х-ХІІІ вв." (М., 1989). У цій роботі автор комплексно висвітлив проблеми взаємостосунків князівської влади та церкви в давньоруській державі, висловив цікаві спостереження щодо становлення митрополичої кафедри в Києві та пов'язаних з нею системи єпископій, виникнення церковної юрисдикції тощо. Доволі грунтовний та вельми оригінальний погляд на проблему впровадження християнського віровчення на землях Київської Русі висловив у цей час відомий український історик Михайло Брайчевський, котрий 1988 р. опублікував працю "Утвердження християнства на Русі". У ній вчений запропонував власну концепцію щодо утвердження християнства в Київській Русі. На його думку, воно становило "не єдиночасовийбогонатхненний акт", а складний і довготривалий процес. Брайчевський висловив також чимало оригінальних ідей стосовно обставин введення християнства в Києві в часи правління князя Аскольда (а саме - наприкінці червня 860 р.), обгрунтував власне бачення хронології та місця облаштування митрополичої кафедри в Давній Русі тощо. У цей же час у світ виходять грунтовні праці Б.Рибакова "Введениехристианства на Руси" (М., 1987), О.Кузьміна "Падение Перуна (Становлениехристианства на Руси)" (М., 1988), колективні праці "Введениехристианства на Руси" / Отв. редактор А.Сухов (М., 1987), "Принятиехристианства народами Центральной и Юго-ВосточнойЕвропы и крещениеРуси" / Отв. редактор Г.Литаврин (М., 1988), "Запровадження християнства на Русі: історичні нариси" (К., 1988). Приємно визнати, що інтерес дослідників до проблематики соціокультурного розвитку Київської Русі загалом і ранньої історії Руської церкви, духовної культури та релігійної думки східного слов'янства не згас і після урочистостей 1988 р. Упродовж наступних десятиліть в українській історіографії з'явилися грунтовні праці, присвячені джерелам християнізації Київської Русі (Я.Дашкевич, А.Глушак), духовній культурі східних слов'ян (М.Попович, Я.Боровський, В.Горський), історії релігійної думки (Б.Лобовик, П.Яроцький, А.Колодний). Наприкінці 1990-х рр. побачило світ спеціальне дослідження В.Ричка "Церква Київської Русі (соціальний та етнокультурний аспект)" (К., 1997) та у співавторстві з О.Моцею "Київська Русь: від язичництва до християнства" (К., 1996). У них автори розкрили роль і місце християнської церкви в соціополітичній структурі Київської Русі, показали характер християнізації Русі, внутрішній символічний підтекст цієї грандіозної події, а також дослідили вплив церкви на еволюцію морально-етичних норм суспільного життя та процеси етнокультурного розвитку.