2. Загальна характеристика застосування правових норм як особливої форми реалізації правових норм.

2.1. Поняття, сутність та значення застосування правових норм.

Застосування правових норм - державно-владна діяльність, що здійснюється у передбачених законом формах компетентними державними органами, посадовими особами чи іншими уповноваженими на це суб’єктами з метою поширення приписів норм права на конкретні життєві випадки і конкретних осіб.

Характерні риси:

• Владно-імперативна діяльність, оскільки здійснюється зазвичай компетентним органом або посадовою особою, котрі наділені державно-управлінськими повноваженнями (президентом, головою обласної державної адміністрації та ін.) і повинні не виходити за їх межі;

• Здійснюється державними органами, посадовими особами чи іншими уповноваженими на це суб’єктами

• Має процедурно-процесуальний характер, оскільки, є не одноразовим актом, а процесом - офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних стадій;

• Характеризується стадійністю

• Має під собою юридичні підстави

• Діяльність, пов’язана з винесенням правозастосовних актів

• Застосування є родовим, індивідуально визначеним, стосується персоніфікованих суб’єктів,оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права, тобто полягає у "прикладанні" норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин;

• Спрямоване на урегулювання конкретних ситуацій

Основні функції правозастосовної діяльності:

• Організаційна

• Регламентуюча

• Конкретизуючи

• Охоронна

Соціальна сутність правозастосовної діяль­ності — встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.

Правозастосовна діяльність здійснюється зазначеними суб’єктами в «чужому інтересі», порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством. Вона являє собою не одноразовий акт, а процес, що складається з послідовних стадій. Завершується правозастосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосу- вання норми права, обов’язковість до виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо).

Застосування права є етапом його реалізації. Воно може завершувати реалізацію права.

За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видан- ня наказу про зарахування на навчання, видання свідоцтва про право власності на приватизований об’єкт та ін.).

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, спрямованою на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Вона здійснюється органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, нагляд за додержанням законів контрольна закупівля товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Вона здійснюється тільки загальними і спеціалізованими судами.

2.2. Підстави (необхідність) застосування правових норм.

До підстав застосування правових норм належать:

• Коли вчинено правопорушення і потрібно застосувати юридичну відповідальність до правопорушника

• Коли немає добровільного виконання зобов’язання і необхідно в примусовій формі виконати зобов’язання

• Коли з’явились перешкоди на шляху реалізації суб’єктом свого права

• Коли виникає спір про право і сторони самі не можуть знайти узгоджене рішення

• Коли ті чи інші юридично значимі дії з огляду на їх особливу важливість повинні пройти контроль з боку держави з метою перевірити їх правильність і законність, достовірність.

• Коли певні права та обов’язки не можуть виникнути з односторонніх дій самих суб’єктів, при цьому потребують винесення владного рішення

• Коли за законом необхідно встановити наявність чи відсутність певних юридичних фактів.

Підстави застосування норм права:

1) неможливість безпосередньо, без допомоги владних структур,

реалізувати свої права (право на навчання; право на нараху­вання і виплату пенсії);

2) необхідність вирішити спір про право (у майнових відносинах,

при оподаткуванні), коли сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (розподіл майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору);

3) необхідність вдатися до примусових заходів, визначити міру юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушень, невиконання обов'язків, перешкоджання у здійсненні прав (стягнення штрафу, конфіскація майна).

4) необхідність офіційно встановити наявність чи відсутність юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5) необхідність здійснити виконавчо-розпорядчу діяльність органів держави і органів місцевого самоврядування - вирішення кадрових питань (зарахування до штату, підвищення на посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень, нагородження, при­своєння звань, почесних посад тощо;

6)необхідність установити статус суб'єкта права (реєстрація уповноваженим органом громадських, державних і комерцій­них об'єднань);

7)необхідність вирішити організаційні питання (ухвалення постанови парламенту про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

2.3. Принципи застосування правових норм. Вимоги правильного застосування правових норм.

• Законність.Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки: 1) в межах компетенції, повноважень певного державного органу, закріплених в законодавстві; 2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується; 3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом; 4) у точній відповідності зі змістом закону; 5) у формі, передбаченій законом.

• Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосовуваної норми, які є об'єктивно істинними, правильними, вірогідними.

• Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що, коли застосовувана норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який дозволяє найкращим, найефективнішим, оптимальним способом досягти мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою.

• Справедливість - відповідність між діянням і винесеним рішенням у справі: а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослі- дження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточ- ного рішення; б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому - у тому випадку, коли зако­ном передбачені різні варіанти вирішення (тобто коли встановлені відносно визначені й альтернативні санкції").

• Своєчасність

• Гуманність