30. Види й жанри прилюдних виступів залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування

Прилюдний виступ – основний вид усного ділового мовлення

За змістом, призначенням, способом проголошення та обставинами

спілкування прилюдні виступи поділяються на жанри. Найбільш поширеними з

них є повідомлення, доповідь, промова, лекція, бесіда, дискусія.

Повідомлення – спосіб спілкування, призначений для передавання

інформації. З його допомогою передаються певні відомості від однієї

людини до іншої під час безпосереднього спілкування і через різні засоби

комунікації.

Доповідь – прилюдний виступ на певну тему або усне чи письмове офіційне

повідомлення про що-небудь керівникові.

Промова – виступ з якого-небудь приводу для висвітлення певної

інформації, впливу на розум, почуття і волю слухачів.

Лекція – усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або

середньому спеціальному навчальному закладі.

Бесіда – повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками.

Дискусія – широке прилюдне обговорення будь-якого спірного питання.

31. Підготовка тексту до виступу. Збирання та нагромадження інформації. Значення ілюстрацій різних видів

Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити літературу з обраної теми, знайти цікаві дані, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. Необхідно подумати, як розташувати цей матеріал, в якій послідовності. Перед оратором виникає ряд питань: якими словами розпочати виступ, як продовжити розмову, чим закінчити виступ, як завоювати увагу слухачів і утримати її. Тому важливо приділити серйозну увагу роботі над композицією промови.

Структура усного виступу містить у собі вступ, основну частину, висновки. Кожна частина промови має свої особливості, які необхідно враховувати під час підготовки до ораторської промови. Основну увагу необхідно приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Вступ і висновки не повинні бути занадто великими. Пропорційно вони менші за основну частину, бо функції першого - ввести в тему, другого - підбити підсумки того, що було сказано.

Вступ. У вступі підкреслюється актуальність теми, значення її для даної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання. Перед виступаючим стоїть важливе психологічне завдання - підготувати слухачів до сприйняття даної теми.

Основна частина.

При побудові головної частини зробіть все можливе, щоб план і допоміжні дані були ясні і цікаві. Організуйте головні ідеї у вигляді простого, конкретного плану. Відкидайте все, що не стосується вашої мети. Дайте визначення незвичних термінів; використовуйте якомога більше конкретних прикладів; наводьте у випадку необхідності висловлювання авторитетних осіб; задавайте питання, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої.

Висновки. Важливою композиційною частиною будь-якого виступу є закінчення. Переконливе і яскраве завершення запам'ятовується слухачами, залишає добре враження про промову.

Можна експериментувати, міняти частини твору, почати промову, наприклад, з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків. Але це може використовувати лише досвідчений оратор, початківцеві так чинити ризиковано

32. Форми підготовки прилюдного виступу (план і розгорнутий план виступу, тези виступу тощо).Робочим інструментом промовця може бути простий план, складний план,

виписки, тези, конспект або реферат.

Простий план – це короткий перелік основних питань, які розкривають зміст теми.

Складний план – розгорнутий перелік усіх питань, які стосуються теми, з деталізацією і висновками. Виписки – це відтворення своїми або чужими словами найбільш важливих положень теми. Дослівні виписки – цитати – містять найсуттєвіші думки, характерні фрази,

иписки – цитати – містять найсуттєвіші думки, характерні фрази, конкретні статистичні дані і супроводжуються вказівкою прізвища й

ініціалів їх автора, назви, року видання та сторінки цитованої праці.

Тези – коротке формулювання найважливіших положень, які ще мають бути

розкриті та обґрунтовані; в них немає фактів, ілюстрацій, полеміки.

Конспект – послідовний виклад змісту теми; він містить усі форми запису

– план, тези, виписки. Реферат – узагальнююча самостійна робота з

викладом основного змісту теми, стану розробки досліджуваної проблеми з

елементами наукового аналізу, із систематизацію нових даних та

авторськими висновками, а також з оглядом літератури.

13. Багатство й різноманітність мовлення як одна з основних ознак мовної культури. Мова народу - багата й різноманітна, індивідуальне мовлення може бути багатим і бідним, одноманітним і різноманітним.Джерелами багатства мовлення є лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, складені мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови, збагачені розвитком суспільства. Що рідше повторюються в індивідуальному мовному просторі одні й ті ж лексичні одиниці та їх комбінації, то багатше і різноманітніше таке мовлення. Цього можна досягти шляхом:а) засвоєння активного запасу загальнонародного словника літературної мови;б) стилістично обгрунтованого використання різноманітних структур словосполучень і речень;в) творчого налрацювання професійно орієнтованих лексичних одиниць;г) постійної спонукації власного мислення щодо оновлення засобів спілкування;ґ) активізації пізнавальної діяльності мовця, спрямованої на нагромадження одиниць (терміни та їх дефініції) лексико-семан-тичного рівня.Багатство лексики - це і багатство значень. Багатство мови твориться не лише кількісним його складом, але й якісним - глибоким знанням синонімічного потенціалу мови.

14.Чистота мови. Поняття чистоти мови на орфоепічному і рівні слововживання.

Чистота мови нормативного акта тісно пов'язана з правильністю мови, відповідністю нормам літературної мови.

Чистота мови передбачає відсутність позалітературних елементів - просторічних слів, діалектизмів, жаргонізмів, плеоназмів, слів-паразитів, суржику тощо.

Просторічні слова мають знижений (згрубілий, іронічний) колорит, властиві розмовно-побутовому стилю, відзначаються невимушеністю, фамільярністю.

Діалектизми - слова з обмеженою сферою вживання (цевот, тута, типіро, в цему тощо), характерні для жителів певної місцевості, у діловому стилі не вживаються.

Жаргонізми - слова, що відображають специфіку людей, об'єднаних спільністю інтересів (насамперед, професійних), та їхнє вживання небажане, оскільки вони надають документу характеру просторіччя (бігунок - обхідний лисі, махнути, сачку вати, кумекати тощо).

Слова-паразити - зайві, повторювані слова, що не мають змістового навантаження у фразі (реально, от, знаєш, ну, так би мовити тощо).

Архаїзми - застарілі слова, що з різних причин (найчастіше -соціальних) вийшли з ужитку (пристав, присяжні засідателі, податель, подаяніє, сіє прошеніє тощо).

Суржик - мова, у якій штучно об'єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.