19. Територія, умови і джерела формування козацтва.

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Основним їх заняттям, окрім хліборобства, було “уходництво” (промисли) та “добичництво”. Таким чином, утворились громади вільних людей на чолі з отаманом, котрі йшли в степи за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми, іншою здобиччю. Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.

Чисельність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками, які намагалися вийти з-під важкого соціально-економічного і національно-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти.

Таким чином, українське козацтво формувалося з багатьох джерел, на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась і ніколи не була закритою кастою, або класом, як намагалася пояснити марксистська ідеологія. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій і верств населення українських земель.

Основними чинниками, які створювали умови для появи і формування козацтва, були:

а) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжні між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

б) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та іншими;

в) поява значної кількості людей, які внаслідок погіршення умов життя, зростання повинностей та податків, прагнули переселитися на нові землі у пошуках кращої долі.

2. Основні причини виникнення козацтва. Основними причинами виникнення козацтва були:

а) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізацію нових земель;

б) посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян;

в) політика полонізації українського народу, наступ католицької церкви на права православної, посилення релігійного гніту українців;

г) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від турок і кримських татар.

20. Виникнення Запорізької Січі та її устрій. Д. Байда-Вишневецький.

Колонізація Середньої частини Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням гніту та зростання самосвідомості українського народу призвели до виникнення козацтва.  Козаки ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у державну територію Литви.

Постійна загроза з боку польських та литовських шляхтичів, а також турецько-татарських вторгнень спонукали козаків до об'єднання у ватаги, громади і товариства. Вони будували укріплені поселення, городки, і невеликі січі перебуваючи в яких можна було відбити напади кримчан та шляхти. Проте час, коли ці поселення об’єдналися у велику Запорозьку Січ визначити не вдалося. Перша документальна згадка про Запорозьку Січ вийшла з під пера польського літописця М.Бельського. Описи М.Бельського про козаків дають змогу зробити висновки, що об'єднання окремих укріплень у Велику Запорозьку Січ відбулося, приблизно у 1530-х рр.

Устрій

Запорозька Січ була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо.

Цим багатіям протистояла голота — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги.

Князь, гетьман запорозького козацтва

Дмитро (Байда) Вишневецький Військова кар'єра цього талановитого полководця, як і багатьох його попередників і наступників, розпочиналася з посади старости черкаського і канівського, староства яких були даровані йому королем Польщі 1550 року.

Маючи на меті створення потужного об’єднання для боротьби з татарами, князь Дмитро Вишневецький не рідко згадується як засновник Запорозької Січі.

В той час татари безперестану здійснювали набіги на південні поселення. Щоб назавжди закрити ординцям шлях в Україну, князь вирішив - поставити на острові Хортиця справжнє укріплення й тримати там постійний гарнізон приблизно 1555-1556 рр.

Встановлено, що острів мав стародавню назву Байда, тепер Мала Хортиця, саме тому Вишневецький увійшов в історію як Байда Вишневецький. Укріплення стало відоме як Хортицька Січ.

Хоч першу козацьку фортецю, Хортицьку Січ татари зруйнували, проте ідея не вмерла, її підхопили інші козацькі ватажки і вожді. Вона пережила князя Вишневецького і дійшла до наших днів.