Арабская культура в развитии мировой цивилизации

Арабская культура прошла сложный путь развития. В ней можно различить собственно арабскую культуру и культуру завоеванных арабами и исламизированных народов, которая нередко находилась на более высоком уровне, чем культура самих завоевателей. К арабской культуре в узком смысле слова обычно относят культуру Аравии и тех стран, которые подверглись арабизации и в которых сложилась арабская народность (Ирак, Сирия, Палестина, Египет, страны Магриба). Эта культура синтезировала достижения не только собственно арабской, но древневавилонской, персидской, среднеазиатской культур, а также наследие античности. Расцвет арабской культуры приходится на VIII-XI века. Они достигли значительных успехов в художественной литературе, в частности в поэзии, в любовной лирике, религиозной и придворной поэзии. Между X-XV вв. сложился популярный сборник народных сказок Тысяча и одна ночь. Арабская азбука была создана в Сирии в VI в. арамеями (сирийцами), алфавит состоял из 28 букв. Классический арабский язык сложился на базе Корана и староарабской поэзии. Этот язык долгое время оставался языком государственных учреждений, поэзии и литературы. Его роль в средние века была исключительно велика и сравнима с ролью латинского языка в средневековой Европе и греческого в Византии. Главными центрами образования у арабов стали мусульманские средние и высшие школы медресе (от араб. дараса изучать), которые готовили служителей культа, учителей, государственных чиновников.

Главным центром культуры был Багдад. В IX в. здесь был создан Дом мудрости своеобразная академия наук. При нем находились библиотека старинных рукописей, астрономическая обсерватория, переводческая школа. Здесь переводились сочинения Аристотеля, Платона, Архимеда, Птолемея и др. Возглавлял Дом мудрости аль-Хорезми. Арабская наука развивалась под сильным влиянием античности, но в то же время она была непосредственно связана с практическими потребностями хозяйственного развития и государственного управления огромной страны. Большое распространение получили заджи астрономические сочинения. Развивалась математика, география и картография, основанные на трудах Птолемея.

Многие астрономо-математические труды арабов имели непосредственный выход в практическую жизнь. Весь мусульманский мир до сегодняшнего дня пользуется созданным в VIIв. лунным календарем, где исходной датой считается 16 июля 622 г. дата переселения Мухаммеда из Мекки в Медину. Значительны достижения арабов в сфере медицины. Так, многие открытия в области хирургии принадлежат главному врачу госпиталя в Багдаде Абу Бекер Мухаммед ар-Рази. Среди архитектурных сооружений того времени наиболее совершенными были мечети и дворцовые здания. Они украшались арабесками тончайшими орнаментами, растительными и геометрическими, с включением стилизованных надписей. Арабские художники достигли также вершин в украшении книг узорами и рисунками. Важнейшее искусство мусульман каллиграфия, т.е. искусство красиво писать. Достижения арабов в каллиграфии поразительны. Они изобрели множество почерков. Текст рукописи того времени нередко и сегодня воспринимается как самостоятельное произведение искусства. Столь высокое почтение к изображению слова имеет корни в исламе. Если христиане почитают священное изображение образа Божьего, то мусульмане почитают образ Слова Божьего, изображенное Слово.

Исламская цивилизация, таким образом, имеет ряд отличительных черт. Прежде всего, она способствовала синтезу западной и восточной культур. Ее уникальность заключалась и в том, что в отличие от предшествующих мировых империй (Римской, империи Александра Македонского), основанных на военном завоевании, появляется империя, поддерживаемая единой религией. Доминирующим фактором в обществе становится религия ислам, которая определяет не только духовно-религиозную, но политическую, социальную, гражданскую жизнь. Ее воздействие, однако, на развитие цивилизации противоречиво. С одной стороны, ислам выступает как мощная интегрирующая, консолидирующая сила. С другой стороны, ислам, начиная со второй половины IX в., становится все более нетерпимым по отношению к христианам, иудеям, к мусульманским еретикам, а также представителям светской науки и философии.

Б) Розділ I. Іслам - основа арабської цивілізації

Найпізнішою за часом виникнення світовою релігією вважається іслам, або мусульманство. Це одна за найрозповсюдженіших релігій: її прихильників нараховується близько 900 мільйонів, переважно в Північній Африці, Південно-Західній, Південній та Південно-Східній Азії. Арабомовні народи майже поголовно сповідують іслам, тюркомовні та іраномовні - в більшій кількості населення. Багато мусульман також серед північно-індійських народів. Населення Індонезії майже повністю дотримується ісламу.

В сучасному світі більше 700 мільйонів людей на питання "Хто ти за вірою?" - відповідають арабським словом "муслім", тобто "людина, яка сповідує іслам", мусульманин.

Зв`язок віри з традиційним способом життя був характерний для ісламу в усі часи, але особливо очевидним він стає сьогодні, коли ідеологи та політики, які виступають під лозунгом ісламу намагаються як найбільше людей назвати мусульманами тільки тому, що вони дотримуються багатьох традицій своїх предків.

Іслам - монотеїстична релігія, тобто прихильники її сповідують віру в єдиного Бога, Аллаха. Саме слово "іслам" означає "покірність", а "мусульманство" (від арабського "муслім") - відданий Аллаху. Це пояснюється тим, що по мусульманській традиції, засновником ісламу був пророк Божий Мухаммед, араб, який жив в Мецці, він нібито отримав від Бога ряд "откровень", які були записані в священній книзі Коран, і передав їх людям. Основне у Мухаммеда - сувора вимога шанувати тільки єдиного Аллаха і бути безмежно покірним його волі. [15,16]

В арабських країнах загальні цілі і устремління в багатьох сферах життя - економіці, політиці, соціальній сфері.

Релігія іслам створила такі умови для арабів, що вони вперше в світі змогли створити державу - Арабський халіфат, при порівнянні з яким Ассірія, Вавілонія, Іран, Візантія, Рим, Імперія Олександра Македонського здаються мізерними. Якщо поглянути на сучасну карту світу, то побачимо, що Арабський халіфат, заснований за підтримки ісламської релігії, яка була авангардом всіх арабських завоювань, виглядає безкрайнім: від Іспанії, через всю Північну Африку, Близький і Середній Схід, до Північної Індії, до Центральної Азії і аж до Китаю. Це дало привід історикові І. Гаурі написати, що "араби першої епохи ісламу мали в своєму розпорядженні засоби, які навряд чи були в руках правлячих класів за часів Римської імперії. У владі їх опинилися скарби трьох частин світу. Іслам закликав до життя великі міста-осереддя, в яких містилися всі блага світу: багато країн, до того чужі один одному по мові, релігії, звичаям і політиці, він об'єднав під одним загальним дахом". [4,28]

Успіхам ісламу та арабів сприяли ряд чинників:

1. Політика "розділяй і володарюй".

2. Роз'єднаність і слабкість противників арабів.

3. Об'єднання сил арабів в один кулак.

4. Єдина і наступальна ідеологія арабів - іслам.

5. Релігійний фанатизм арабів і нових прозелітів.

6. Національна єдність арабів.

7. Раціональне і чітке керівництво арабськими військами, спочатку з Медіни, а потім з Дамаску і Багдада.

8. Допомога народів колишніх імперій - Візантії і Ірану, що пригноблювали їх. Араби, на їх думку, несли з собою свободу і рівність.

9. Народи цих імперій повністю вірили в те, що арабам не потрібні їх країни і вони, розгромивши Візантію і Іран, повернуться до себе у Аравії.

10. Народи Візантії, Ірану і інших країн повірили, що легкість перемог арабів пов'язана з істинністю мусульманської релігії, їй слід швидше підкорятися і прийняти.

Що важливе і привабливо в ісламі для пригноблюваних і гнаних народів? Іслам заперечує націоналізм, расову нетерпимість, шовінізм, занепад західної цивілізації, порнографію, сексуальну збоченість, наркоманію, родинний розлад, зраду подружжя. Всі ці і інші негативні явища мають місце по всьому світу, окрім ісламського світу. Іслам вважає, що". всі мусульмани - брати по релігії, незалежно від відмінностей в расі, мові або способу життя.

Ісламська традиція братства людського може виявитися привабливішим ідеалом, ніж західна традиція суверенітетів для десятків окремих національностей, і це сталося після Другої світової війни, коли Захід розділився на безліч суверенних, незалежних національних держав, і це загрожує розвалити загальний дім" [1]. Ось чому іслам приходив до народу не лише в результаті завоювань; його прийняли добровільно в Індонезії, в країнах Тропічної Африки, уйгури казахи, татари, башкири та інші.

В) Арабський халіфат виник у ІІV ст. на Аравійському півострові в результаті розпаду первіснообщинного ладу, тобто родоплемінних відносин у арабів. Створена в 662 році релігійно-політична община Мухамеда розповсюдила владу Іслам на Аравію, Іспанію, Північну Африку, Єгипет, Сірію, Іран, Ірак, Персію, держави Середньої Азії, Північну Індію. Ця величезна Імперія проіснувала до ХІІІ ст. і відома як А. Х