3.Фізичні вправи та ігри у побуті, трудовій та військовій підготовці народу.

У сільського населення було мало вільного часу для занять фізичною культурою, до того ж церква забороняла народу займатися фізичними вправами, прагнучи ліквідувати залишки язичницької античної фізичної культури, проповідувала аскетизм, а турботу про тіло, фізичний розвиток вважала гріхом. До фізичних вправ сільського населення можна віднести народні ігри. Ігри сільського населення, включаючи традиційні змагання, формувалися під впливом місцевих звичаїв. Переможці в іграх завойовували авторитет і визнання. Найсильніші в селі метальники каменів, найвитриваліші танцюристи, спритні мисливці і борці отримували загальне визнання, матеріальне заохочення та соціальні привілеї. У змаганнях дівчат можна було побачити мотиви можливого вибору чоловіка, так як про жінок судили лише за їх чоловікам. Фізичні вправи в цей період були різноманітними - боротьба, метання каменів, біг, боротьба з палицями, біг на ковзанах, стрибки, танці, різноманітні ігри з битою, гилкою, опудалами. Вирішальне слово у визначенні переможців було за громадою. Цікавий приклад "масового футболу", який своїм корінням сягає в язичницькі звичаї "вигнання диявола", що і викликало до нього негативне ставлення з боку церкви. Суть цього звичаю полягала в тому, що в якийсь певний день в кінці зими або навесні можна було позбавитися від небезпеки. Такі "небезпеки" (накопичене за зиму сміття, шматки матерії тощо) запихали в шкіряний вузол-"м'яч" і виштовхували з села. З цією метою в кінці свята Масляної або у Вербну неділю всі мешканці від малого до великого, виганяли "м'ячі" за межі села. Там їх вже чекали аналогічно мислячі жителі сусіднього села. І ті й інші намагалися якомога далі відігнати від своїх земель зло, уособлене в "м'ячі", ще до того, як він порветься, що й призводило до свого роду змагання. Незважаючи на своєрідні риси та особливості, народна фізична культура середньовіччя не була замкнутою системою. Станові відмінності і звичаї феодалізму проникали і в світ дитячих ігор, що зберігає традиції минулого. Про це свідчать ігри з Салком, де ведучого вибирали за допомогою лічилки "імператор - король - єпископ - дворянин - городянин - селянин - гусляр - жебрак". Ігри "Взяття фортеці", "Король, дай солдата", "Третій зайвий" нагадують про звичаї справляння мита на мосту, кордоні володіння тощо. А ігри з "вершниками", взяттям "полонених" і "викупу" - про звичаї лицарства.

4. Фізична культура городян. Стрілецькі і фехтувальні суспільства.

У загальних рисах фізична культура міських жителів мало чим відрізнялася від фізичної культури сільських жителів, так як не було поділу між ремеслами і сільським господарством. Але із зростанням міст як центрів ремесла і торгівлі виникла необхідність в їх обороні від набігів і поборів феодалів-лицарів. З цією метою стало створюватися міське ополчення. Починаючи з X ст. склалися сприятливі можливості для формування специфічних видів вправ, необхідних для оборони міста. Для тренування у володінні зброєю утворилися організовані суспільства стрільців з лука і фехтувальні школи. Герб першого міського фехтувального суспільства був освячений у соборі гептилу в 1042 році. А на змаганнях лучників в 1399 році в Турнуа були представлені 30 міст і 16 сіл. У Венеції та ін. річкових містах проводилися сутички "джуоко дель Понте" (гра на мосту) за символічний захоплення моста. Особливо любили городяни змагання з нагоди свят весни, завершення збору урожаю і проводів зими, на яких проходили різні змагання, кулачні бої, а також виступали канатохідці і акробати. Велику роль у розвитку фізичної культури городян грали зародилися ще в стародавні часи видовища - поєдинок з тваринами, бої биків в Іспанії і Південної Франції. В умовах пізнього середньовіччя народне ополчення було ліквідовано у зв'язку з появою в містах найманого війська. Але стрілецькі та фехтувальні братства збереглися, перетворившись в клуби, де проводили своє дозвілля заможні городяни, ремісники і челядники не мали можливості їх відвідувати через нестачу коштів. Серед ремісничого люду широке поширення одержали численні народні ігри, особливо з м'ячем, з яких згодом зародилися сучасні спортивні ігри - футбол, теніс, гольф, крикет, поло, керлінг. Середньовічним городянам-ремісникам ми зобов'язані походженням фізичних вправ, пов'язаних з їх трудовою діяльністю, таких як метання молота, штовхання ядра та інших.