7 Картина

ТлНЯ сидить за столом, обробляючи рану і мимохідь видавлю­ючи прищі. Її МАТИ ходить по кімнаті, прикрашаючи свій вишука­ний с браз дрібними деталями. Вона так змінилася, що її важко впізнати.

МАТИ. Що ти там колупаєш? Краще не лізь.

ТЛНЯ. Я здійснюю генеральне прибирання обличчя.

МАТИ. Що?

ТЛНЯ. Прищі давлю.

МАТИ. Мало тобі проблем, так ти ще інфекцію якусь хочеш занести!

ТАНЯ. Я в курсі. Не перший раз цим займаюся.

МАТИ. Ну, дивись.

ТАНЯ (подивившись на МАТІР). Ти що, йдеш кудись? У тебе ж сьогодні вихідний.

МАТИ. Дзвонив твій батько.

ТАНЯ (помовчавши). Хіба ви вчора не розлучилися?

МАТИ. Він хоче зустрітися і ще раз все обговорити.

ТАНЯ (починає сміятися). Ха-ха-ха, ой, я не можу!

МАТИ. Тетяно, припини!

ТАНЯ. «Мапет-шоу». Ха-ха-ха!

Істеричний регіт.

МАТИ. Припини, негайно!

ТАНЯ продовжує сміятися. МАТИ намагається дати їй ляпаса. Таня перехоплює її руку.

ТАНЯ. Я вже виросла, мамусю.

МАТИ відійшла вбік, взяла сумочку, рушивши до виходу, зупи­нилась.

МАТИ. Не бажаєш що-небудь переказати своєму батькові?

ТАНЯ. Перекажи йому, що він коз... Що я його ненави­джу!

МАТИ виходить, грюкнувши дверима. ТАНЯ знервовано почи­нає щось шукати в столі, в портфелі. Перекинувши портфель дого­ри, несамовито трусить його. Усе висипається на підлогу. Дзвонить телефон.

ТАНЯ. Алло... (Розгублено). Тато?.. Вона вже пішла. (На­бравшись сміливості). Послухай, тату, мама казала, що ви вирішили розлучитися. Навіщо ти їй телефонуєш?.. Вона?! (Довга мовчанка). Вона не божевільна! Припини, нарешті, її мучити! Бо я подзвоню твоїй неоціненній дружині і про все їй... Який же ти дурень! Невже ти думаєш, що за стільки років вона ні про що не здогадується? їй просто дітися нікуди. А тобі вигідно мати паралізовану дружину з купою грошей. (Довга мовчанка). Ти ніколи нікого не любив... Я не хочу бути твоєю дочкою!

ТАНЯ кидає слухавку. Знову дзвонить телефон. ТАНЯ не підходить до нього, збирає розсипані речі. Дзвонять у двері. ТАНЯ відчиняє. З’являється сусідка ІННА.

ВАДИМ (схопивши дружину за волосся). Я тебе відучу з чужими чоловіками загравати.

ІННА похитнулась, дитина заплакала.

ТАНЯ (підхопивши дитину). Що ви робите?! Недолюд­ки! Гобліни!.. Навіщо вам потрібна була ця дитина?! Вам дав­но пора у божевільню! Вас не можна поміж нормальні люди виг ускати.

ВАДИМ. Молодець! Так і є, дівчинко. Ха-ха-ха! Ну, я пішов. Ха ха-ха!

Невпевненою ходою йде до дверей.

ІННА. Вадиме, ти куди?

ВАДИМ (не обертаючись, махнув рукою «до побачення >>). Здг ватися!

Вийшов.

ІННА. Що ти накоїла?! Він не повернеться.

Плаче.

ТАНЯ. То радій! Буде гірше, якщо навпаки.

ІННА. Ти нічого не розумієш! Я кохаю його...

ТАНЯ. Дістали ви мене із своїм коханням!

ІННА. Я жити без нього не можу!

ТАНЯ. А з ним? (Плаче). Маленької шкода. Виросте по­творою, як я, з такими батьками.

ІННА (раптово припинивши плакати). Дякую, що наста- ви/а на істинний шлях, мати Терезо. (Забирає дитину). Вік не забуду!

Виходить.

ТАНЯ зморено сідає, обхопивши голову руками.

8 Картина

Шкільним коридором йдуть АЛІНА, МАКС, ОЛЯ і ГВИНТ, про­довжуючи розмову.

АЛІНА. Вони їдуть на дачу розважатися зі своїми друзями, а меі е вдома лишають під доглядом нового таткового охоронця. Але це не страшно. Я гадаю, ми знайдемо з ним спільну мову!

МАКС. Не маю сумніву! (Ляскає АЛІНУ по сідницях). Тільки не дуже захоплюйся.

ГВИНТ. Що з напоїв брати?

АЛІНА. У мене вдома чудовий бар!..

ГВИНТ. А від старих не перепаде?

АЛІНА. Кому - мені? Улюбленій донечці?..

ОЛЯ (до ГВИНТА). Візьми краще що-небудь попихкать.

ГВИНТ. Взяти, звичайно, можна, але...

Дивиться на АЛІНУ.

АЛІНА. Я ж сказала, що охоронця беру на себе!.. Все буде о’кей, не бійся.

МАКС. Залізно! Значить у суботу ми в тебе.

АЛІНА (помітивши ТАНЮ, яка з’являється). Ой, глянь­те, що це сплило на поверхню?

ОЛЯ. Бережіться! Це, здається, епідемія плентається.

АЛІНА. Та яка ж це епідемія? Так... Гази в животі. Тільки смороду багато, а шкоди ніякої.

Всі сміються. ТАНЯ мовчки кладе портфеля, крутнувшись, б’є АЛІНУ кулаком в обличчя. АЛІНА хапається за ніс. Всі шоковані. МАКС і ОЛЯ кидаються на допомогу АЛІНІ, ГВИНТ відтягує ТАНЮ.

ГВИНТ. Ти що, здуріла?!

ВЧИТЕЛЬКА (забігаючи). Що тут сталося?

АЛІНА. Викличте міліцію! Швидше! Вона мене побила...

ВЧИТЕЛЬКА (вибігаючи). Починається день!..

ТАНЯ намагається вирватися з рук ГВИНТА.

ТАНЯ. Одпусти!

ГВИНТ. В люті ви звабливіші, мадам!

НАТАЛКА (з'являючись). Я знову запізнилася і, здаєть­ся, проґавила найцікавіше!..

ОЛЯ (до НАТАЛКИ). Помовч!

ТАНЯ, видираючись, намагається вдарити ГВИНТА, але він за­ломив їй руку.

ГВИНТ. Но-но!

НАТАЛКА. Серія номер два!

ТАНЯ б’є ГВИНТА п’ятою в інтимне місце. ГВИНТ корчиться з болю. ТАНЯ намагається наблизитись до АЛІНИ, але тут з’явля­ється МІЛІЦІОНЕР. За ним біжить ВЧИТЕЛЬКА.

МІЛІЦІОНЕР. Стій! Ані руш!

ТАНЯ, побачивши МІЛІЦІОНЕРА зі своїх фантазій, остовпіла. АЛ) НА кинулася до нього, як до єдиного порятунку.

АЛІНА. Заберіть її! Вона зламала мені носа! Ось кров!..

МІЛІЦІОНЕР. Я сказав: не рухатись! (Всі на мить завмер­ли І дурнуватих поставах). Розберемося. Свідки є?

ВСІ. Ми.

МІЛІЦІОНЕР. Добре. Хто почав бійку?

ЭЛЯ (вказуючи на ТАНЮ). Вона.

АЛІНА. Надіньте на неї наручники, вона небезпечна!..

МІЛІЦІОНЕР. Не заважайте працювати! Я свою справу знаю. Розумники!.. (До ТАНІ). Прізвище?

ВЧИТЕЛЬКА. Чумаченко.

МІЛІЦІОНЕР. Ім’я?

ВЧИТЕЛЬКА. Таня. Тетяна.

МІЛІЦІОНЕР (До ВЧИТЕЛЬКИ). Я не в вас питаю... (До ТАНІ). По батькові? (Тиша). Як тебе по батькові?..

ГАНЯ. Так і є - Батьківна.

МІЛІЦІОНЕР, Рік народження?

ГАНЯ. Вісімдесят четвертий. Від Різдва Христового.

МІЛІЦІОНЕР (ховаючи но?па?пника). Та-а-ак! Не хочеш по-доброму, тоді поїдемо у відділок. Там ти швидко про жар­ти забудеш.

АЛІНА. А мені що робити?..

МІЛІЦІОНЕР. Напишіть заяву. А інших ми потім викличе­мо.

АЛІНА. Тільки не випускайте її ні за яких обставин! Вона ж убити може!..

МІЛІЦІОНЕР. Розберемось...

ВЧИТЕЛЬКА. Яка ганьба, який жах!.. І це в нашому зраз- кої ому ліцеї!..

МІЛІЦІОНЕР виводить ТАНЮ, слідом за ним йде ВЧИТЕЛЬКА.

НАТАЛКА. Розкажіть, що тут було?

ОЛЯ. Що тобі розповідати, сама не бачиш?

НАТАЛКА Мені потрібні подробиці...

АЛІНА (витираючись хусточкою). Вона мені за все віділатить! Я її у в’язниці згною!.. Треба татусеві подзвони­ти. . Вона в ногах моїх буде плазувати — милість вимолювати...

НАТАЛКА. Гвинтику, ну розкажи, як усе було...

ГВИНТ (скривившись від болю). Слухай, не пішла б ти?.. АЛІНА. Як я буду вечірку влаштовувати з таким облич­чям?

МАКС. Так, вигляд у тебе, чесно сказати, не дуже... АЛІНА. Максе!.. Я від тебе такого не чекала!

МАКС. Ні, ну виправити можна, напевно...

ОЛЯ. Холодні компреси прикладай, щоб ніс не розпух. А потім я тобі такий макіяж зроблю, що ніхто навіть не здога­дається!

АЛІНА. Все, іду татусеві дзвонити.

ОЛЯ. Я з тобою.

МАКС. І я!

АЛІНА (до МАКС А). Дякую, не маю в тім потреби. Виходить з ОЛЕЮ.

НАТАЛКА. Максику, розкажи мені хоч ти, як воно ста­лося... Благаю, не муч мене!

МАКС. Ну добре, ходім, (до ГВИНТА). Ти з нами? ГВИНТ (тримаючись за постраждале місце). Спробую...

Всі троє виходять. Лунає міліційна сирена.