- •Розділ 1. Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів
- •Розділ 2. Особливості методики розвитку спритності футболістів
- •2.1. Розвиток спритності футболістів
- •2.2. Вправи на розвиток спритності
- •Розділ 3. Методи вимірювання і вдосконалення спритності
- •Висновки
- •Список використаної літератури
Розділ 3. Методи вимірювання і вдосконалення спритності
Сучасний футбол має тенденції до відносної універсалізації гравців, до їх уміння (при необхідності) ефективно діяти на будь-якій ділянці поля, як в обороні, так і в атаці. Структура гри, у зв'язку з цим, пред'являє підвищені вимоги до таких фізичних якостей як швидкість, спритність, силова – витривалість. Це, у своєю чергою, вимагає від тренерів усвідомленого застосування в учбово-тренувальному процесі найбільш ефективних засобів і методів розвитку рухових можливостей гравців. Успіх в рішенні даного питання перебуває в прямій залежності від розуміння тренером важливості даної проблеми, а також від наявності тестових методик, що дозволяють вимірювати (контролювати) розвиток даних якостей на тренуваннях і ступінь реалізації в змагальних умовах.
Таким чином, основними вимірниками спритності виступають – координаційна складність, точність і час виконання достатнього завдання. Стосовно футболу вимірником спритності також може бути здатність розподіляти і перемикати увагу, що залежить від зорового аналізатора.
Також розроблені методи вимірювання спритності у футболістів. Під час роботи над цією проблемою ми прагнули, щоб запропоновані нами методи максимально моделювали обстановку, змагання. Наприклад:
біг по периметру квадрата із стороною 10 м. У другій спробі випробовуваному необхідно оббігти чотири стійки, встановлені на другій і четвертій стороні (їх дві на кожній з відстанню між ними, рівною двом метрам).
Футболістів також досліджували в бігу на 40 м по прямій.
Різниця в часі пробіжки складних завдань і час подолання відрізка 40 м по прямій вважалася критерієм оцінки спритності;
здатність гравців перебудовувати рухову діяльність залежно від зміни ситуації при діях з м'ячем оцінювали за допомогою пристрою, що моделював виникаючі в грі ситуації. Реєстрували час і точність виконання завдання;
здатність диференціювати м'язові зусилля оцінювали за допомогою контактної платформи і цифрового мілісекундоміра. Футболісту давали завдання вистрибнути вгору спочатку в повну силу, а потім в половину зусилля [5].
Відхилення від "належного" (очікуваного) результату ставало показником досліджуваної здатності.
По коефіцієнту ефективності ряду ігрових прийомів (наприклад, прийом м'яча в русі, передача м'яча, відбір м'яча, обведення супротивника, удари по воротах) експертним методом визначали спритність футболістів.
Крім того група тренерів оцінювала дії гравців по чотирьох критеріях, що характеризують компоненти спеціальної спритності, це:
тактичне мислення;
швидкість орієнтування;
точність передач і ударів у ворота;
координаційні здібності.
Таблиця 3.1
Результати досліджень [5]
|
Тести |
Юнаки |
Назва команди |
—""— | |||
|
X |
V% |
X |
V% |
X |
V% | |
|
Біг на 40 м по прямій (с) |
5,96 |
5 |
5,54 |
4 |
5,57 |
2 |
|
Біг на 40 м із зміною напряму (с) |
9,83 |
5 |
8,47 |
6 |
8,31 |
2 |
|
Біг на 40 м по периметру квадрата (с) |
10,75 |
3 |
— |
— |
9,78 |
2 |
|
Різниця (с) в бігу з реагуванням на сигнал і пробігами 40 м по прямій |
3,87 |
10 |
2,92 |
17 |
2,72 |
4 |
|
Різниця (с) в бігу на 40 м по периметру квадрата в пробіжці 40 м по прямій |
4,79 |
8 |
— |
— |
4,15 |
3 |
|
Точність м'язового диференціювання (см) |
— |
— |
4,11 |
127 |
3,89 |
15 |
|
Час, що витрачається на передачу м'яча (с) |
— |
— |
4,3 |
28 |
1,28 |
68 |
|
Точність передачі м'яча (бали) |
— |
— |
0,63 |
25 |
0,7 |
28 |
|
ТЕСТ НА КООРДИНАЦІЮ |
|
|
|
|
|
|
|
Завдання 1. Час (с) Число помилок |
— — |
— — |
1,14 7,8 |
105 31 |
0,68 6,46 |
11 15 |
|
Завдання 2 Час (с) Число помилок |
— — |
— — |
1,16 8,48 |
104 43 |
1,01 8,65 |
32 12 |
Аналіз результатів, наведених у таблиці 3.1, показує, що найбільш однорідні результати одержані в узагальненому тесті з подоланням 40 м відрізка, у юних футболістів варіативність у цьому тесті 8-10 %, що дещо вище в порівнянні з дорослими гравцями.
Помірну варіативність має показник часу складної реакції при передачах м'яча і точність передач. Значний розкид виявлений в показниках м'язового диференціювання (127%).
Видно, що у відносно простих і звичних завданнях міжіндивідуальна мінливість результатів невелика. У завданнях, що вимагають максимального прояву спритності, відмінності помітніші.
Разом з тим, результати тестування футболістів в польових умовах (наприклад, біг з рішенням специфічних грі, але раптово виникаючих завдань; швидкість (своєчасність) і точність виконання передачі м'яча) мають істотні коефіцієнти з показниками ефективності техніко-тактичних дій.
Об'єктивність показників в тестах з визначенням спритності знаходимо по коефіцієнту узгодженості оцінок.
Оскільки коефіцієнти узгодженості виявилися достатньо високими (0,80; 0,82 і 0,87) – використані методи оцінки спритності слід вважати інформативними, надійними і об'єктивними.
Як бачимо, труднощі оцінки і множинність вимірюваних компонентів складових спритність, значно утрудняють контроль цієї важливої для футболу якості, але все таки не роблять такий контроль неможливим.
Слід зазначити, що з квітня по вересень (тобто весь експериментальний період) футболісти виконували рекомендовані спеціальні вправи, що зв'язано впливають як на розвиток спритності, так і на зростання техніко-тактичної майстерності.
Наведемо вправи характерні для певних періодів підготовки футболістів.
Загальнопідготовчий період.
1. Два гравці біжать в 3-4 м один за одним. Ведучий раптово змінює напрям і швидкість бігу.
Завдання веденого – повторити всі рухи ведучого.
2. Гравці в колоні поодинці в 30 метрах від тренера [5].
Футболісти виконують прискорення у бік тренера.
Якщо тренер підняв праву руку – гравець починає бігти протиходом (до лінії старту).
Спеціально-підготовчий період.
1. З положення "лежачи на спині" гравець виштовхує м'яч обома руками від грудей і, схопившись (не давши м'ячу торкнутися землі (підлоги), приймає його на ногу і починає ним жонглювати.
2. Гравець розміщується лицем до стіни на відстані 4 м від неї.
Асистент з відстані 8-10 м рукою посилає м'яч (то справа, то зліва) в стіну.
Завдання: зупинити відскакуючий м'яч.
Після 10-12 кидків – зміна ролей.
3. Ігрове поле (майданчик) розділені на три зони. У ближній гравці мають право торкатися м'яча один раз, в середній три, в дальній – число торкань не обмежене.
Вправа дозволяє вдосконалювати швидкість переходу гравців від оборони до атаки і навпаки.
Важливою особливістю цих завдань є те, що футболістам надається можливість оволодіти великим запасом раніше невідомих рухових навиків. Це сприяє тому, що в процесі гри футболісти мобільніші до рішення техніко-тактичних задач. Крім того, накопичений об'єм різноманітних рухових навиків надає можливість гравцям імпровізувати в процесі реалізації ситуативних завдань.
Таким чином, спеціальна спритність є лімітуючим чинником в досягненні високих спортивних результатів у футболі.
Підвищення ефективності ігрових прийомів футболістами, що брали участь у експерименті, слід розцінювати як наслідок доцільного використання тренерами вправ, що надали зв'язану дію як на підвищення точності виконання ігрових прийомів, так і на техніко-тактичну майстерність, пов'язану з різними проявами спритності в складних моментах гри. Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем вимірювання і вдосконалення спритності.
