57. Г. Сковорода- видатний діяч української науки

Особливе місце в історії як української, так і світової філософії займає Григорій Сковорода. Подібно європейським просвітникам, він схилявся перед розумом, наукою. Але осягнення людиною світу з його жорстокістю й егоїзмом не зробить людину щасливою. Щастя дає людині свобода, самопізнання і «сродний» труд, тобто творча праця, характер якої різний для кожної конкретної людини. Вільна творча праця і просвітництво розвивають в людині добрі начала, закладені природою, — так міркує Сковорода в творах «Благородний Еродій», «Убогий жайворонок», «Бджола і Шершень» та ін.

Сковорода однозначно відкидає світоглядні положення епохи Відродження про «сильну особистість», яка багато бажає і багато досягає. У надмірній соціальній активності, прагненні оволодіти світом за допомогою розуму, знань, волі, зброї філософ вбачає одну з головних причин всіх бід сучасного йому життя. Бажання багатства, слави і влади вселяють в душу злобу, заздрість, жорстокість, вічне невдоволення собою і всім. Вихід з суперечності людського буття один — зречення зайвих бажань, в тому числі прагнення слави і влади, а також обмеження потреб людини шматком хліба і водою. Бог зробив важке непотрібним, а потрібне неважким — стверджує філософ.

Схиляючись перед розумом, Сковорода був далекий від абсолютизації його можливостей. Наскільки світло розуму може досягати істини, настільки він може і помилятися. Людина доходить до істини і серцем, і такий шлях може бути більш коротким. Висуваючи положення про важливу роль, яку відіграє в людській діяльності інтуїція, емоційна і підсвідомо-несвідома сфери, філософ на сторіччя випередив свій час. Винятково актуальна і його думка про гармонію відносин між людьми і природою, яку Сковорода вважав божественною. Людина не повинна вважати природу чимось неживим і бездушним, і тоді, подібно до давньогрецького Антея, вона буде нескінченно черпати сили з неї. (див. також ноосфера як продоаження ідей Сковороди).

58. Ф.Прокопович- видатний діяч української культури

ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698) і римську єзу¬їтську колегію. Був ігуменом Братського монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р. — її ректором.

На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат "Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований. Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, істо¬ричних, теологічних та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани, грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською, старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою, англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами.

Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови.

Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визнача¬ючи предмет риторики і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує сус¬пільну, соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства; вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів; наголошує, що темами крас¬номовства мають стати питання життя країни і народу.

Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування на¬слідування (передусім, дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і римського права, перечитування священних книг, знайомство з творчістю поетів тощо).