Поняття про здоров'я людини

Щоб жити, працювати, досягати успіхів, людина повинна піклуватися про своє здоров'я, захищати себе. Здоров'я є основною умовою самореалізації, а також найважливішою складовою особистого інтересу сучасної людини, оскільки навіть часткова його відсутність може стати перешкодою до здійснення мрій та життєвих планів.

За енциклопедичинм словником, здоров'я — це стан функціонування організму людини як живої системи, що характеризується повною Ті рівновагою із зов­нішнім середовищем і відсутністю виявлених хвороб­ливих змін.

За визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) здоров'я — це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність захворювань.

Людину постійно оточують природне й соціальне се­редовища. Соціальне середовище — це суспільство людей і створені ним матеріальні та духовні умови його існуван­ня, формування, діяльності. Та частина природного сере­довища, що оточує людину і безпосередньо впливає на її ор­ганізм, — це зовнішнє середовище. На противагу вну­трішньому, зовнішнє середовище вирізняється значною мінливістю. Воно ніби передає організму всі ті зміни й коливання, що відбуваються в природному середовищі (змінюються температура, вологість і швидкість руху повітря, рівень сонячного випромінювання, барометрич­ний тиск, вміст кисню та вуглекислого газу в повітрі, рівень шуму та ін.), тому в людському організмі під час еволюції виникли механізми, що забезпечують у певних межах його незалежність від цих коливань.

Такі механізми і реакції організму, що уможливлю­ють певну незмінність його внутрішнього середовища при значних коливаннях зовнішнього середовища, називаються адаптаційними (пристосувальними). Поки організм спро­можний за допомогою своїх адаптаційних властивостей забезпечувати свою стабільність при зміні зовнішнього середовища, його стан оцінюється як здоров'я. Якщо ж інтенсивність впливу чинників зовнішнього середовища переважає можливості адаптації організму, його стан оцінюється як протилежний здоров'ю, тобто як хвороба, патологія.

Наука про здоров'я — валеологія — трактує людину як біопсихосоціальну систему, враховуючи три аспекти: біологічний (людина як біологічний організм), психічний (людина як особистість, носій свідомості) і соціальний (людина як носій соціальної якості). Валеологічна теорія виділяє такі складові здоров'я людини — фізичну (форму­вання фізичного здоров'я, його збереження та зміцнення), соціальну (засади соціальної адаптації, життєве і про­фесійне самовизначення, система охорони здоров'я тощо), психічну (основи спілкування, запобігання кон­фліктам та зменшення шкідливого впливу стресогенних чинників) і духовну (духовність як основа здоров'я, різнобічний розвиток індивіда шляхом самовизначення, самопізнання і самовиховання як спосіб формування духовного здоров'я).

На практиці ж кажуть про фактичне індивідуальне здоров'я як про стан людського організму, за якого він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні й соціальні функції. Для людини, залежно від її віку, соціальні функції — це навчання, трудова діяль­ність і, зрештою, можливість самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані.

Так, якщо людина виконує фізичну роботу швидше за інших при меншій частоті серцевих скорочень, кажуть, що в неї добре фізичне здоров'я. Якщо вона має імунітет проти застудних та інфекційних хвороб, це свідчить про те, що захисні сили її організму в нормі, отже, людина здорова. Якщо людина завжди врівноважена, життєрадісна, її не лякають труднощі, вона задоволена своїм життям, то це означає, що її психічне здоров'я також у нормі.

Природою закладено значні ресурси фізичного здоров'я в кожному людському організмі, проте вони зберігаються в оптимальному стані доти, поки ними розумно користу­ються, постійно тренуючи їх можливості.

Сучасні вчені виокремлюють чотири процеси, що визначають стан здоров'я як індивіда, так і населення в цілому:

відтворення здоров'я (стан генофонду; здоров'я, стан і реалізація репродуктивної функції батьків; умови пере­бігу вагітності; наявність правових актів, що оберігають генофонд і вагітних);

формування здоров'я (спосіб життя, тобто рівень ви­робництва і продуктивності праці, ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб, особливості харчу­вання, рухової активності та міжособистісних взаємин, шкідливі звички, стан довкілля);

споживання здоров'я (культура і характер виробниц­тва, стан виробничого середовища, соціальна активність індивіда тощо);

відновлення здоров'я (лікування, реабілітація).

Про стан індивідуального фізичного здоров'я людини роблять висновок за даними антропометрії (розміри тіла — зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та ін.), а також на підставі фізіологічних і біохімічних досліджень, оцінка яких здійснюється з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів. Про це детальніше йтиметься далі.

Найважливішими показниками здоров'я населення в цілому є народжуваність, смертність (у тому числі немов­лят), середня тривалість життя, інвалідність, захворю­ваність та ураженість певними хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, інфекційні, алергічні, онкологічні, шлунково-кишкові та інші захворювання).

Хвороба — це порушення нормальної життєдіяльності організму, внаслідок якого знижуються його пристосу­вальні можливості. І хоча організм частково компенсує виниклі порушення, хвороба завжди обмежує фізичні, психічні та соціальні можливості людини.

У наш час, незважаючи на величезні успіхи медицини та поліпшення умов життя, кількість хворих не змен­шується. Бурхливий науково-технічний прогрес, поява нових складних видів трудової діяльності змінюють звичний ритм і уклад життя. Зменшення обсягів фізич­ного навантаження, збільшення нервово-емоційного на­пруження, погіршення екологічний умов призводять до суттєвого порушення регуляції основних фізіологічних функцій організму.

Причин виникнення хвороб багато, проте здебільшого їх провокує сама людина: своїми шкідливими звичками, порушенням санітарно-гігієнічних норм, неправильним харчуванням, відсутністю режиму праці й відпочинку тощо. Більшість людей чітко не усвідомлює, що здоров'я — це найбільша індивідуальна й соціальна цінність.

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визначила 10 найбільш загрозливих для життя людини факторів у такій послідовності: недостатнє (неповноцінне) харчуван­ня; секс без засобів захисту; підвищення артеріального тиску; тютюнопаління; алкоголь; питна вода, що не відпо­відає санітарним нормам; антисанітарія; недостатній вміст заліза в крові; забруднення навколишнього середовища; ожиріння, надмірна маса тіла.

Ці фактори не тільки негативно впливають на здоро­в'я, а й спричинюють понад 40 % усіх випадків смерті людей на планеті.

Поширеними є також хвороби, викликані генетич­ними наслідками (тобто зміною спадковості) забруднен­ня навколишнього середовища.

Нині майже третина населення нашої країни проживає в несприятливих екологічних умовах, що призвело до швидкого зростання рівня захворюваності, непродуктив­ної зміни генофонду, накопичення генетичного вантажу популяції — явищ, пов'язаних з погіршенням навко­лишнього середовища.

З курсу біології ви знаєте, що спадковістю назива­ється здатність живих організмів, у тому числі людини, передавати із покоління в покоління анатомічні, фізіоло­гічні та біохімічні ознаки. У 1866 р. чеський натураліст Г. Мендель довів, що всі ознаки організму є різноманіт­ними поєднаннями спадкових чинників, які передаються від батьків до нащадків через статеві клітини. Ці спад­кові чинники данський біолог В. Л. Йогансен у 1909 р. запропонував називати генами. Він також увів терміни генотип — сукупність генів, локалізованих у хромосо­мах та цитоплазматичних структурах зиготи (диплоїдної клітини, що утворюється внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин), і фенотип — сукупність ознак та властивостей організму, прояви яких зумовлені взаємодією генотипу з внутрішнім і навколишнім середовищами.

Отже, запис, зберігання і передача спадкової інформа­ції з покоління в покоління відбуваються у вищих орга­нізмів за допомогою генів. Вони містяться в хромосомах — структурних елементах ядра, які й забезпечують під час поділу клітини передачу спадкової інформації дочірнім клітинам, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку.

Проте під впливом негативних чинників внутрішнього і навколишнього середовищ відбуваються несподівані зміни спадкових ознак, так звані мутації. Чинники, здатні спричинити мутацію, називають мутагенами. Вони бувають: фізичні (усі види існуючого випромінювання та ультрафіолетові промені), хімічні (пестициди, мінеральні добрива, деякі лікарські препарати, ртуть та її сполуки, фарбники, свинець і його сполуки, ароматизатори тощо), біологічні (віруси, бактеріальні токсини).

Спадкові зміни можуть статися не тільки внаслідок змін генетичної інформації, записаної в молекулах хромо­сомних нуклеїнових кислот, а й унаслідок цитоплазматич­них мутацій, тобто модифікації спадкових самовідтворюваних цитоплазматичних структур. Мутації мають дві форми: генеративні мутації, що виникають у зародкових клітинах і передаються по спадковості, та соматичні мутації, що з'являються в одній клітині людського тіла і не передаються нащадкам; виникаючи в будь-якій со­матичній клітині, такі мутації успадковуються тільки нащадками цієї клітини, внаслідок розмноження якої утворюється мутантна тканина.

Зміни в спадковому матеріалі (кількості хромосом, їхній будові та структурі), спричинені мутаціями, як вам відомо з курсу біології, призводять до розвитку хромо­сомних хвороб (Дауна, Патау, Едвардса та ін.), негативно впливають на ріст і розвиток людського організму.

Здоров'я не існує саме по собі, не дається на все жит­тя, не є постійним і незмінним. Про нього потрібно дбати, його необхідно берегти й примножувати протягом усього свідомого життя.