Посередницькі договори

Сутність категорії посередництва визначається конструкцією юридичного замісництва, необхідність використання якого диктують новітні економічні умови. Правовим оформленням добровільного замісництва бачать різні види договорів, що об'єднуються у групу посередницьких договорів про надання послуг. Серед таких договорів: доручення, комісії, консигнації, агентський, довірчого управління.

Особливого різноманіття набули договори з цінними паперами, що укладаються на фондовому ринку, - андеррайтингу, брокерські, дилерські та ін. (ст. 17 Закону "Про цінні папери та фондовий ринок").

Змішані договори

Згідно із ч. 2 ст. 628 ЦК України змішаним є договір, в якому містяться елементи різних договорю. Прикладом змішаного договору є андерайтинг - здійснення торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента розміщення (підписки, продажу) цінних паперів (ст. 17 Закону "Про цінні папери та фондовий ринок"). Будучи за своєю природою договором доручення, цей договір може передбачати обов'язок андеррайтера гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини; викупу нереалізованих цінних паперів. Прикладом змішаних договорів буде й договір, в якому поєднується договір іпотеки та договір, що обумовлює основне зобов'язання (ст. 18 Закону України "Про іпотеку"), договір іпотеки, яким передбачається набуття права власності на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання, що забезпечується іпотекою (ст. 37 Закону України "Про іпотеку") та ін.

Крім звичайного розуміння змішаних договорів, запропоновано розширене їх бачення, коли в договорі містяться умови, що належать до різних галузей права. Такі договори йменуються полігалузевими (різногалузевими, багатогалузевими). Прикладом може бути договір, який одночасно включає в себе умови цивільного та трудового договорів, що припускається корпоративним законодавством (ст. 51 Закону "Про акціонерні товариства") та навіть іноді й вимагається. Так, на виконання ч. 4 ст. 92 ЦК України про солідарну відповідальність членів виконавчого органу юридичної особи за завдані їй збитки варто укладати змішаний (цивільно-трудовий) договір для запобігання колізії між нормами цивільного та трудового права, оскільки КЗпП обмежує відповідальність працівника його середньою заробітною платою.

Прикладом змішаного полігалузевого договору буде й угода про нерозголошення працівником інформації, що є комерційною таємницею, якщо йдеться не лише про період перебування працівника в трудових відносинах з роботодавцем, а й після їх припинення. Ще одним прикладом таких договорів є договір між працівником та роботодавцем з приводу правової долі об'єктів інтелектуальної власності, які створені у зв'язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦК України), в якому передбачається розподіл майнових прав інтелектуальної власності на ці об'єкти.

7. Поняття та підстави цивільно-правової відповідальності у цивільному праві.

Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені. Особливості цивільно-правової відповідальності: 1) майновий характер; 2) стягується на користь потерпілої сторони; 3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого. Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною — вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

• протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

• наявність майнової та (або) моральної шкоди;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

• вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує приписи правової норми. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Наприклад, якщо шкоди завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через психічний розлад або недоумство, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди. Другою обов'язковою підставою настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі заподіяння шкоди, посягання на права та інтереси, які охороняються законом. Шкода — це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям "шкода" використовується поняття "збитки". Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода. До обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності належать причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий зв'язок є простим (якщо між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає інших юридично значущих обставин) та складним (якщо між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують й інші обставини, які впливали на її заподіяння). Причому протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов'язана із збитками. Вина — це психічне ставлення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК). Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. Причому для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.