Рецесійний розрив

Розглянемо ситуацію, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. На рис. 9.4 Y_p - потенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спрямувати на суму E₂, сукупних витрат, у складі яких автономні витрати мають дорівнювати . Але насправді економіка знаходиться в стані неповної зайнятості і її заплановані витрати становлять E₁, а автономні - . Отже, величина запланованих автономних витрат менша за потенційно необхідну, яка відповідає умовам повної зайнятості. Внаслідок цього заплановані сукупні витрати менші ніж потенційно необхідні сукупні витрати, а фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП. Таке явище дістало назву «рецесійний розрив». Позначимо його символом.

Рис. 9.4. Рецесійний розрив

Слід відрізняти рецесійний розрив від розриву ВВП, який виникає в наслідок циклічного безробіття. Перший є причиною, другий - наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію.

Графічно рецесійний розрив - це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е₂) і лінією запланованих сукупних витрат (Е₁). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Звідси випливає кількісне визначення рецесійного розриву. Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними витратами, тобто

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

(9.12)

Із рівняння (9.12) випливає інше визначення рецесійного розриву: це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.12) відносно , можна визначити величину рецесійного розриву:

. (9.13)

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається іншою формулою

(9.14)

де Р - індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

(9.15)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.15), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.13) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.13) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.