2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відображають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.
На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб у суспільства, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, з’являються стимули до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі, – створюються умови для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня та ін.
На індивідуальному рівні дія закону економії праці виявляється в тому, що кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні своїх потреб, з одного боку, намагається заощаджувати свою працю, а отже – найраціональніше розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з іншого, – свідомо обмежує свої потреби, встановлює певну черговість їх задоволення, шукає найкраще їх поєднання.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більше і більше різнобічного, багатого життя. На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.
Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріальноречові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті р. робочий тиждень був законодавчо обмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 % становили витрати на послуги, більше 12 % – на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 % (у Західній Європі – 20 %, Японії –27 %.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки і триває досі. Він полягає у фундаментальних зрушеннях в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає зміни як характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу. За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків. У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни як: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості. Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.
Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу. Джерелом реалізації економічних цілей суспільства є додаткова праця, пов’язана зі зростанням ефективності виробництва. Досягнення соціальних – полягає в збільшенні споживання благ, кількості вільного часу, розвитку людської особистості.
Подвійний результат можна подати за формулою:
Е= (Uc+Ue)/T (2.1)
де: Е – соціально-економічна ефективність;
Uc , Ue – cоціальний та економічний ефект;
T – суспільний робочий час.
Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволення цих потреб (включаючи працю в сім’ї, домашньому господарстві) члени суспільства витрачають весь свій час, який є, по суті, суспільним робочим часом. Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту за мінімізації затрат робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження в покращенні умов життя людей. Економічний ефект полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі.
Тим самим створюються передумови для майбутнього розвитку. Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соціальні потреби при все менших витратах робочого часу. Механізм зростання соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічного розвитку людини. При цьому потреби вищого рівня повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.