ТИМУР

(1336-1405)

Інші ім’я – Тамерлан, Тимурленг (Тимур Кульгавий). Середньо-азійський державний діяч, полководець, емір. Син бека Тара-

гая з тюркомовного монгольського племені барлас. У 1361 році пішов на службу до монгольського полководця Тоглук-Тимура й отримав під управління Кашкадар’їнський вілайєт (округ). Уклавши союз із правителем Балху та Самарканду еміром Хусейном, Тимур розпочав боротьбу проти ТоглукТимура та його сина Ільяса Ходжі. У 1366 році Тимур і Хусейн придушили в Самарканді повстання сербедарів. Боротьба за владу між Хусейном та Тимуром закінчилася в 1370 році перемогою останнього. Він одержав титул еміра і став правити одноосібно від імені нащадків Чингізхана, спираючись на підтримку кочової знаті, осілих феодалів і, особливо, мусульманського духовенства.

Столицею держави Тимура було місто Самарканд. У 1373-1374 рр. Тимур підкорив собі Південний Хорезм, а в 1388 році заволодів усім Хорезмом, зруйнувавши його столицю Ургенч. Об’єднання Середньої Азії Тимур поєднував у 1380-1390 роках з походами в Іран, Закавказзя та інші території. Ця діяльність супроводжувалася надзвичайною жорстокістю стосовно місцевого населення. У результаті трьох походів проти Тохтамиша(1389, 1391, 1394-1395 рр.) Тимур зруйнував Золоту Орду, пограбувавши її столицю Сарай та інші міста. У 1398 році він вдерся до Індії і захопив Делі. Війна Тимура з турецьким султаном Баязидом І Блискавичним закінчилася поразкою та полоненням самого султана у битві біля Анкари(1402 р.). Похід до Китаю, розпочатий у 1404 році, було перервано внаслідок смерті Тимура.

Наприкінці свого правління Тимур з’єднав у своїй державі Мавераннахр, Хорезм, Хорасан, Закавказзя, Іран і Пенджаб.

Окремі розділи “Укладення Тимура” перекладені за джерелом: Уложение Тимура [Текст] // Тамерлан : Эпоха, личность, деяния / сост. Р. Рах-

маналиева. – М. : ГУРАШ, 1992. – С. 110–157.

“УКЛАДЕННЯ ТИМУРА”

Моїм дітям, щасливим завойовникам держав, моїм нащадкам – великим повелителям світу.

Хай буде їм відомо, що, сповнений надії на милосердя Всевишнього, я переконаний у тому, що багато хто з них успадкує мій могутній

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

81

трон. Це спонукає мене висловити для них правила, якими я керувався сам. Суворо дотримуючись цих правил, вони можуть зміцнити за собою те щастя, якого я досяг стількома турботами, трудами і небезпеками, яке дане мені небом, благотворним впливом релігії Магомета (хай дасть йому Бог мир) і могутнім клопотанням нащадків і сподвижників його. Нехай ці правила послужать їм керівництвом як в їх поведінці, так і в управлінні державою, щоб вони могли зберегти ту державу, яку я їм залишаю.

Всіх правил дванадцять. Ніщо краще не доводить їх важливості, як те, що я витягнув з них: вони допомогли мені досягти влади, завоювати держави, зміцнити за мною завоювання і зробити мене гідним трону.

1.Я піклувався про розповсюдження релігії Бога і закону Магомета, цієї обраної Богом судини: я підтримував іслам повсякчас і в будь-якому місці.

2.Я розділив відданих мені людей на12 класів: одні з них допомагали мені своїми подвигами, інші – порадами, як при завоюванні держав, так і при управлінні ними. Я користувався ними, щоб укріпити замок мого щастя; вони були прикрасою мого двору.

3.Наради з мудрими, передбачливість, пильність і діяльність допомогли мені перемагати війська ворогів і завойовувати області.

Вуправлінні я керувався лагідністю, людинолюбством і терпінням; я спостерігав за всіма, прикриваючись личиною бездіяльності, був однаково прихильний як до ворогів, так і до друзів.

4.Належний порядок і дотримання законів послужили підставою

і підпорою моєї долі, фортуни. Те й інше так зміцнили мою владу, що візирі, еміри, солдати і народ не домагалися підвищення, а кожен задовольнявся своїм місцем.

5. Щоб надихнути офіцерів і солдатів, я не шкодував ані золота, ані коштовних каменів; я їх допускав до свого столу, а вони жертвували для мене своїм життям у битвах. Надаючи їм милості і розуміючи їхні потреби, я забезпечив собі їх прихильність. І так за допомогою доблесних вождів і моїх воїнів, я зробився володарем 27 держав: я зробився повелителем Ірану, Турану, Руму, Магрибу, Сирії, Єгипту, Ірак-Арабі й Ірак-Аджемі, Мазандерану, Гиляну, Ширвану, Азербайджану, Фарсу, Хорассану, Четте, Великої Татарії, Хорезму, Хотану, Кабулістану, Бактерземіну та Індостану. Всі ці країни визнали мою владу, і я дав їм закони.

Надягаючи на себе царський плащ, я тим самим відмовився від спокою, який куштують на лоні бездіяльності. З 12 років від народження я роз’їжджав різними областями, боровся з нещастям, складав

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

82

проекти, вражав ворожі ескадрони, звикав до вигляду обурень офіцерів і солдатів, звикав вислуховувати від них різкі слова, але терпінням і уявною безтурботністю, від якої я був далекий, мені вдавалося утихомирювати їх. Нарешті я кидався на ворогів. Таким чином мені вдавалося впокорювати провінції і навіть цілі держави і далеко поширювати славу мого імені.

6.Справедливістю і неупередженістю я придбав прихильність творінь Божих. Свої благодіяння я поширював і на винуватого, і на невинуватого; моя великодушність забезпечила мені місце в серцях людей; правосуддя управляло моїми рішеннями. Мудрою політикою і суворою справедливістю я утримував своїх солдат та підданих між страхом і надією. Мої воїни були обсипані моїми подарунками. Я мав співчуття до нижчих і до найнещасніших класів держави.

Язвільняв пригноблюваного від рук гонителя, іодного разу переконавшись у шкоді, заподіяній особі або майну, я оголошував вирок згідно із законом і ніколи не карав безневинного за вину винуватого.

Будь-хто, хто піднімав проти мене зброю для руйнування моїх намірів, як тільки-но благав мене про допомогу, приймався мною прихильно. Я прославляв його в чинах і закреслював його вину пір’ям забуття; і якщо його серце було ще озлоблене, то моє поводження з ним було таке, що я встигав остаточно згладити слід його незадоволення.

7.Я віддавав шанування нащадкам пророка, ученим, богословам, філософам та історикам. Я поважав їх і почитав. Хоробрі люди були моїми друзями, тому що Всевишній любить хоробрих. Я сходився з ученими і здобував прихильність тих, у кого була благородна душа.

Язвертався до них, і їх благословення доставляло мені перемогу.

Япротегував дервішам і факірам. Я ретельно уникав заподіяння їм щонайменшої печалі і ні в чому їм не відмовляв. Ті, хто погано озивалися про інших, виводилися з мого двору. Їх слова не бралися до уваги, і я ніколи не слухав їх наклепу.

8.Я був наполегливим у моїх заходах. Якщо зроблений проект, яким би він не був, заволодів всією моєю увагою, і я не залишав його, поки не досягав успіху. Вчинки мої не суперечили моїм словам, і я не поступав суворо. Я нікому не докучав з побоюваннями, щоб Всемогутній не вчинив зі мною суворо і не подавив мене тяжкістю власних моїх діянь. Я розпитував учених, щоб знати, якими були ухвали предків від Адама до Магомета, “Печатки Пророків”; і від цього останнього до наших днів. Спосіб дій, їхня поведінка, їхні вчинки і слова цих повелителів глибоко проникли в моє серце. Я прагнув наслідувати їхні

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

83

похвальні якості і найкращі риси їхнього життя. Для власного повчання я вивчав причини падіння їх влади і прагнув уникати зроблених ними помилок. Я утримувався від лихварства й утисків; мені було відомо, що ці злочини відносяться до тих, якими породжуються голод і біди будь-якого роду і які викошують цілі народи.

9.Я знав стан народу. Я дивився на знатних, немов на братів, а на простих людей, немов на дітей. Умів пристосуватися до вдач і характеру жителів кожної області та кожного міста. Я заслужив пошану від своїх нових підданих, тих з них, які займали вищі місця. Я давав їм правителів, що звикли до їх вдач і звичаїв і які вже користувалися у них пошаною. Я знав стан населення кожної окремої області. Я посадив у кожній країні мого царства людину випробуваної чесності, щоб він сповіщав мене про вчинки і поведінку народу та солдатів і щоб він попереджав мене про всі непередбачені події, які могли цікавити мене. Коли я відкривав щонайменшу брехню в його донесеннях, то суворо карав. Як тільки-но я дізнавався про який-небудь випадок утиску чи жорстокості правителя, солдатів або народу, то я давав винним відчувати всю суворість правосуддя.

10.Коли яке-небудь плем’я, яка-небудь орда тюркська, арабська, персидська або чужоземська бажали визнати мою владу, я приймав правителя цього племені або орди з шаною, інших же я приймав з гідністю: я добром віддячував добрим, а злих надавав власній долі.

Хто б не уклав зі мною дружній союз, був упевнений, що не розкаюватиметься. Я давав тому докази моєї прихильності та великодушності. Послуги, мені надані, не залишалися без нагороди. Навіть мій ворог, коли він відчував свою вину і приходив просити мого заступництва, одержував прощення і знаходив у мені добродійника і друга.

Так вчинив я з Шир-Бахрамом. Цей начальник племені, супроводжуючий мене як союзник, покинув мене у момент битви. Бажання здобичі оволоділо ним, і він оголив меч проти мене. Врешті-решт він пригадав, що їв мою сіль (тобто він відчув розкаяння совісті), і знову вимолив у мене помилування. Це був воїн знаменитого походження, настільки ж досвідчений, як і безстрашний. Я закрив очі на його вину,

япробачив йому заради його хоробрості і дав йому чин вище проти того, що він мав раніше, щоб тим сильніше примусити його відчути мою прихильність до нього.

11.Діти, онуки, друзі, союзники, всі ті, хто мали зі мною якийнебудь зв’язок, користувалися моїми благодіяннями. Блиск мого щастя не примусив мене забувати кого-небудь. Кожен одержав належне. Милосердя також мало місце в моєму серці. Я поважав у моїх синах і онуках союз крові, не вчиняв замах на їх життя і навіть на їх свободу.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

84

Стосовно кожної приватної особи я поводився, виходячи з особливостей її характеру і з уявленням, яке я мав про неї. Досвід, який я виніс з мінливості долі, навчив мене, як слід вчиняти з друзями і з ворогами.

12. Я завжди з повагою ставився до солдатів, чи билися вони за чи проти мене. Та і чи не зобов’язані ми вдячністю людям, які жертвують тривалим щастям скороминущим благам? Вони кидаються в битви і не шкодують свого життя серед несподіванок.

Ворожий воїн, незмінно відданий своєму повелителю, міг розраховувати на мою дружбу. Коли він ставав під мої прапори, я нагороджував його за заслуги і вірність, приймаючи його в число своїх союзників. Але той воїн, який у момент битви залишив свого полководця, щоб перейти до мене, був у моїх очах наймерзеннішою людиною.

Під час війни, яку я вів з ханом Тохтамишем, його еміри зробили мені декілька письмових пропозицій. Це було віроломство з їх сторони по відношенню до свого князя, мого ворога. Я прийшов в обурення від таких пропозицій і сказав про себе: “Вони зрадять і мене, як тепер зраджують свого повелителя”, – і замість будь-якої відповіді я їх прокляв.

Досвід довів мені, що влада, яка не спирається на релігію і закони, не збереже тривалий час своє положення і силу. Вона подібна голій людині, яка примушує інших при зустрічі з ним опускати очі, не вселяючи ніякої пошани до себе. Можна також порівняти його і з будинком, що не має ані даху, ані дверей, ані огорожі, в яку може проникнути найганебніша людина.

От чому я побудував основу моєї величі на ісламі, з додатком до нього правил та законів, які я точно дотримувався протягом свого царювання.

Перше правило, яке з’явилося в моєму серці, схилялося до розповсюдження релігії та затвердження закону Магомета. Я поширив у світ іслам, цей кодекс найкращого із смертних; я зробив з нього прикрасу моєї імперії.

Щоб мати вірніший успіх у збільшенні числа прозелітів Магомета, я вибрав з нащадків цього пророка людину найвидатнішу, яку і наділив повною владою над мусульманами. Він мав у своєму веденні священне майно і призначав окремих керівників мечетями. Він же в містах і містечках затверджував верховного суддю, першого представника релігії (муфті), призначав інспекторів ринків. Він призначав також жалування і пенсії як тим, хто, подібно йому, вели своє походження від Магомета, так і вченим, законознавцям і всім заслуженим людям.

Я призначив суддю або казія для армії; а для народу я призначив іншого.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

85

Укожну область я послав немолодого знавця ісламу, щоб застерігати віруючих від заборонених законом справ і щоб піклуватися про їх освіту. Я наказав будувати мечеті та монастирі в містах, каравансараї – на дорогах і мости – на річках.

Я поставив у кожному місті представника релігії та благочестивих людей для навчання мусульман Корану і для пояснення основних засад віри на підставі коментарів учених і священних переказів.

Я повелів завідувачу вакуфамі (садр) і цивільному судді доносити мені про всі справи, що стосуються віри. Окрім цього, я призначив ще начальника правосуддя, який доносив мені про розбрати, що виникали між солдатами та іншими моїми підданими.

Коли я оприлюднив мої ухвали стосовно релігії, коли я відновив

умістах ісламу закон, і коли знатні та прості віруючі переконалися в моїй старанності щодо істинної віри, то мусульманські учені видали на мою честь таке:

“У кожному столітті Всемогутній висував захисника і розповсюджувача релігії посланника Магомета. У цьому VIII столітті Тимур, народившись під щасливим сузір’ям, герой світу, повинен вважатися відновником віри”.

Глава учених, Мир-Сеїд-шериф написав мені, що оскільки я працював задля розповсюдження ісламу в областях світу, то я маю право на титул розповсюджувача віри.

Ось зміст його листа:

“Боже! Будь помічником, що підтримує релігію Магомета, і залиш тих, які покидають її.

Вісім століть пройшло з часу втечі найбільшого посланника до наших днів, і в кожному столітті всевишній і всеблагий Бог встановлював захисника і розповсюджувача віри свого улюбленого пророка, щоб відновити й укріпити святі істини. Хвала Всевишньому! Він же в цьому восьмому столітті поклав цей обов’язок на еміра Тимура, героя світу, який примусив держави і міста прийняти істинну віру.

Від стародавніх богословів відомо, що в першому столітті хиджри покровителем віри був Омар Абдул-Азіз. У той час вона підривалася прокляттями і лайками, які сипалися від схизматизму проти Алі з кафедр мечетей. Омар поклав край цьому огидному звичаю.

Народ ісламу був здобиччю розбратів і неладів. Одна партія проклинала законних халіфів, тоді як інша лихословила Алі, главу віруючих, Аббаса і Хусейна. Обидві роздратовані партії готові були дійти до битви; Омар Абдул-Азіз утримав їх і зробився опорою релігії.

Удругому столітті релігія мала захисником Мамуна Справедливого. Цей халіф, засудивши сімдесят два помилкові віронавчальних

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

86

положення, примусив визнати інші, що відповідали переказам та істинній вірі. Він викликав з Хорасана Алія, сина Муси-Джафара (мир праху його), зробив його своїм спадкоємцем і примусив погодитись узяти в руки кермо влади.

Утретьому столітті прийняв віру під своє заступництво Аббасид Моктадир-біллях. Карамати, під начальством Абутаїра, оволоділи священним містом Меккою, і тридцять тисяч пілігримів, славних мучеників, були зарізані на горі Арафа. Чорний камінь було вирвано із стін Кааби; нарешті, в розорених мусульманських провінціях царювали вбивство і грабіж. Здавалося, що релігія готова абсолютно зникнути, коли з’явився Моктадир-біллях. Він повів армію проти розбійників, розсіяв їх і відновив релігію.

Азадаулет-Ділемі був захисником віруючих у четвертому столітті. Вади і злість Мотіла Ахтідлаха, з роду Аббаса, утиск його придворних і спільників шкодили істинній вірі; розпуста поширювалася всюди; безбожник йшов з піднятою головою. Азадаулет скинув цього халіфа і замінив його сином своїм Талі Білляха.

Азадаулет мав намір відновити славу релігії і виконати ,цезнищуючи нове, осоружне релігії, і припинити загальну зіпсованість, злочини, несправедливість та утиски.

П’яте століття прославилося народженням султана Санджара, сина султана Малік-шаха. Він був сучасником Ахмеда-Джамі і Хакима-Сенаї. Він став їхнім учнем. У той час єретики і неуки завдали сильного удару ісламу. Султан Санджар виявив бажання винищити їх. Ревно відданий релігії пророка, він не зробив жодного вчинку, незгодного із законом Магомета.

Ушостому столітті завоювання невірних у Туркестані похитнули іслам, але Бог виявив Хасан-хана і поставив його на чолі ста тисяч турок, які в долині Лар сповідали віру перед високоповажним Ібраги- мом-Хамаві і були прийняті в число вірних після промови: “Немає бога, окрім Бога, і Магомет – Його посланник”. Заручившись їх допомогою, він стер з лиця землі невіру й єресь: негайно віра розповсюдилася в містах та областях.

Сьоме століття було ознаменоване прихильністю до віри султана Альджайту, сина Аргун-хана, що мав прізвисько Мухамед-Худабаїд. Як тільки-но цей султан успадкував престол брата, він з’ясував (такий тоді був занепад віри), що в спільних молитвах після сповідання віри забували молитися Всевишньому про пророка і його нащадків. Він сам відправився до мечеті, де зібрав богословів і запитав їхньої думки про необхідність молитов за Магомета і його потомство. Вони відповідали одноголосно, що ця молитва встановлена самим Богом.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

87

Деякі додали навіть, що імам Шафі визнав за недійсне спільне моління без молитви за пророка і за його потомство; інші приводили в приклад імама Азама, який знаходив мерзотним спільне моління без тих же молитов.

Альджайту запитав у них, чому, молячись за інших осіб, крім Магомета, вони не згадують про їхнє потомство, тоді як при молитвах за останнього з пророків слід згадувати і його потомство. Не отримавши на це відповіді, він сказав: “Мені здається, можна пояснити подібну різницю двояко. По-перше, вороги Магомета, назвавши його в насмішку Абтаром, тобто “той, хто не має нащадків”, були покарані Богом припиненням потомства. Якщо деякі з їхніх нащадків і залишилися, то на долю їм випала щонайповніша невідомість; нащадки ж Магомета розмножилися так, що тільки Бог може їх обчислити. Тому закликають і на них благословення Боже в молитві після благословення на честь пророка.

Ось друга причина цього звичаю. Вчення і релігійні постанови інших пророків піддавалися зміні і знищенню; їх постанови не призначалися до вічного існування, тоді як релігія Магомета існуватиме без змін до скінчення століть.

Ось чому вірні нащадки пророка в своїх молитвах після хвали Богу повинні згадувати і пророка, і потомство його, щоб всі визнали їх за покровителів релігії Магомета і тлумачів священної книги, і хранителів закону пророка, спадкоємців його вчення і вчення посланників Бога. Хай у них вчаться пізнанню релігії й обов’язків ісламу, і хай кожний з нас вважає своїм обов’язком покорятися їм і почитати їх.

Як тільки-но султан закінчив свою промову, мусульмани, що зібралися в мечеті, вимовили молитву за Магомета і за його потомство. Альджайту продовжував: “Гнок, як Алі, був першим з роду пророка і оскільки Магомет Махаді, пришестя якого чекають всі віруючі, повинен бути останнім, то наш обов’язок – не проявляти нашу владу в царстві Магомета без згоди його нащадків, інакше ми поводитимемося як тирани!”

Султану, що говорив так перед народом, учені виражали повне схвалення. Потім він постановив указом, щоб на пам’ять пророка і його нащадків підносилися молитви кожну п’ятницю, і наказав чеканити монету з їх ім’ям.

Богослови обнародували постанову, що султан Альджайту є розповсюджувачем божественного закону.

У восьмому столітті емір Тимур поширює віру в містах і між народами. Він почитає і поважає нащадків пророка і богословів. З відома перших він користується верховною владою в царстві Магомета.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

88

Отримавши від Мир-Сеїд-шерифа цей лист, я подякував Всевишньому. Я благав нашого пророка про допомогу в затвердженні релігії та закону.

Оригінал цього листа я послав моєму духовному керівнику(пиру), який написав на полях наступне: “Емір Тимур, герой століття, повинен знати те, що особливу милість і неоцінимий дар складає доручення йому Богом відновлення релігії. Хай він збільшує свою вірність і свої добрі справи, щоб і Бог помножив Свої милості до нього”.

Після того, як я отримав цього листа від мого духовного керівника, я прагнув ставитися з шаною і повагою до нащадків пророка і богословів. Я піклувався про розповсюдження ісламу і наказав копію листа помістити в моїх літописах. Після відновлення релігії і божественного закону я видав для громадського управління моєї держави закони і постанови, які сприяли зміцненню моєї могутності. Ось зразок цих постанов:

1.Я заснував мою владу на ісламі, законі “найчудового з тварин”, на любові до його нащадків і сподвижників і на шануванні, яке повинне віддавати імені пророка. Мої накази і правила мали таку силу, що

яне мав собі суперника в управлінні.

2.Я тримав свій народ і своїх солдатів між страхом та надією. Повний уваги й обережності до своїх ворогів і друзів, я тримався мудрої політики переносити терпляче їх слова і вчинки. З числа осіб, що шукали у мене притулку, ті, хто був прихильний до мене, одержували від мене такий хороший прийом, що їх прихильність до мене збільшувалася, а мої недруги залишалися настільки задоволені моєю поблажливістю, що скоро в їх серцях ненависть поступалася місцем дружбі. Той, хто мав право на мою прихильність, був переконаний, що ця прихильність не зміниться, і я ніколи не відсторонював від себе підданого, якого коли-небудь покликав до себе. Добрі або злі, які при зорі мого щастя сховалися у мене, всі ті, які надали мені послуги, як і ті, які шкодили мені, були уражені благодіяннями, коли я був зведений на трон. Я почитав нікчемним те зло, яке мені було заподіяне, і я провів пір’ям забуття по записах поганих вчинків, які були мені зроблені.

3.Я ніколи не піддавався мстивості. Я віддавав своїх ворогів правосуддю Повелителя Всесвіту. Я утримував при собі доблесних, діяльних і випробуваних воїнів. У моєму суспільстві були прийняті знатні, нащадки пророка, учені і богослови, але злих зрадників і боягузів я виключав із свого співтовариства.

4.Відкритість, милосердя і доброта доставляли мені любов народу Божого; я, друг правосуддя, приходив у жах від утисків і жорстокості.

Мій духовний радник (пир) написав мені тоді: “Тимур, – так зберігає його Бог, – повинен пам’ятати, що управління державою є не що інше,

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

89