4. Стратегія корпоративної соціальної відповідальності – інноваційна ініціатива Європейської комісії у сфері соціального страхування.

Інновацією у розвитку соціального страхування на міжнародному рівні на сучасному етапі є ініціатива Європейської комісії стосов­но впровадження в життя нової стратегії корпоративної соціаль­ної відповідальності (CSR – corporate social responsibility). Конце­пцію CSR Комісія адресує компаніям, які добровільно інтегрують у свою діяльність вирішення соціальних завдань. У сучасних умо­вах соціальна ефективність компаній відіграє провідну роль у фо­рмуванні їх позитивного іміджу, а отже, і довгострокового успіху.

CSR бере на себе зобов'язання компаній перед робітниками, сто­совно додаткового соціального страхування на випадок реалізації соціальних ризиків, покращання умов праці, створення безпечних робочих місць, організації довічного навчання, встановлення конс­труктивних відносин з місцевими суспільними організаціями та суспільством у широкому розумінні.

Соціально відповідальний бізнес «краще працює», залучаю­чи інвестиції, наймаючи та утримуючи висококласних праців­ників, які життєво необхідні сучасній заснованій на знаннях економіці. Уряди країн часто не встигають за лібералізацією та глобалізацією економічних відносин, у той час як позиції ком­паній і організацій громадянського суспільства стають все міц­нішими. На цьому фоні розповсюдження CSR може зробити ве­личезний внесок у формування більш конкурентоспроможного вітчизняного бізнесу.

5. Проблеми розвитку системи соціального страхування за кордоном та в Україні.

Існування сучасних систем соціального страхування і досяг­нення ними значних соціальних результатів не позбавляють їх від суттєвих проблем. За оцінками спеціалістів, найбільш глобальною проблемою є зростання видатків пенсійного та медичною страхування. Це обумовлено змінами загальної демографічної ситуації— збільшенням частки населення похилого віку. Розви­ток системи медичних технологій призводить до суттєвого подо­рожчання вартості медичних послуг та потребує їх адаптації до нових умов. Це стосується розподільчих пенсійних систем кон­тинентального типу з високим коефіцієнтом заміщення втрачено­го заробітку. Розрахунки свідчать, що без зміни основних засад функціонування протягом найближчих кількох десятків років та­кі системи стануть фінансово неспроможними.

До специфічних проблем належать: інтеграція сільськогоспо­дарських робітників до загальних систем соціального страхуван­ня у зв'язку з ліквідацією окремих субсидованих систем; забез­печення своєчасного та повного внесення страхових платежів (Португалія, Греція); зміни в організації праці позбавляють на­лежних підстав встановлення різних умов соціального страху­вання самозайнятих та найманих працівників.

Неефективність контролю при управлінні фондами соціаль­ного страхування через механізми соціального партнерства є новою проблемою у розвитку соціального страхування, що ви­никає у разі зростання числа офіційних оформлень інваліднос­ті. Наприклад, у Нідерландах число інвалідів працездатного ві­ку досягає 15 % загального числа представників відповідної вікової категорії. Спеціалісти пояснюють це недостатньою за­цікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінан­сової відповідальності, в обґрунтованому визначенні підстав для надання допомоги. Тому Данія вже провела, а Нідерланди приступають до здійснення заходів із реорганізації цього виду соціальною страхування.

Основними заходами щодо вирішення вказаних проблем вба­чаються:

• боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю;

• передача функцій соціального страхування приватним некомерційним та комерційним організаціям (за оцінками спеціалістів під час здійснення таких заходів на першому етапі спостерігаєть­ся зростання видатків);

• використання нових фінансових механізмів. Так, в межах розподільчих систем пенсійного страхування створюється стра­тегічний резерв, кошти якого шляхом здійснення фінансових вкладень мають елімінувати у довгостроковому періоді дію де­мографічних чинників. Крім цього, запроваджується обов'язковаучасть застрахованих у накопичувальних пенсійних планах — серед членів ЄС, крім Данії, такий підхід має вже досить довгу історію, він запроваджений у Швеції й Італії.

Для країн з трансформаційною економікою ці проблеми ма­ють свою специфіку, оскільки необхідність реформування обу­мовлюється як глобальними проблемами, так і необхідністю ада­птації системи соціального захисту до умов ринкової економіки та громадянського суспільства.

Реформа соціального страхування в Україні здійснюється до­сить активно. її зразком стала система соціального страхування континентального типу, зокрема Німеччини. Головні засади ре­формування були визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 р.). Ними передбачено формування п'яти видів соціального страху­вання, при цьому єдиною суттєвою відмінністю від зразків ЄС є збереження започаткованого ще в 30-х роках XX ст. в СРСР страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

Соціальне страхування мають здійснювати недержавні некомерційні органі­зації, які управляють соціальними фондами. Нині запроваджено вже три види загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і з причин професійного захворювання, що спричинили втрату працездатно­сті, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності і витратами, зумовленими народженням і похован­ням. Оскільки організаційно-фінансові системи страхування від безробіття і від тимчасової непрацездатності в Україні практично вже існували, поки що принциповим моментом реформи було формування соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Його запровадження має вирішити низку питань, а саме:

• відшкодування шкоди внаслідок дії цього фактора соціаль­ного ризику для підприємств-банкрутів і хронічних боржників, забезпечення незалежності отримання виплат від волі керівницт­ва підприємств;

• контроль представників фонду щодо обґрунтованості рішень медико-соціальної експертизи про визнання інвалідності;

• комплексне забезпечення трудової та соціальної реабілітації інвалідів.

Для забезпечення цих функцій відповідному фонду за законом було надано безпрецедентні повноваження: встановлювати роз­мір тарифів для внесків підприємств. Крім того, йому були надані повноваження щодо створення та управління складною і розгалуженою системою власних навчальних закладів і спеціальних виробництв, медичних закладів тощо. Робота у цьому напрямі тільки розпочалась, тому поки що рано робити певні висновки щодо її результатів.

З метою формулювання висновків стосовно перспектив та можливостей запровадження досвіду США та ЄС в Україні слід відзначити, що соціально-економічне середовище в Україні пев­ною мірою ускладнює запровадження деяких відпрацьованих в розвинутих країнах механізмів соціального захисту. Відсутні специфічний досвід управління, традиції і належні системи сус­пільного контролю за діяльністю інститутів, що отримують пов­новаження розпоряджатися коштами соціального страхування Тому часто наслідками запровадження опрацьованих в країнах ЄС механізмів стають:

• неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат;

• нецільове спрямування та зловживання при використанні коштів соціальних фондів.

Серед численних негативних прикладів можна навести за­проваджене в Латвії за зразком ЄС страхування від інвалідності, що за відсутності досвіду та недостатньої правової урегульованості призвело до дезорганізації системи. Україна також мас нега­тивний досвід запровадження механізмів активної політики на ринку праці. Так, використання в 1992—1996 рр. більшої частини коштів фонду зайнятості для надання пільгових кредитів для створення нових робочих місць призвело до значних витрат кош­тів при відсутності суттєвого соціального ефекту.

Відсутність розвинених фінансових ринків та інфраструкту­ри, інструментів довгострокового інвестування при переважно неорганізованому та тіньовому ринку фінансових послуг, високі ризики створюють ситуацію, коли встановлення численних об­межень, що цілком виправдовують себе у західній практиці (на­приклад, розподіл обов'язків між агентами, обов'язкова дивер­сифікація активів), унеможливлює ефективну діяльність фондів або ж надає їй формального характеру. Численні порушення створять підстави для постійного втручання контролюючих ор­ганів.

Виходячи з цих обставин, запровадження апробованих у світі організаційно-фінансових механізмів необхідно здійснювати за умови своєчасності та відпрацьованості всіх необхідних докуме­нтів і заходів, зокрема, проведення експериментів та ґрунтовного аналізу їхніх результатів.