3. Структура сучасної соціально-психологічної науки

У структуру соціальної психології входять наступні три групи проблем:

• Соціально-психологічні явища у великих групах(у макросередовищі

• Соціально-психологічні явища в малих групах (у мікросередовищі).

• Соціально-психологічні прояви особистості людини (соціальна психологія особистості).

Важливе значення у вирішенні завдань соціальної роботи має теорія соціального конфлікту, як індивідуально-особистісного, так і індивідуально-групового і міжгрупового, а також соціальної діяльності. В структурі соціальної діяльності присутні психологічно чітко забарвлені елементи — мотивація,психологічний аналіз,управління.

4. Соціальна взаємодія та спілкування

Спілкування визначається як взаємодія двох або більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оціночного (тобто емоційно-оціночного) характеру. У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета та засоби. 8 функцій спілкування: 1. контактна ; 2. інформаційний обмін повідомленнями; 3. спонукуюча стимуляція активності партнера по спілкуванню; 4. координаційна - взаємне орієнтування та погодження дій при організації спільної діяльності; 5. розуміння - не лише адекватне сприймання змісту спілкування, але й розуміння партнерами одне одного ; 6. емотивне збудження в партнері необхідних емоційних переживань ; 7. встановлення стосунків - усвідомлення свого місця в системі ролевих, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків спільноти, в якій необхідно діяти індивіду. 8. здійснення впливу - зміна стану, поведінки, особистісно-змістовних утворень партнера.

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність.

Взаємодія - це універсальна властивість всього існуючого світу речей і явищ в їх взаємній зміні, впливові одного на інші. В суспільстві взаємодія - це система зв'язків і взаємодій між індивідами, соціальними групами, сукупність всіх соціальних відносин. Соціальна взаємодія, на відміну від імпульсивних, рефлек­сивних дій, ніколи не відбувається миттєво. До її здійснення у свідомості діючої особи повинна виникнути досить стійка спо­нука до активності. Взаємодія може продовжуватись і стати стійкою, багаторазовою і навіть постійною. В ході стійкої взаємодії взаємні експектації пос­тійно змінюються, з'являються нові очікування, але такі, які надава­ли б взаємодії досить упорядкований і передбачуваний характер.

5. Соціальне сприйняття та соціальне мислення

Соціальне мислення - це мислення реальної особистості, пов'язане з її життєвою позицією, цінностями, оцінками. Вононе тільки пояснює проблеми реальності, але й оцінює їх щодо даної особистості, тому здатна до такого мислення особистість уже не живе чужим розумом і соціальними порівняннями з іншими.Розвинуте соціальне мислення - це звичка працювати з проблемами, а не тікати від них; воно привчає особистість жити і діяти в суперечливому, мінливому світі.

Соціальне сприйняття (соціальна перцепція) включає два щодо самостійних типу процесів: міжособистісне й міжгрупове сприйняття. Міжособистісне сприйняття — це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною . Його специфіка полягає у великому ступені упередженості, що знаходить прояв у злитості пізнавальних і емоційних компонентів, у яскраво вираженому оцінному фарбуванні. З особливостями міжособистісного сприйняття зв'язаний ряд психологічних ефектів. Серед них ефекти новизни, первинності, стереотипності, ореола. Підміжгруповим сприйняттямрозуміють процеси соціальної перцепції, у яких як суб'єктом, так і об'єктом сприйняття виступають соціальні групи або спільності. Міжгрупове сприйняття характеризується стереотипністю, злитістю пізнавальних і емоційних компонентів, афективної забарвленістю, різко вираженою оцінною спрямованістю. Саме тому воно відрізняється упередженістю, а самі міжгрупові подання завжди містять погрішності з погляду їхньої істинності.

6. Соціально-психологічна характеристика феномену відносин

Феномени відносин в малих групах різноманітні і досить добре вивчені.

1) Феномен групового тиску або конформізму. Конформізм - зміна поведінки або переконань у результаті реального чи уявного тиску групи.

2) Групові норми-сукупність правил і вимог, що виробляються групою і грають роль найважливішого засобу регуляції поведінки, спілкування, взаємодії та взаємовідносин членів групи.

3) Групова згуртованість-один з процесів групової динаміки, що характеризує ступінь прихильності до групи її членів.

4) Процес прийняття групового рішення-здійснюваний групою вибір з ряду альтернатив в умовах взаємного обміну інформацією при вирішенні загальної для всіх членів групи завдання.

5) Феномен лідерства - процес, за допомогою якого певні члени групи мотивують і ведуть за собою групу.

7. Соціальний вплив

С.в. - вплив на загальнополітичні, демографічні та соціокультурні умови у суспільстві (зміни способу життя, поліпшення/погіршення якості життя, здоров'я та збільшення/зменшення тривалості життя, ризику втрати життя чи здоров'я тощо).Основні механізми соціального впливу: взаємний обмін, зобов`язання і послідовність, соціальний доказ, прихильність, авторитет і дефіцит.

Стратегіївпливу:переконання, довіра до джерела, послання, емоції.

8. Проблема особистості в соціальній психології

Особистість - соціалізований індивід Людина як особистість розглядається з точки зору виконання нею в суспільстві функцій, ролей і місця, яке во­на посідає в суспільній структурі. Особистість, на думку Н. Коломінського, це такий індивід, який може усвідомлено виконувати різноманітні соціальні функції та ролі, який є суб'єктом життєді­яльності.

Трудно­щі виокремлення соціально-психологічного аспекту особистості полягають у тому, що він однаковою мірою стикається з соціоло­гічними та загально психологічними підходами до особистості. При дослідженні особистості в соціальній психології акцент робиться на конкретно-історичних особливостях психологічних властивостей і внутрішніх структурах особистості як суб'єкта со­ціальних відносин.

Соціальна психологія як межова галузь знань досліджує процес становлення людини як осо­бистості - соціалізацію. Якщо людину виключити із системи соціальних зв'язків, вона так і залишиться на рівні тваринного існування.

Особистість — суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.

Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у колективній діяльності.

Індивідуальність (лат. — неподільність) — сукупність особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від Іншої, є неодмінною і найважливішою ознакою особистості. Особистість завжди є суб'єктом відносин із конкретним соціальним оточенням. Тому структура особистості ширша від структури її індивідуальності.

Наукове бачення взаємозв'язку особистості і суспільства пов'язане з розумінням особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми, соціальними групами, суспільством.

Біологічний чинник в розвитку та формуванні особистості- психічне становлення індивіда є спонтанним, незалежним від виховання, навколишнього середовища, це тільки зовнішній чинник, який прискорює або гальмує процес виявлення природних, спадкових психічних властивостей.

Різноманітні концепції співвідношення особистості та суспільства є методологічною платформою різних наукових шкіл, засобом визначення їх стратегії й тактики.

Взаємодія особистості і суспільства є процесом засвоєння індивідом соціально-психологічного досвіду, переходу від абстрактної можливості у реальне володіння соціальним статусом.

9. Соціалізація особистості

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, система соціальних цінностей і норм; соціальні інститути, тощо. З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації: — імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів; — ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних; — почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб´єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому. Особистість — об´єкт і суб´єкт соціальної взаємодії.

   Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини.    2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).    3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).    4. Соціалізація дорослих.Соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя.

   Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

10. Дослідження соціальної установки

   Установка — цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об'єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

   Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.(В.Томас і Ф.Знавецький у 1918 )

   Соціальна установка — психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

      Г. Олпорта-установка є психонервовою готовністю індивіда до реакції на всі об'єкти, ситуації, з якими він пов'язаний. В.-А. Томас і Ф.-В. Знанецький, які вважали цей феномен близьким до колективних уявлень. “Парадокс Р. Лапієра” — проблеми взаємозв'язку між атитюдами та реальною поведінкою, які довели безпідставність тверджень про їх збіг.    У другій половині XX ст. виокремилися індивідуально-психологічна та соціально-психологічна лінії у розумінні соціальної установки, яка розглядається як певне психічне утворення, що виникає на основі засвоєння установок інших, референтних груп та осіб.    За іншими підходами соціальна установка тлумачилася як стійка система поглядів, уявлень, пов'язана з потребою індивіда у збереженні чи розриві відносин з іншими людьми. її стійкість забезпечується або зовнішнім контролем, що виявляється у необхідності підкоритися іншим, або процесом ідентифікації з оточенням, або важливим її особистісним значенням для індивіда.

Г. Олгюрт визначав її як стан психонервової готовності індивіда до реакції на всі об'єкти чи ситуації, з якими він пов'язаний, соціальна установка— це суто індивідуальне утворення. Д. Узнадзе та представники його школи розглядали установку як готовність до певної активності.

У другій половині XX століття окреслилися дві лінії в розумінні й дослідженні соціальної установки: перша — індивідуально-психологічна, друга — соціально-психологічна. В межах першого підходу розгортаються біхевіористські й когнітивістські дослідження, у тому числі підходи М. Рокича і М. Фішбейна.

Б. Паригін вважає еквівалентом динамічної структури особистості ще більш інтегральним, ніж установка, психічний настрій особистості, який охоплює як предметно спрямовані, так і безпредметні психічні стани. П. Шихірев та інші стверджують, що він не перекриває поняття позиції.

В. Ядов розглядає диспозиціюяк комплекс схильностей, готовності до повного сприйняття умов діяльності й до певної поведінки за цих умов. У такому розумінні вона є дуже близькою до поняття установки.

   Отже, соціальна установка є стійким, фіксованим, ригідним (негнучким) утворенням особистості, яке стабілізує спрямованість її діяльності, поведінки, уявлень про себе та світ. За одними твердженнями, вони утворюють структуру особистості, за іншими — лише посідають певне місце серед якісних рівнів особистісної ієрархії.

11. Соціально-психологічні характеристики особистості

    При соціально-психологічному підході, особистість розглядається переважно з боку міжособистісних взаємодій, соціальної динаміки тощо. Головна увага приділяється вивченню, за терміном Б. Г. Ананьева, інтер-індивідуальної структури того соціального цілого, до якого належить особистість. При цьому, насамперед, вивчаються такі соціально зумовлені характеристики особистості, як статус, позиція, ролі, ранг. Статус особистості являє собою своєрідний центр зосередження її прав і обов'язків" схему становища особистості в суспільстві, характеризується стійкістю, тривалістю. Він може бути цілісним або частковим. Частковий статус пов'язується з родом занять, розміром доходів, рівнем освіти, етнічною належністю, статевими ознаками тощо. Узагальнення часткових статусів дає змогу визначити загальний профіль статусу. Знання статусу і позиції особистості необхідне для визначення її соціальних ролей. За визначенням І.С.Кона, роль особистості - це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується від кожного, хто займає дану позицію. Важливою соціально-психологічною характеристикою особистості є її ранг. Рангу особистості відповідають її престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві. Явище персоналізації - у кожної людини існує потреба бути представленою, продовженою в іншій людині своїми думками, почуттями, світоглядом тощо. Завдяки персоналізації люди пов'язані між собою в єдине духовне ціле, соціальну, культурну спільність. Ця спільність формується у ході спілкування, коли від однієї особистості до іншої передаються духовні, культурні цінності. Поняття соціальної групи та наукові подходи до її визначення. Класифікація соціальних груп. Соціальна група - сукупність людей, об'єднаних спільністю інтересів, професії, діяльності і т.п. Люди живуть у групі в стані постійної взаємозалежності. Члени однієї групи мають спільні норми і переслідують спільні цілі. Групи мають неоднакові функції. Індивіди беруть участь у багатьох групах. Всі групи чинять тиск на своїх членів, щоб змусити їх відповідати нормам групи. Визначення соціальної групи включає три основних елементи: - Взаємодія - тобто інформаційні контакти, здійснювані за допомогою знакових систем ; - Членство, тобто наявність групової культури, що виявляється в системі знаків (символів), за допомогою яких члени даної групи відрізняють один одного від представників інших груп; - Ідентичність, тобто сукупність ознак, за якими індивіди, що не входять в яку-небудь групу, відрізняють членів цієї групи . Соціальні групи ділять на: 1. номінальні і реальні; 2. великі і малі; 3. формальні і неформальні; 4. первинні та вторинні. 5. - Постійні, тимчасові і випадкові групи; 6. - Вільні та обов'язкові групи Залежно від розмірів виділяють великі і малі соціальні групи. Г. Зіммель: розмір групи тісно корелює зі ступенем розвитку індивідуальності її представників. Збільшення чисельності індивідів у групі, що супроводжується диференціацією її елементів, породжує розумову здатність до асоціації. Так народжується інтелект, здатність свідомості. Ч. Кулі запропонував розрізняти первинні та вторинні соціальні групи. Соціальні групи виконують соціальні ролі: 1. Інструментальна роль групи 2. Експресивна роль групи.

12. Психологія великих соціальних груп

Великі групи — це спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і, на відміну від малих груп, не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, формуються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції, спільна думка і масові рухи. До великих груп належать класи, соціальні прошарки, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо.

Провідніознакивеликих соціальних груп-потреби й інтереси.

Групова думка виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Канали відображення громадської думки такі: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфестації, всенародне обговорення. Функції: регулює і вказує норми поведінки; виражає оцінки подій і фактів;спонукає до певних вчинків і дій.

Масове спілкування, маючи властивість психологічного впливу, здійснює вплив на поведінку й діяльність учасників натовпу. Основним засобом психологічного впливу, який чинять учасники натовпу, є слово, причому в основному експресивна, емоційна лексика: крик, свист, заклики тощо. Навіювання є одним з основних способів психологічного впливу особистості чи групи на інших учасників за допомогою передавання різних за змістом повідомлень (домовленостей, погроз, чуток, шантажу).

14. Психологія малих груп. Поняття малої групи та її меж. Групова структура та групова динаміка

В малій групі відбуваєтеся формування людини як особистості, індивідуальності.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування. Вона розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування. Критерій максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки.

Соціальна психологія поділяє їх на лабораторні і природні, первинні і вторинні, формальні і неформальні, тимчасові і постійні, відкриті і закриті, референтні і групи членства та інші групи. Структура малої групи — сукупність зв'язків між членами групи. Основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування.

   Формальна структура малої групи — взаємини і зв'язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.Головними особливостями формальної структури малої групи є поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, стабільні лінії комунікації та схематичні способи передавання інформації.

   Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені  зв'язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

   Комунікативна структура малої групи — відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуалізацію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі інформаційних зв'язків. Комунікативний потенціал групи — комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв'язків .

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу. Групова динаміка – процес, за допомогою якого взаємодія між людьми зменшує напругу кожного з них або приводить їх до взаємного задоволення. Він пояснює:

• Приналежність індивіда до групи, привабливість групи і членство в групі.

• Утворення стихійних, або неформальних, груп. Задоволення потреб за допомогою взаємодії пояснює утворення стихійних груп, що є результатом свободи дій індивідів.

• Поява ролей «улюбленчиків» в групі. Деякі індивіди більші, ніж інші, відповідають потребам членів групи і роблять ситуацію в групі задовільної.

15. Рольова структура малої групи. Комунікаційні мережі. Групові норми та психологічна влада в групі. Керівництво та лідерство.

Під структурою групи розуміється сукупність зв'язків, що складаються в ній між индивидами.Соціометрична структура малої групи - це сукупність зв'язків і відносин між її членами, заснованих на взаємних .

Основні характеристики соціометричної структури малої групи:

1) характеристики соціометричного статусу членів групи - положення, яке вони займають у системі міжособистісних виборів ;

2) характеристики взаємних, емоційних переваг і відкидання членів групи;

3) наявність мікрогруп, члени яких пов'язані відносинами взаємних виборів, і характер відносин між ними;

4) соціометрична згуртованість групи - відношення числа взаємних виборів і відкидання до числа максимально можливих.

Комунікативна структура малої групи - це сукупність зв'язків між її членами, в системах інформаційних потоків циркулюючих в групі.

Основні характеристики комунікативної структури групи:

1) положення, яке займають члени групи в системі комунікацій ;

2) частота і стійкість комунікативних зв'язків у групі;

3) тип комунікативних зв'язків між членами групи:централізовані ;децентралізовані .

Рольова структура малої групи - це сукупність зв'язків і відносин між індивідами, залежно від розподілу між ними групових ролей.

При аналізі процесу взаємодії в групі виділяються:

1) ролі, пов'язані з вирішенням завдань:

2) ролі, пов'язані з наданням підтримки іншим членам групи.

Групові норми являють собою встановлення, моделі належної поведінки з точки зору суспільства в цілому і його окремих груп. У більш вузькому сенсі групові норми - це певні правила, які вироблені групою і яким має відповідати поведінка її учасників, щоб їх перебування в групі було можливим. Норми групи грунтуються на певній системі групових цінностей, тобто повинні отримати обгрунтування як значимі для групи і для її окремих учасників.

Проблема лідерства та керівництва є однією з найважливіших проблем групової діяльності. Розрізняють поняття лідера і керівника. Лідер - член групи, який висувається в результаті взаємодії членів групи для організації групи при вирішенні конкретних завдань. Стиль лідерства визначають за вмістом рішень та техніки здійснення цих рішень. З урахуванням цього виділяють авторитарний, демократичний і попустительский стилі.

16. Соціальна психологія міжгрупової взаємодії

Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дослідженні міжгрупових відносин. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаворитизм.

   Внутрігруповий фаворитизм-тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

   Міжгрупова дискримінація -відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

      Міжгрупове сприймання -процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

   У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.

   Міжгрупова поведінка -дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

   Міжгрупові конфлікти-конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.