2.2.4. Енергетична безпека

Енергетична безпека – це однин із основних напрямів забезпечення економічної безпеки держави, оскільки паливні ресурси відносяться до стратегічно-важливих. НТР призвела до різкого збільшення споживання енергоносіїв, що використовуються у виробництві та побуті. Обмеженість енергоресурсів призвела до підвищення цін на них і необхідності створення енергозберігаючих технологій. Це найбільш негативно позначилося на молодих і економічно-слабких державах. Відсутність достатньої кількості енергоносіїв створює надто небезпечну ситуацію, тому активізація розвідування і видобутку власних енергоресурсів є пріоритетом внутрішнього розвитку багатьох країн світу. Разом з тим, країни-постачальниці енергоресурсів часто нав’язують своїм споживачам політичні та економічні рішення, що не відповідають їх власним інтересам.

Забезпечення енергетичної безпеки досягається шляхом проведення єдиної державної політики і комплексу заходів законодавчого та іншого характеру щодо її реалізації, адекватної виявленим загрозам та дестабілізуючим факторам. В цьому зв’язку ключовим елементом розвитку економіки країни є підвищення ефективності паливно-енергетичних ресурсів, яке безпосередньо впливає на підвищення конкурентоспроможності національної економіки, шляхом зменшення виробництва і використання палива, зниження його імпорту, підвищення енергоозброєності суб’єктів господарювання, збільшення інновацій у цій сфері. Ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів сприяє покращенню екологічних параметрів через призму скорочення рівня шкідливих викидів.

Стан енергетичної безпеки можна охарактеризувати системою наступних показників:

1. Вага первинних паливно-енергетичних ресурсів (повинна бути не менше середньосвітового значення).

2. Індекс споживання енергоресурсів (з урахуванням альтернативних видів енергії та імпортованих джерел) (повинен бути менше 1).

3. Індекс споживання вторинних енергоресурсів (продуктів переробки енергетичних ресурсів) (повинен бути менше 1).

4. Індекс споживання запасів енергоресурсів країни (повинен бути менше 1).

5. Індекс зовнішнього боргу за енергоресурси країни (повинен бути менше 1).

2.2.5. Фінансово-грошова безпека

Фінансово-грошова безпека – різновид безпеки, який впливає на всі сфери економіки держави. В узагальнюючому вигляді під фінансовою безпекою розуміють наявність фінансових ресурсів, що забезпечує стійкий економічний розвиток господарської діяльності при наявності зовнішніх і внутрішніх загроз і небезпек. Оскільки гроші є еквівалентом вартості всіх товарів вони (через ціну) є силою, спроможною дестабілізувати положення в країні. Гроші – це не тільки паперові або металеві знаки обміну, купівлі і продажу, а ще й безготівкові розрахунки й цінні папери (акції, векселі, сертифікати, облігації тощо), що визначають фінансовий стан держави.

Основними загрозами у фінансово-грошовій сфері держави виступають:

- високі і нестабільні темпи інфляції в країні;

- нестабільність грошово-кредитної системи;

- великі зовнішні борги;

- відсутність інвестицій, спрямованих на відтворення і розвиток виробничого сектору економіки.

Оцінку рівня кризи в фінансово-грошовому секторі держави визначають за індикаторами, основними з яких є:

1. Співвідношення валового боргу держави до валового внутрішнього продукту (повинне становити не більше 25%).

2. Рівень інфляції держави (не повинен перевищувати 10%).

3. Співвідношення обсягу грошової маси до валового внутрішнього продукту (рівень монетаризації) (не повинен бути більше 1).

4. Співвідношення обсягів інвестицій в економіку до валового внутрішнього продукту (повинен бути близько 30%).

5. Співвідношення обсягів інвестицій до вартості основних виробничих фондів (не повинен бути нижчим за 50%).

6. Індекс приросту іноземних інвестицій (повинен дорівнювати 1)