Конспект_макроэкономика

Під дискреційною фіскальною політикою розуміється свідоме регулювання державою рівня оподатковування і державних витрат із метою впливу на реальний обсяг національного виробництва,зайнятість, інфляцію.

Приймемо деякі допущення, що спрощують аналіз впливу фіскальної політики на сукупний попит: припустимо, що фіскальна політика впливає тільки на сукупний попит, державні витрати не впливають на споживання й інвестиції, чистий експорт дорівнює нулю.

Припустимо, що уряд прийняв рішення здійснити закупівлю товарів і послуг на суму, рівну G. У результаті зростуть витрати державного бюджету і при незмінному оподатковуванні збільшиться дефіцит. Отже, відбудеться ріст реального ЧНП на розмір:

де ЧНП -приріст ЧНП, МРС - гранична схильність до споживання, G - приріст державних витрат.

Щоб державні витрати мали стимулюючий вплив, вони не повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень, тому що збільшення податкових ставок знизить стимули до ділової активності, що призведе до зменшення обсягу виробництва.

Таким чином, щоб державні витрати мали стимулюючий вплив, їхнє збільшення повинно супроводжуватися бюджетним дефіцитом. Це положення є фундаментальною рекомендацією Кейнса, що складається в тому, що необхідно збільшувати дефіцит фінансування для подолання спаду або депресії.

Подібно інвестиціям ідержвитратам, податки також призводять до виникнення мультиплікаційного ефекту. Мультиплікативний вплив на рівноважний рівень робить і зміна податків Т. Якщо податкові відрахування знижуються на визначений розмір, то розташований доход зростає на цей же розмір. Споживчі витрати відповідно збільшуються на розмір МРС, що призводить до збільшення рівноважного обсягу виробництва на розмір:

Чисті податкові надходження подають різницю між розміром загальних податкових надходжень у держбюджет і сумою виплачених урядом трансфертів.

Мультиплікативний ефект від зниження податків слабіше, чим від збільшення державних витрат, що алгебраїчно виражається в перевищенні мультиплікатора витрат над податковим мультиплікатором на одиницю. Це є слідством більш сильного впливу держвитрат на розміри доходу і споживання.

Якщо державні витрати і податки збільшуються на той самий розмір, то і рівноважний обсяг виробництва збільшується на цей же розмір. У цьому випадку говорять про мультиплікатора збалансованого бюджету, що завжди дорівнює або менше одиниці. Цей мультиплікатор не припускає абсолютного усунення будь-яких бюджетних дефіцитів або надлишків. Мова йде про збалансованість у витратах і дохідних частинах бюджету.

71

Можна прогнозувати дискреційну політику держави в різноманітні періоди економічного циклу.

Уперіод спаду фіскальна політика, що стимулює, укладається з: 1) збільшення держвитрат; 2) зниження податків; 3) сполучення росту держвитрат із зниженням податків.

Така фіскальна політика призводить фактично до дефіцитного фінансування, але забезпечує скорочення падіння виробництва.

Уумовах інфляції, викликаної надлишковим попитом (інфляційний ріст), що стримує дискреційна фіскальна політика укладається з: 1) зменшення держвитрат; 2) збільшення податків; 3) сполучення скорочення держвитрат з оподатковуванням, що росте.

Така фіскальна політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету. Звичайно, це абстрактна схема поводження уряду, і механізм фіскальної політики далеко не простий, оскільки в реальній економіці діють рівнобіжні і різнонапрямкові чинники.

Упроведені фіскальної політики держави є друга складова - автоматична фіскальна політика або політика автоматичних (умонтованих) стабілізаторів. Під автоматичними або вмонтованими стабілізаторами розуміється економічний механізм, що автоматично (без втручання держави) реагує на зміну економічної ситуації. До основних вмонтованих стабілізаторіввідноситься, по-перше, зміна податкових надходжень у різноманітні періоди економічного циклу. Сума податків залежить від розміру прибутків. Тому в період швидкого росту ВНП (у період підйому) податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній ставці оподатковування і також за рахунок розширення оподаткованої бази), що забезпечить зниження купівельної спроможності населення і стримування економічного росту. І навпаки, у період економічного спаду сума вилучення прибутків зменшується, тобто відбувається поступове збільшення купівельної спроможності, що формує ефективний попит і стримує спад. Іншими словами, прогресивне оподатковування в період інфляційного росту призводить до втрати купівельної спроможності, і навпаки, у період уповільнення економічного росту - забезпечує мінімальну втрату купівельної спроможності. І першеКрім, другетогобажано, у періодз поглядуекономічногоекономічноїпідйомустабільностіавтоматичний. ріст податкових надходжень формує тенденцію до скорочення і ліквідації бюджетного дефіциту

іпояві можливого бюджетного профіцита, що, у свою чергу, сприяє зменшенню можливої інфляції.

До вмонтованих стабілізаторів ставляться і система посібників по безробіттю, соціальні виплати, програми по підтримці малозабезпечених прошарків населення і тощо, що перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть у період економічного спаду. У період підйому виплата різноманітних посібників зменшується, що стримує сукупний попит.

72

6. Бюджетний дефіцит і надлишок. Методи фінансування бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит - це та сума, на якій у даному році витрати бюджету перевищують його прибутки. У оберненому випадку - це бюджетний надлишок. Бюджетний дефіцит може бути викликаний такими причинами:

-необхідністю здійснення значних державних програм по розвитку економіки;

-мілітаризацією країни;

-війнами, стихійними лихами, економічними кризами.

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет використовуються концепції бюджету повної зайнятості та циклічного бюджету. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету (дефіциту або надлишку), який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит,а перевищення структурного над фактичним, навпаки, - циклічний надлишок.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела. Неінфляційні джерела містять в собі:

внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій;

продаж цінних паперів комерційним банкам, фірмам,

домогосподарствтрансферти – фінамнсування; у вигляді безоплатної допомоги. Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету:

кредитно-грошова еміссія (монетизація);

випуск позик;

збільшення податкових надходжень у бюджет.

Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава торимує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення грошової маси над приростом реального ВВП,наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави. Інфляційний податок - метод вилучення грошових коштів у населення шляхом збільшення пропозиції грошей для фінансування дефіциту бюджета та забезпечення уряду коштами, що потрібни для закупівлі відповідних товарів та послуг.

73

У умовах підвищення рівня інфляції виникає ефект Оливера-Танзи - свідоме затягування платниками податків строків внесення податкових відрахувань у державний бюджет. Наростання інфляційної напруги створює економічні стимули для «відкладання» сплати податків, тому що за час «затягування» відбувається знецінення грошей, у результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит бюджету і загальної нестійкості фінансової системи можуть зрости.

Монетизація дефіциту у виді розширення кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотка або у формі відстрочених платежів. У цьому випадку уряд купує товари і послуги, не заплативши за них у термін. Якщо закупівлі здійснюються в приватному секторі, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від можливих неплатежів. Це дає поштовх до підвищення загального рівня цін і рівня інфляціїУвипадку. випуску державних позик виникає ефект витиснення.

Проблема збільшення податкових надходжень у бюджет виходить за рамки власного фінансування бюджетного дефіциту, тому що вирішується в довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази оподатковування. У короткостроковому періоді зниження податкових ставок супроводжується, по-перше, зниженням ступеня умонтованої стабільності економіки; по-друге, зростанням ефекту витіснення недержавного сектора на фоні підвищення процентних ставок, що виникає як реакція грошового ринку на супровідне економічне підвищення попиту на гроші при їх незмінному (із метою обмеження рівня інфляції) пропозиції; по-третє, можливим збільшенням бюджетного дефіциту через одночасне зниження процентних ставок оподатковування і податкових надходжень у бюджет відповідно до закономірності, що описується кривої ЛаффеКрива. Лаффера показує, що в міру зростання ставки процента від 0 до 100 - податкові надходження спочатку збільшуються і досягають максимуму в деякій точці, а потім падають, незважаючи на зростання податкової ставки. Падіння податкових надходжень пов'язане з тим, що більш високі ставки податків утримують економічну активність, а виходить, скорочують податкову базу і змушують виробників ухилятися від податків. Зниження податкових ставок може створити стимули до праці, інвестиціям, заощадженням, розширенню виробництва і податкової маси. Проблема полягає в тому, щоб правильно визначити розмір податкової ставки, при якому надходження максимальні, надзвичайно важко. Лаффер вважав, що державу повинно вилучати не більш 30% прибутку підприємств і населення.

Методи регулювання бюджетного дефіциту. Існує три методи збалансованості бюджету:

1.Упорядкування бюджету на щорічній основі, тобто кожний фінансовий рік повина існувати рівність між прибутками і витратами. Проте такий стан бюджету обмежує можливості бюджетно-податкового регулювання і призводить або до дефіциту, або до його надлишку.

2.Бюджет повинен балансуватися в ході економічного циклу,а не щорічно. Уряд у періоди спадів виробництва збільшує витрати, що веде до

74

зростання дефіциту. Зато в період економічного підйому воно скорочує витрати, що збільшує надлишок прибутків. У результаті по закінченні промислового циклу надлишок прибутків покриє дефіцит, що утворився в результаті спаду виробництва. Проблема полягає в тому, що спад виробництва і його підйому можуть бути різної тривалості і глибини. Якщо спад тривалий, а підйом короткий, бюджетний дефіцит залишиться.

3. Концепція функціональних фінансів. Головною ціллю державних фінансів є забезпечення макроекономічної рівноваги, навіть якщо це призведе до дефіциту бюджету. По-перше, макроекономічна рівновага викликає економічний ріст, а він - збільшення національного доходу, виходить, і податкових надходжень у бюджет; по-друге, уряд завжди може підвищити податки, випустити додаткову кількість грошей і, отже, усунути дефіцит; потретє, бюджетний дефіцит не позначається негативно на розвитку економіки.

5. Державний борг.

Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнітості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущенимиїї урядом. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави пред іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовимиОсновнимиорганізаціямипричинами. створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

На думку економістів тягар зовнішнього боргу відрізняється від тягаря внутрішнього. При зовнішньому боргу нація змушена віддавати іншим країнам цінні товари і послуги, щоб оплатити проценти і сплатити борг, що негативно позначається на економіці. При наданні позики країна-кредитор може пред'являти умови,що не підходять для позичальника. А також великий зовнішній борг знижує міжнародний авторитет країни. У зв'язку з цим у розвинених країнах установлюють ліміт зовнішнього боргу. Зовнішній борг

75

оцінюють по таких показниках: частка зовнішнього боргу у ВНП; відношення обсягу виплат по зовнішньому боргу до обсягу валютних надходжень за рік (не вище 25%).

При внутрішньому боргу не відбувається відпливу товарів і послуг за межу. Проте і він викликає проблеми:

-виплата процентів по боргу збільшує нерівність у прибутках, тому що державні цінні папери купують більш забезпечені верстви населення, а податки платять усі;

-щоб сплачувати борг, виплачувати проценти уряд змушений піднімати ставки податків, що знижує стимули до інвестицій і уповільнює розвиток економіки;

-випуск в обіг цінних паперів призводить до підвищення ставки процента , що негативно позначається на процесі інвестування капіталу;

-великий внутрішній борг відштовхує іноземних інвесторів. Погашення державного боргу і процентів по ньому відбувається або

шляхом рефінансування - випуску нових позик для того, щоб розрахуватися по облігаціях старих позик, або шляхом конверсії і консолідації.

Конверсія - зміна умов позики і розмірів виплачуваних процентів по ньому або перетворення його в довгострокові іноземні інвестиції. У останньому випадку це призводить до збільшення іноземного капіталу в національній економіці без надходження в країну фінансових ресурсів.

Консолідація - зміна умов позики, пов'язана зі зміною термінів погашення, коли короткострокові зобов'язання консолідуються в довгострокові і середньострокові. Така консолідація можлива тільки при взаємній згоді урядупозичальника й уряду-кредитора.

6. Вплив бюджетного дефіциту і державного боргу на економіку.

Ступень впливу державної заборгованості на внутрішний попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”.

Ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше в тому випадку, коли сполучаються стимулювальна фіскальна політика й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

76

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвкстицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходу. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулювальної фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватному бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення”.

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчізняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшення імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого боку, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

Довгострокові наслідки державного боргу повязані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні відсоткових ставок приватні інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобовязання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, тоже, воно буде мати нижчий рівень доходу.

Як відомо, збільшення податків – один із способів отримання достатніх доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно з заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбівається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на економічні стимули. Збільшення податків депресивно впливає на стимули до праці .до інновацій та до інвестування. Тому наявність великого державного боргу уповільнює економічнеЩеодинзростаннядовгостроковий. ефект повязаний з накопиченням зовнішнього боргу. Оскільки підвищення внутрішніх процентних ставок збільшує зовнішний попит на вітчізняні цінні папери, то наслідком цього є притік іноземного капіталу, отже, збільшення зовнішнього боргу. Але обслуговування зовнішнього боргу потребує передачі частини реального випуску продукції в

77

розпорядження інших країн і, таким чином, може спричинити скорочення національного виробництва в майбутньому.

Тема 9. Грошово-кредитна та антиiнфляцiйна полiтика.

1.Банківська система і створення банківських грошей.

2.Цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

3.Два підхіди до грошово-кредитної політики.

1. Банківська система і створення банківських грошей.

Уісторії розвитку банківських систем різноманітних країн відомо декілька їхніх видів:

-двохуровнева банківська система (Центральний банк і система комерційних банків);

-централізована монобанковська система;

-унікальна децентралізована банківська система - Федеральна резервна система США.

Убільшості країн із ринковою економікою існує двохуровнева структура банківської системи.

Перший рівень банківської системи утворить Центральний банк країни. Він виконує такі функції:

1) здійснює емісію національних грошових знаків, організує їх обіг і вилучення з обігу, визначає стандарти і порядок ведення розрахунків і платежів;

2) проводить загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ країни і виконання фінансового законодавства;

3) надання кредитів комерційним банкам;

4) випускає і проводить погашення державних цінних паперів; 5) управляє рахунками уряду, здійснює закордонні фінансові операції;

6) здійснює регулювання банківської ліквідності за допомогою традиційних для центрального банку методів впливу на комерційні банки: проведення політики дисконтної ставки,операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами і регулювання нормативу обов'язкових резервів комерційних банків.

В усіх країнах Центральний банк формує і здійснює кредитно-грошову політику, контролює і координує діяльність комерційних банків. Будь-який банк зобов'язаний видати вкладнику наявні й інші платіжні засоби на першу вимогу або в обговорений строк. З іншої сторони одержати прибутки націлює банк на вигідне розміщення наявних коштів, що надають банку вкладники чекових і строкових вкладів.

Щоб забезпечити безпеку і ліквідність банк повинний тримати на рахунку Центрального банку визначену суму обов'язкових резервів, що визначається твором суми нормованих притягнутих коштів на резервну норму.

78

Провідну роль на кредитно-грошовому ринку відіграють банки, які теж створюють гроші. Подивимось, як це здійснюється. Припустимо, що банк отримав певну суму грошей (10 млн.грн.) у вигляді внесків. В наш час у різних країнах і в різних банках частка грошей, необхідних у випадку видачі вкладнику, коливається від 3 до 15 % загальної суми внеску. Вона має назву норми обов'язкового резерву. Для прикладу візьмемо норму обов'язкового резерву на рівні 10 %. Тоді балансовий рахунок банку матиме вигляд:

Балансовий звіт Банку 1

Таким чином, кількість грошей збільшилася з 10 000000 грн. до 19 000000 грн. З них 9 000000 грн. - це гроші, які створив банк. Але на цьому процес не закінчується. Той, хто одержав позичку, витрачатиме гроші, купуючи те, що йому необхідне. А той хто продає, одержуватиме гроші й вкладатиме їх у банк. Цей банк отримає внески, залишить обов'язковий резерв, а залишок віддасть до позички. Тоді балансовий рахунок другого банку матиме такий

Другий банк додатково створив 8 100 000 грн. Такий процес створення грошей продовжиться до тих пір, доки вся сума початкового внеску не буде зведена до обов'язкового резерву.

Виходячи з цього, можливо підрахувати загальну суму створених грошей, якщо відомий початковий внесок і норма обов'язкового резерву. Для цього треба ввести поняття грошового мультиплікатора, який показує співвідношення між сумою створених і початкових грошей і є обернено-пропорційним

де Мг—мультиплікатор грошей; Рн—норма обов'язкового резерву; Гс— створені гроші; Гп—початкові гроші.

Тоді в нашому прикладі мультиплікатор грошей дорівнює 10 (1:0,1), а загальна сума створених грошей становить 100 000000грн. (10Х10 000000). Взагалі збільшення норми обов'язкових резервів знижує пропозицію грошей, і навпаки.

Традиційнимі операціями для банка є: здійснення грошових розрахунків, пасивні та активні операції. Пасивні операції банка - це операції по мобілізації

79

коштів. Кошти, що одержані у результаті пасивних операцій, є основою подальшої банківської системи. Активні операції банків - операції по розміщенню коштів.

Джерелами банківських ресурсів можуть бути власні, позикові і притягнуті кошти. Основним джерелом формування банківських ресурсів є внески клієнтів (притягнуті кошти).

Комерційні банки обслуговують фірми, підприємства, населення, приймають і оплачують банківські чеки, надають позички. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути виконують різні допоміжні функції (інвестиційні, страхові, фінансові).

Особливе місце займає фондова біржа, її головна функція — забезпечення ефективного ринку для продажу й купівлі цінних паперів, створення капіталу для промисловості. Розміщення акцій та облігацій через фондову біржу здійснюється головним чином крупними банками.

Крім національних кредитно-фінансових установ, існують міждержавні кредитні інститути: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Банк міжнародних рахунків та ін.

2.Цілі та інструменти грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є однією з головних інструментів державного регулювання економіки. Вона впливає на обсяг національного виробництва через сукупний попит, що змінюється під впливом пропозиції грошей, інвестицій та споживання.

Регулювання грошової пропозиції через кредитно-грошову систему здійснюється Національним банком шляхом зміни величини залишкових резервів у банківській системі. З метою впливу на грошову пропозицію застосовуються такі методи: операції на відкритому ринку, дисконтна політика, зміни норм обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку проводяться з метою підвищення або зниження процентної ставки. Для її підвищення Національний банк продає урядові цінні папери за високими процентами, тим самим зменшуючи залишкові резерви комерційних банків. Комерційні банки отримують цінні папери, а Національний банк—гроші. Скорочення залишкових резервів комерційних банків призведе й до скорочення грошей, внаслідок чого процентна ставка на кредити й депозити зростає, а інвестування знижується. Якщо уряд бажає знизити процентну ставку то грошово-кредитний механізм діє у зворотноIншиму напряміметодом. реалізації креднтно-грошової політики є проведення дисконтної політики, крли Національний банк надає безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) ставку процента. Це призводить до збільшення залишкових грошових резервів у банківській системі і пропозиції грошей.

Одним із методів регулювання ринку грошей Національним банком є зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків. Зростання норми обов'язкового резерву призведе до скорочення грошової пропозиції, і навпаки.

80