Конспект_макроэкономика

Цей метод дає змогу центральному банку впливати на канали грошової та кредитної емісії.

Але в довгостроковому періоді ефект процентної ставки інший. Скорочення грошової пропозиції зумовить зменшення інфляції і таким чином уповільнення зростання номінального валового національного продукту відносно реального. Це, у свою чергу, призведе також до зниження реальної процентної ставки, збільшення інвестицій і валового національного продукту, а в кінцевому підсумку—до скорочення номінальної процентної ставки, оскільки вона визначається реальним темпом інфляції, що скоротилася. Але необхідно пам'ятати, що це можливо лише після періоду високої процентної ставки.

3. Два підхіди до горшово-кредитної політики.

Тривалий час серед економістів ведуться дискусії з приводу процесу впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому, що обумовлені двома різноманітними підхідами до теорії грошей: модернізованої кейнсіанської теорії, з одного боку, і сучасної кількісної теорії грошей (монетаризм) - з іншої.

І сучасні кейнсиінці, і монетаристи визнають, що зміна грошової пропозиції впливає на номінальний обсяг ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і самий механізм: із погляду кейнсіанців,в основу грошово-кредитної політики повинний бути призначений визначений рівень процентної ставки, а з погляду монетаристів - сама пропозиція грошей.

Основні положення, що відстоюються кейнсіанцаяи в області теорії грошей, такі:

1.Ринкова економіка являє собою хитливу систему з багатьма внутрішніми «пороками».

2.Ланцюжок причинно-слідчих зв'язків пропозиції грошей і номінального ВНП така: зміна рівня процентної ставки - зміна

грошової пропозиції - зміна в інвестиційному попиті - зміна в

3.номінальномуКейнсіанство базуєтьсяВНП. на тому, що сукупні витрати складаються зі споживчих, інвестиційних і державних витрат, чистого експорту.

4.Нарощування грошової пропозиції при незмінному попиті може завести економіку, крім іншого, у так називану «ліквідну пастку»: процентна ставка може знизитися до критичного рівня, що буде означати винятково високу превагу ліквідності.

5.У зв'язку з вищевикладеним, кейнсіанці вважають монетарну політику не настільки ефективним засобом стабілізації економіки, як, наприклад, фіскальна або бюджетна політика.

Головний теоретик сучасного монетаризма - відомий американський економіст, лауреат Нобелевської премії М. Фридмен.

У самих загальних основні положення сучасного монетаризма такі:

1.Монетаризм базується на переконанні, що ринкова економіка - внутрішньо стійка система. Державне втручання в економіку необхідно зводити до мінімуму.

2.Монетаристи відзначають, що існує визначений взаємозв'язок між

81

кількістю грошей в обертанні і загальному обсязі проданих товарів і послуг у рамках національної економіки, що виражається рівнянням обміну И.Фішера, або рівнянням кількісної теорії грошей.

3.Прихильники кількісної теорії грошей думають, що цілком коректно зробити допущення про сталість швидкості обертання грошей. Також вони підтверджують, що приріст грошової маси буде визначати темп інфляції.

4.Зв'язок між пропозицією грошей і номінальному обсягом ВНП здійснюється не через процентну ставку, а безпосередньо. М. Фридмен спробував пояснити цей механізм. Він відзначав, що кожна людина звикне до визначеної структури своїх активів: співвідношення готівки й інших видів активів. При збільшенні грошової пропозиції звичне співвідношення змінюється, щоб відновити його, люди починають пред'являти попит на реальні і фінансові активи. Сукупний попит зростає, і, у кінцевому рахунку, це призводить до росту ВНП.

5.Виходячи з цього, М. Фридмен висунув “грошове правило” збалансованої довгострокової монетарної політики,як-от: державу повинно підтримувати обгрунтований постійний приріст грошової маси в обертанні. Розмір цього приросту визначається рівнянням М.

М= Р +ФриY, дменаМ :- середньорічний темп збільшення грошей, % за тривалий період;

Р - середньорічний темп очікування інфляції, %; Y - середньорічний темп приросту ВНП, % за тривалий приріст.

Монетарне правило Фридмена припускає строго контрольоване збільшення грошової маси в обертанні - у межах 3-5% у рік. Саме такий приріст грошової маси викликає ділову активність в економіці. Якщо ж збільшення буде більше, то буде відбуватися розкручування інфляції, а якщо буде нижче, те темп прирісту буде падати.

Сучасні теоретичні моделі грошово-кредитної політики являють собою синтез кейнсіанства і монетаризма, у якому облічені раціональні моменти кожній із теорій. У довгостроковому періоді в грошово-кредитній політиці сьогодні переважає монетаристський підхід. Водночас держава не відмовляється в короткостроковому періоді від впливу безпосередньо на процентну ставку з метою швидкого економічного маневрування.

82

між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання в промисловості, тобто між группою “А” і групою “Б” в ній.

Матеріально-речові пропорції структури ВНП відображають поділ суспільного виробництва не два традиційні підрозділи, а на чотири: І – виробництво споживчих товарів (предметів споживання), ІІ – виробництво інвестиційних товарів (засобів виробництва), ІІІ – надання послуг, IV – військово-промисловий комплекс. Такий підхід є загальновживаним у світовій практиці і випливає із реальних закономірностей розвитку процесу відтворення, а також відповідає сучасній галузевій структурі економіки.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують рух ССП та його складових частин на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення:

між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення) та новоствореною вартістю (національним доходом);

між споживанням (фондом споживання) та нагромадженням (фондом нагромадження) в структурі національного доходу.

Перша пропорція показує співвідношення величин вартості зношених засобів праці (амортизація), вартості спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини новоствореної вартості, або національного доходу, створеного в країні за рік. Друга пропорція виражає співвідношення величин фонду нагромадження (в його складі виділяють виробниче нагромадження та резервний фонд) та фонду споживання (тобто вартості матеріальних благ, що використовуються на особисте споживання населення, а також на утримання закладів науки, освіти, охорони здоров’я, мистецтва, тобто невиробничої сфери, державного управління та оборони країни). Аналіз цієї пропорції миає величезне значення для вирішення проблем збалансування економіки країни, тобто вона потребує глибокого дослідження.

Вартісні пропорції внутрішньої структури ВНП, виходячи з двох відповідних методів його розрахунку, можна поділити на дві групи: перша – співвідношення між його еклементами та витратами, друга – співвідношення між його елементами та доходами. Перша група включає вартісні пропорції між різноманитними видами витрат на придбання товарів та послуг, а також співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією, між витратами на споживання та на заощадження.

Друга група охоплює вартісні пропорції між різноматними видами доходів, отриманих різними групами населення в процесі виробництва товарів та надання послуг за певний період, а також між зазначенними доходами та витартами, платежами, що не повязані з виплатою доходів (амортизаційними відрахуваннями, непрямими податками на бізнес) тощо.

Серед перелічених вартісних пропорцій у структурі ВНП головною є пропорція між валовими інвестиціями та амортизацією, тому що вона виступає економічним індикатором загального стану економіки, визначає, в якому стані

84

перебуває національне господарство: піднесення, застою чи спаду. Розглянемо ці три випадки.

1. Зростаюча економіка. Коли валові інвестиції перевищують амортизацію, економіка перебуває в стані піднесення, її виробничі потужності зростають. У зростаючій економіці чисті інвестиції є величиною додатковою.

2.Статична економіка. Застійна або статична економіка відображає ситуацію, в якій валові інвестиції та амортизація рівні. Це означає, що в ній виробляється стільки капіталу, скільки необхідно для заміщення того, що спожито в процесі виробництва. Чисті інвестиції приблизно нульові. Виробничі потужності не розширюються.

3.Стагнуюча економіка. Така сітуація виникає тоді, коли валові інвестиції менші за амортизацію, тобто коли за рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. Чисті інвестиції за цих умов будуть відємною величиною, а в економіці спостерігатиметься деінвестівання, тобто скорочення інвестицій. Ив цьому випадку виробництво та зайнятість перебівають в стані занепаду, країна має надлишкові виробничі потужності. В результаті стимули до заміщення зношеного капіталу або зовсім малі, або взагалі відсутні. Обсяг капіталу наприиииикінці року менший, ніж на початок. Класичним прикладом стагнації економіки може бутииииииии пік “великої депресії”

(економічної кризи 1929-1933 рр.).

Основу галузевої структури сьогодні становлять галузеві пропорції в їхній сучасній модифікації: макропропорції між секторами економіки, між галузевими комплексами, між окремими галузями тощо.

У світовій практииииці иприйнятио ділитиии суспільне виробництво на три сектори (сектор – це визначена сукупність галузей, що характеризується єдиною функціональною спрямованістю):

первинний сектор: галузі, що пов'язані з добуванням ресурсів; вторинний сектор: галузі, що зайняті переробкою цих ресурсів і виробництвом готової продукції; тритинний сектор: сфера послуг.

Науково-технічна революція обумовлює: по-перше, скорочення питомої ваги первинного сектора; по-друге, зменшення питомої ваги вторинного сектора; по-третє, швидке розширення третинного сектора, виникнення різноманітних видів послуг.

2. Структурні кризи і структурна перебудова економіки.

У економічній структурі під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників відбуваються постійні зсуви. під структурними зрушеннями розуміють сукупність кількісних і якісних змін, що відбуваються в середині структури й обумовлюють її перехід в інший якісний стан.

Об'єктивною основою таких змін є невідповідність між потребами і можливостями їх задоволення в народному господарстві.

Структурна криза - це специфічне економічне явище, що виявляється в макроекономічній диспропорції, у глибокому застої окремих її частин,

85

підрозділів, галузей і так далі. Ця криза має тривалий характер і не вміщається в межі одного промислового циклу.

Структурна криза розвивається в тому випадку, коли відстають базові галузі економіки, котрі мають вирішальне значення і визначають структуру народного господарства, коли наявна технологічна база традиційних галузей виробництва не спроможна пристосуватися до умов, що змінюються, в економіці Розрізнюють. структурні кризи двох видів: відносного

недовироблення; відносного надвиробництва.

При структурній кризі відносного недовироблення спостерігається тривале недовироблення оборотного капіталу при надвиробництві основного капіталу, що призводить до дисбалансу. Структурна криза відносного надвиробництва охоплює галузі, попит на продукцію яких росте повільно, чим в економіці в цілому. А іноді й абсолютно падає, виявляючи відносне перенакопичення абсолютного капиталу і його знецінювання. Ці кризи викликають відтік капіталу з ціх галузей у більш ефективні.

Спеціфічною формою кризи в теріторіальному розтині виступають регіональні кризи, що виникають унаслідок глибокої диспропорційності в макропропорціях теріторіально-господарської структури. Проявом цих криз є нерівномірність рівня соціально-економічного розвитку регіону.

Структурна криза не ліквідується через подолання депресії і виходу економіки на новий рівень циклічного розвитку. Структурний дисбаланс при цьому залишається і мішає розвитку. Нові галузі, що виникають у результаті пошуку підприємствами нового ефективного застосування капіталу, що базується на технічних нововведеннях, починають розвиватися швидкими темпами. У той же час структурна криза не в змозі вийти з застою, тому циклічна депресія поглиблює це розірвання, що призводить до повного застою технічно відсталих галузей.

1)У залежності від глибини циклічної кризи, рівня розвитку ринкового механізму, фази економічного циклу структурні зсуви можуть здійснюватися двома шляхами: через перерозподіл основних економічних ресурсів між традиційними сферами економіки або

значних галузевих блоків; шляхом глибоких кардинальних змін, що стосуються не тільки традиційних або базових галузей Кардинальнімакроекономічноїструктурнісистемизсуви. в економіці складають сутність структурної перебудови. У той же час структурна перебудова є самостійним чинником економічного росту, а його темпи залежать від інтенсивних

напрямків кардинальних структурних зсувів в економіці.

Структурна перебудова як процес подолання структурної і циклічної криз

урозвинутих промислових країнах здійснювалася в два етапи:

1- й етап. Відбувається перехід до технологій, що ресурсозберігають, як результат підвищення попиту на ресурси; інвестиції направляються не на розширення виробництва, а на його модернізацію; підприємства звільняються від застарілих основних засобів, що уже не відповідають новим потребам і рівню рентабельності.

86

2 - й етап характеризується стійким процесом комп’теризації економіки майже всіх сфер суспільного і приватного життя; електронизація створює велику кількість нових виробництв, включаючи потужну інформаційну структуру, що стала важливим джерелом ресурсозберегання.

Головним пріоритетом цього етапу стало якісне відновлення виробничого апарату транспортної, енергетичної, комунальної інфраструктури, підвищення технічного рівня сфери послуг, подальший розвиток індивідуалізація особистого споживання. Технічну базу цих процесів складають високі технології, що стимулюють зміцнення господарських зв'язків.

3. Структурна політика держави і методи її реалізації.

Під структурною політикою держави розуміють обгрунтування цілей і характеру структури перетворень в економіці, визначення її пріоритетних напрямків і співвідношень між ними.

1)Її призначення: сприяти досягненню такої структури національної економіки, при якій забезпечується економічний ріст і рішення актуальних проблем. На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних методів, що стимулюють структурні зміни відповідно до основних напрямків структурної перебудови. Основними напрямками структурної політики можуть бути: подолання технічної відсталості і відновлення виробничого апарату; збільшення порівняльних переваг національного виробника стосовно іноземних конкурентів;

2)зменшення залежності від імпорту ресурсів;

3)ліквідація трудо-, енерго- і материалоємних галузей і товарних ринків;

4)ріст галузей, що ресурсозберегають, і галузей із передовою технікою;

5)рівномірний територіальний розподіл виробничих ресурсів;

6)створення розвитого споживчого сектора;

7)зниження негативних наслідків для ринків праці.

При формуванні структурної перебудови величезну роль грає вибір приоритетних напрямків у розвитку окремих галузей, при цьому враховуються такі критерії пріоритетності:

-експортний потенціал галузі;

-перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

-досягнення високої стадії розвитку; мінімальна залежність від імпорту ресурсів; мінімізація дефіциту в торговому балансі країни;

-рішення проблем зайнятості й економічних проблем.

Умежах структурної політики розробляється і реалізується система методів державного впливу, що включає:

1) методи по стимулюванню переливів праці і капіталу з одних галузей в інші;

2) методи по скороченню частини виробничого апарата галузей, що депресують;

87

3)на державному рівні можуть розроблятися довгострокові плани, цільові програми для рішення актуальних проблем структурної

4)пдержаваебудовивирішує; задачі, пов'язані з концетрацією капіталу в капиталоємних напрямках структурної перебудови в економіці.

Основою структурної політики будь-якої держави є комплекс методів цілеспрямованого впливу на розвиток однієї або декількох галузей. У літературі така форма структурної політики одержала назву тартегування, що має значні переваги перед ринковим механізмом стихійного формування комплексів конкурентноспроможних галузей. Вони складаються з можливості концентрації фінансових ресурсів на важливих напрямках розвитки економіки, а також зменшення ризику при розробці і випуску нових высокотехничных продуктів.

1) Існують 2 напрямки державної підтримки галузей: економічна політика держави, спрямована на захист і фінансову допомогу галузям, що знаходяться в стані спаду і депресії; економічна політика, спрямована на стимулювання галузей, що відповідають передовим напрямкам або мають високий експортний потенціал.

Державний вплив на структурну перебудову може здійснюватися за допомогою методів прямого регулювання (через фінансування, систему державних замовлень і закупівель) і непряме регулювання (правових і економічних інструментів).

Інструментами державного стимулювання структурних зрушень можуть бути: система податків;

надання різноманітних кредитів, квот,

проведення політики прискореної амортизації;

надання фінансової допомоги у виді надбавок, субсидій і т.д.;

проведення митної політики, у тому числі встановлення різноманітних імпортних і експортних тарифів.

88

кiлькiстю осiб, що входять до складу робочої сили в даний момент, та кiлькiстю зайнятих.

Проблеми функцiонування ринку працi та причини виникнення безробiття

пiдвищення заробiтної плати. В умовах коли заробiтна плата досягае досить високого рiвня, тобто знаходиться вище, нiж рiвень, за якого всi тi, хто шукає роботу, її знаходять, виникае надлишок пропозицiї на ринку працi.

Класичний аналiз доводить, що безробiття виникае внаслiдок постiйних прагнень самих найманих робiтникiв до пiдвищення своєї заробiтної плати. Рiвновага в цьому випадку досягається тiльки за допомогою ринкового механiзму. Тобто надлишок пропозицiї має “тиснути“ на цiни до низу таким же чином, як i в моделях рiвноваги сукупного попиту та сукупної пропозицiї. Практично це означає, що безробiття може знижувати рiвень зароботної плати, а це , в свою чергу, пiдвищує рiвень зайнятостi. Тим чином класична модель обгрунтовує зниження заробiтної плати. Але практика свiдчить про те , що заробiтна плата “ номiнальна “, як правило, не знижується в перiод спаду виробництва. Цьому протистоять найманi робiтники, якi з метою захисту своїх iнтересiв створили класнi органiзацiї “профспiлки“. Роботодавцi також заiнтересованi в стабiльнiй заробiтнiй платi, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та пiдтримувати бiльш-менш спокiйнi безконфлiктнi вiдносини з робiтниками. Профспiлки та колективнi угоди стабiлiзують рiвень заробiтної плати та перешкоджають її коливанням угору та донизу залежно вiд ситуацiї на ринку працi. Але стабiльна заробiтна плата у класичнiй моделi означає iснування безробiття .

Згодом на змiну класичнiй теорiї з її постулатами стосовно проблеми безробiття приходить iнший напрям дослiдження - кейнсiанство. Кейнс не заперечував, що зменьшення заробiтної плати може призвести до зростання зайнятостi. Але вiн скептично ставився до спроб застосовувати цей засiб як найкращi лiки проти безробiття. По-перше, пiдкреслював Кейнс, на практицi дуже важко знизити заробiтну плату, тому майже не можливо, щоб подiбна стратегiя дала позитивнi результати. По-друге, iснують сумнiви, що зниження заробiтної плати (навiть якщо зробити припущення, що це може бути здiйсненим) насправдi може бути ефективним засобом проти безробiття.

Справа в тому що коли заробiтна плата знижується, скорочуються витрати пiдприємства. Це створюе потребу в наймi бiльшої кiлькостi робiтникiв. Але одночасно знижується купiвельна спроможнiсть тих, хто отримує заробiтну плату й купує виготовленi товари та послуги. Одже, на попит на сопживчi товари впливають два суперечливi фактори. Частково попит зростає внаслiдок того, що бiльша кiлькiсть людей одержує роботу, а частково вiн зменшуеться, оскiльки купiвельна спрможнiсть кожного з них знижується. Пiдсумковий результат зовсiм не означає зростання сукупного попиту.

Вiн рекомендував рiшення: держава повинна вести боротьбу з безробiттям за допомогою експансiйної фiнансової полiтики. Збiльшуючи державнi витрати або зменшуючи податки, можна пiдвищити сукупний попит взагалi. Це

90