6. Соціальні функції та соціальні принципи освіти.

На думку, М. В. Пічі, О. М. Семашко традиційно виділяють такі соціальні функції освіти:

— трансляція культури, знань і навиків;

— наслідування соціального досвіду і в цілому духовна спадкоємність поколінь;

— соціалізація особи та окремих верств населення;

— регуляція соціально-класового балансу суспільства;

— інтеграція з наукою та виробництвом;

— опосередкований вплив на політичні та національні процеси тощо.

Якщо суттєво визначити функцію як відношення двох об'єктів (груп) за яким зміни одного передбачають і зміни для інших, то в узагальненому вигляді вони їх характеризують таким чином: професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Гуманістична функція підкреслює її ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб'єктивно-об'єктивному змісті.

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи).

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах держави (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо).

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відображає різноманіття соціально-рольової структури суспільства [5, c.372-376].

Висновок

Масштабна криза охопила освіту практично всіх країн світу. Вона має транснаціональний характер та прояви глобальної проблеми сучасності. Однак ще не так давно радянське суспільствознавство відносило це явище винятково до західних країн, догматично доводячи, що для соціалістичної системи освіти дане явище інародне.

Вперше наукова діагностика кризового стану освіти була зроблена у соціологічних творах Ф. Кумбса у 1970 та 1985 рр. Нині констатація цих висновків сприймається та поглиблюється всією соціологічною, педагогічною і філософською науками. Фіксуючи структурні прояви кризи, Ф. Кумбс одним із перших запропонував розглядати освіту не як сукупність окремих елементів, що звернені до нас лише одним боком, а як єдину систему.

Рік у рік зростає відставання освіти від науки. Наука ХХ ст. кардинально змінилась у фундаментальному та спеціальному аспектах: визнала множину істин, відмовилася від універсальних зазіхань та звернулася до етичних пошуків, але система освіти методологічно й дидактично спинилась у межах подоби світу ХІХ ст., що знижує авторитет знання та мотивацію до навчання.

Крім того, прояви глобальної кризи пов'язані із збереженням дисфункцій сучасних освітянських систем, що не відповідають соціальним очікуванням людей у суспільстві. Суттєвість глобальної кризи достатньо боляче відображається у критиці традиційної парадигми освіти, орієнтованої на технократичні й конформістські цінності, яку можна зустріти у сучасній соціологічній, педагогічній та філософській літературі.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними факторами, зокрема, крахом основних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи, одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи; залишковим принципом фінансування освіти і культури; відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи; соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями; зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності розвитку і функціонування освіти як соціального інституту та його взаємодії з суспільством.

Об'єктом дослідження соціології освіти є сфера освіти у сукупності індивідів, груп людей, спільнот, організацій та інститутів, залучених до соціальних відносин задля участі в процесі навчання. Предметом соціології освіти є широке коло соціально-освітніх відносин, в які вступають соціальні суб'єкти у процесі навчання.

Соціологія освіти виконує в суспільстві певні соціальні функції — теоретико-пізнавальну, методологічну, прогностичну, гуманістичну, прикладну, світоглядну та інноваційну. У своїй сукупності і взаємодії вони визначають місце й роль цієї галузевої соціології в суспільстві.

Освіта розглядається соціологією як соціальний інститут, який реалізує функції: розвитку продуктивних сил суспільства (професійне навчання, підготовка і перепідготовка спеціалістів); відтворення і розвитку соціальної структури суспільства; соціалізації індивідів, впливу на духовне життя суспільства.