35. Посольські донесення.

Особливий різновид дипломатичних джерел складають доне­сення послів та гінців. їхня поява була викликана необхідністю підтримувати регулярний і оперативний зв’язок між послами та урядами. Важливим обов’язком послів було інформування уряду про хід виконання дипломатичної місії, важливі новини переваж­но військового та політичного змісту. Крім того, у донесеннях пос­ли доповідали урядові або відповідному відомству про виникнення якихось ускладнень, непередбачених обставин, просили про додат­кові інструкції та роз’яснення.

Даний комплекс джерел зберігся дуже нерівномірно. Так, до­несення українських дипломатів представлені лише двома доку­ментами — донесеннями Павла Яненка і Андрія Кульки Б. Хмель­ницькому та Тимошу Хмельницькому від 14 (4) травня 1651 р. Зовсім невідомі донесення послів в Україну, направлених прави­телями Османської імперії, Кримського ханства, прйдунайських князівств.

Донесення російських послів відомі під назвою відписок, що направлялися на царське ім’я (фактично їхніми адресатами були керівники Посольського приказу). Кількість відписок російських дипломатів, у яких висвітлювалися події Національно-визвольної війни, порівняно невелика, а за сво­єю цінністю вони дуже різняться. Низка відпи­сок—це традиційні для дипломатичної практики Росії XVII ст. «советные грамотки», що містили прохання до уряду Про вказівки для подальших дій дипломатів на випадок якихось ускладнень та непередбачених обставин. Слід відзначити, що автори від­писок добре усвідомлювали значення інформації, яка там місти­лася, і не випадково деякі з цих документів писалися тайнописом.

Авторами донесень дипломатів Речі Посполитої були насам­перед посли в Україну рідше — керівники посольств Речі Посполитої в Росію, Османську імпе­рію, Кримське ханство. Адресатами цих донесень були звичайно король, примас, коронні та литовські канцлери, підканцлери, гетьмани, а Іноді й інші представники урядових кіл та військового коман­дування.

Донесення звичайно не дають уявлення про загальний хід та результати конкретного посольства Речі Посполитої, зате про ок­ремі його етапи розповідають досить повно.

Донесення керівників посольств Речі Посполитої в Україну мають найбільшу цінність як джерела з історії Національно-виз­вольної війни. Донесення послів Речі Посполитої в Росію, Австрію, Туреччину та Крим містять у собі менший обсяг інформації. Осо­бливий інтерес викликає донесення С. Яскульського, посла в Крим, писане 18 жовтня 1654 р. Тут викладена майже вся історія його дипломатичної місії, що почалася у вересні 1654 р.

Близькі до згадуваних джерел аналогічні документи, створені у таборі феодальної реакції, зокрема Ватикану, маємо на увазі донесення папських нунціїв у Речі Посполитій, адресованих папі, Конгрегації віри та кардиналу-протектору. Нунціями у Речі По­сполитій на той час були адріанопольський біскуп Джовані Торрес (1648—1653) та лодійський біскуп П’єтро Відоні (1653—1654), які створили загалом кілька сот донесень, де описували станови­ще в Речі Посполитій, в Україні та сусідніх регіонах.

Досить великим (близько 100 документів) є комплекс донесень бранденбурзьких дипломатів з Варшави (Иоган фон Говербек, Андреас Адерсбах, Карл Фрідріх фон де Ольсніц (та Гданьська (Петер Бергман). їх автори грунтовно інформували курфюрста Фридриха Вільгельма та членів уряду про події, що відбувалися в Україні, Білорусі, Литві й Польщі. Можна вирізнити донесення, в яких розпо­відається про діяльність дипломатів Української держави, Корсунську й Пилявецьку битви, похід Максима Кривоноса у Підляшшя та ін.

Особливе місце належить донесенням шведських резидентів у Москві Померінга та Погана де Родеса (понад 100 документів), котрі адресувалися королеві Христині, а потім королю Карлу X Густаву. К. Померінг перебував у Москві з 1647 до 1651 р., а його донесення (усього 54) охоплюють період з 15 квітня 1647 до 4 травня 1650 р. Пізніше, в 1651—1655 рр., резидентом у Москві був де Родес, з 57 донесень якого 36 відносяться до 1651— 1654 рр.Ці донесення грунтувалися на досить своєрідних дже­релах інформації. їхні автори фіксували особисті враження й новини, які дістали від «достовірних людей» —дипломатів, що пе­ребували у Москві, купців, а також різноманітні чутки.

Комплекс дипломатичних донесень є дуже значним і різноманітним, причому найбільшу його частину, становлять донесення дипломатів Росії та Речі Посполитої. Автори донесень, особлив тих, що створювалися послами в Україну, детально висвітлювали свій шлях до гетьманської ставки, описували становище в Україні, ситуацію всередині повстанського табору, військові й дипломі тичні заходи українського уряду тощо. Велике місце у донесення займають описи контактів з представниками українського дипл. матичного корпусу, а також інших країн. При висвітленні хід дипломатичних місій, особливо другорядних, донесення часто головним, а інколи і єдиним джерелом інформації. Донесення висвітлюють питання про те, як формувалися уявлення про Національно-визвольну війну у правителів сусідніх держав, пояснюют причини багатьох їхніх зовнішньополітичних акцій. Вони дают можливість принаймні частково компенсувати велетенські втрат джерел, що. походили з повстанського табору.