42.Яку структуру має парламент держави?

Представницький характер парламенту зумовлюють його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства. Парламенти виконують установчу роль щодо інших елементів державного механізму на підставі концепції народного представництва. Саме як такі представницькі органи парламенти почали формуватися під час революцій XVII—XVIII ст. і подальшого суспільного розвитку держав Європи й Америки у XIX ст. Національно-історичні й політичні умови відповідних держав визначали конкретну форму парламентів.

Основними характеристиками парламенту є його структура й організація; форми закріплення та зміст компетенції; головні напрями діяльності; його склад. За структурою парламенти поділяються на однопалатні (система монокамералізму) і двопалатні (система бікамералізму). Останнім часом здійснюється процес переходу унітарних держав від однопалатної системи до двопалатної (Румунія, Польща, Чехія, Хорватія) і навпаки (Швеція, Данія, Нова Зеландія). Нижня палата парламенту завжди обирається безпосередньо населенням. Верхня палата може формуватися різними шляхами: прямими виборами (США, Італія, Австралія, Японія); непрямими виборами (Франція, Австрія, ФРН); за спадковою ознакою (Велика Британія); за призначенням глави держави (Канада); змішаним способом (Непал).

Парламентські фракції, керівні органи й комісії (комітети) — найважливіші елементи структури парламенту. Фракції утворюються за принципом належності депутатів до політичної партії, репрезентованої у представницькому органі, або з представників кількох партій, що проводять єдину чи близьку лінію у політиці. Відсутність формально визначеного статусу фракцій не заперечує їх існування в парламентах. Керівні органи парламенту можуть бути одноосібними (голова парламенту, палати) і колегіальними (бюро, президія, правління тощо). Завдання комісій (комітетів) — попередня підготовка питань, які потім розглядаються на сесійних засіданнях. Комісії можуть бути постійними, тимчасовими, спеціальними, мати статус слідчих комісій (комітетів з розслідування) тощо. Традиційними функціями парламентів є законотворчість, прийняття бюджету, контроль за діяльністю органів виконавчої влади, а також зовнішньополітична і судова. Саме законодавчі повноваження становлять головне призначення парламенту.

43.Політичні дії: як вони впливають на характер політичних реалій?

Будь-яка діяльність є сукупністю дій. Політична діяльність містить у собі найрізноманітніші дії: організацію партій і прийняття урядових рішень, виборчі кампанії і виступи в парламенті, політичні мітинги і дипломатичні переговори, проведення партійних з'їздів і звертання до народу, розробку політичних програм і референдуми, державні перевороти і візити урядових делегацій. Це акції окремої людини чи групи, що виступають як суб'єкти політичної діяльності.

Політичні дії бувають спрямовані на те, щоб "зробити щось" (наприклад, домогтися прийняття якого-небудь закону тощо),"не допустити чогось" чи "припинити щось" (наприклад, припинити міжнаціональний конфлікт). У зв'язку з цим варто розглянути не тільки дію, але і бездіяльність. Як можна було б оцінити бездіяльність державного лідера перед фактом небезпеки державного перевороту? Як оцінити бездіяльність людини стосовно виборів (неучасть у виборах)? І в тому, і в іншому випадку бездіяльність дозволяє іншим учасникам політичних подій провести свою лінію.

Дії суб'єктів політики можуть бути раціональними й ірраціональними. Раціональні - це дії усвідомлені, сплановані, з чітким розумінням цілей і необхідних засобів. Ірраціональні - це дії, мотивовані головним чином емоційними станами людей, наприклад їхнім роздратуванням, ненавистю, почуттям страху, враженнями від подій, що відбуваються. У реальному політичному житті раціональний та ірраціональний початки сполучаються, взаємодіють. Політичні дії бувають стихійними й організованими. Стихійно виниклий мітинг і ретельно підготовлені збори партійної організації - приклади таких дій.

У груповій свідомості відбивається неоднорідність соціальних, національних та інших великих спільнот. Кожна соціальна група намагається подати свої політичні інтереси як такі, що відповідають загальним інтересам. Але найпосутніший вплив на характер політичної свідомості тієї чи іншої соціальної групи справляють економічно домінуючі соціальні сили, які мають максимальні можливості для духовного вироб­ництва і, відповідно, для впливу на всіх громадян.

Без громадської думки неможливо уявити всю багатоманітність політичного життя суспільства. По суті, вона є політичним змістом колек­тивної волі і тому стає необхідним елементом функціонування самої політичної системи. Від спрямованості громадської думки значною мірою залежить успіх зусиль правлячої політичної групи щодо досягнення поставлених цілей. Саме тому в усіх державах між різними політичними силами точиться боротьба за монопольний вплив на органи та структури, які формують громадську думку: преса, радіо, телебачення, партія, парла­мент. Твердження, що засоби масової інформації є четвертою владою, має свій сенс. їм належить вирішальна роль у формуванні громадської думки, шо дуже важливо для забезпечення успіху тієї або іншої політичної сили.