1. Трифункціональна Економічна Модель України.

Економічна ситуація в Україні, сьогодні, вимагає проведення масштабних, комплексних і системних перетворень вітчизняної економічної системи для здійснення якісного і кількісного підйому української економіки.

Вже давно настав час в Україні перейти від фази державного політичного утвердження до фази економічної парадигми функціонування і розвитку держави. – Адже відтепер саме економічний розвиток України буде визначати її місце у світовому співтоваристві. Саме величина і ефективність вітчизняної економіки є і буде головним критерієм оцінки України як держави і українців як нації. Саме продукт економічного розвитку буде забезпечувати необхідні ресурси для збереження і примноження тисячолітніх надбань і природних талантів українського народу. – Тепер економічний розвиток є фактором державного самоутвердження, національної самоідентифікації і національного єднання. - Можливо, економічний розвиток і є сучасною українською національною ідеєю.

Єдиним механізмом забезпечення економічного розвитку країни є економічна політика держави. Лише державна економічна політика формує складові, параметри складових та принципи взаємодії складових економічної системи країни та визначає напрямок розвитку цієї системи і її цільові функції, тобто формує модель національної економіки. Лише економічна політика держави задає «правила гри» для суб’єктів економічного процесу.

Отже, економічна політика держави є ключовим механізмом національного розвитку, який визначає долю держави як такої. Звідси, дотримання економічних інтересів і економічних мотивів при проведенні економічної політики є першочерговим принципом здійснення влади на всіх її рівнях. Цей постулат зустрічає величезний опір на наших теренах. – Економічна політика в Україні підпорядкована все ще не економічним мотивам та інтересам держави, а політичним мотивам, інтересам і амбіціям українських політиків, - через що їх політиками і назвати важко, лише політиканами.

Необхідно припинити, при проведенні економічної політики в Україні, практику «економічного самоїдства», принципи «латання дір» і підходи «соціально-економічного популізму». – Це надто важкі тягарі для економіки країни, які стримують її розвиток, не дозволяють важко виробленому національному економічному продукту самовідтворюватись і примножуватись.

Економічну систему України необхідно, по-перше, зробити системою, по-друге, зробити економічною, тобто господарською. А будь-яке господарювання базується на розрахунках можливостей, доцільності і ефективності.

Таким чином, формування нової економічної системи в Україні необхідно здійснювати виходячи з розрахунків можливостей власних економічних ресурсів, з врахуванням економічної доцільності на основі світового досвіду, та з організацією ефективних форм економічної діяльності господарюючих суб’єктів.

Перетворення економічної системи України повинні носити, як не дивно, не структурний характер, про що вже стало «модно» говорити в українських економічних і політичних колах протягом останніх 10-12 років, а характер організаційно-регуляторних змін. Адже проблема полягає не в структурі української економіки, а в її ефективності, або, іншими словами – продуктивності. – Проблема не в тому, що в українській економіці не вистачає якихось структурних галузевих елементів, або є надлишок існуючих галузевих структур, яких треба було б позбуватись, або ж у структурних співвідношеннях між галузями і видами економічної діяльності. Проблема полягає в тому, що ефективність переважної більшості галузей української економіки є низькою. Проблема в тому, що існуючі структурні елементи вітчизняної економічної системи є взаємно неузгодженими та неефективними або низько ефективними. А економічна ефективність і узгодженість це вже, якраз, не так структурна проблема, як організаційна, а також регуляторна.

Отже, головною проблемою економічної системи є її ефективність в цілому, та всіх її складових зокрема. Вирішення цієї проблеми лежить не в структурній площині, а в організаційній та регуляторній площинах.

Економічна система працює на основі роботи і взаємодії трьох головних своїх функцій:

• функція виробництва;

• функція продажу виробленого;

• функція розподілу результатів проданого.

Кругообіг цих функцій є рушійною силою, механізмом і двигуном економіки. Всі функції економічної системи знаходяться у тісному причинно-наслідковому взаємозв‘язку і не можуть існувати у розриві між собою. Загальна ефективність економічної системи країни залежить від ефективності всіх трьох головних її функціональних складових. Слабкість будь-якої функціональної складової унеможливлює ефективний розвиток всієї економічної системи, оскільки слабка функціональна ланка нівелює ефективність роботи інших функцій.

Відповідно до функціональних складових економічної системи, українська економіка потребує комплексу заходів для підвищення ефективності національної економічної системи. Ці заходи стосуються всіх трьох функцій економічної системи, і спрямовані на підвищення ефективності як кожної функціональної складової зокрема, так і на підвищення ефекту взаємодії між всіма функціями економічної системи країни в цілому. Заходи включають вказані у попередніх розділах вісім умов високоефективної економічної системи України у всіх її функціях.

Трифункціональна Економічна Модель України:

Функція виробництва.

Головною, формуючою функцією економічної системи є функція виробництва матеріальних благ - товарів і послуг. Вона є базовою економічною категорією в моделі соціально-економічного розвитку. Функція виробництва започатковує кругообіг всіх трьох функцій економічної системи. Цією функцією, власне, розпочинається сам господарський, економічний процес. Первинний механізм запуску і роботи економічної системи працює від функції виробництва. Це джерело енергії економічної системи, без якого неможливий жоден економічний поступ. Рівень розвитку функції виробництва в країні визначає рівень розвитку всієї країни в цілому, та створює розуміння перспектив її цивілізаційного прогресу.

Виробництво товарів і послуг є засобом реалізації всіх потреб окремої людини і суспільства в цілому. Від стану функції виробництва залежить стан розвитку решти ланцюга економічних функцій – функції продажу і функції розподілу. Адже, не виробивши нічого, не можна нічого продати і, потім, розподілити результати від проданого. Це функція зачаткового механізму роботи всієї економічної системи.

Функція виробництва пройшла довгий еволюційний шлях від виробництва приватного для приватних потреб в межах однієї родини – натуральне одноопераційне господарство, до виробництва міжнародного для задоволення потреб споживачів на всій планеті – трансконтинентальне багатоопераційне господарство. Ця еволюція змінювала форми, принципи і масштаби виробничих відносин - від примусових робіт на основі повинних зобов’язань праці до вільного найму з дотриманням високих соціальних стандартів праці, від широкопрофільних універсальних робіт до вузької спеціалізації та поділу праці, від товарного індивідуалізму до стандартизації і уніфікації. Значної еволюції зазнали і типи міжвиробничої конкурентної боротьби – від жорстоких протистоянь за місце на ринку, до взаємного міжкорпоративного спільного розвитку ринку та узгодженого формування нових ринків товарів і послуг.

Найбільший еволюційний крок функція виробництва пройшла за останнє століття, коли виробничі відносини прийшли до крупної корпоративної форми організації виробництва і збуту продукції, захопивши, таким чином, частково, і функцію продажу в системі економічних відносин. Саме крупна корпоративна форма сьогодні є найбільш ефективною, а тому, і домінуючою формою виробничих відносин у світі. Вона дозволяє максимально уніфікувати, стандартизувати, спеціалізувати виробничі технології, прагматизувати наукові розробки та максимально розширяти технології збуту виробленої продукції. – Це природній шлях еволюції господарювання.

Корпорації домінують в економічному світі тому, що вони є найбільш продуктивними, найбільш ефективними виробниками товарів і послуг, та найкраще організовують збут і обслуговування власної продукції. Більше того, для ще більшого підвищення своєї виробничо-збутової ефективності, останніми роками, спостерігається тенденція, і смію спрогнозувати – закономірність, об’єднання між собою самих корпорацій, з метою покращення конкурентоспроможності власної продукції та ще більшого розширення спектру номенклатури власних виробів і послуг. Яскравими прикладами можуть слугувати міжкорпоративні об’єднання Сіменс-Бош, Даймлер-Крайслер, Рено-Ніссан, Міттал-Акселор та ін. Мета багатофункціональна – мінімізація собівартості продукції за рахунок уніфікації і здешевлення вартості робочої сили; підвищення якості продукції за рахунок об’єднання корпоративних науково-дослідних досягнень; розширення збуту продукції за рахунок об’єднання ринкових можливостей; покращення рівня обслуговування через обмін досвіду і взаємне додавання сервісних точок; укрупнення капіталу, що підвищує можливості експансії та конкурентного витіснення або поглинання.

Глобалізований, тобто планетарний, характер сучасних світових економічних відносин був «ініційований», або спровокований, саме корпоративними формами виробничих відносин. І сьогодні, міжкорпоративна конкуренція глобального світового масштабу є найяскравішою рисою і, водночас, найвпливовішим явищем сучасного економічного світу. – Це ті економічні реалії, в яких, бажаючи того, чи ні, повинна працювати українська економічна система, суб’єкти української економіки.

Ставлення до глобалізованих економічних відносин у світі, до глобалізації як такої є різним, часто критичним. Але, при цьому, треба не забувати, що глобалізація це не штучний нав’язаний процес, а наслідок природньої еволюції виробничих економічних та геополітичних відносин. Заперечувати глобалізм це те саме, що і заперечувати прогрес. Прогрес людства проявляється і в негативних сторонах його життєдіяльності і в позитивних. Завдання полягає в тому, щоб прогрес, як і глобалізм, слугував більшою мірою позитивним процесам і меншою мірою негативним процесам у світі. Завдання у тому, щоб прогрес і глобалізм були спрямовані на досягнення мирних, моральних і життєдайних цілей людського існування.

Отже, глобалізація, та її економічне вираження в домінуючій корпоративній формі виробних відносин є тим, вже сформованим середовищем, в якому повинна працювати і українська економічна система. - Це факт який не залежить від нашого бажання, наших симпатій чи антипатій. Це ті світові економічні умови, в яких повинні працювати і жити всі суб’єкти української економіки.

Таким чином, корпоративна форма організації виробничих відносин є найбільш продуктивною, ефективною, конкурентноздатною в сучасних і майбутніх умовах та тенденціях світового економічного розвитку.

Для забезпечення високої ефективності і конкурентноздатності у світових масштабах, українська економіка та її системноформуючі суб’єкти потребують організації своїх виробничих відносин у найефективнішу їх форму – корпоративну.

Тобто, функція виробництва в українській економічній системі повинна отримати свою головну рушійну силу – ряд крупних і середніх українських корпорацій. При цьому, треба особливо підкреслити, мова йде про «вертикальні» корпорації, ті до складу яких входять підприємства, що здатні забезпечити всю вертикаль організаційного, техніко-технологічного, наукового, фінансового процесу виробництва кінцевих споживацьких товарів і послуг. Звичайно, в українській економіці вже сьогодні існує ряд компаній, які себе називають корпораціями. Але це, переважно, «горизонтальні» корпорації, до складу яких входять підприємства з однотипним видом діяльності і одно-, дво-, або малоопераційним виробничим процесом. Це корпоративні об’єднання, наприклад, металургійних комбінатів, або вугледобувних підприємств, чи хімічних заводів, і т.п. Ці корпоративні об’єднання обмежені виробництвом проміжної, сировинної продукції, яка далеко не є кінцевим товаром, а лише початковою ланкою виробництва споживацької продукції. При цьому більшу частину виробленої сировини українські «горизонтальні» корпорації реалізують за межами України – якраз через відсутність вітчизняних «вертикальних» корпорацій, яким ця сировина була б потрібна для масового виробництва кінцевих споживацьких товарів і послуг. Коли основну частину українського експорту складають сировинні матеріали, то таку економіку не можна віднести до ефективних і сучасних. – Покажіть мені чим торгує країна, і я скажу який рівень її економічного розвитку.

Змінити рівень української економіки із низько ефективної до високоефективної можна лише організувавши високу ефективність функції виробництва. А це можливо зробити, як було доведено вище, лише організувавши найефективнішу форму виробничих відносин - корпоративну. Оскільки навколишній економічний світ, який є для нас конкурентним, вже давно працює в такій формі, то для поступального наближення і вирівнювання конкурентної боротьби, українській економіці необхідно якомога швидше і продуманіше організувати ці корпоративні форми на кожному із основних ринків товарів і послуг.

Таким чином, для забезпечення максимальної ефективності та високої конкурентності української економіки в умовах глобалізації, в Україні необхідним є формування високоефективної функції виробництва вітчизняної економічної системи, через проведення системноформуючого організаційного процесу - корпоратизації. Цей організаційний механізм повинен стати відповідним напрямком державної економічної політики і проводитись з врахуванням дотримання всіх прав власності та інвестиційних і кредитних зобов’язань українських підприємств. Детальніше процес корпоратизації описаний вище, у відповідному розділі книги, але стосовно функції виробництва в економічній системі України, необхідно підкреслити фундаментальне, системноформуюче значення цього процесу для майбутнього рівня розвитку української економіки. – Корпоратизація є єдиним засобом і останнім шансом виведення української економіки на рівень найпродуктивніших економічних систем світу.

Звичайно, функція виробництва в Україні не може і не буде виконуватись за допомогою лише корпоративної форми організації виробничих відносин, а й за допомогою окремих малих і середніх підприємств, але крупні корпорації в сучасних найрозвинутіших країнах світу є локомотивами національних економік. Тому й українська економіка для входження до ряду провідних економік світу повинна збудувати в себе ці локомотиви – корпорації.

Функція продажу.

Наступною ланкою механізму економічної системи, після функції виробництва, є функція продажу, яка покликана забезпечувати реалізацію продукту виробленого функцією виробництва. Це надзвичайно важливий міжфункціональний зв’язок в системі економічних відносин – від функції виробництва до функції продажу. Вироблений економічний продукт – товар чи послуга, не має для економіки ніякої цінності якщо він не проданий. Більше того, непроданий продукт стає для економіки тягарем, адже ресурси для його виробництва вже були затрачені. В цьому ракурсі, функція продажу в економічній системі виглядає не менш важливою за функцію виробництва, а можливо навіть вирішальною, такою що є результуючою всього економічного процесу.

В українській економічній системі, після радянської закритої політичної і тотально державної економічної системи, функція продажу стала першим відкритим середовищем, до якого з’явився доступ як для внутрішнього приватного підприємництва, так і для зовнішніх гравців. Саме з цієї причини і відбувся обвал вітчизняної економіки, знищення українського виробника – Україна прийняла досвід розвинених країн не з тієї функції економічної системи – ми відкрилися світові з функції продажу, замість того, щоб застосувати у себе, спершу, передові світові форми (корпоративні форми) функції виробництва, яка створює матеріальний національний економічний продукт. Інакше кажучи, реформування економіки України почалось не з того кінця, а тому воно і не дало, вже аж за 16 років, відчутних результатів як для громадян, так і для вітчизняних підприємств. Цим було скомпрометоване саме поняття реформ. Тому «здачу» функції продажу в українській економічній системі іноземним товарам, нарешті, потрібно поступово виправляти. Звичайно виправляти її можна після налагодження продуктивної роботи функції виробництва, але без відвоювання своїх позицій вітчизняною функцією продажу, піднятися з колін українським виробникам буде неможливо – цей щільний міжфункціональний причинно-наслідковий зв’язок можна піднімати на якісно вищий рівень роботи лише одночасними заходами в обох функціях економічної системи.

Сьогодні ситуацію у сфері функції продажу в Україні треба сприймати таким чином: на багатьох ринках широка присутність імпорту забезпечує високий рівень конкуренції, що сприяє задоволенню потреб споживачів, але для вітчизняних товарів, тих які не поступаються імпортним якістю і ціною, ця конкуренція є, переважно, завідомо нерівносильною. Причина одна – значно більші фінансові можливості іноземних виробників, що є, в основному, крупними корпораціями, які реалізовуючи принципи «політики завоювання нових ринків» можуть дозволити собі значно кращі і масштабніші маркетингові дії. Крім того, іноземні корпорації володіють ефективнішими методами продажів. Вони, внаслідок значно більшого досвіду ринкової конкурентної боротьби, вже давно розглядають функцію продажу в економічній системі не лише як завдання простого донесення товару до споживача через торгівельну мережу, а оволоділи знаннями, які забезпечують зворотній зв’язок із споживачем для кращого розуміння його потреб і бажань – а це дозволяє налагоджувати виробництво саме тих товарів і послуг, і саме з тими характеристиками, які потрібні споживачу. Таким чином, конкуренція вітчизняного продукту з такими світовими виробниками виглядає, на сьогодні, малоперспективною. За допомогою сучасних маркетингових технологій іноземні виробники завоювали серця і думки українських споживачів, а значить і їх гаманці. Особливо легко і швидко ми попались на споживацький гачок через тривале перебування у бідній, переважно низькоякісній і одноманітній радянській споживацькій дійсності. Але, з будь-якої ситуації завжди можна знайти вихід. Ця ситуація, окрім її розуміння і усвідомлення, потребує відповідних контраргументів, тобто, контрзаходів, адже сама констатація фактів проблеми не вирішить. Найпростіше і найефективніше ці контрзаходи можна реалізувати, якщо вони будуть системними і масштабними. А це під силу здійснити лише методом відповідного напрямку державної економічної політики – національної маркетингової політики. Лише глобальна системоформуюча ініціативна роль держави здатна, по-перше, об’єднати і сконцентрувати зусилля українського виробничо-торгівельного середовища, а по-друге, спрямувати його ресурси у спільному напрямку завоювання вітчизняних ринкових долей на внутрішньому і зовнішньому ринках – тільки тоді функція продажу в українській економічній системі буде працювати на інтереси українського виробника. Оскільки, за 15 років було втрачено багато часу, а це значить втрачено багато економічних ринкових позицій, то національна маркетингова політика, окрім своєї системності і масштабності, повинна носити і надзвичайно динамічний та агресивний характер – характер своєрідної «маркетингової атаки».

Маркетингова діяльність складається з п’яти основних складових: дослідження товарів і споживачів ринку; поширення товару на ринку (дистрибуція); реклама товару; PR-діяльність; PROMO-заходи. Маркетингову атаку в національній маркетинговій політиці необхідно проводити у всіх цих основних напрямках, комплексно і системно, тобто з розробленими стратегічними, тактичними і оперативними цілями і завданнями, та в єдиній моделі державної і корпоративної поведінки. Чому в єдиній? – Бо в сучасному висококонкурентному світі, при виконанні функції продажу, велике значення мають не лише фактичні техніко-технічні характеристики товарів, а й їх імідж, - а для деяких видів ринків імідж має, навіть, вирішальне значення при здійсненні споживацького вибору. А імідж багатьох товарі, брендів, сьогодні можна і потрібно органічно доповнювати іміджем країни-виробника цього товару. Оскільки Україна як держава і українці як нація знаходяться зараз лише на перших стадіях пізнання світом, то ми зараз маємо чудову можливість підсилювати іміджеве сприйняття вітчизняних товарів емоційним сприйняттям своєї країни у світі, і навпаки – імідж своєї країни ми зараз можемо наповнювати українським продуктом. На сьогодні це, переважно продукт вироблений у сфері спорту і мистецтва. Але його обов’язково треба доповнювати і високоякісними українськими товарами, послугами, технологіями, наукою, освітою і т.д. Саме тому українська маркетингова атака повинна носити технологічно комплексний та обопільно державно-корпоративний характер.

Більш детально основні аспекти, методи, засоби проведення української маркетингової атаки описані вище, у відповідному розділі книги.

Підсилення функції продажу в українській економічній системі методом проведення комплексної маркетингової атаки дозволить не лише відвоювати втрачені позиції українських виробників на внутрішньому ринку, а й забезпечить набуття необхідного маркетингового досвіду конкурентної боротьби зі світовими виробниками для подальшого використання цього досвіду у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках та наступального просування українського споживацького продукту на світові ринки.

Функція розподілу.

Завершальною ланкою функціонального кругообігу в економічній системі країни є функція розподілу результатів реалізованого функцією продажу і створеного функцією виробництва. Тобто, функція розподілу визначає те, як будуть розподілені фінансові результати виробленого і проданого економікою країни матеріального продукту. Хоча, в українських реаліях ще трапляються ситуації коли функція продажу набирає не фінансового, а товарообмінного характеру, тобто у вигляді бартерних операцій. При чому, бартерна практика зустрічається як у внутрішніх «взаєморозрахунках», в тому числі для реалізації функції розподілу, так і в зовнішньоекономічній діяльності. Але, заради справедливості треба зазначити, що бартер в українській економічній практиці впевнено відходить у минуле.

Найважливішу роль у функції розподілу відіграє держава, оскільки саме в цій функції і знаходиться основний сенс існування державного утворення і влади як такої. Саме через функцію розподілу в економічній системі країни влада держави може забезпечувати виконання своїх прямих політичних, інфраструктурних і соціальних завдань. Крім цього, важелями функції розподілу влада може створювати загальні умови економічної діяльності для всіх суб’єктів економіки та спрямовувати економічний розвиток країни у певному напрямку. Звичайно, окрім державної ролі у функції розподілу велике значення в ній відіграють і всі суб’єкти економічної діяльності. Свій внесок в роботу функції розподілу вони роблять розподіляючи, за певними напрямками, чистий залишок своїх доходів після сплати всіх витрат і податків, а також самою структурою своїх витрат.

Першим, і найгострішим в Україні, серед завдань держави в механізмі функції розподілу, є забезпечення економічної безпеки країни. Це питання в різні роки Незалежності перебувало, начебто, у різних стадіях гостроти і актуальності, але насправді завжди було дуже важким для будь-якої української влади. Навіть у періоди відносного спокою і певного рівня гарантій, проблеми економічної безпеки були лише відтягувані в часі. Причиною такої болючості є невирішеність головного аспекту виконання всіх завдань економічної безпеки – економічного розвитку.

Саме економічний розвиток країни може продукувати необхідні ресурси для самовідтворення, в тому числі для самозабезпечення і самозахисту. Лише економічний розвиток, реальний, а не номінальний, легальний, а не тіньовий, гарантує державі можливості для забезпечення своєї економічної системи необхідними внутрішніми і зовнішніми ресурсами. Лише високий рівень економічного розвитку може убезпечити країну від енергетичних, валютних, фондових, інфляційних, природних і навіть політичних загроз, обвалів, катастроф. Економіка, яка динамічно розвивається здатна гідно витримувати будь-які економічні виклики і перепони. Тому, головним джерелом виконання державою завдань економічної безпеки є розвиток її економіки.

Неможливо переоцінити значення ще одного фактору економічної безпеки – економічного балансу між східною і західною частинами України. Існуючі, на сьогодні, великі диспропорції по цій лінії закладають підвалини не лише для економічного, а для політичного тиску одного з регіонів країни на решту держави. Це є неприпустимим з огляду на стратегічний економічний та політичний курс розвитку України, - оскільки ще радянський спадок економічної політики, яка виконувала, з одного боку, політичні завдання національного змішування з російською домінінантою, та показного промислового гігантизму з іншого боку, не можуть бути основою для внутрішньої і зовнішньої політики незалежної України, бо це не відповідає стратегічним національним інтересам. Вирішувати проблему східно-західного економічного дисбалансу необхідно створюючи нові виробничі потужності в сферах високих технологій виключно у західному, центральному та північному регіонах України. Таким чином, можна буде, через декілька років, досягнути в країні певного внутрішнього геоекономічного балансу: південно-східний регіон – анклав важкої індустрії, північно-західно-центральний регіон – анклав високих технологій. Економічний баланс такого типу дозволить раз і назавжди зняти проблему економіко-політичного, а заодно і національно-культурного протистояння по лінії схід-захід, і перевести його в стан взаємодоповнення і взаємопідсилення.

Детальніше фактори економічної безпеки держави та їх стан і розвиток в Україні описані вище, відповідному розділі книги, але в контексті функції розподілу необхідно підкреслити, що напрямок забезпечення економічної безпеки країни є майже повністю питанням центральної влади країни. У всякому разі, формування загального поля і механізмів економічної безпеки в країні повинні проводитись виходячи з загальнодержавних інтересів, незалежно від політичних, культурних, територіальних симпатій чи антипатій представників як центральної, так і місцевих владних органів – податкові, бюджетні, валютні, кредитні, інфляційні, енергетичні зміни відбуваються у всьому економічному середовищі країни.

Економічна безпека держави в багатьох аспектах стосується і фінансової сфери. При цьому, важливою складовою функції розподілу є фінансове середовище країни, в якому відбувається грошовий обмін фінансовими інтересами суб’єктів економічної системи.

Стан фінансового середовища багато в чому визначає ефективність всієї функції розподілу в економіці. Рівень розвитку фінансових інституцій дуже сильно впливає на можливості розвитку всіх господарюючих суб’єктів. Це відображається і в швидкості та надійності проведення фінансових операцій, їх анонімності, і в можливостях здійснення міжвалютних обмінів, і в доступності (дешевизні) кредитних ресурсів, і в розвинутості та ефективності фондового ринку, і в стані культури страхування, і у доступності та рівні відкритості зовнішніх фінансових контактів з усім фінансовим світом. Будь-які заборони чи обмеження в проведенні цих фінансових оборудок стають стримуючим і гальмуючим фактором для швидкості фінансового обороту, а значить, і для рівня ділової активності в країні. В українських реаліях, внаслідок «доброї» пам’яті про численні пірамідні фінансові афери та банкрутства і зникнення ресурсів банків, ще потрібен певний час для відновлення довіри до фінансових установ та їх окремих послуг. Одним із важких напрямків фінансового забезпечення є страхування, яке українські громадяни і підприємства проводять, переважно, лише при умовах його обов’язковості для здобуття певних документів, дозволів, здійснення певних транспортних послуг чи зовнішньоекономічних операцій і т.п. Культура страхування як ситуативного, так і соціального в Україні ще знаходиться на початкових етапах розвитку. Ця сфера потребує роз’яснювально-агітаційно-примусового підходу зі сторони держави у відповідних диференційованих напрямках економічної політики. Роль, значення і розвиток фінансового середовища в Україні більш детально подано у відповідному розділі книги, та основна роль фінансового середовища у функції розподілу полягає в акумулюванні вільних капіталів суб’єктів економіки у фінансових установах і їх подальшого спрямування у найвигідніші та надійні напрямки вкладення. В умовах України це означає і підвищення загальної культури збереження заощаджень в фінансових інституціях, а не у власних схованках. А це проблема не лише довіри до банків, страхових і трастових компаній, а й покращення знань і навиків проведення громадянами фінансових операцій. Фінансове середовище країни це своєрідна коробка передач швидкостей в механізмі функції розподілу економічної системи. Звідси і відповідне значення фінансової сфери в економіці країни.

Значну частину механізму функції розподілу економіки країни складає податкова система. Податковий механізм є одним з найбільших потоків перетікання результатів роботи функції продажу у початок роботи функції розподілу. Він, насправді, є первинним розподільчим механізмом, з якого розпочинається державний вплив на роботу функції розподілу економічної системи країни. Податковий розподіл результатів економічної діяльності в країні дає можливість владі, через інститути державного і місцевих бюджетів, виконувати всі свої безпосередні функції і обов’язки. Але перш ніж розподіляти податки, їх треба зібрати. А для цього оподаткування, виконуючи фіскальну, стимулюючу і розподільчу функції, повинно бути для платників податків прийнятним за багатьма критеріями. Серед них найважливішими критеріями є: доцільна кількість видів податків; правильність баз оподаткування; помірність ставок оподаткування; простота і зручність нарахування і сплати податків; об’єктивність і виправданість пільгових податкових режимів; конструктивний, а не каральний стиль роботи податкових органів. Та, напевне, найважливішим аргументом дисциплінованості і повноти сплати податків для платників цих податків є доведена видимість ефективності використання податкових надходжень у державній політиці бюджетних витрат. - Важко переконувати платників податків у сумлінному ставленні до оподаткування, якщо вони спостерігають за неефективним, нецільовим, недоцільним використанням бюджетних коштів. Лише симбіоз із об’єктивної допустимості податкового навантаження та довіри до влади у використанні податкових коштів може бути достатнім мотиватором для повного і дисциплінованого процесу сплати податків їх платниками. Таким чином, для повноцінного виконання завдань оподаткування в механізмі функції розподілу економічної системи, податкова система країни повинна носити суспільно прийнятний характер.

Слідом за процесом збору податків відбувається наступний етап механізму функції розподілу економічної системи – розподіл акумульованих податкових коштів через систему державних і місцевих бюджетних витрат. Саме система бюджетних витрат є головним ресурсом держави для здійснення своєї державофункціональної ролі. При цьому, через структуру бюджетних витрат та міжбюджетних співвідношень, держава виконує не лише прямі правові, захисні, соціальні, інфраструктурні функції, а також повинна виконувати ініціативну функцію визначення напрямків і темпів розвитку національної економіки. Останнє, в умовах ринкових економічних відносин, начебто, є для держави необов’язковим. А багато хто вважає, що держава не повинна втручатись в ринкові процеси, мовляв «держава там тільки заважає». Але, така думка може бути, напевне, лише наслідком впадання в іншу крайність після діаметрально протилежного, суцільно державного економічного минулого. Провідні розвинуті країни світу вже 70-50 років тому, на власному гіркому економічному досвіді пересвідчились, і, зрозуміли недосконалість чистих ринкових відносин, в яких роль держави обмежується лише забезпеченням дотримання правових норм економічного законодавства. Після цього, вони засвоїли регуляторні методи впливу на економічні процеси засобами монетарних та фіскальних інструментів на основі економічних теорій монетаризму і кейнсіанства. А вже 30-40 років як уряди найрозвинутіших країн світу впливають на економічні процеси не лише регуляторними методами, а й безпосередньою участю держави в ситуаціях на ринках. Здійснюється останнє шляхом співучасті у власності компаній, що є основними гравцями на ринках і так званими громадськими проектами, фінансованими або підтримуваними урядом. І, все ж, найвпливовішим методом впливу на економічну ситуацію в країні є регуляторний інструментарій державного і місцевих бюджетних витрат – це основний розподільчий елемент механізму функції розподілу в економічній системі країни. Тому, бюджетний розподіл повинен носити раціональний принцип, поєднуючи в собі необхідність держави виконувати і свої прямі державоохоронні функції, і ряд соціальних функцій, і економікостимулюючі функції системноформуючого характеру. Детальніше раціональні принципи бюджетного процесу в Україні описані вище, у відповідному розділі книги. Та, стосовно контексту функції розподілу, треба акцентувати на винятковому значенні, в бюджетному процесі, політичних впливів. Адже державний і місцевий бюджети є найласовішими об’єктами політичної боротьби – можливість розподілу бюджетних ресурсів для більшості, якщо не для всіх, політичних сил є, чи не головною прихованою метою політичної боротьби. А тому бюджетний розподіл стає, часто, не засобом реалізації певних економічних завдань держави, а джерелом самозбагачення для політичних сил, лідерів та їх лобістських сфер. Тому принципи і процеси бюджетного розподілу в країні треба максимально відсторонити від мінливості політичних змін та апетитів політиків. Зробити це можна через запровадження, по мірі можливості, автоматичних механізмів-формул бюджетного розподілу залежно від обраних і затверджених короткострокових, середньострокових і довгострокових цілей економічної політики держави, та з врахуванням можливих змін економічної ситуації в країні і світі. Тому, для забезпечення більшої ефективності та надійності, раціональний бюджетний розподіл потребує ще й максимальної «автоматизації».

Системним регуляторним ядром механізму функції розподілу економічної системи є принципи співвідносного використання грошово-кредитних та податково-бюджетних важелів регулювання. Сьогодні зрозумілим є те, що співвідносність використання монетарних і фіскальних інструментів економічної політики потрібно здійснювати за принципом взаємоузгодженості. Монетарна і фіскальна ланки економічної політики не можуть працювати у довільному напрямку кожна, з власними цільовими параметрами, будучи неузгодженими між собою за векторами впливу на розвиток національної економіки. Параметричні установки монетарних і фіскальних інструментів мають бути спрямовані в однаковому напрямку дії на економічну активність – або стимулюючим впливом, або стримуючим впливом. – Залежно від потреб етапності синусоїди економічного розвитку. Неузгодженість спрямованості монетарних і фіскальних важелів економічної політики призводить до дезорієнтованої, тобто хаотичної, поведінки суб’єктів економіки, які не відчуваючи, в такій ситуації, суті прагнень держави, займають вичікувальну інвестиційну позицію, особливо у великих стратегічних проектах. Це, як наслідок, призводить до ланцюгових гальмівних процесів в економічній системі країни, адже більшість орієнтується на сильних гравців, які, в свою чергу, орієнтуються на дії держави в економічній політиці. На жаль, саме така ситуація, сьогодні, відбувається з проведенням економічної політики в Україні. – Національний банк України, проводячи грошово-кредитну політику, своїми інструментами здійснює стимулюючий вплив на економіку, що є цілком правильно на даному етапі економічного розвитку. Тоді як, частозмінювальні уряди намагаючись задовольняти власні лобістські інтереси своїх чільників та соціальні популістські вимоги, витягують податковим механізмом майже всі ресурси із суб’єктів економіки не дозволяючи їм дбати про поступальний динамічний розвиток, а бюджетні ресурси спрямовують на об’єкти власності своїх лобістських груп, а не на системні програми розвитку національної економіки. Таким чином, українські Уряди здійснюють, переважно, стримуючий вплив на економічний розвиток. Отже, у вітчизняній економічній політиці необхідно привести до спільного знаменника використання важелів грошово-кредитної політики НБУ та податково-бюджетної політики Уряду, для того, щоб зробити ці два напрямки взаємозгодженими у впливі на економічний розвиток країни. Детальніше принципи та механізми взаємоузгодженого використання монетарних і фіскальних важелів економічної політики описані вище, у відповідному розділі книги.

У контексті одного з механізмів функції розподілу необхідно підкреслити, що взаємоузгодженість монетарної і фіскальної політики не лише якісно здійснює розподільчу функцію, а й має мотивуючий вплив на функції виробництва і продажу в економічній системі країни. Адже, це взаємопов’язані і взаємозалежні функції.

Роботу функції розподілу забезпечують багато механізмів і сфер економічної діяльності. Ці механізми знаходяться в зоні відповідальності різних органів законодавчої і виконавчої гілок влади, окрім того, що є сферами інтересів і/або діяльності недержавного сектору. Це зумовлює потребує певної синхронізації роботи цих механізмів, а також їх системності, плановості, передбачуваності і надійності, та з мінімальними можливостями впливу мінливих політичних течій. – Така потреба викликана необхідністю контрольованості процесів, що відбуваються у функції розподілу. Забезпечити синхронність і системність роботи всіх складових механізмів функції розподілу може певний єдиний надмеханізм, за допомогою якого можна регулювати роботу в економіці всієї функції розподілу. Адже, необхідність системного впливу на роботу функції розподілу зі сторони держави є очевидною, з погляду на визначальність цієї функції у можливостях держави виконувати свої прямі і опосередковані завдання.

Таким надмеханізмом регулювання функції розподілу в економічній системі України може стати запровадження законодавчо забезпеченого та інституційно врегульованого макроекономічного принципу - «регуляторний формуляр». Він повинен призвести до певної системності і стратегічності у здійсненні державою своїх розподільчих функцій.

«Регуляторний формуляр» повинен містити конкретні формули (принципи і механізми) регулювання державою процесів розподілу результатів роботи економіки, та його впливу на всі сфери життєдіяльності країни – це системний формульний регулятор роботи функції розподілу в економічній системі країни.

Цей економіко-правовий документ має поєднувати в собі середньо- і довгострокові програми забезпечення економічної безпеки держави, механізми розвитку фінансового середовища країни і його суб’єктів, розвиток системи оподаткування, принципи бюджетного розподілу та міжбюджетних співвідношень, методи і засади взаємоузгодженого використання податково-бюджетних і грошово-кредитних інструментів економічної політики.

«Регуляторний формуляр», при умові його дотримання, здатен максимально автоматизувати планові і оперативні заходи цілісної стратегії економічної політики держави, мінімізувавши вплив на неї політичних (політиканських) процесів.

Іншим важливим завданням «регуляторного формуляру» повинно стати законодавче закріплення головних системоформуючих параметрів національної економічної моделі, від яких залежить і якими визначається тип економічної системи країни.

Отже, модель економічного підйому України, яку я пропоную, включає необхідні механізми, які забезпечують ефективну роботу трьох основних функцій економічної системи – функції виробництва, функції продажу і функції розподілу.

У кожній із цих функцій Модель передбачає ключові заходи, які підсилюють роботу функцій економіки, систематизують її, і виводять на рівень сучасних світових економічних відносин. – Це нагальна потреба для підвищення ефективності економічної системи України.

Схема. Загальний алгоритм дій

Трифункціональної Економічної Моделі України.

У функції виробництва - це проведення в Україні корпоратизації, задля формування на кожному із основних ринків товарів і послуг найефективнішої, за світовим досвідом, форми виробничо-збутових відносин – крупної корпоративної. Тобто формування біля 50-55 крупних українських корпорацій вертикального типу, які міститимуть необхідні підприємства, що забезпечуватимуть всю вертикаль науково-техніко-технологічного процесу виробництва і збуту готових споживацьких товарів і послуг – «від сировини до готового товару».

У функції продажу - це здійснення комплексної і масштабної маркетингової атаки брендів українських корпорацій на внутрішньому і, поступово, на зовнішніх ринках, задля відвоювання позицій вітчизняних виробників на українському ринку та поступової експансії українських готових споживацьких товарів і послуг на зовнішні ринки. А також для формування і підтримування привабливого інвестиційного і туристичного іміджу України як держави, та українців як нації.

У функції розподілу - це запровадження механізму синхронізації і систематизації розподільчих функцій держави в їх основних напрямках: забезпечення економічної безпеки країни, розвитку фінансового середовища, оптимізації податкової системи, раціоналізації бюджетного процесу, взаємного узгодження фіскальної і монетарної політики – «регуляторного формуляру». Цей регуляторний механізм доцільно, задля його політичної і стабільності, підкріпити, в рамкових загальних але цифрових економічних параметрів, у вигляді затвердженої конституційної норми – Економічної Конституції України, або у вигляді економічного розділу загальної Конституції України.

Модель економічного підйому держави є – це Трифункціональна Економічна Модель України. Справа за її сприйняттям та реалізацією.

Післямова

Економіка України, як і будь-якої іншої країни, повинна розвиватись за певною системою, логікою, причинно-наслідковою послідовністю, виходячи з наявних і потенційних економічних ресурсів країни, на базі наукових економічних знань та з врахуванням досвіду і тенденцій сучасного світового економічного розвитку. Тобто, національна економіка має розвиватись за певною моделлю, яка відповідає цим критеріям. Модель економічного розвитку країни, окрім цього, мусить закладати механізми конкурентноспроможної боротьби суб’єктів вітчизняної економіки не лише на внутрішньому ринку, а й на світових ринках товарів і послуг. Перехідний період «первинного накопичення капіталу», бюджетного «дєрєбану», принципу «латання дір» в українській економіці надто затягнувся – час продуманих системних заходів проектування, налагодження роботи і прогресу економічної системи країни. Відчутні зміни ефективності роботи економічної системи країни неможливо досягнути лише змінюючи пріоритети бюджетних витрат, чи дисциплінуючи процес сплати податків платниками, чи забезпечуючи стабільність національної грошової одиниці, чи виділяючи пільгові кредити на окремі соціальні або галузеві програми – це заходи стабілізації і оптимізації, але не прогресу економіки. Економічний прогрес потребує не перестановки доданків місцями, від чого, як відомо, сума все одно не змінюється, а зміни самих доданків, тобто зміни якості самих складових економічного процесу. Це означає необхідність зміни елементів і принципів їх взаємодії у кожній із функціональних складових економічної системи – виробничій, збутовій і розподільчій. Іншими словами, українська економічна система потребує виведення на принципово інший та якісно вищий рівень роботи всіх трьох функцій економіки – функції виробництва, функції продажу і функції розподілу. Здійснення такого перетворення потребує виконання комплексу завдань економіко-управлінського, адміністративного, правового, організаційного і регуляторного характеру.

Для виходу економіки України, при сучасній економічній ситуації, із затяжного «перехідного періоду» та поступу до динамічного економічного зростання необхідним є виконання восьми умов-завдань:

1) відновлення та зміцнення економічної безпеки держави - вимагає зосередження уваги на ліквідації першопричин загроз економічної безпеки держави, якими є не зовнішні фактори як похідні, а внутрішні як первинні. Виконання цих завдань неможливе засобами лише податково-бюджетної або грошово-кредитної політики, а потребує комплексного поєднання їх важелів;

2. прискорення формування та розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансових ринків - є запорукою динамізації розвитку ринкових економічних відносин, руху капіталу та інтенсифікації інвестиційної діяльності, що вимагає вдосконалення законодавства, яке врегульовує операції на фінансових ринках, а також потребує значного уможливлення-розвитку кредитних відносин через їх податкову підтримку та бюджетну систематизовану пріоритетність;

3. зміна підходів у проведенні податково-бюджетної політики від фіскально-централізованого до стимулююче-самоврядного - є однією з найнагальніших потреб економічної політики як передумови створення сприятливого середовища для стимулювання вітчизняного виробництва та ефективного використання фінансових ресурсів держави;

4. оптимізація грошово-кредитної політики від надмірної її жорсткості до адекватності загальному стану економіки країни - є актуальною проблемою економічної політики, особливо в необхідності наближення до реальності курсів обміну національної валюти та збалансування експотртно-імпортних інтересів українських підприємств і держави в цілому;

5. взаємоузгоджене, однонаправлене використання податково-бюджетних та грошово-кредитних інструментів економічної політики у їх тісному послідовному об’єктивному причинно-наслідковому взаємозв’язку - є принциповим підходом при проведенні економічної політики як запорука усунення негативних наслідків економічного регулювання та форма забезпечення дієвих механізмів стабільного економічного зростання – з цією метою створення і введення в дію надмеханізму здійснення планових та оперативних заходів державних розподільчих функцій для систематизації головних завдань економічної політики держави та мінімізації впливу на них політичних течій – запровадження «регуляторного формуляру»; продовження реальних економічних реформ від лібералізації і стабілізації до повторної стабілізації та інституалізації - є необхідною передумовою логічного завершення процесу трансформації економічної системи України з командно-адміністративної на ринкову, і залежить від адекватних дій в сфері грошової і, особливо, кредитної політики, а також значної деформації засад податкової політики і бюджетного розподілу, тобто має місце потреба зміни у підходах проведення як податково-бюджетного, так і грошово-кредитного напрямків економічної політики держави, при їх взаємній узгодженості;

6. проведення корпоратизації, як необхідної складової інституційних змін української економіки перехідного типу в умовах глобалізованих світових економічних відносин – для формування найбільш ефективних виробничо-збутових господарських форм виробництва готових споживацьких товарів – вертикальних корпорацій;

7. організація та проведення комплексної Національної Маркетингової Програми в стилі масованої «маркетингової атаки» для торгових марок (брендів) українських корпорацій спершу на вітчизняному ринку, а пізніше - на європейському і світовому ринках, а також для реального формування і підтримування іміджу України у світі;

8. прийняття Економічної Конституції України, або економічного розділу в загальній Конституції України з конкретними 10-ма економічними цифровими параметрами податкової, бюджетної, грошової, кредитної системи держави за межі яких не може виходити Уряд будь-якого політичного забарвлення – з метою подальшого унеможливлення впливу негативу політичної боротьби на суто економічні процеси в країні та на сталий і передбачуваний економічний розвиток.

Виконання цих завдань потребує використання важелів податкового, бюджетного, грошового і кредитного характеру, при чому, в більшості випадків у їх поєднанні, як в бажаному, так і в об’єктивно необхідному відношенні. А також системного модельного розвитку корпоративної форми взаємодії підприємств однієї та споріднених галузей, при комплексному маркетинговому обслуговуванні вітчизняних торгових марок.

Економічна політика, будучи розділеною за об’єктовою функціональністю своїх інструментів на податково-бюджетну та грошово-кредитну, не повинна розділятись за спрямованістю цілей. В іншому випадку, коли інструменти податково-бюджетної та грошово-кредитної політики використовуються з метою досягнення протилежних економічних цілей, різновекторне втручання в економічні процеси призводить до руйнації всіх цілей.

Досвід проведення економічної політики в країнах розвинутої ринкової економіки, а також досвід успішних економічних реформ в багатьох постсоціалістичних країнах демонструє, що найефективнішою економічна політика є тоді, коли її податково-бюджетні та грошово-кредитні заходи не стають у протиріччя один одному, а взаємно підсилюються і узгоджуються.

Так, при контролі-приборкані інфляції повинні застосовуватися не лише контроль за грошовою масою і валютним курсом, а й мінімізація або й ліквідація дефіциту бюджету. Для стимулювання виробництва мають запроваджуватися і послаблення податкового тиску, і здешевлення кредитних ресурсів. При проведенні політики галузевих пріоритетів доцільно використовувати і відповідну бюджетну адресацію та галузеві податкові пільги, і пільгове галузеве кредитування.

Як показує теорія, існують об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки податкової, бюджетної, грошової та кредитної сфер економічної системи зумовлені тісним зв’язком кількісного і вартісного вираження продуктів господарської діяльності та універсальністю-відокремленістю вартісного еквіваленту – грошей. Даний зв'язок носить двосторонній характер оскільки зміна чи кількісного, чи вартісного вираження результатів господарської діяльності та їх розподілу викликає зміну іншого вираження та зміну співвідношень розподілу, і навпаки.

Виходячи з цього, для ліквідації першопричин неефективності економічної політики в Україні та стимулювання економічного розвитку суб’єктів господарювання та держави в цілому, доцільним видається, у проведенні економічної політики, користуватись підходом, який базується на взаємоузгодженому, єдиноцілеспрямованому використанні інструментів основних напрямків макрополітики – податково-бюджетного і грошово-кредитного. Для забезпечення дієвості механізмів реалізації такого підходу пропонується вживання таких заходів:

По-перше, необхідною є законодавча база для нормативно-правового забезпечення цілісного і взаємоузгодженого проведення єдиноспрямованої економічної політики в її основних напрямках – податково-бюджетному та грошово-кредитному, що вимагає прийняття Верховною Радою України відповідного закону про спільну розробку і затвердження Урядом і Національним Банком Програми економічної діяльності на певний фінансовий період, що гарантувало б взаємну узгодженість основних параметрів економічної політики для досягненні єдиних економічних цілей.

По-друге, в процесі вживання заходів по забезпеченню економічної безпеки держави для їх розробки та реалізації слід створити відповідний комітет з представників Уряду, Національного Банку та Служби Безпеки України з повноваженнями і завданнями по комплексності розгляду і вирішення проблем економічної безпеки держави засобами взаємоузгодженого використання податково-бюджетних та грошово-кредитних важелів.

По-третє, процедура розробки та попереднього розгляду законопроектів, що стосуються макроекономічного політики повинна здійснюватись змішаними групами з членів комітетів Верховної Ради з податкового, бюджетного, грошового і кредитного регулювання, що унеможливлювало б неузгодженість законодавчих полів для податково-бюджетного та грошово-кредитного напрямків економічної політики.

По-четверте, досягнення певних економічних цілей можливе окремо взятими або податково-бюджетними або грошово-кредитними важелями але лише в короткостроковому періоді, а в середньостроковому і довгостроковому, при неадекватності і неузгодженості обох груп важелів, руйнуються будь-які попередні досягнення з подальшим погіршенням загальної економічної ситуації – розуміння цього законодавчою і виконавчою гілками влади та всіма ланками виконавчої влади є принципово необхідним.

По-п’яте, необхідним є створення спільної узгоджувальної групи з повноважних представників Уряду і Національного Банку для здійснення регулярного моніторингу-аналізу впливу використання тих чи інших важелів податково-бюджетної та грошово-кредитної політики на загальну економічну ситуацію, адекватність напрямку і ступеня вжитих інструментів один одному і загальній економічній ситуації, а також доцільності дії важелів економічної політики, їх параметрів, тривалості дії та характеристик кінцевих результатів їх використання.

Як підтверджує практика зарубіжних країн, використання податково-бюджетних та грошово-кредитних важелів економічної політики у взаємозв’язку та єдиній економічній спрямованості дає прискорені результати у досягненні поставлених економічних цілей. Як свідчить гірка практика розвитку економіки незалежної України, причиною тривалого економічного спаду є не лише невміле використання окремих інструментів економічної політики (грошова маса, оподаткування, бюджетний розподіл), а й, навіть при функціональній допустимості, невідповідне і різноспрямоване використання податково-бюджетних та грошово-кредитних важелів.

Забезпечення загального економічного зростання в Україні вимагає сукупності податково-бюджетних та грошово-кредитних заходів спрямованих на досягнення чітко визначених економічних цілей єдинообраного напрямку. Основною характеристикою економічної політики держави повинна стати однонаправленість її податково-бюджетних та грошово-кредитних важелів у векторі впливу на економіку. Якщо держава на певному періоді часу ставить завдання стимулювання економіки, то для досягнення цієї мети повинен використовуватись стимулюючий характер як податково-бюджетних важелів (зниження податкового тиску і збільшення державних витрат), так і грошово-кредитних важелів (збільшення грошової маси і зниження проценту), і навпаки при необхідності стримування економічного росту згідно циклічності економічного розвитку.

І, безумовно, фактор, який не може бути не врахований в сучасному світі – міжнародні загальноекономічні процеси.

Світова економіка кінця ХХ – початку ХХІ століття найбільш яскраво характеризується одним поняттям – інтеграція. Інтеграційні, тобто об’єднувальні, процеси в міжнародному масштабі особливо активізувались після Другої Світової війни, яка стала поштовхом для зміни силових методів вирішення міждержавних суперечок до економічних. Політичні наслідки війни породили паралельний розвиток двох головних економічних напрямків – “соціалістичного” та “капіталістичного». Після політичного розпаду “соцтабору” почався і економічний його розпад. Кожна із країн почала проводити самостійну економічну політику. Практично всі соціалістичні країни обрали “капіталістичний” шлях свого розвитку, тобто ринкову економічну модель. Безумовно, це обов'язково призводить до необхідності інтеграції в світову економіку. Так світова економічна інтеграція набрала єдиного глобального характеру за участю переважної більшості існуючих країн світу, за винятком воюючих країн та країн що знаходяться під владою воєнних режимів. Глибокі інтеграційні процеси торкнулися всіх сфер економіки: в промисловості процес міжнародного поділу праці викристалізувався майже до ідеального, в сільському господарстві, крім цього, вдосконалюється система поділу ринків збуту, торгівля товарами і послугами зустрічає на своєму шляху все менше перешкод, потоки капіталів мають як ніколи широкий вибір для інвестування і кредитування.

На початку ХХІ століття можна говорити про те, що у світовій економіці сформувалась певна система глобальної інтеграції, очевидними параметрами якої є:

- інтеграція праці, виробництва і збуту на світовому господарському рівні у формі транснаціональних корпорацій та міжкорпоративних об’єднань;

- транснаціоналізація капіталів, їх вільних обіг на всіх стадіях розвитку та у всіх його формах;

- інтернаціоналізація грошових відносин, злиття національних валют, створення спільних валют;

- зміцнення ролі міжнародних економічних організацій і політичних інститутів;

- взаємопов'язаність між собою окремих держав, груп держав, окремих регіонів у сферах виробництва, торгівлі, фінансового, фондового, ресурсних ринків;

- злагоджена взаємодія міжнародних економічних організацій, держав у випадках кризових ситуацій у певних регіонах, або галузях світового господарства.

Саме з 90-х років спостерігається очевидне підвищення ролі і значення міжнародних міжкорпоративних і міждержавних зв'язків. Більше того можна говорити про те, що фаза світової інтернаціоналізації для якої характерним був ріст міжнародної економічної співпраці на мікро- і макрорівнях до рівня важливої складової корпоративного і загальнодержавного прогресу переростає, сьогодні, у фазу світової глобалізації, коли міжнародні економічні відносини набирають вже вирішального значення для забезпечення економічного росту держав та їх національних компаній. Безумовно, такий рівень взаємопроникності економік різних країн, в загальному, є позитивним фактором, який здатен певною мірою гарантувати довготривалість економічного розвитку, адже створює можливість відфільтровувати негативні моменти (слабкі місця) економік кожної країни та відбирати і ефективно розвивати те найкраще і найпрогресивніше, що є в економічній моделі кожної країни.

Однак тенденції глобалізації світової економіки, особливо фінансових ринків, мають і негативні сторони.

По-перше, “спільна хода” по шляху економічного розвитку дещо пригальмовує ті держави або окремі галузі економіки держав, які здатні розвиватись швидше і ефективніше за інших, існуючі домовленості про ринки збуту, технології, технічні стандарти і норми не дозволяють “висуватись” (наприклад, декілька автомобільних компаній вже сьогодні створили двигуни які, витрачають пального у 1,7-2 рази менше ніж існуючі, але міжнародний “лобізм” нафтових корпорацій та держав, для яких нафтопродукти є основним джерелом надходжень коштів, не допускають впровадження цих двигунів погрожуючи загальним пропорційним підняттям цін на нафтопродукти).

По-друге, глобалізація відносин суб'єктів світової економіки перетворює їхню взаємопов’язаність у сприятливе поле для розвитку “ланцюгової реакції” у випадках виникнення кризової ситуації у будь-якого із суб'єктів. Останнє, без сумніву, є найболючішім і найслабкішим місцем у процесі світової економічної глобалізації.

Системне прогнозування розвитку подій на міжнародних фінансових ринках значно збільшує можливості для мінімізації наслідків ймовірних криз, зривів, крахів і т.д. Україні як державі, яка орієнтується на інтеграцію у світову економіку вкрай необхідно налагодити системне прогнозування міжнародних фінансів. Але, сьогодні, надзвичайно важливо вжити заходів по запобіганню впливу міжнародних фінансових криз на економіку України. До таких заходів можна віднести:

1. Стабілізація внутрішньої економічної ситуації. Може бути досягнена лише відродженням власного виробництва товарів і послуг шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємництва - на сьогодні, тут треба говорити про зміну податкового законодавства, бюджетної системи, відносин власності на провідні підприємства України, землю, забезпечення стабільності національної валюти та розвитку кредитних відносин.

2. Диференціація зовнішньоекономічних відносин. Об'єм зовнішніх відносин з однією (будь-якою) країною не повинен перевищувати 10-15% від загального об'єму. Зрозуміло, що такого рівня диференційності і, відповідно захищеності у зовнішніх економічних відносинах досягти за декілька років не можливо. Але залежати на третину від однієї країни у своєму зовнішньому товарообігу є дуже небезпечно. Особливо, якщо ця країна, Російська Федерація, є дуже нестабільною, як політично так і економічно. Завдання по зменшенню залежності України від РФ повинно стати одним із найголовніших для Уряду.

3. Переорієнтація високотехнічних та конкурентноспроможних галузей економіки та підприємств України із нестабільних ринків СНД на стабільніші та набагато розвинутіші і платіжездатніші ринки Західної Європи, Північної і Південної Америки, Східної Азії, Австралії. Зрозуміло що для виконання цього завдання українська продукція повинна не лише вирости у конкурентоспроможності, але й взагалі добитися доступу до цих ринків. Тут необхідне “лобіювання” Міністерства закордонних справ та міністерства зовнішньоекономічних відносин та стимулююча податково-бюджетна політика щодо виробників високотехнологічної продукції.

4. Зменшення розмірів внутрішнього і зовнішнього державного боргу. Вимагає перегляду структури бюджету та кредитної політики уряду.

5. Демонополізація економіки України вимагає вольових рішень владних структур - скасування податкових пільг монопольним виробникам та податково-бюджетне сприяння малим і середнім підприємствам.

Україна, як суб'єкт світової економіки, заявила про намір інтегруватися до неї, і вже сьогодні зробила досить немало в цьому напрямку: налагодила зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу, бере участь, в різних статусах, у найвпливовіших міжнародних фінансових і торговельних організаціях та інститутах, розробляє і впроваджує міжнародні проекти по виробництву і експлуатації високотехнологічної техніки і т.п. Звичайно, на сучасному етапі, ще рано говорити про високу ступінь інтегрованості економіки України у світову економіку, але вже сьогодні необхідно говорити і здійснювати аналіз того, як треба інтегруватись, з ким, і якими методами. Від цього залежить успішність входження до світового економічного співтовариства. Вже зараз треба акцентувати на наступному:

- інтеграція не повинна відбуватись заради самої інтеграції, а лише виходячи з економічних інтересів України як держави в цілому та її підприємств зокрема;

- предметом зовнішньоекономічної співпраці має бути рівноправне партнерство для задоволення потреб споживачів шляхом створення та розвитку виробничих потужностей, нових робочих місць, новітніх технологій для виробництва товарів і послуг із реальною перспективою (гарантією) виходу на зовнішні ринки збуту;

- партнерами на світовому ринку повинні обиратись суб'єкти виходячи з таких вимог: а) стабільність фінансово-виробничих показників; б) світовий рівень найсучасніших технологій; в) перспектива довготривалого і прогнозованого партнерства;

- пристосування до умов глобалізованої світової економіки для української економіки може відбутись лише через корпоратизацію вітчизняних суб’єктів економічної діяльності, як єдину форму конкурентоспроможності зі світовими корпораціями, які задають умови розвитку сучасного світу.

Для вирішення поставлених проблем необхідним є комплексне використання важелів податково-бюджетної та грошово-кредитної політики у їх взаємозв’язку та системній послідовності.

Кажучи образно, податково-бюджетна та грошово-кредитна політика є своєрідними двома крилами птаха економіки. Недієздатність будь-якого із крил, або їх неузгоджена, взаємозаперечна робота може призводити лише до падіння. Якщо ми хочемо, щоб наша економіка була на висоті то, необхідною є взаємоузгодженна, синхронна, централізовано керована робота обох її крил в чітко визначеному напрямку руху.

Комплекс економічних проблем, з якими живе сучасна Україна, може мати вирішення лише через комплексний підхід до ефективності функціонування економічної системи країни.

Тому, питання підвищення ефективності української економіки є питанням ефективності комплексу взаємодії трьох функцій економічної системи, та ефективності кожної із цих функцій зокрема.

Трифункціональна Економічна Модель України базується на запровадженні механізмів підвищення ефективності роботи трьох головних функцій економічної системи – функції виробництва, функції продажу і функції розподілу. Вона виходить з реалій та економічного потенціалу України, а також використовує переконливий позитивний досвід світових економічних відносин.

Сприйняття, впровадження і дотримання, при проведенні вітчизняної державної економічної політики, Трифункціональної Економічної Моделі України дозволить забезпечити якісний і кількісний прорив національної економіки в когорту найрозвинутіших економік світу.