Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія античної цивілізації 1.doc
Скачиваний:
1169
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Тексти джерел октавіан август. Діяння божественного августа

Перелік діянь божественного Августа, за допомогою яких він підкорив усю земну кулю владі римського народу, і тих витрат, які він зробив на користь держави і народу римського...

Гл. І. У 19 років я за своєю ініціативою і на свої кошти спорядив військо, з допомогою якого я повернув свободу державі, пригнобленій пануванням (однієї) кліки [Антонія та його прихильників. – В.Б.]. За це в консульство Г. Панси та А. Гірція сенат почесною постановою ввів мене до свого складу, зарахувавши до консулярів з правом висловлювати свою думку разом з ними, і наділив мене імперієм [січень 43 р. до н.е. – В.Б.]. Сенат наказав мені, пропретору, разом з консулами турбуватися про те, щоб державі не було завдано жодної шкоди [лютий 43 р. до н.е. – В.Б.]. А народ у тому ж році, оскільки обидва консули загинули на війні, обрав мене консулом і тріумвіром для упорядкування держави.

Гл. ІІ. Тих, хто вбив мого батька, я вигнав на заслання на законних підставах, за вироком суду, помстившись їм за їхні злочини. Згодом, коли вони пішли на державу війною, я розбив їх у двох битвах [при Філіппах. – В.Б.].

Гл. ІІІ. По всій земній кулі: і на суші, і на морі – я часто вів громадянські і зовнішні війни і, отримавши перемогу, подарував пощаду усім громадянам, які молили про неї. Ті іноземні народи, яким можна було подарувати пробачення без небезпеки (для держави), я вважав за краще зберегти, аніж знищувати. Близько 500 000 римських громадян склали присягу мені на вірність. З них дещо більше 300 000, які відбули термін військової служби, я вивів у колонії або відпустив у їхні муніципії. [Інші 200 000 або не дожили до відставки, або пішли у відставку уже при Тиберії. – В.Б.]. Усім їм як нагороду за військову службу я виділив земельні наділи чи подарував гроші. Я захопив 600 кораблів, не рахуючи тих, що були менші трирем.

Гл. ІV. Двічі я відсвяткував овацію, тричі – курульні тріумфи [овації – у листопаді 40 р. і листопаді 36 р. до н.е., а потрійний тріумф – 13-15 серпня 29 р. до н.е. – В.Б.], і 21 раз я проголошувався імператором. І хоча сенат декретував мені багато тріумфів, я від них відмовився. Лаври з фасцій я поклав на Капітолії як виконання обітниць, які я приймав під час кожної війни [на честь Юпітера Капітолійського. – В.Б.]. Під час воєн, які успішно велися на суші і на морі мною чи моїми легатами, які знаходилися під моїм командуванням, сенат 55 разів виносив рішення про організацію (подячних) молебнів безсмертним богам. Днів, в які за постановою сенату звершувалися молебні, було 890. Під час моїх тріумфів попереду моєї колісниці було проведено 9 царів чи царських дітей. Я був консулом 13 разів, і коли я писав це, я був 37-й раз наділений владною народного трибуна. [37-й рік трибунської влади Августа – 14 р. до н.е. – В.Б.].

Гл. V. Я не прийняв диктатури, запропонованої мені народом і сенатом у консульство М. Марцелла і Л. Аррунція і заочно, і в моїй присутності [22 р. до н.е. – В.Б.]. Проте за крайньої нестачі продовольства я не відмовився від опіки за постачанням, яке я організував таким чином, щоб упродовж декількох днів я звільнив усе місто від страху і загрожуючої небезпеки, причому це було зроблено моїми коштами і під моїм (безпосереднім) керівництвом. Запропоноване мені тоді річне і пожиттєве консульство я не прийняв [22 р. до н.е. – В.Б.].

Гл. VІ. Коли у консульство М. Вінуція і К. Лукреція, а потім П. і Гн. Лентулів і втретє при П. Фабії Максимі і К. Тубероні сенат і народ одностайно обрали мене єдиним куратором законів і моралі з вищою владою, я не прийняв посади, встановленої всупереч звичаям предків. [Цю посаду Августу пропонували тричі – у 19, 18 та 11 р. до. н.е. – В.Б.]. Тоді сенат забажав, щоб те, що робиться мною, я здійснював би, користуючись владою народного трибуна. І, більше того, я сам 5 разів просив і отримував від сенату колегу, який володів цією владою [мова йде про Агриппу (18; 13 рр. до н.е.) і Тиберія (6 р. до н.е., 4 і 13 рр. н.е.)].

Гл. VІІ. Я був тріумвіром для облаштування держави впродовж 10 років безперервно [з 43 до 33 р. до н.е. – В.Б.]. Принцепсом сенату я був впродовж 40 років [з 28 р. до н.е. – В.Б.] аж до того дня, коли це написав. Я був великим понтифіком, авгуром, квіндецемвіром для звершення священнодійств, сентемвіром епулонів, арвальським братом, содалом Тиція, феціалом [йдеться про найпочесніші жрецькі колегії Риму. – В.Б.].

Гл. VІІІ. У своє 5-те консульство я за наказом народу і сенату збільшив кількість патриціїв [29 р. до н.е. – В.Б.]. Список сенаторів я переглядав тричі [28 і 8 рр. до н.е. та 14 р. н.е. – В.Б.]. У своє 6-те консульство я разом з колегою М. Агриппою провів перепис громадян [28 і 8 рр. до н.е. і 14 р. н.е. - В.Б.] Люстр я провів після проміжку в 42 роки [жертвопринесення богам після підведення підсумків цензу. Останній ценз у 70-х р. до н.е., тому проміжок до цензу Августа і складав 42 роки. – В.Б.]. При цьому люстрі було внесено у списки громадян 4 063 000 осіб. Коли, користуючись консульським імперієм, я одноосібно провів люстр вдруге у консульство С. Цензорина та Г. Азінія, то при люстрі громадян, занесених у списки цензу, було 4 233 000. Третій же люстр я провів, користуючись консульським імперієм, зі своїм сином Тиберієм Цезарем як колега у консульство Сек. Помпея і Сек. Апулея. При цьому люстрі громадян, внесених у списки цензу, було 4 937 000. За допомогою нових законів, прийнятих з моєї ініціативи, я відновив багато звичаїв предків, які в наш час вийшли з користування, і сам залишив нащадкам багато прикладів, достойних наслідування. [Маються на увазі закони про зміцнення римської сім’ї. – В.Б.]

Гл. ІХ. Сенат постановив, щоби обітниці за моє здоров’я приймалися консулами і жерцями кожний 5-й рік. Упродовж мого життя ігри для виконання цих обітниць часто влаштовували то 4 вищих жрецьких колегії, то консули. Також і всі громадяни у всіх храмах одностайно і безперестанно молилися за моє здоров’я і від свого імені, і від імені свого муніципію.

Гл. Х. За постановою сенату моє ім’я було включене в гімн саліїв і законом мені була надана законна пожиттєва трибунська влада [23 р. до н.е. – В.Б.], щоб особа моя завжди була священною і недоторканою. Коли народ запропонував мені посаду великого понтифіка, яку обіймав (колись) мій батько, я відмовився від неї, щоб не зайняти місця (мого) колеги при його житті [мова йшла про Емілія Лепіда. – В.Б.]. Цю жрецьку посаду я прийняв лише декілька років потому після смерті того, хто захопив її лише завдяки громадянським чварам. На мої вибори зібралась така кількість народу зі всієї Італії, якої ніколи не було в Римі до цього. Це сталося у консульство П. Сульпиція і Г. Вальгія [12 р. до н.е. – В.Б.].

Гл. ХІ. Після мого повернення [19 р. до н.е. після дипломатичної перемоги над парфянами. – В.Б.] сенат присвятив Фортуні Повертаючій вівтар, що знаходився перед храмом Честі і Доблесті поблизу Капенських воріт. Сенат наказував, щоб на цьому вівтарі приносили (щорічно) жертви понтифіку і весталки в день мого повернення в Місто із Сирії в консульство Кв. Лукреція і М. Вініція, а цей день сенат оголосив „Августовим” на честь (нашого) почесного прізвиська.

Гл. ХІІ. Тоді ж за постановою сенату частина преторів і народних трибунів з консулом Кв. Лукрецієм і першими мужами (держави) була відправлена мені назустріч у Кампанію. Аж до цього часу таку честь не віддавали нікому, крім мене. Коли в консульство Т. Нерона і П. Квінтилія я повернувся в Рим з Іспанії і Галлії, успішно завершивши справи в цих провінціях [16-13 рр. до н.е. – В.Б.], сенат на честь мого повернення постановив присвятити на Марсовому полі вівтар Августовому Миру, щоб магістри, жерці і весталки щорічно здійснювали на ньому жертвопринесення.

Гл. ХІІІ. Як встановили наші предки, храм Януса Квірина зачиняють лише тоді, коли в усій країні народу римського – і на суші, і на морі – панує мир, здобутий перемогами. Від заснування Рима і до мого народження, як гласить переказ, цей храм зачиняли двічі. Під час мого принципату сенат тричі наказував його зачиняти. [Вперше при Нумі Помпилії, вдруге – у 235 р. до н.е. У роки принципату – 29 і 25 рр. до н.е., а третя дата невідома. – В.Б.]

Гл. ХІV. Моїх синів Гая і Луція Цезаря, яких юнаками забрала у мене доля, сенат і народ римський в знак поваги до моїх заслуг призначили консулами, коли їм ішов 15-й рік, з тим щоб вони вступили на цю посаду через 5 років. І в той день, коли їх привели на форум, сенат ухвалив, щоб вони (віднині) брали участь в його засіданнях. А римські вершники спільно проголосили їх обох керівниками юнацтва, подарувавши їм срібні щити і списи.

Гл. ХV. Римському плебсу, за заповітом мого батька, я виділив по 300 сестерцій на людину, а від свого імені я в своє 5-те консульство видав по 400 сестерцій з військової здобичі. Потім у моє 10-те консульство я виплатив зі своїх коштів по 400 сестерцій на людину як конгіарій [екстраординарна видача грошей чи продуктів плебсу. – В.Б.]. У моє 11-те консульство я 12 разів влаштовував роздачу хліба, купленого на мої кошти. На 12-му році моєї трибунської влади я втретє видав по 400 сестерцій на людину. Ці мої конгіарії ніколи не охоплювали менше 250 000 чол. На 18-му році мого трибунату в моє 12-те консульство я видав 320 000 плебеїв по 60 денаріїв кожному. В колоніях моїх воїнів я видав з військової здобичі по 1000 сестерцій на людину. Цей тріумфальний конгіарій отримали в колоніях близько 120 000 чоловік. У моє 13-те консульство я видав по 60 денаріїв кожному плебею з тих, хто колись отримував хліб від держави. Цей конгіарій отримали трохи більше 200 000 чоловік.

Гл. ХVІ. Я заплатив муніципіям гроші за земельні наділи, які я відвів воїнам у своє 4-те консульство і пізніше – в консульство М. Красса і Гн. Лентула Авгура [в 30 і 14 рр. до н.е. – В.Б.]. Та сума, яку я віддав жителям Італії за їхні земельні ділянки, дорівнювала 600 000 000 сестерцій, а та, яку я заплатив жителям провінції за їхні земельні ділянки, досягала 260 000 000 сестерцій. Так вчинив я перший і єдиний зі всіх, хто за нашої пам’яті виводив колонії воїнів в Італії і провінціях. І пізніше – консульство Т. Нерона і Гн. Пізона [7 р. до н.е. – В.Б.], а також Г. Антистія і Д. Лелія [6 р. до н.е. – В.Б.], а також Г. Кальвізія і Л. Пазієна [4 р. до н.е. – В.Б.], а також Л. Лентула і М. Мессали [3 р. до н.е. – В.Б.], а також Л. Канінія і К. Фабриція [р. до н.е. – В.Б.] – я вивів воїнів, які відслужили свій термін, в їхній муніципії, виплативши їм винагороду за службу. На це я витратив близько 400 000 000 сестерцій.

Гл. ХVІІ. Чотири рази я за свої кошти допомагав ерарію [державна скарбниця. – В.Б.]. З цією метою я передав тим, хто відав ерарієм, 150 000 000 сестерцій. А в консульство М. Лепіда і Л. Аррунція я передав у військовий ерарій [організований 6 р. н.е. і для його поповнення ввели податок зі спадку 5%, а з аукціону – 1%. – В.Б.] зі свого майна 170 000 000 сестерцій. Цей ерарій було створено за моєю ініціативою для того, щоб виплатити винагороду за службу солдатам, які прослужили 20 років і більше [легіонер, ідучи у відставку, отримував 12 000 сестерцій, преторіанці – 20 000, а річна платня легіонера при Августі складала 900 сестерцій. – В.Б.].

Гл. ХVІІІ. Починаючи з того року, коли консулами були Гн. і П. Лентули [18 р. до н.е. – В.Б.], у тому випадку, коли податкових надходжень не вистачало, я видавав зі своїх складів і зі своїх коштів (щорічні) внески трибуту [поземельний податок провінційних землевласників. – В.Б.] хлібом і грішми іноді 100 000 чоловік, а іноді значно більшій кількості.

Гл. ХІХ. Я побудував курію і ближній до неї халкидік [критий портик курії Юлія. – В.Б.], храм Аполлона з портиками на Палатині, храм божественного Юлія, Луперкалій [святилище пана. – В.Б.], портик поблизу цирку Фламінія, який я дозволив назвати Октавієм за іменем того, хто перший спорудив його на тому ж місці, храм біля Великого цирку, храми Юпітера Переможця і Юпітера Громовержця на Капітолії, храм Квірина, храми Мінерви і Анони Цариці і Юпітера Визволителя на Авентині, храм богині Юності, храм Великої Матері (богів) на Палатині.

Гл. ХХ. Я відновив Капітолій і театр Помпея – обидва з великими витратами, не залишивши жодного напису з моїм іменем. Водогони, що за тривалий час зруйнувалися в багатьох місцях, я відновив, а кількість води у водопроводі, який називається Марцієвим, я подвоїв, ввівши в його русло нове джерело. Я завершив будівництва, розпочаті і майже доведені до кінця моїм батьком, – форум Юлія, і базиліку, що знаходилась між храмом Кастора і храмом Сатурна. Цю базиліку, після того як її знищила пожежа, я розпочав будувати заново від імені моїх синів, розширив її фундаменти і наказав звершити моїм нащадкам, якщо я при житті не встигну цього зробити. У своє 6-те консульство я за розпорядженням сенату відбудував 82 храми, не пропустивши жодного, який в той час вимагав реставрації. У своє 7-ме консульство я відремонтував Фламінієву дорогу від Міста і до Ариміна, а також усі мости (на ній), крім Мульвійського і Мінуцієвого.

Гл. ХХІ. На власній землі я побудував на кошти військової здобичі храм Марса Месника і Форум Августа. Я побудував від імені мого зятя М. Марцелла театр поблизу храму Аполлона на землі, більша частина якої була куплена у приватних осіб. На кошти військової здобичі я присвятив пожертви в Капітолії, в храм божественного Юлія, в храм Аполлона, в храм Вести і в храм Марса Месника. Мої видатки при цьому склали близько 100 млн. сестерцій. Вінкове золото вагою 35 000 фунтів, передане в моє 5-те консульство муніципіями і колоніями Італії для моїх тріумфів, я відправив назад. І згодом, скільки б разів я не був проголошений імператором, я не приймав вінкового золота, призначеного муніципіями, які, як і раніше, добровільно його призначали.

Гл. ХХІІ. Тричі я влаштовував гладіаторські ігри від свого імені і 5 разів від імені моїх синів і внуків. Під час цих ігор у боях брало участь близько 10 000 чоловік. Видовище змагань скликаних звідусіль атлетів двічі я представляв народу від свого імені, а втретє – від імені мого внука, 4 рази я влаштовував ігри від свого імені, а також 23 рази – разом з іншими магістратами (від їхнього імені). У консульство Г. Фурнія і Г. Силана [17 р. до н.е. – В.Б.] як глава колегії квіндецемвірів з М. Агриппою як члена колегії влаштував Секулярні ігри [відзначалися раз на 100 чи 110 років. Останній раз у роки Республіки відзначалися 146 р. до н.е. – В.Б.] від імені цієї колегії. У своє 13-те консульство я вперше організував Марсові ігри [2 р. до н.е. – В.Б.], які після цього влаштовували щорічно за постановою сенату консули разом зі мною. Від свого імені чи від імені моїх синів і внуків я 26 разів влаштовував для народу полювання африканських звірів у циркові, чи на форумі, чи в амфітеатрах. При цьому було знищено 3500 тварин.

Гл. ХХІІІ. Я влаштував для народу видовище морської битви за Тибром, там, де тепер знаходиться гай Цезарів, виривши для цього в землі (став) 1800 футів завдовжки і 1200 футів завширшки. У поєдинку билися 30 трієр чи бірем, споряджених таранами, а також багато менших кораблів. У складі цих флотів крім веслувальників билося ще близько 3000 чоловік.

Гл. ХХІV. У храми усіх общин провінції Азія, я, ставши переможцем, повернув прикраси, які присвоїв, сховавши їх у храмі, той, з ким я вів війну [мова йшла про Марка Антонія. – В.Б.]. У Місті стояло близько 80 срібних статуй, що зображували мене пішим, на коні чи в квадризі. Я забрав їх, а на гроші, отримані від цього, я відправив золото в храм Аполлона як пожертву від свого імені і від тих, хто на мою честь поставив статуї.

Гл. ХХV. Я очистив море від піратів. Під час цієї війни [з Секстом Помпеєм. – В.Б.] було захоплено майже 30 000 рабів, які втекли від своїх господарів і підняли зброю проти держави. Я передав їх господарям для (належного) покарання. Вся Італія склала мені добровільно присягу і вимагала, щоб я був вождем у цій війні, в якій я отримав перемогу при Акції. Таку ж присягу мені склали провінції Галлія, Іспанія, Африка, Сицилія, Сардинія. Із тих, хто бився тоді під моїми прапорами, сенаторів було більше 700 [бо 300 підтримувало Марка Антонія. – В.Б.]. В їх число входило 83 консули, які отримували свій пост або до цього, або вже після – до того часу, коли це було написано, а також близько 170 жерців.

Гл. ХХVІ. Я розширив територію всіх провінцій народу римського, з якими межували народи, які не підкорялися нашій владі. Я приборкав провінції Галлії і Іспанії, а також Германії, що омиваються океаном від Гадеса і до гирла (річки) Альби. Альпи я наказав утихомирити, починаючи з того району, який ближче всього підходить до Адріатичного моря і аж до Тускського моря [тобто Лігурійського. – В.Б.]. Причому на жоден народ я не пішов війною незаконно. Мій флот здійснив плавання океаном до гирла (річки) Ренус у бік області, що знаходилася на сході, досягши землі кімврів, до якої раніше не добирався жоден із римлян ні сушею, ні морем. Кімври, хариди, семнони і інші германські народи з того ж краю через (своїх) послів просили про мою дружбу і народу римського. За моїм наказом і під моїм верховним командуванням майже в один і той же час дві армії рушили (в похід) на Ефіопію і на Аравію, яка називалася “щасливою”. Величезні армії кожного ворожого народу були розбиті в битвах і багато міст було захоплено. В Ефіопії (військо) дійшло аж до м. Набата, яке знаходиться поблизу Мерое. В Аравії воно дійшло аж до м. Мариба на землі сабіїв [25 р. до н.е. – В.Б.].

Гл. ХХVІІ. Єгипет я підкорив владі римського народу. Велику Вірменію, яку я міг перетворити в провінцію, коли вбили її царя Артакса, я волів за прикладом наших предків передати через Тиберія Нерона, який був тоді моїм пасинком, царю Тиграну, сину царя Артавазда і внуку царя Тиграна [20 р. до н.е. – В.Б.]. Коли згодом її народ відокремився і збунтувався, а через мого сина Гая приборкав її і передав царю Аріобарзану, сину царя мідян Артабаза, а після його смерті – сину його Артавазду. Коли ж його вбили, я відправив у це царство Тиграна, який походив з роду вірменських царів. Я знову відвоював усі провінції на схід від Адріатичного моря і Кірену, більшою частиною яких володіли царі [мова йде про Клеопатру та її дітей. – В.Б.], а перед тим Сицилію і Сардинію, захоплену під час рабської війни.

Гл. ХХVІІІ. Колонії воїнів я вивів в Африку, Сицилію, Македонію, в обидві Іспанії, Ахайю, Азію, Сирію, Нарбонську Галлію, Писидію. Італія ж має 28 колоній, виведених за моєю ініціативою, які за мого життя були багатолюдними і багатими.

Гл. ХХІХ. Багато військових значків [тобто прапорів. – В.Б.], утрачених іншими вождями, я відвоював у переможених ворогів в Іспанії, Галлії і Далмації. Я змусив парфян повернути мені трофеї і значки, захоплені у трьох римських армій, і звернутися до народу римського з проханням про дружбу [20 р. до н.е. римляни повернули значки, захоплені в армій Красса (53 р.), Деція Сакси (40 р.) і Антонія (36 р.). – В.Б.]. А значки ці я поклав у святилище храму Марса Месника.

Гл. ХХХ. Племена паннонців, з якими до мого принципату не стикалося військо народу римського, після того як вони були переможені Т. Нероном, який був тоді моїм пасинком і легатом, я підкорив владі народу римського і розширив кордони Іллірика до берегів річки Данувій. Військо даків, яке переправилося через Данувій, було переможене і знищене (армією) під моїм верховним командуванням, потім моє військо, перейшовши Данувій, змусило племена даків підкоритися владі народу римського.

Гл. ХХХІ. Царі з Індії часто направляли до мене посольства – явище до цього не бачене при жодному з вождів. Нашої дружби просили через вождів бастарни, скіфи, царі сарматів, які живуть за річкою Танаїс [сучасний Дон. – В.Б.] і далі, царі албанців, іверів і мідян.

Гл. ХХХІІ. У мене шукали пристанище з проханням (про захист) царі парфян Тиридат і потім Фраат, син царя Фраата; цар мідян Артавазд; цар адіабенів Артаксеркс; царі британців Думнобеллаун і Тинкоммій, сугамбрів Мелон; цар маркоманів і свевів Рус. Цар парфян Фраат, син Орода, відправив до мене в Італію всіх своїх синів і внуків не через те, що він був переможений на війні, але для того, щоби просити нашої дружби, через своїх дітей – заручників. Також і багато інших народів, які раніше не були пов’язані з народом римським ні через посольства, ні дружбою, під час мого принципату (вирішили) пізнати покровительство народу римського.

Гл. ХХХІІІ. На прохання парфян і мідян, висловлені їхніми послами, я призначав у них царями перших серед них людей: парфянам – Вонона, сина царя Фраата, внука царя Орода [9 р. до н.е. – В.Б.], мідянам – Аріобарзана, сина царя Артавазда, внука царя Аріобарзана.

Гл. ХХХІV. У 6-те і 7-ме консульства, після того як припинив громадянські війни, володіючи при загальній згоді вищою владою, я передав державу зі своєї влади у розпорядження сенату і народу римського. За таку мою заслугу постановою сенату мене призначили Августом, одвірки мого будинку були прикрашені лаврами, на вході прикріпили громадянський вінок, а в курії Юлія встановили золотий щит з написом, який сповіщав, що сенат і народ римський дарував мені його за доблесть, милосердя, справедливість і благочестя. Після цього я переважав усіх (своїм) авторитетом, влади я мав аж ніяк не більше, ніж ті, хто були моїми колегами по кожній магістратурі.

Гл. ХХХV. Коли я був консулом 13-й раз, сенат, вершницький стан і весь народ римський проголосили мене „Батьком вітчизни” і постановили, щоб це було записано у вестибулі [передпокої. – В.Б.] мого дому, в курії Юлія і на форумі Августа під квадригою, що була встановлена там на мою честь за постановою сенату. Коли я написав це, мені йшов 76-й рік.