3.2Аналіз корпоративного управління розвинених країн
Аналіз корпоративного управління розвинених країн, на нашу думку, буде не повним, якщо не звернути увагу на специфіку існуючих корпоративних об'єднань. Сьогодні в західних країнах накопичено великий досвід створення й розвитку корпорацій — фінансово-промислових об'єднань. Структура й характер цих інтегрованих об'єднань в окремих країнах виявляється як у схожих рисах (чому, в першу чергу, сприяє діяльність транснаціональних компаній), так і у помітних відмінностях. Вони значною мірою пов'язані з історичними обставинами і визначаються індивідуально, залежно від стану виробництва й ринку, але, насамперед, обумовлені специфікою законодавчого регулювання діяльності фінансових організацій, що має відношення до корпоративної власності й управління.
Економіка розвинених індустріальних країн демонструє різноманітні форми організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на їхній основі транснаціональних і національних корпорацій. Серед різноманіття корпоративних форм об'єднань є як традиційні концерни на чолі з великою промисловою корпорацією, так і універсальні багатогалузеві промислово-фінансові об'єднання, що сформувалися навколо банків. Розглянемо найтиповіші моделі корпоративних об'єднань деяких високорозвинених країн.
В економічно розвинених країнах існують різноманітні моделі організації й різні принципи реалізації систем управління корпораціями, на які існуючі ринкові фактори чинять схожий вплив. Це дає підставу для визначення типових моделей організації й управління корпораціями. У сучасних дослідженнях виділяють три основні моделі управління корпораціями: англо-американську, японську й німецьку.
В англо-американській моделі, що розвивалася в умовах вільного ринку, існує механізм взаємодії трьох основних груп учасників, які утворюють «трикутник корпоративного управління»: керівники — Рада директорів — акціонери. Учасниками англо-американської моделі можуть бути вищі керівники корпорації, директори підрозділів, акціонери, урядові структури, біржі, самостійні організації й консультаційні фірми. У США та Великій Британії взаємини між вищими керівниками корпорації, директорами підрозділів і акціонерами визначаються чинними законами й правилами.
Японська модель характеризується високим відсотком банків і різних корпорацій у складі акціонерів. Японська система корпоративного управління є багатогранною і створюється навколо головного банку або фінансово-промислової мережі кейрецу. Основний банк і кейрецу — два різні елементи японської моделі організації корпорацій, що доповнюють одне одного. Схему японської моделі взаємин у корпорації можна представити як співвідношення незалежних: зовнішні акціонери — незалежне управління, та взаємозалежних: уряд — правління — кейрецу — головний банк ланок корпоративних взаємовідносин. Взаємодія між учасниками корпорації спрямована на встановлення ділових контактів, а не на встановлення балансу сил, як в англо-американській моделі.
Німецька модель управління акціонерними товариствами істотно відрізняється від англо-американської і японської моделей. Двопалатне правління — унікальна риса німецької моделі. Німецькі корпорації управляються наглядовою радою й Правлінням. Наглядова рада призначає й розпускає Правління, затверджує рішення керівників і дає рекомендації Правлінню. Існують дві основних відмінності німецької моделі від японської й англо-американської:
- чисельність наглядової ради встановлюється законом і не підлягає зміні;
- до наглядової ради входять представники робітників корпорації.
У західних країнах накопичено суттєвий досвід створення й розвитку корпорацій — фінансово-промислових об'єднань. Економіка розвинених індустріальних країн виявляє різноманітні форми організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на їхній основі транснаціональних і національних корпорацій.
У США сьогодні поширені два основні типи об'єднання корпорацій:
- по-перше, об'єднання, де ядром виступає банківський холдинг;
- по-друге, об'єднання, де інтегруючим ядром виступає виробничо-технологічний комплекс.
Промисловий комплекс Японії сьогодні складається фактично із шести рівновеликих економічних комплексів-корпорацій (седани). Седани є самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що включають у свою
організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові й трастові компанії), торгові фірми, а також комплекс виробничих підприємств, що складають повний спектр галузей народного господарства. Усередині седанів діє принцип не конкуренції, а цілеспрямовано організованої внутрішньої спеціалізації (сфери діяльності фірм не перетинаються), тому у відносинах постачальник — споживач затвердилася взаємна монополія. Таким чином, економічне середовище всередині седанів є неринковим, а існуюча в японській промисловості організаційна структура привела до формування олігополії на ринку кінцевих продуктів.
У той час, як японська модель в індустріальному розвитку реалізує імпортне заміщення за державного контролю над зовнішньоекономічною сферою і самостійному фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу, модель, що обрана Південною Кореєю орієнтована на експортний шлях розвитку при відкритій економіці й опорі на іноземну кредитну допомогу. Відмінною рисою такого шляху є те, що зростання економіки відбувається в умовах контрольованого, але стійкого зростання цін.
Характерні риси німецьких корпоративних об'єднань виявляються у тісному зв'язку банків із промисловістю. На основі акціонерних, фінансових і ділових зв'язків відбувається міжгалузева інтеграція промислових концернів з фінансовими інститутами, що розвиваються до стійких горизонтальних корпоративних промислово-фінансових об'єднань.
Висновки
Отже, можна підсумувати, що провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.
Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії.
Дослідження акціонерної власності у перехідній економіці ускладнене неусталеністю понятійно-категоріального апарату, і передовсім самої категорії "власність", як однієї із фундаментальних категорій економічної науки. За останні десятиліття у вітчизняній економічній науці з'явились нові тлумачення категорії власності. Проте, на думку дисертанта, усе ще недостатньо у них враховано доволі продуктивні підходи, запропоновані представниками неоінституціоналізму. Власність можна визначити як сукупність прав і відносин, з яких виникають право власності і майновий статус; вона виступає у різних формах, бо на неї впливає складний комплекс взаємопов'язаних чинників - суб'єкти права власності, об'єкти права власності та права власності.
Сучасний етап ринкової трансформації економіки України характеризується важким фінансовим становищем значної частини акціонерних товариств. Тому потреба подальшого дослідження особливостей функціонування корпоративного сектору в Україні нині є нагальною, і передовсім у напрямі розробки пропозицій щодо активізації процесу залучення додаткових фінансових ресурсів.
У вітчизняній науці проблеми економічної реалізації акціонерної власності досліджена, на наш погляд, ще недостатньо. Насамперед відсутній мікро- та макроекономічний аналіз акціонерного товариства як складової корпоративного сектора, глибокого вивчення потребують помилки, допущені при створенні вітчизняних акціонерних формувань. Відчувається нестача узагальнення досвіду реалізації акціонерної власності в зарубіжних країнах, що розпочали економічні перетворення дещо швидше. Водночас, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти цієї проблеми.
Основною причиною утворення акціонерних товариств є досягнення синергетичного ефекту, суть якого полягає у тому, що поєднання активів значної кількості осіб забезпечує сукупний результат, який істотно перевищує суму результатів окремих дій цих осіб. На мою думку, суть акціонерної форми власності можна розкрити через права володіння, користування і розпорядження певною часткою статутного капіталу співвласниками акціонерного товариства, усередині якого існує їх обмежена відповідальність, а їхні права власності підтверджують цінні папери - акції.
Розвиток акціонерних товариств на основі приватного капіталу є, на наш погляд, одним із реальних напрямів виходу вітчизняної економіки на шлях сталого розвитку. Подальше утвердження і активізація діяльності корпоративного сектору в Україні вимагає виваженої державної політики у цій галузі та запровадження прогресивної системи корпоративного управління, яка враховує досвід розвинутих країн.
Позитивні наслідки реформування власності демонструють практично всі економіки перехідного типу, однак, країни, які швидко зуміли запровадити ринкові інститути досягли вищих темпів економічного зростання (країни Прибалтики, Центральної Європи). В Україні здебільшого все ще панують не ринкові інститути, а неформальні норми і правила, тому не слід очікувати швидких позитивних результатів від процесу приватизації. Для прискорення одержання віддачі від приватизації треба активно формувати стійкі ринкові інституції. У недержавному корпоративному секторі підприємства краще пристосовуються до макроекономічного середовища та демонструють позитивні впливи ринкових стимулів на їхню діяльність (тісніший зв'язок продуктивності праці та її оплати, вищий рівень грошових надходжень за реалізовану продукцію, ощадливіший підхід до формування витрат та ін.). Це дає підстави для висновку, що акціонерна власність є не лише однією з прогресивних форм власності, а й найповніше може себе реалізувати у недержавному секторі.
Література:
Акціонерні товариства: принципи управління //Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 20 липня. - C. 2-45
Ватаманюк З. Приватизація як ключова умова ринкової трансформації економіки України // Економіка України: десять років реформ. - Львів, 2001. - С.27-46.
Горбатенко В. Акціонерні товариства : життя за новими правилами/ //Круглий стіл. - 2003. - № 4. - C. 11-14
Довгань Л. Державне регулювання фінансової діяльності акціонерних товариств //Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 52-58
Ионцев М. Г. Акционерные общества. Правовые основы. Имущественные отношения. Защита прав акционеров. — М.: Ось-89, 1999.
Камілова Е. Розвиток акціонерних товариств в Україні //Економіка АПК. - 2003. - № 3. - С.62-64
Корпоративное управление в переходных экономиках: Инсайдерский контроль и роль банков / Под ред. Масахико Аоки, Хьюнг Ки Кима. — СП.: Лениздат, 1997.
Кудин С. Реєстр як засіб управління акціонерним товариством// Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Вий. 5. - Львів:Інтереко, 1999. - С.48-52.
Кудин С. Акціонерне товариство як форма самообмеження прав власника // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Спецвип. 8. - Львів:Інтереко, 2001. - С.54-60.
Кудин С. Власність як категорія сучасної економічної теорії // Формування нової парадигми економічної освіти в Україні. Матеріали міжнародної науково-методичної конференції до 150- річчя від дня народження С.Подолинського. - Львів, 2000. – С.74-75.
Кудин С. Еволюція поглядів на ефективність форм власності в економіці // Вісник Львівського університету. Сер. економічна. Вий. 30. - Львів, 2001. - С.71-75.
Кудин С. Проблеми корпоративного управління в Україні // Україна в XXI ст.: формування економічної системи. Матеріали міжнародної студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2001.-С.166-168.
Кудин С. Тенденції зміни власності в умовах ринкової трансформації економіки України // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Вий. б. - Львів: Інтереко, 2000. - С.41-44.
Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні:зародження і сучасний стан //Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 9. - C. 7-9
Назарова Г. Система міжнародних стандартів корпоративного управління // Фінанси України. - 2002. - № 10. - С. 67-74
Портнов А. Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств//Фінанси України. - 1999. - № 12. - C. 22-24
Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах: Указ від 21 березня 2002 року №280/ Україна. Президент //Офіційний вісник України. - 2002. - № 13
Резанова Н. Корпоративне управління на порозі XXI століття [Текст] / Н.Резанова // Фінанси України. - 2002. - № 1. - С. 13-19
Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків //Право України. - 1999. - № 9. - C. 116-117
Спасибо-Фатєєва І. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3. - С. 92-110
Харенко О. Правове регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах //Українське комерційне право. - 2006. - № 7. - C. 15-24
Яковенко С.І. Аналіз моделей організації корпорацій та корпоративних об'єднань розвинутих країн // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 7. - С. 131 - 144.