Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Раздел 1.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
68 Кб
Скачать
☆

Розділ і.

1.1. Основні етапи розвитку урології

Перші свідчення про урологічні захворюваннях датуються кількоматисячоліттями до нашої ери, коли в давньоєгипетських муміях були виявлені камені сечового міхура. У стародавніх папірусах єгиптян є описи лікування таких каменів, а також обряду обрізання.

Спроби виявити зв'язок між станом людини і змінами в його сечі почали робити досить давно. Згадки про дослідження сечі зустрічаються в шумерських і вавілонських манускриптах приблизно 4000 років тому. При цьому були описані зміни кольору і складу сечі. Гіппократ (469-399 до н. Е.) Неодноразово підкреслював важливість дослідження сечі в діагностиці та прогнозі різних захворювань. Послідовником теорії Гіппократа був Клавдій Гален (129-199 н. Е.). Він виділив рідку частину сечі і вміст. Авіценна (980-1037) помітив відмінність між ранкової та нічний сечею, а також виявив вплив віку людини і характеру їжі на колір сечі. Всього він написав понад 450 праць в 29 областях науки, в тому числі і в медицині. Відомий його «Трактат про сексуальну силі» («рісоля філ-л-бох»), де описані діагностика, профілактика та лікування сексуальних порушень, а «Канон лікарської науки» (латинською мовою) був обов'язковим керівництвом для цілителів в країнах Сходу і Заходу . Авіценною описані операції каменерозсікання, способи лікування ран і різних травм, розроблена техніка катетеризації сечового міхура.

Медичне спадщина стародавніх греків і римлян через арабів повернулося до Європи, в знамениту медичну школу в Салерно. Одним із засновників її був бенедиктинський чернець Костянтин Африканський (Constantinus Africanus) (1018-1085). Він написав свій власний трактат «De Instructione Medici», в якому пояснював, що сеча сильніше, ніж пульс, дає уявлення лікаря про хворобу пацієнта. Бернард Гордон (Bernard Gordon) з Монтпелье (1285-1318) також навчався в Салерно і написав свою працю «Lilium Medecinae», де відводив важливу роль вивченню стану сечі.

Історики вважають засновником урології як окремої медичної дисципліни Франциско Діас (Francisco Dias). Його монографія, що вийшла в Мадриді в 1588 році, присвячена причинам виникнення, клініку, діагностику, лікування захворювань сечостатевих органів, техніці урологічних операцій, опису інструментарію.

Франческо Паджола (Francesco Pajola) (1742-1816) з Венеції вважається піонером літотомію. Результати його операцій були такими вражаючими, що викликали, з одного боку, захоплення, з іншого - сумніви. Він був запрошений до Відня самим імператором. Директор Головного госпіталю у Відні Йоганн Петер Франк (Johann Peter Frank) також запрошував Франческо Паджола для демонстрації його техніки літотомію. Там він проводив успішні оперативні втручання, і його метод операції при каменях сечового міхура був широко продемонстрований багатьом хірургам.

У 1830 році в госпіталі Неккер (Nekker) в Парижі було відкрито перше в світі урологічне відділення, завідувачем якого став Жан Сівіаль (Jean Civiale) (1798-1867), автор великих монографій з літотрипсії, уретротомія, лікуванню затримки сечі. Слідом за ним урологічне відділення госпіталю Неккер очолив Фелікс Гійон (Felix Guyon) (1831-1920), по праву вважається одним із засновників сучасної урології. Він організував у госпіталі навчання цієї нової спеціальності. Уже через рік після відкриття променів Рентгена в 1896 році Фелікс Гійон вперше виявив за допомогою рентгенологічного дослідження камінь в нирці.

У 1896 році Фелікс Гійон організував асоціацію французьких урологів і перше в світі урологічне суспільство, а в 1907-му заснував Міжнародну асоціацію урологів, перший конгрес якої відбувся у вересні 1908 року в Парижі. Подією, багато в чому визначив подальше формування і розвиток урології, стала поява цистоскопу. Автор його, Максиміліан Нітце (1848-1906), у жовтні 1877 продемонстрував свій винахід на трупі, а через 2 роки на засіданні Віденського урологічного суспільства публічно виконав цистоскопію на хворому.

У 1879 році Максиміліан Нітце у співпраці з Дж. Литером створює цистоскоп з платинової дротом, охлаждаемой водою. Його основна ідея базувалася на трьох положеннях:

1) джерело світла повинен бути маленьким, перебувати на кінці ендоскопа і розташовуватися в порожнині сечового міхура; 2) джерело світла не повинен випромінювати надлишкового тепла, щоб його можна було використовувати в наповненому рідиною сечовому міхурі; 3) поле зору при огляді сечового міхура повинно розширюватися від об'єктива до стінки, чого можна було досягти за допомогою оптичної системи.

У 1894 році Нітце опублікував перший у світі цістофотографіческій атлас. До кінця XIX століття ним був розроблений операційний цистоскоп з набором прототипів сучасних ендоскопічних інструментів. Таким чином, винахід цистоскопу, а в 1896 році велике відкриття К. Рентгена значно розширили можливості виявлення захворювань нирок і сечовивідних шляхів, що сприяло швидкому виділенню урології в самостійну спеціальність.

Великий внесок у розвиток урології вніс Хоакін Марія Домінгес Абарран (1860-1912) - французький уролог кубинського походження. Закінчивши в 1879 році університет у Мадриді, він переїхав до Парижа, де вивчав хірургію в основоположника французької урології Фелікс Гійон. У 1906 році Дж. Абарран був обраний на його місце професором урології медичного факультету університету в Парижі. Він вивчав кишкову паличку і першим вказав на її значення в патології сечових шляхів. Їм розроблена методика дослідження функціональної діяльності нирок.

У 1897 році Дж. Абарран удосконалив цистоскоп, винайшовши спеціальний підйомник, що зробило катетеризацию сечоводів методом, доступним будь-якому хірурга. Його великий оперативний досвід викладений у прекрасному керівництві по оперативної хірургії сечових шляхів (Medicine operatoire des voies urinaires, Paris). Ця робота, яка охарактеризована видатним німецьким урологом Леопольд Каспер (Leopold Casper) (1859-1959) як «справжній скарб», не втратила своєї цінності й донині. Дж. Абарран створив школу урологів, одним з яких був Джеймс Ізраїльский (James Israel) (1848-1926).

У 1882 році Джеймс Ізраїльский опублікував свою першу працю з хірургічного лікування нирок, який називався «Хірургія піонефрозу». В основному він концентрував роботу на нирковою хірургії і протягом життя видав фундаментальні праці «Досвід ниркової хірургії» (1894), «Хірургічна клініка ниркових хвороб» (1901), «Ниркова і уретральна хірургія» (1925). Його діяльність отримала високу оцінку. Колеги з усього світу регулярно відвідували його клініку, яка стала Європейським академічним центром хірургічної урології. Разом з Феліксом Гійон Джеймс Ізраїльский заснував перший міжнародний урологічний журнал з урології «Folia Urologia».

Першим, хто виконав планову Нефректомію, був німецький хірург Густав Симон (Gustav Simon) (1824-1876). Він справив цю операцію під хлороформних наркозом у пацієнтки з уретеро-вагінальної фістулою, нетриманням сечі і сечовий інфекцією.

У міру становлення і розвитку урологічної спеціальності з'являлися професійні об'єднання та організації урологів. Так, в 1907 році при безпосередній участі Феліксом Гійон було створено Міжнародне товариство урологів, а в 1973 році - Європейська урологічна асоціація. Ці товариства є некомерційними організаціями, в основні завдання яких входять обмін досвідом, підвищення професіоналізму і знань серед урологів різних країн, впровадження інноваційних методів діагностики і лікування, проведення міжнародних конгресів і видання тематичних журналів.

Широке впровадження цистоскопії і катетеризації сечоводів змусило задуматися про можливість ендоскопічного лікування урологічних захворювань. Для видалення каменів сечоводів стали створюватися різного роду екстрактори. Перевірку часом витримав тільки один з них - екстрактор, або корзинка, Дорміа.

Італійський уролог Енріко Дорміна (Enrico Dormia) (1928-2009), представник міланської урологічної школи, протягом багатьох років розробляв різні методи ендоскопічного видалення сечових каменів. В результаті їм був винайдений екстрактор каменів сечоводів. Модель виявилася настільки вдалою, що отримала загальне визнання і широке поширення в усьому світі, а професор E. Дорміна назавжди вписав своє ім'я в історію урології.

Наступним етапом розвитку малоінвазивних методів лікування стало застосування різного роду енергій для дезінтеграції конкрементів. Історія високотехнологічного контактного та дистанційного руйнування сечових каменів в тілі людини (літотрипсії) почалася з відкриття в 1950 році російським інженером Левом Олександровичем Юткіним (1911-1980), що працює в Ленінградському політехнічному інституті, електрогідравлічного ефекту.

Суть його полягала в тому, що при створенні всередині об'єму рідини спеціально сформованого імпульсного високовольтного електричного розряду в зоні останнього розвиваються надвисокі тиску, які, як виявилося, можна широко використовувати в практичних цілях, в тому числі і в медицині. Вперше в клінічній урології метод літотрипсії застосував Віктор Веніамінович Гольдберг в Ризі 7 травня 1959. На основі відкритого Л. А. Юткіним ефекту в нашій країні був сконструйований перший апарат для електрогідравлічної літотрипсії «Урат-1», аналоги якого досі успішно застосовуються в урологічній практиці. Надалі, в кінці 70-х років минулого століття, німецька авіакосмічна компанія Дорньє (Dornier) на основі все того ж винаходу Л. А. Ют-кіна сконструювала дистанційний літотріптор і апробувала його на тварин з імплантованими людськими камінням. Задовільні результати експериментів дозволили створити літотріптор НМ-1, і перша успішна дистанційна літотрипсія була виконана у людини 20 лютого 1980 в Мюнхені професором Ч. Чассі.

Історія лапароскопічних операцій пов'язана з ім'ям російського хірурга і акушера-гінеколога Д. О. Отта (1855-1929), який в 1901 році, використовуючи електричну лампочку і лобовий рефлектор, вперше справив огляд черевної порожнини. У цьому ж році Георг Келлінг (Georg Kelling) (1866-1945) запропонував вводити в черевну порожнину повітря для кращого огляду внутрішніх органів. Нова фаза розвитку лапароскопії пов'язана з розробкою стабільної оптичної линзовой системи, що значно поліпшило якість огляду.

Подальший розвиток малоінвазивної хірургії та ендоскопічної урології нерозривно пов'язане із застосуванням новітніх комп'ютерних та високоточних технологій. Справжнім проривом в цій області слід вважати появу і широке впровадження робота «da Vinci» - робототехнической хірургічної системи, яка значно поліпшила технічні можливості ендоскопічних.