58. Соціальне обслуговування неповнолітніх.

Соціальне обслуговування неповнолітніх здійснюється в основному спеціалізованими соціальними установами (стаціонарне соціальне обслуговування). Останнім часом більшого розвитку набувають різні види соціального обслуговування неповнолітніх за місцем проживання (на дому).

Можна виділити 3 основних види соціального обслуговування дітей:

• соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих установах;

• соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків;

• соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в до­шкільних дитячих установах відповідно до Закону України від 23 травня 1991 р. "Про освіту" (в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) здійснюється в дошкільних навчальних закладах, до яких відносяться:

• ясла; ясла-садки; дитячі садки;

• ясла-садки компенсуючого типу;

• будинки дитини; дитячі будинки інтернатного типу

• ясла-садки сімейного типу

• ясла-садки комбінованого типу

• центри розвитку дитини

Найбільш поширеною дошкільною дитячою установою є дитячий садок з денним перебуванням і обслуговуванням у ньому дитини в робочі дні тижня.

Соціальне обслуговування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах надається за плату, розмір якої встановлюється органами місцевого самоврядування.

Соціальне забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється спеціалізованими дитячими установами: школами-інтернатами; дитячими будинками сімейного типу.

Соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку здійснюється дитячими будинками-інтернатами, які є соціально-медичними установами для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування .

До дитячого будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

58. Індивідуальна програма реабілітації та адаптації інваліда.

Соціальна реабілітація інвалідів — це відповідний комплекс заходів, що спрямовані на відновлення здоров’я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності.

Основними видами реабілітаційної допомоги інвалідів є:

• медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія поступовим протезуванням)

• професійна реабілітація (професійна орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування)

• соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування)

Основним документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації інваліда, що розробляється МСЕК з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей (див. Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 757).

Вона розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. № 1686. Ця програма має реабілітаційний характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів або від реалізації програми в цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою реабілітації він зобов’язується активно сприяти її реалізації.