21.Церковне і державне піклування у Московській державі.

Милосердя, спроможність до співчуття, співпереживання притаманні нашому народу. Соціальна допомогу потребують Росії давні традиції. Першим спробував піклування про бідних робилися ще XIV-XV ст., нужденних підтримували передусім церкві та монастирі. У XVII в. почали формуватися основи державної соціальної політики: відповідно до царськими указами з допомогою скарбниці створювалися вдома піклування і богадільні для дітей бідняків, де їх могли отримати знання і набутий навчитися ремесел;асигнували вартість видачу посібників, пенсій, земельних наділів нужденним.Досить активно розвивалася у Русі практика громадського піклування. І хоч на цей період удільне князювання виробляє свої плани допомогу підтримки, у нових історичних умовах на першому плані висувається Російська Православна Церква, стала єдиним розплідником що потребують допомоги людей – убогих, престарілих і жебраків. З того часу вона ці традиції, і різні періоди історії надає соціальної допомоги обездоленним. У ті й наступні століття формуються такі поняття, як «презирство», «милостиня», «милосердя».При царюванні Івана Грозного ідея розвиненою державної фінансової системи громадського піклування отримала реалізацію: у зазначеному указі «Про милостині» ставилося завдання виявити переважають у всіх містах «престарілих і прокажених», побудувати їм богадільні, забезпечити харчуванням та одягом.Борис Годунов підтримував і розширював систему громадського піклування. Під час неврожаю він повелів привезти багато хліба із сусідніх держав і околиць Волги, все архієреї, монастирі, бояри мали продати царю надлишки хліба за півціни для роздачі бідним.

Зосередження справи піклування у державних установах почалося з воцаріння Романових в 1613 року. Був заснований Аптекарський Наказ, і з 1670 року за царя Олексієві Михайловичу (1645 – 1676) – Наказ будівлі богаділень. Втім, захід цей, була, швидше, лише благодійним актом самого царя і найближчих щодо нього лиць. Вагомий внесок у громадське піклування про вніс цар Федір Олексійович. Саме його царювання намітився певний перелом боротьби з жебракуванням – у ній включилося держава. За його указу від 1682 року у Москві побудовано два госпіталю, в Указі також звертали увагу те що, справді жебручих і убогих багато, які можуть, тому такі «злиденні» мають хліб свій наживати роботою чи ремеслом на громадську користь.

22.Філософія ідеології соціальної справедлививості в Московській державі

Проблема раціонального обгрунтування соціальної справедливості є однією з центральних у сучасній соціальній філософії. Інтерес до неї обумовлений тим, що соціальна справедливість постає як базисна цінність, покликана служити цільовим орієнтиром демократичного суспільства. Одночасно визначення змісту уявлень про соціальну справедливість вимагає осмислення її нормативного змісту, способу його кореляції з динамічно змінюються реаліями сучасної епохи. У процесі демократичної модернізації проблема соціальної справедливості набуває великого значення і для Росії. Саме тому аналіз дискусії про раціональне обгрунтування соціальної справедливості в західній філософії другої половини 20-го - початку 21-го століття має не тільки велике науково-теоретичне, але й практичне значення. 

 Проблема соціальної справедливості здавна привертала увагу найбільших теоретиків філософської думки. Сучасні дискусії, що йдуть в руслі проблемного поля її обговорення, безпосереднім чином звернені до теоретичної спадщини Платона і Аристотеля, Августина і Аквіната, теоріямсуспільного договору 17-18 ст., Вченням І. Канта і Г. В.Ф. Гегеля, правового позитивізму і утилітаризму [1]. Саме в історико-філософської традиції виявляються ті основні розумові сценарії раціонального обгрунтування справедливого суспільного устрою, від яких відштовхуються сучасні представники ліберальної, коммунітарном і ліберально-коммунітарном думки і численні коментатори їхньої творчості.  У наявній вітчизняній і зарубіжній літературі, що висвітлює дискусію з проблеми соціальної справедливості, вивчено окремі аспекти, пов'язані із запропонованими західними авторами стратегіями раціонального обгрунтування такої. Перш за все, слід відзначити в цьому зв'язку праці К. Бейнса, А. Бертена, А. Бесуcсі, М. Лутца, С. Малхола, П. Рікера, А. Свіфта, П. да Сілвейри та інші, в яких показана теоретико- методологічна полярність соціально-філософських стратегій лібералізму, комунітаризму і ліберально-коммунітарістскіх навчань [2]. Їх вивчення дозволяє виділити основні парадигми обговорення теми раціонального обгрунтування справедливості, сформовані у форматі дискусії другої половини 20-го - початку 21-го століття.  Особливу групу складають дослідження, звернені до критичного розгляду теоретико-методологічних принципів раціонального обгрунтування справедливості в концепції Д. Ролза.Разом з тим, в існуючій науковій літературі до цих пір не склалося цілісного теоретичного осмислення дискусії з проблеми раціонального обгрунтування соціальної справедливості провідними напрямками сучасної західної соціальної філософії. Теоретична нерозробленість та практична значущість цієї проблеми зумовили вибір теми дослідження, об'єктом якого є сукупність теоретичних уявлень ліберальної, коммунітарістской і ліберально-коммунітарістской західній соціально-філософської думки другої половини 20-го - початку 21 століття, а предметом - дискусія з проблеми раціонального обгрунтування соціальноїсправедливості , що ведеться її представниками.