4.] Упирі бувають живі й мертві. Живого упиря легко пізнати: в нього лице дуже

червоне,[Труды Чубинск., III, 205.] неначе налите кров'ю, і він дуже любить пити

горілку. Упиреві дуже важко вмирати; він мучиться і конає кілька день, закриває

очі й рот, лежить зовсім уже мертвий, але знов лупає очима, розкриває рота, дише

і знов замирає. Кажуть, що одному дідові упиреві, щоб він скоріше вмер, заливали

очі й рот топленим воском, але упир, полежавши трохи, ніби зовсім уже мертвий,

знов лупав очима, роззявляв рота і топлений віск одлітав з очей і рота.[Семигори

Канівськ. пов.] Щоб упир скоріше вмер, кажуть, треба зірвати дошку з стелі. Як

тільки він умре, то зараз підіймається коло хати страшний вихор, чорти хапають

упиреву душу і несуть у пекло. Мертвий упир лежить на лаві червоний і поглядає

одним оком. Як його поховають, він не гниє в домовині, лежить червоний, і в

нього виростають пазурі на пальцях і довге волосся. На упиревій могилці буває

дірочка або пора, кудою він вилазить мишею або ящіркою в глупу північ, ходить по

хатах і ссе кров з людей, а найбільше з маленьких дітей. Упир ходить через

зачинені <105> двері або прогризає залізними зубами дірку в дверях. З кого упир

виссе кров, той швидко вмре. Кажуть, що треба потрусити в хаті попелом або

тертою сіллю, то зостануться сліди од його ніг на долу. Як тільки заспівають

півні, упирі тікають на кладовище в домовину, а як опізняться, то падають додолу

навзнак. Упирі не тільки ссуть з людей кров, але держать у своїх руках дощ,

насилають засуху і неврожай. Щоб упир перестав шкодити, кажуть, треба одкопати

упиря і пробити його за одним разом осиковим кілком в груди або в спину, або

забити осиковий кілок просто в могилку. Як упир і потім не перестане ходити, то

треба його викопати і спалити. Недавно в Таращанському повіті в засуху народ

викопував одного старовіра; його били по голові, лили на нього воду з решета,

приказуючи: «давай дощ!». Розказують, як одного упиря викопали і вкинули в огонь

з осичини. Тільки що схопилося полум'я, упир лопнув, з нього полізли гадюки,

черви, полетіли сороки й ворони. Люди обступили багаття з мітлами, лопатами й

кочергами і загрібали всю нечисть в огонь, щоб упир не виліз яким-небудь

черв'яком або гадюкою.

Прикмети упиря такі самі, як і прикмети відьми. Упирі люблять ссати кров, а за

життя люблять дудлити горілку, як відьми люблять доїти, а часом і ссати молоко з

корів, або доїти й кров; вони крадуть дощ, насилають засуху, перекидаються

звірями й птицями так само, як і відьми. В домовині в упирів росте довге

волосся, як і відьми люблять розпускати по плечах коси. В упирях ми <106> бачимо

півміфічну істоту, таку саму як і відьми, тільки в чоловічому образі, од чого

народна фантазія тільки трохи змінила поетичні фарби. Упир то демонічний образ

хмари, то сам демон хмари, що висисає з неї дощ, змінюється на всякий спосіб і

пропадає зовсім у небесному огні, в блискавці. На Червоній Руси в засуху й

холеру палили упирів і відьом навіть на терновому вогні, а терновий огонь — то

символ небесного огню, блискавки, і грає чималу роль в українській міфології.

Сам вихор, що хапає упиреву душу, показує, що упир не хто інший, як сам демон

вітру й хмар, втілений в образі червономордого п'яниці-знахаря.

Міф про вовкулаків не розвивається гаразд у народній фантазії. Кажуть, що

вовками перекидаються самі знахарі, а часом обертають у вовків парубків, на

котрих вони сердиті. Стрічаючи людей в лісі або в полі, вовкулаки не рвуть їх, а

тільки жалібно дивляться їм в очі. Як їм хто кине хліба, то вони їдять, а овечок

тільки душать, але не їдять. Хто догадається і назве вовкулаку людським йменням,

то він зараз знов стає чоловіком. Кажуть, що вовкулаки ссуть кров як і відьми.

Віра у вовкулаків є у всіх індоєвропейських народів, а Поляки навіть вірять, що

люди стають вовкулаками два рази на рік: на Коляду й на Купайла, тоді саме, як

відьми збираються на Лису гору. Вовкулаки належать до одного міфічного типу з

відьмами, відьмаками і упирями; вони півміфічні істоти, стоять на переході од

зооморфічних до антропоморфічних міфічних образів хмар. У <107> народній

міфології хмари часто описуються як череда вовків, а св. Юрія народна фантазія

настановила пастухом вовчої череди, перенісши на нього прикмети громовика, як

пастуха небесної череди. <108>

notes

Примітки

[1]

Цифри, оточені знаками менше (<) та більше (>) позначають сторінки книги

паперового видання. Номери сторінок стоять після тексту відповідної сторінки.

Якщо останнє слово сторінки переноситься на наступну, то номер сторінки стоїть

перед таким словом (_Прим._оцифровувача_).

[2]

Пословицы Галицк. и Венг. Руси Вислоцк., 52, 95.

[3]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 53. Южно-русск. песни Метлинск., 342.

[4]

Чтенія Ими. Общ., 1864, 8, 19.

[5]

Там же, 19. Южно-русск. песни Метлинск., 57.

[6]

Труды Чубинск., III, 321.

[7]

Там же, 357.

[8]

Белорусск. песни Безсонова, 1, 3.

[9]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 8.

[10]

Приказки Номиса, 2.

[11]

Труды Чубинск., III, 346.

[12]

Южно-русск. песни Метлинск., 613, 614.

[13]

'Чтенія Имп. Общ» 1866, 1, 113, 614; 1864, 1, 50, 89. Труды Чубинск., III, 162,

86. Малорусск. сборн. Мордовц., 349.

[14]

Стеблів Канівськ. пов.

[15]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 81, 85, 86.

[16]

Южно-русск. песни Метлинск., 331.

[17]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 87.

[18]

Труды Чубинск., III, 181.

[19]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 80, 82, 89.

[20]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 84, 87.

[21]

Труды Чубинск., III, 402, 403.

[22]

Чтенія Имп. Общ., 1866, 1, 611.

[23]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 121.

[24]

Труды Чубинск., III, 440.

[25]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 61, 62, 63, 65, 68, 69. Южно-русск. песни Метлинск.,

334, 335, 337, 338.

[26]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 53. Южно-русск. песни Метлинск., 57.

[27]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, І, 265.

[28]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 59, 60, 66, 1866, 1, 610.

[29]

Приказки Номиса, 10.

[30]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 8, 16, 17, 57.

[31]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, І, 558.

[32]

Труды Чубинск., III, 270.

[33]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 2, 62, 154; 1866, І, 604; 1864, 1, 48.

[34]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 65; 1866, 1, 610.

[35]

Там же, 71, 94.

[36]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 47.

[37]

Записки Куліша, 1, 176.

[38]

Малорусск. сборн. Мордовц., 351.

[39]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 16, 32, 78. Белорусск. песни Безсонова, 21.

[40]

Белорусск. песни Безсонова, 5.

[41]

Тим то в піснях часом ліплять до купи такі образи, котрі ніби ніяк не стосуються

один до другого, й котрі можна вияснити тільки з міфів, як напр.: «Дала мені

мати сито-решето, щоб моє зілля зелене було!»

[42]

В?сти Европы, 1874, 587.

[43]

Труды Чубинск., III, 217.

[44]

Труды Чубинск., III, 216.

[45]

Труды Чубинск., III, 213.

[46]

Труды Чубинск., III, 197, 198.

[47]

Стеблів Канівськ. пов.

[48]

Труды Чубинск., III, 265, 266, 277.

[49]

О мифичномъ значеніи обрядовъ Потебні, 6.

[50]

Белорусск. песни Безсонова, 12.

[51]

О мифичномъ значеніи обрядовъ Потебні, 234.

[52]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 696.

[53]

Там же.

[54]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 23, 43, 46.

[55]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 47.

[56]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 9.

[57]

Там же, 12.

[58]

Там же, 25, 26, 43.

[59]

Труды Чубинск., III, 351.

[60]

Белорусск. песни Безсонова, 1, 4.

[61]

Труды Чубинск., III, 7.

[62]

Труды Чубинск., І, 207.

[63]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 127.

[64]

Записки Куліша, II, 36.

[65]

Чтенія Имп. Общ., 1866, III, 15.

[66]

Труды Чубинск., III, 137.

[67]

Труды Чубинск., 1, 211. Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, II, 330, 343.

[68]

Приказки Номиса, 168.

[69]

Поэитч. воззр. Славян Афанасьева, II, 76.

[70]

Старосв?тск. бандурист, 213.

[71]

Труды Чубинск., І, 192.

[72]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, II, 69.

[73]

Труды Чубинск., І, 139.

[74]

Старосв?тск. бандурист, 193.

[75]

Труды Чубинск., І, 192.

[76]

Труды Чубинск., І, 190, 191 і далі.

[77]

Пословицы Галицк. и Венг. Руси Вислоцк., 95.

[78]

Южно-русск. сказки Рудченко, І, 41.

[79]

Труды Чубинск., І, 217.

[80]

Приказки Номиса, 35, 36.

[81]

Записки Куліша, II, 40.

[82]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 488.

[83]

Записки Куліша, II, 39.

[84]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, І, 116.

[85]

Стеблів Канівськ. пов., 12.

[86]

Приказки Номиса, 4.

[87]

Труды Чубинск., III, 205.

[88]

Семигори Канівськ. пов.

[89]

Чтенія Имп. Общ., III, 679.

[90]

Из черніг. в. 1861, 13.

[91]

Южно-русск. песни Метлинск., 286.

[92]

Чтенія Имп. Общ., 1866, III, 712. Южно-русск. песни Метлинск., 290. Малорусск.

сборн. Мордовц., 232.

[93]

Двісті пісень М. Вовчка.

[94]

Малорусск. сборн. Мордовц., 230.

[95]

Чтенія Имп. Общ., 1863, 4, 309; 1864, 184.

[96]

Чтенія Имп. Общ., 1866, III, 710.

[97]

Этнограф., сборн., ч. V. билор. писм.

[98]

Южно-русск. сказки Рудченко, І, 156, 159.

[99]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, II, 498.

[100]

Чтенія Имп. Общ., 1863, 4, 196.

[101]

Записки Куліша, II, 36.

[102]

Записки Куліша, II, 36.

[103]

Южно-русск. сказки Рудченко, II, 35.

[104]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 552.

[105]

Записки Куліша, II, 35.

[106]

Записки Куліша, II, 35.

[107]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, III, 55.

[108]

Записки Куліша, І, 305.

[109]

Записки Куліша, II, 36.

[110]

Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, II, 574.

[111]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 5.

[112]

Труды Чубинск., III, 418. Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 3.

[113]

Чтенія Имп. Общ., 1866, 1, 608.

[114]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 30.

[115]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 60, 68.

[116]

Є ще один образ хмар, замість мирового дуба, вже спеціально український. Пан

Господар, зібравши з поля хліб, зносить його край Дунаю, складає в стіжки і

завершує сивим Сиком, котрий дивиться зверху на Дунай і розмовляє з рибою

Візбою. Замість мирового дерева ми бачимо стіжок, як образ хмар. Чтенія Имп.

Общ., 1842, 1, 117.

[117]

Чтенія Имп. Общ.,1864, 1, 22.

[118]

Чтенія Имп. Общ., 1866, 1, 7.

[119]

Чтенія Имп. Общ., 1872, 1, 120, 118.

[120]

Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 43.

[121]

Основа, 1861, 1.

[122]

Труды Чубинск., III, 447.

[123]

Стеблів Канівськ. пов.

[124]

Бытъ Подолян. Шейк, II, 66.

[125]

Южно-русск. сказки Рудченко, II, 38.