73.Дизентерія. Збудник, джерело інфекції, ознаки, принципи лікування, профілактичні заходи.

Дизентерія - одне з найпоширеніших захворювань в групі гострих кишкових інфекцій.

Збудники дизентерії – шигели (бактерії, які ззовні нагадують палички). Розрізняють декілька основних видів шигел, які викликають бактерійну дизентерію: шигели Григор’єва-Шига, Флекснера, Зонне, Ларджа-Сакса і Штуцера-Шмітца.

Основним резервуаром дизентерійної інфекції в природі є людина, хвора дизентерією. Дизентерія є інфекційною хворобою з типовим фекально-оральним механізмом передачі інфекції, що виникає внаслідок занесення збудників в рот руками, з продуктами харчування або водою.

Основними чинниками і механізмами розповсюдження збудників дизентерії є контактно-побутовий, харчовий і водний.

Інкубаційний період триває 1-7 днів. Клінічні прояви дизентерії характеризується великою різноманітністю. Разом з типовою зустрічається атипова, легка форми або бактеріоносійство.

При легких формах дизентерії випорожнення рідкі, 3-4 рази на добу, з домішкою невеликої кількості слизу і рідко крові. Загальний стан хворого задовільний. Температура нормальна або підвищена до 37-37,5°С. Тривалість хвороби 3-5 днів, в окремих випадках 7-8 днів.

При захворюванні середньої тяжкості на самому початку спостерігається підвищення температури до 38-39°С, нездужання, розбитість, випорожнення рідкі, часті, до 15-20 разів на добу, супроводжується болісними потугами (тенезми), з домішками крові, слизу, а іноді і гною.

Третя, найважча форма перебігу дизентерії супроводжується високою температурою, різкими, болями і животі, тенезмами, частими випорожненнями (до 20-40 разів на добу), загальною слабкістю. У випорожненнях багато крові і слизу; вони мають схожість з м'ясними помиями. Загальний стан багатьох хворих різко погіршується, язик сухий, пульс падає, хворі впадають в забуття, у дітей нерідко спостерігаються судоми.

Догляд. Для успішної терапії важливе значення мають раннє звернення до лікаря і госпіталізація. Призначення того або іншого курсу лікування залежить від стану хворого і клінічної форми дизентерії.

При догляді за хворими треба стежити за своєчасним прийомом ліків, харчуванням, особистою гігієною, особливо за чистотою рук. Крім того, необхідний нагляд за випорожненнями, їх частотою і зовнішнім виглядом, що важливо для діагностики і успішності лікування. У разі залишення хворих вдома все сказане набуває ще більшого значення зважаючи на небезпеку зараження осіб, що проживають сумісно з хворим.

Хронічна дизентерія. Гостра дизентерія, викликана шигелами Зонне і Флекснера, в 2-7% випадків може приймати хронічну течію, що пов'язано з рядом причин (попередні захворювання, зниження имунореактивних властивостей макроорганізму та ін.)

Хронічна дизентерія протікає у вигляді двох форм - рецидивуючої і хронічної. Перша зустрічається частіше, рецидиви при ній виникають після перенесеної гострої дизентерії через 2-5 міс. і протікають по типу легкої або середньої тяжкості форми. Хворі повинні знаходитися під диспансерним наглядом лікаря-інфекціоніста до повного одужання, а потім дільничного терапевта. Звичайно хронічна дизентерія триває не більше 1,5-2 років. З епідеміологічної точки зору хворі на хронічну дизентерію представляють велику небезпеку як джерело інфекції. Необхідний постійний нагляд за ними.

З лікувальною метою широко використовуються сульфаніламідні препарати і антибіотики: фталазол, левоміцетин, синтоміцин, біоміцин та ін. При важкому перебігу дизентерії можливе одночасне призначення антибіотиків: тетрацикліну, левоміцетину і фталазолу. Разом з лікарською терапією значна роль приділяється дієті і повноцінному харчуванню, що включає вітаміни.

Заходи профілактики. Разом з своєчасним виявленням хворих на гостру і хронічну дизентерію, ізоляцією їх (в стаціонарі або вдома), поточною або завершальною дезинфекцією у вогнищі величезне значення для попередження розповсюдження мають санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи.

З урахуванням епідеміологічних особливостей сучасної дизентерії особливе значення надається попередженню інфікування їжі, особливо молока і молочних продуктів, в пунктах збору і переробки його на підприємствах молочної промисловості. В літній час, коли спостерігається сезонний підйом захворюваності, важливе значення в розповсюдженні інфекції мають огірки, фрукти, а також недоброякісна вода, у зв'язку з чим заходи, направлені на попередження їх інфікування і дотримання санітарних правил при їх споживанні, мають також першорядне значення. Чистота в побутових умовах, дотримання протиепідемічного режиму в дитячих установах також мають важливе значення для попередження дизентерії при контактно-побутовому шляху передачі інфекції.

Імунізація при дизентерії не проводиться, оскільки ефективних вакцин поки немає. В дитячих установах застосовують з профілактичною метою дизентерійний бактеріофаг. Проте думки відносно ефективності його суперечливі.

74.Сальмонельоз. Збудник, джерело інфекції, ознаки, профілактичні заходи. Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що спричиняється численними бактеріями роду сальмонел і характеризується, переважним ураженням травного каналу.

Основним резервуаром та джерелом інфекції є тварини (велика рогата худоба, свині, водоплавна птиця, а також гризуни). Джерелом зараження, особливо у дітей раннього віку, є люди, які мають клінічно виражену або безсимптомну форму сальмонельозу.

Шлях передачі. Аліментарне зараження здійснюється у разі використання заражених продуктів харчування та за умови недостатньої термічної обробки цих продуктів. Контактне зараження від хворих на сальмонельоз відбувається в основному у дітей раннього віку. Новонароджені та немовлята, особливо недоношені, можуть заразитися сальмонельозом аерогенно-пиловим шляхом. Контактне інфікування та аерогенно-пиловий шлях передачі сальмонельозу домінують під час спалахів інфекції в дитячих закладах і в лікарнях.

Інфікуюча доза неоднакова у людей різних вікових груп. Вона є мінімальною у дітей раннього віку, особливо у новонароджених, а також у дітей, ослаблених після перенесених або на тлі супровідних захворювань. У дітей до 1-го року життя захворюваність сальмонельозом у 20-30 разів вища, ніж у дітей шкільного віку та дорослих.

Сальмонельозу властива різноманітність проявів хвороби. Якщо зараження харчове, розвивається, як правило, сальмонельоз типу харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період — від кількох годин до 1-2 днів. Гостро та швидко розвиваються явища гастроентериту та гастроентероколіту (біль у животі, блювання, пронос). Підвищується температура тіла, випорожнення прискорюються, вони рідкі, пінисті, дуже неприємного запаху. Можливі домішки слизу, прожилки крові. Сальмонельозна харчова токсикоінфекція розвивається переважно у дітей старшого віку, але можлива й у дітей раннього віку.

У разі контактного або аерогенно-пилового інфікування хвороба розвивається поступово, іноді — гостро. В основному хворіють діти раннього віку. У них з'являються млявість, втрата апетиту, температура тіла підвищується до 38-39°С і вище. Прискорюються випорожнення, вони стають рідкими, пінистими, з неприємним запахом, з домішками слизу, темної зелені («болотяне баговиння»), іноді крові. У деяких хворих спостерігається блювання. Такі прояви тривають 2-3 тиж. і більше. Сальмонельоз у дітей раннього віку часто поєднується з іншими кишковими інфекціями (колі-інфекція, дизентерія тощо), стафілококовою хворобою. Перебіг змішаних форм сальмонельозу важчий і триваліший.

Ускладнення сальмонельозу у вигляді локальних запальних вогнищ (пневмонія, отит тощо) спричиняються сальмонелами або вторинною бактеріальною флорою.

Профілактика. Основою профілактики харчового сальмонельозу є ветеринарно-санітарний нагляд за забоєм худоби та птиці, контроль за збереженням і обробкою м'яса та інших харчових продуктів, санітарним станом харчоблоків, винищування гризунів, виявлення бактеріоносіїв серед працівників харчової промисловості та дитячих закладів.

Профілактика контактного сальмонельозу серед дітей раннього віку включає суворе дотримання харчового режиму та бактеріологічне дослідження випорожнень у людей, які їх оточують. Бактеріологічні обстеження проводять у матерів новонароджених дітей у пологовому будинку та у матерів, які доглядають за хворими дітьми в дитячих відділеннях лікарні; у всіх дітей, які поступають до лікарні для стаціонарного лікування; у дітей під час оформлення їх у дитячі заклади та перед поверненням до них після тривалої перерви. Якщо серед дітей виявлені бактеріоносії, їх ізолюють та лікують.