kultura

18.

Після прилучення Галичини до Австрійської імперії, що на цей час була в апогеї свого розквіту (1772), рівень осв. на Західній Україні почав поліпшуватися завдяки реформам; розбудовано школи, модернізовано методи навчання.

На землях Східної Галичини впроваджувалася загальноімперська система осв.. Початкова осв. здійснювалася у парафіяльних (церковних), згодом — тривіальних (нар.) та головних початкових школах. Іноді українську мову в них вивчали за латинським шрифтом. З 1867 р. обов´язковим стало вивчення польської мови.

Середня ланка осв. була репрезентована класичними гімназіями та реальними школами з польською мовою навчання. Велику роль відігравала Укр. Церква, яка протистояла германізації та полонізації осв.. Для парафіяльних шкіл у цей час видаються читанка, катехізис, буквар. У другій половині XIX ст. укр. духовенство виборює право нагляду за школами.

Олександр Духнович (1803—1865) — видатний представник культурно-освітнього руху в Західній Україні, письменник, один із перших професійних учених-педагогів, зробив значний внесок у розвиток осв. на Закарпатті. Працюючи після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії домашнім учителем, викладачем гімназії, священиком, будив думку про необхідність поширення осв. як основи духовного життя людини, стверджуючи, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли набуває освіту і виховання.

Написав буквар «Книжица читальная для начинающих» (1847), підручник з географії «Краткий землепис для молодих русинів» (1831), «Сокращенную грамматику письменного русского языка» (1853), посібник для вчителів «Нар. педагогія в пользу училищ и учителей сельских» (1857).

19.

Архітек.Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.

Перші муровані храми з’явл.досить рано — із кінця ІХ — початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст.втрачена.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітек. школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

У Галичі будували з місцевого каменю,використ.різні породи алебастру і вапняку. На тер.міста археологи знайшли близько 30 кам.будівель.До особлив.гал.архіт.належ.спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На місці давнього Галича зберігся храм Св. Пантелеймона ХІІ—ХІІІ ст.

Живопис, художні ремесла

у VІІІ - ІХ століттях на тер.Прикарпаття вис.р-ня досягли ковальська справа,дерево обр.і костерізне ремесла, ткацтво і лимарство.Певного пошир.набуло гончарське ремесло.

Храми та палаци прикрашалися мозаїками та фресками. Не втрачав свого значення також і головний жанр станкового живопису – іконопис.Далеко не кожний митець мав право писати ікони. Це мусив бути високопрофесійний майстер, який до того ж досконало опановував церковні канони християнства. Ось чому давні ікони — взірець високої техніки малярства. Вони витончені за колоритом, пропорціями, декоративністю. І все ж у вимозі слідувати одним і тим же зразкам, у всій регламентації іконописання таїлася небезпека самоповторення.Білий і золотий символізували світло, перемогу, радість. Чорний — горе. Червоний — муку, біль, пролиту кров. Синій і блакитний — кольори неба, вічного плину часу. Зелений — юність і силу. Символіка кольорів у творах малярства була розроблена християнськими мислителями.

20.

Повернення до ідей об'єднання церков припадає на другу половину XVI ст., яке пов'язане з утворенням у 1569 р. Речі Посполитої.Наступ католицизму сприяв ополяченню українських вельмож.Значну роль у справі поширення католицизму відіграв орден єзуїтів, який відкривав колегії для навчання й виховання молоді, в тому числі й некатолицькі

Сам Баторій відкрито взяв під опіку цей орден. На політичному грунті єзуїти створили теорію єдності держави й католицької віри.У 40—60-х роках XVI ст. відроджується ідея об'єднання православної і католицької церков. Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета – приєднання православної національної церк­ви до католицької з обов’язковим визнанням верховенства римського папи. Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ’я, але визнаючи верховенство Ватикану. 23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва.Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культ.. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою.Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли нар., який збирався на молитву за містом у наметах.Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії.На початку 30-х років XVII Ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського нар.у», які узаконювали діяльн. православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

21.

Брат.рух в Укр.містить у своїй основі громади свідомих громадян навколо православних церков, своєрідні національно-культурні організації. Братський рух знаменує розвиток укр.культ. у другій половині XVI —першій третині XVII ст

Вони опікувалися освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів

Братства, дбаючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.

На збереження традицій культ. була спрямована наукова і видавнича діяльн. братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший укр. Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов. Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльн. Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у ЛьвовіНа зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції укр.культ..

22.

Велике князівство Литовське сформувалось у XIII ст. і посилилось у XIV ст. Свої зв'язки з сусідніми князівствами зміцнювало міждержавними шлюбами.Про стан шкільництва у Великому князівстві Литовському відомо небагато. У монастирях, зокрема Києво- Печерському, Михайлівському та інших, при церквах подекуди діяли стаціонарні школи. У кращих з них можна було не лише навчитися читати й писати. Здібні учні вивчали теологію, літературу, грецьку мову. Вчителями були переважно місцеві освічені монахи й дяки, іноді заїжджі переписувачі — каліграфісти з почту митрополита. Найосвіченішим станом було духівництво, яке утримувало школи та інші осв. чи благодійні установи. Друге місце серед освічених людей посідали мешканці міст. Осв. в Україні, як і в Білорусі, Литві, була подібна до тогочасної західноєвропейської. Чимало грамотних людей було серед дворян, а також серед ремісників.Осв. центри були не лише в Києві, а й у Львові та інших великих містах. Відомо, що в XIV ст. у Грушівському монастирі на Закарпатті виготовляли рукописні букварі. У листі ректора ужгородської школи (1400) повідомляється про шкільну бібліотеку.З XV ст. у Львові діяла школа при Богоявленській церкві. У цьому місті функціонувало кілька європейських мов, та основною мовою торгівлі й адміністративних документів була латинська, яка забезпечувала торговельні зв'язки з Європою. Це зумовило необхідність вивчення латині. За литовської доби Київ відроджує своє значення культурно-освіт нього осередку. При великих монастирях активізується створення рукописних книг. Зокрема, в 1397 р. було завершено переписування київського Псалтиря. Багато пам'яток київського письма позначено XV століттям. Одна з таких пам'яток — Євангеліє, виготовлене ченцем Макарієм у київсь кому Нікольсько-Пустинному монастирі. Книга великого формату, писана півуставом на папері. Розвиток освіти, наукових знань та загалом культури прискорився iз поширенням книгодрукарської справи. Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XYIII ст. - громадські. Кожна з друкарень зробила свій внесок у поширення книжкової справи. Найпотужнішою в Україні залишалась Києво-Печерська друкарня, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким у 1615 р. Вона сприяла поширенню друкарської справи не лише в Україні, а й у Росії та Білорусії. Крім молитовників i богослужбових текстів, з друкарні входили твори тогочасних українських письменників. Втрата української державності призвела до занепаду книгодрукування. Після підпорядкування Київської митрополії Московській пaтpiapxiї (1686) українське друкарство зазнало переслідувань. Московська влада почала уніфікувати мову на московський зразок у виданнях, призначених для України. 5 жовтня 1720 р. Петро I видав законодавчий акт, за якам започатковувалась цензура i фактично заборонялась українська мова.

23.

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов´язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта. Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування. З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався "волинськими Афінами". Найкращі споруди замку - Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження. У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри -портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативному виді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні. Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П´ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині.

24.

Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму. На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим.

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов.Полемічні твори нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Церковно-релігійна боротьба довкола Берестейської церковної унії, яку повели православна шляхта, братства на терені політичному в сеймі,протестами і позовами в судах, поведена була також і на літературному полі, в творах полемічних.Полеміку в унійній акції розпочав єзуїт Петро Скарга в р. 1577. Досвідчені в полеміці з протестантами, єзуїти з проголошенням Берестейської унії, унійну й католицьку пропаганду широко ведуть друкованим словом у формі проповідей, публікацій, брошур, послань, цілих науково-богословських творів.

25.

Укр. козацтво - це соціальне, політичне, державне, психологічне, педагогічне та культурно-історичне явище. Діяльн. козаків була багатогранною - як захисників сплюндрованих прав народу, звитяжних воїнів, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, мудрих вихователів. Багато козаків стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу.В умовах постійних воєн на Січі складалися чудові традиції побратимства, дружби і взаємодопомоги.Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого іст.го буття багато церков і каплиць.Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки осв. були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльн. була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти.Під впливом козацтва та православної церкви у кінці ХVІ ст. нар.жується укр. борокко у стилі традицій нар.ного мистецтва, що відбулося в архітектурі, живописі, музиці, літературі.Утвердження соборності Українського козацтва і його розвиток на сучасному етапі державотворення є потужним засобом розбудови демократичної, незалежної, правової, європейської держави.Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культ.. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Палкий укр. патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя.

26.

Перші подихи бароко в архітектурі з’являються майже рівночасно в початках XVII ст. у Львові та Києві.

Але самостійна творч. українських митців розпочинається в другій половиш XVII ст. та досягає найбільшого розцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного нар.ного будівництва. Перший тип будов:до таких оздоб належ.вел.церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, та дві будови гетьмана Мазепи в Києві —Михайлівський собор (1690 — 94) і Братська церква Академії (1695

До трибанних церков із тридільним заложенням належать знаменитий Покровський собор у Харкові 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далі дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах і менші будови в Сумах, Богодухові, Слов’янському та ін. До найстарших належ.церква Адама Киселя в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів Петра Могили в 1638 — 43 рр.  До розвиненої барокової доби належ.будови Київської лаври — Усіх Святих (1696 — 98), Воскресіння та Петра й Павла, св. Юра Видубицького монастиря (1696), будови Чернігова, Батурина, Ізюма. Дальшим розвитком були будови дев’ятидільні з дев’ятьма камерами, перекриті п’ятьма банями — Троїцька церква Густинського монастиря (1672 — 74), Преображенська в Прилуках (1716), собор у Ніжині. З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув так званий Дім Мазепи в Чернігові (чи, власне, військова канцелярія доби Мазепи XVII — XVIII ст.) — партерова будова типу міських ратуш чи інших установ із пишно прибраними стінами та фронтонами.

27.

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культ. українського нар.у — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в укр. мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльн.. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною нар.традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літ., пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в укр. мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври. Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські. Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукр.культ., що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів Україні тих часів. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до нар.ного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творч. українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу укр. мистецтву. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі нар.ної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культ. українського нар.у.

28.

Бароко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень.

Укр. бароко виникає на межі XVI—XVII століть і розвивається протягом двох віків. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літ.. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш нар.

Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки»: акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін. Розвивається й укр. барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру, так і світські. Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання.

Бароко в українській літературі XVII—XVIII ст.взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культ. Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя.В них поєднувалося непоєднанне — добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке.

Серед визначних представників укр. Бароко чільне місце займає постать Івана Вишенського.Творч. Івана Вишенського тісно пов'язана із церковним життям. У полеміці між католицькою і православною церквами він виступав як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ'я. Крім Івана Вишенського, в історію літ. барокового напряму ввійшов полеміст Мелетій Смотрицький, Іоанникій Галятович, Лазар Баранович, Дмитро Туптало та інші. Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди.

Серед найвизначніших набутків бароко вирізняється виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини.Укр.Бароко мало значний вплив на подальший розвиток української літ.: урізноманітнення літературних жанрів, гуманізація духовної культ., розвиток драматургії.

29.

Петро́ Моги́ла (рум. Petru Movilă; 31 грудня 1596 (10 січня 1597), Сучава — 1 (11) січня 1647, Київ) — молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року. Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні.Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колеґій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання. Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу. 12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісайя знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.

30.

На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку Історичних творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно Історії Козацької держави), а також обґрунтуванням автономістичної Ідеї були явищами одного порядку ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця" Жоден Історик, який вивчав Історію України 1648-1734 рр , не минав цього джерела 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М.Петровський, Д.Багалій, М.Грушевський Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко, Д Яворницький, М Возняк та ін. У 1878 р Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два нововідкритих списки Іскрицький та Козельський Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім — у родині філософа Я Козельського. Реалістично описані в літописі розправи шляхти над населенням, у тому числі над єврейським "І мнопе на той час з жидов, боячися смерти, християнску віру прийняли, але зась знову, час углядівши, до Полши поутікавши, жидами позоставали, аж рідко котрий додержався віри християнской"."Літопис" доповнює відомості про соціальні верстви І прошарки тодішнього суспільства В ньому виступають такі категорії, як старостове, бурмистрове І райці, шіяхта, сіуги замковые, жиди й уряди міські, дрягушя, жоїшри, "выбраныи с подданных своих", посполите люде, гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могиіни-ки, будники, наймити, пастухи. "Літопис Самовидця" цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично Автор намагається говорити тільки правду І дуже обережно ставиться до різних слухів. Очевидною ознакою "Літопису Самовидця" є те, що перед нами — твір повністю світський На відміну від літератури, створеної церковними книжниками церковнослов'янською чи близькою до неї мовою, "Літопис Самовидця" написаний світською українською книжною мовою, близькою до народно розмовної..