68. Тенденції розвитку радянської освіти і виховання в 40-80-ті рр. Хх ст.

Радянський період розвитку національної освіти охоплював з 1920-1991 рр. Перші декрети радянської влади відіграли позитивну роль у залученні дітей до школи, підвищенні рівня грамотності дорослого населення тощо. В травні 1919 р. Наркомос України ухвалив Декларацію про єдину трудову політехнічну школу, впровадивши дев'ятирічну єдину трудову школу з двома ступенями: школа І ступеня (діти від 8 до 13 років, 5 років навчання), школа II ступеня (діти від 13 до 17 років, 4 роки навчання). Зміст освіти почав визначатися з урахуванням світськості школи, класовості виховання, встановлювалася загальнодоступність і безплатність навчання, спільне навчання дітей обох статей. У березні 1920 року дев'ятирічну школу було скасовано і впроваджено семирічну трудову школу з двома концентрами: І концентр — 1-4 класи; II концентр — 5-7 класи.

З 1921 року було створено мережу шкіл ФЗУ (фабрично-заводське учнівство з чотирирічним терміном навчання), у 1923 році — ШСМ (школи селянської молоді з трирічним терміном навчання), перетворені на ШКМ (школи колгоспної молоді), які проіснували до 1934 року, а з 1925 року — ФЗС (фабрично-заводські семирічки). Найбільший вплив на розвиток педагогічної науки і шкільництва в радянській Україні мали навчально-виховні заклади під керівництвомA.Макаренка (колонія імені М. Горького, школа-комуна імені Ф.Е.Дзержинського),B.Сухомлинського (Павлиська школа), О. Захаренка(Сахнівська школа).

У закладах шкільної освіти було скасовано класно-урочну систему, натомість введено комплексні програми, лабораторно-бригадний метод на­вчання, метод проектів. Після уніфікації систем освіти України та РОФРР (початок 30-х років XX століття) основною формою роботи було визначено урок. У навчальний процес закладів освіти впроваджено систематичний облік навчальних досягнень учнів. Після Великої Вітчизняної війни навчальні плани десятирічки відрізнялись від планів гімназій і реальних училищ Росії лише тим, що не було Закону Божого, стародавніх мов, різким зменшенням годин на іноземні мови й істотним збільшенням годин на математику і природничий цикл.

Новий етап у визначенні змісту освіти, як зазначає Олександра Савченко, розпочався із середини 50-х рр., коли в основу шкільної справи було по­кладено ідею підготовки всебічно розвинених будівників соціалізму. В 1958р. у країні було введено загальне обов'язкове навчання. Основним типом школи, що давала повну загальну освіту, почали вважати середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням.

У період з 1955-1964рр. у змісті шкільної освіти відбулися значні зміни: посилено увагу до трудового і політехнічного навчання, рівномірно розподілено час між гуманітарними і природничо-математичними дисциплінами, підвищилася роль естетичного циклу, введено інтегровані предмети.

У педагогічній науці 70-80-х рр. активно досліджувалися шляхи розвитку мислення учнів, проблемне та програмоване навчання, впровадження кабінетної системи. У 1984 р. проголошено реформу загальноосвітньої і про­фесійної школи щодо вдосконалення змісту шкільної освіти. За 70-80рр. в Україні різко зменшилась кількість українськомовних шкіл, акількість годин на вивчення російської і української мов у школах з українською мовою викладання зрівнялась.

ПРОГРЕСИВНІ ПОСТАТІ ТА ОСЕРЕДКИ ШКІЛЬНИЦТВА

Антон Макаренко

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) впроваджував у навчально-виховний процес надбання народної педагогіки, обстоював ідею трудо­вого виховання (розробив програму і методику трудового виховання, поєднання навчання з продуктивною працею); окреслив основні напрями розвитку педагогічної науки (створення наукового методу педагогічного дослідження; посилення уваги до дитячого колективу; впровадження на­уково організованої системи впливів тощо); визначив завдання всебічного розвитку дітей і молоді. А. Макаренко — автор теорії колективу: розробив принципи виховання в колективі, напрями його організації, етапи становлення, окреслив проблеми взаємодії вихованців і вихователів, правила побудови педагогічного колективу тощо. Під час роботи в колонії для неповнолітніх правопорушників під Полтавою знаходив нові форми роботи в школі, керуючись принципом, що немає дітей «морально дефективних», а є діти, які тимчасово потрапили в біду.

Василь Сухомлинський

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) -кандидат педагогічних наук,заслужений учитель України, член-кореспондент Академії педагогічних наук, директор Павлиської середньої школи. Втілював ідеї гуманізму, доброчинності в роботу школи. Визначив моральний ідеал, обгрунтував методику материнського і батьківського виховання. Василь Сухомлинський — автор «школи сердечності» (виховання дітей 6-10 років), навчання у «зелених класах», «школі радості» (об'єднанні дошкільнят). У своїй діяльності утверджував принцип трудового виховання як мірила моральності молодого покоління і всього суспільства; розкривав роль природи, значущість сім'ї у вихованні дитини, роль батька і матері у становленні дитячої особистості; звертав особливу увагу на специфіку роботи з дітьми із заниженоюздатністю до навчання. Працюючи з 1948 року в Павлиській школі, впроваджував ефективні засоби навчання, реалізував взаємозв'язок між умовами й результатами навчання.

Основні ідеї Василя Сухомлинського: любов до дітей; розвиток творчих сил особистості в умовах колективної співдружності з опорою на цінності, інтереси й потреби дитини; значущість природи в навчанні й вихованні дитини («зелені класи»); демократичні підходи в навчанні й вихованні; емоційне сприйняття процесу навчання («радість пізнання»); демократизація механізмів управління у школі.

Олександр Антонович Захаренко

Олександр Антонович Захаренко(1937-2002) працював у Сахнівській школі з 1959 року, з 1966 року став директором цієї школи. Як організатор авторської школи збагатив теорію і практику виховання оригінальними підходами і методами здійснення навчально-виховного процесу. З його ініціативи силами учнівського, вчительського, батьківського колективів, місцевого колгоспу, сільської громадськості було створено навчально-спортивний комплекс-школу (навчальні, ігрові, спальні кімнати, танцювальний зал, музичний салон, басейни); культурно-музейний центр (обсерваторія, планетарій, демонстраційний і виставковий зали); художньо-меморіальний комплекс, присвячений односельцям; обладнано місцеву радіо- та телемережу; видано «Енциклопедію шкільного роду» (літопис історії села Сахнівка Черкаської області). Система роботи Сахнівської школи будувалась з урахуванням психологічних, фізіологічних особливостей розвитку дітей.

Педагог впроваджував співробітництво в радянській системі освіти; ідеї творчої взаємодії вчителя і учня, навчання без примусу, індивідуальної та колективної діяльності учнів; особистісний підхід у вихованні; співпрацю вчителів з батьками і громадськістю тощо. Положення концепції авторської школи Олександра Захаренка такі: спрямування навчально-виховного процесу на поглиблення знань учнів та отримання потрібної і цікавої інформації, яку мають надавати учням учителі; турбота про здоров'я дітей; вивчення традицій і звичаїв народу; виховання в дітей патріотичних почуттів; впровадження у школі обов'язкового предмета «Материнство» (або «Материнська школа»); утвердження основною вимогою школи надання якісних і системних знань учням, організаційна підтримка участі школярів в олімпіадах, конкурсах різного рівня; орієнтація на набуття знань на рівні випускників міських шкіл тощо.

Знайшли визнання серед педагогічної громадськості авторські школи, засновані в XX столітті, зокрема заклади під керівництвом В.Сороки-Россинського, І.Ткаченкаус.Богданівка Кіровоградської обл.; М.Гузика (м.Южне, Одеська обл.), А. Сологуба (м. Кривий Ріг), М.Чумарної (м.Львів), Л.Терещенко (с.Шевченкове, Черкаська обл.), Н.Гонтаровської (м.Дніпропертовськ), Я.Овсієнко (с.МалаБілозерка, Запорізька обл.) та ін. Унаслідок розпаду Радянського Союзу (1991 рік) освітня система України зазнала певних змін і реформацій.