Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахавунням світового досвіду

Трудові ресурси України перебувають в стані глибокої системної кризи. Розвиток трудового потенціалу нашої держави — питання загальнодержавного значення, котре стосується багатьох аспектів національної безпеки. Відчутні за останні роки темпи економічного розвитку держави наполегливо потребують відновлення трудового потенціалу. Натомість на початок 2007 р. загальна чисельність зайнятого населення становила 20,1 млн. осіб, у тому числі працездатного віку — 18,4 млн., що становить лише 40% загальної чисельності населення. Крім того, істотно поглибилась динаміка старіння населення, зберігається високий рівень непрацездатних, водночас збільшується навантаження на працездатних осіб. Кожна п'ята людина в нашій державі старша за 50 років.

Частка працівників, які працюють у промисловості, в нашій державі значно нижча, ніж у більшості економічно розвинутих країн. У промисловості зайнято 4,6 млн. осіб при потребі 6,8 млн. осіб. Загалом у деяких галузях промислового та сільськогосподарського виробництва питома вага працюючих віком від 30 до 40 років скоротилася на 31%. За прогнозними даними аналітиків та науковців, у найближчі десять років потреба промисловості в трудових ресурсах у більшості регіонів України задовольнятиметься лише на 33%. Такі галузі, як металургійна, хімічна, вугільна, гірничозбагачувальна, енергетична, можуть опинитися в глибокій кризі.

Вирішення проблем розвитку трудових ресурсів потребує комплексного підходу, системної співпраці органів влади, роботодавців та працівників. З цією метою розроблено проект Національної комплексної програми "Збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2004 – 2015 роки". Програмою передбачено заходи, спрямовані на забезпечення відтворення населення, поліпшення стану здоров'я, охорони праці, вдосконалення системи медичного обслуговування працівників, які працюють на промислових підприємствах та в сільському господарстві, поліпшення екологічної ситуації в промислових регіонах України тощо.

Напрями вдосконалення сучасної світової соціальної політики базуються на міжнародних нормах і стандартах прав людини: Декларації прав людини, Декларації соціального прогресу та розвитку, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Конвенції про права дитини та ін.

У рамках Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) була сформульована нова концепція розвитку людини, що базується на таких основних моментах: рівність, сталість, продуктивність та розширення можливостей.

Інструментом вимірювання людського прогресу є індекс людського розвитку (ІЛР). Він обчислюється на основі трьох складових: очікуваного довголіття, досягнутого рівня освіти та рівня життя.

Очікуване довголіття – це оцінка тривалості майбутнього життя при народженні, яка визначається демографічними таблицями смертності.

Рівень життя вимірюється на базі реального валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення.

Рівень освіти визначається грамотністю дорослого населення та обхватом молоді навчанням у навчальних закладах.

Величина ІЛР є основою для класифікації країн з розбивкою на три групи: країни з високим рівнем людського розвитку (ІЛР ( 0,8), середнім (від 0,5 до 0,779) і низьким – ІЛР < 0,5. Методика розрахунку ІЛР постійно вдосконалюється.

Для підвищення ефективності соціальної політики на державному рівні слід враховувати “стратегію розвитку людських ресурсів”, яка містить наступні положення:

• домінування прав громадянина над правами держави;

• гарантії і захист національних меншин, їх мови, релігії та культури;

• розвиток інтелектуального потенціалу (виведення з кризи системи освіти);

• деідеологізація культури (розвиток рівних можливостей для державних і недержавних інвестицій в культуру);

• інтеграція до світового інформаційного середовища, використовуючи яке можна швидше пристосуватися до світової соціально-економічної системи.

Використовуючи вказані вище матеріали, можна визначити пріоритетні напрямки соціальної політики в Україні:

• удосконалення макроекономічних умов для матеріального самозабезпечення працюючих; органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою; забезпечення стабілізації рівня життя населення; досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту та умов життя людей;

• створення системи соціального страхування; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; відповідальність страхувальника й страховика за забезпечення прав застрахованих осіб;

• забезпечення ефективної зайнятості, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили; орієнтація на економічно активне населення, збереження й відтворення трудового потенціалу, утворення необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю;

• співіснування і взаємодоповнення систем соціального страхування, державної соціальної допомоги, суспільної благодійності; забезпечення соціальної підтримки найуразливіших верств населення; створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;

• здійснення докорінної реформи заробітної плати з метою створення надійного мотиваційного механізму; посилення ролі мінімальної заробітної плати як соціального нормативу, що є гарантією захисту низькооплачуваних працівників; адекватність зарплатні динаміці цін; відповідності мінімальної зарплатні мінімальній межі життєвого рівня; відновлення нормування праці, тарифної системи; диференціації системи оплати праці;

• розвиток соціальної сфери; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї; вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя; значне поліпшення соціальної інфраструктури; всебічний розвиток освіти, культури; поліпшення охорони здоров'я населення;

• проведення глибокої пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи; перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи, до пенсійного страхування; персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України;

• розробка державної стратегії формування середнього класу, механізму дотримання пропорції співвідношення між рівнями доходів різних верств населення; введення схем пільгового оподаткування, зменшення непрямих податків, створення робочих місць для безробітних тощо; кредитування самозайнятості, фермерства, стимулювання створення тимчасових та сезонних робочих місць;

• наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм; удосконалення системи статистичної звітності та здійснення поступового переходу на систему міжнародних показників у соціально-трудовій сфері.

Реалізація перерахованих заходів дозволить Україні наблизитися до Європейського співтовариства та стати цивілізованою державою, яка турбується про життя своїх громадян.

Підсумовуючи, слід зауважити, що перехід до нової моделі соціальної політики, розвиток соціальної сфери та поліпшення соціального становища населення України цілком можуть стати однією з точок досягнення соціального консенсусу між групами політико-економічних інтересів, працівниками і роботодавцями, різними верствами населення України. Забезпечення соціальної стабільності та продуктивності людського капіталу, як головні наслідки ефективної соціальної політики, є необхідними умовами як отримання належного рівня доходів економічно активним населенням, так і надання необхідного соціального забезпечення.

Пошук соціального консенсусу навколо завдань довготривалого стійкого соціально-економічного розвитку українського суспільства є одним з визначальних завдань як державної соціальної політики в Україні, так і усіх політичних та економічних сил, орієнтованих на соціальний прогрес.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахавунням світового досвіду» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»

Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С.І.Бандур, Т.А.Заяць, В.І.Куценко та ін. За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України Б.М.Данилишина. – 2-ге вид. доповн. і переробл. Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 620 с.

Розкривається сутність та зміст сучасних трансформацій соціального розвитку України; обґрунтовуються макроекономічні передумови його забезпечення; визначаються стратегічні напрями та перспективи соціально-демографічного розвитку в умовах посилення інтеграційних процесів; окреслено коло проблем та системних заходів щодо забезпечення продуктивної трудової діяльності населення в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики; з'ясовано пріоритети формування національної системи поселень; визначено теоретико-методологічні підходи та практичні рекомендації, спрямовані на розвиток соціальної сфери й вдосконалення її інфраструктури; обґрунтовано вихідні засади дослідження макроекономічних трансформацій зайнятості в регіонах України; висвітлено специфіку формування соціально-трудових відносин під впливом ринкової трансформації економіки держави та розвитку глобалізаційних процесів; обґрунтовано стратегічні пріоритети забезпечення зайнятості населення, розвитку людських ресурсів та системи робочих місць у контексті інноваційно-технологічних зрушень в економіці.

Розраховано на працівників органів виконавчої влади, науковців, викладачів вищих навчальних закладів та широке коло читачів.

Рекомендовано до друку Вченою радою РВПС України НАН України

Рецензенти:

академік М.І.Долішній;

д.е.н. І.Ф.Гнибіденко;

д.е.н., проф. Д.М.Стеченко.

Суспільне усвідомлення цінності людського життя, важливості повноцінного та гармонійного розвитку кожної особистості, її фізичних, моральних і духовних здібностей, а також необхідності створення умов для самореалізації людського потенціалу вимагають від науки і органів виконавчої влади об'єктивного та своєчасного визначення основних стратегічних напрямів та пріоритетів соціального розвитку України. Протягом тривалого трансформаційного періоду з властивими йому суперечностями і проблемами подолано глибоку соціально-економічну кризу, сформовано основи ринкового господарювання з відповідними засадами соціального розвитку, орієнтованими на утвердження принципів демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Соціальні пріоритети повинні бути в усіх ланках сучасних трансформаційних перетворень, у тому числі в інноваційно-інвестиційних процесах, структурних та інституційних зрушеннях, сучасній політиці регіонального розвитку. У зв'язку з цим у монографії найбільш актуальні проблеми соціального розвитку досліджуються в широкому контексті основних стратегічних напрямів державотворення.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Тривале накопичення теоретичного та практичного досвіду трансформаційних перетворень зумовило еволюцію поглядів на сутність соціального розвитку, захисні функції держави, принципи і методи формування та реалізації її соціальної політики. Актуалізація цієї наукової проблематики відбувається в контексті євроінтеграційних намірів України та її самоідентифікації як майбутнього повноправного члена ЄС, поглиблення глобалізаційних процесів у світі, загострення проблем економічної та екологічної безпеки, подолання бідності населення. Йдеться про формування соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу, що відповідає міжнародним стандартам якості життя, формування середнього класу як гаранту стабільності в країні й ефективного фактора прискорення економічного зростання. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки та наукового обґрунтування комплексної стратегії соціального розвитку України, пошуку нових механізмів та інструментів його забезпечення, зниження надмірної соціально-економічної диференціації регіонів та соціальної напруги.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи — узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової — робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.

Ця монографія акумулює результати багаторічних досліджень колективу науковців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, присвячених найбільш актуальним проблемам сучасного соціального розвитку. На відміну від вузькоспеціалізованих видань, вона містить досить широке коло досліджуваних проблем, тісно пов'язаних із соціально-демографічним розвитком, зайнятістю та продуктивною трудовою діяльністю населення, його розселенням, трансформаційними змінами в соціальній сфері. При обґрунтуванні основних наукових положень та уявлень, визначенні методологічних і методичних підходів, розробці прогнозних оцінок щодо напрямів і перспектив соціального розвитку автори спиралися на власні теоретико-методологічні напрацювання, наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних вчених з урахуванням чинних законодавчих та нормативно-правових документів України, а також на інформацію міжнародних організацій.

На сучасному етапі цивілізаційного розвитку особливої актуальності набуває дослідження соціально-демографічних проблем країни та її регіонів. Автори монографії першочерговим соціальним завданням вважають стабілізацію процесів відтворення населення на основі істотного збільшення демографічних інвестицій і реальних доходів населення, розгортання системи профілактичної та лікувально-діагностичної медичної допомоги населенню, підвищення її якості, насамперед у сільській місцевості; усунення негативного впливу забруднення навколишнього середовища на формування репродуктивного здоров'я майбутніх поколінь. Не менш важливими є такі соціальні аспекти сучасного розвитку, як визначення напрямів впливу структурно-динамічних зрушень у територіальній організації продуктивних сил на систему розселення; виявлення суперечностей процесу формування та розвитку територіальних систем розселення, трансформації їх структури; обґрунтування напрямів розвитку соціальної інфраструктури сільських поселень, вирішення соціальних проблем депортованих національних меншин.

Значна увага приділена актуальним проблемам формування та розвитку соціальної сфери, її трансформації до ринкових умов господарювання та вирішення завдань, пов'язаних із стимулюванням інноваційних зрушень, модернізацією та інтенсифікацією цієї сфери на принципово нових засадах. Висхідний вектор соціального розвитку повинна забезпечити освітньо-духовна сфера як джерело нагромадження нематеріальних активів, формування глобального ринку високорозвиненого людського капіталу. Інтелектуалізація економічного життя обумовлює істотне зростання ролі освіти, науки, культури, а також інвестицій у всебічний розвиток людини, що змінює традиційні уявлення про пріоритетність розвитку різних сфер суспільного буття. Необхідно на державному рівні створити передумови для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати та примножувати цінності національної культури і громадського суспільства, зміцнювати суверенну державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Досягнення цілей соціального розвитку обумовлює необхідність трансформації сфери зайнятості населення відповідно до вимог формування конкурентоспроможної економічної системи. Враховуючи важливість цього завдання, автори здійснили докладний теоретико-методологічний аналіз структури зайнятості населення, запропонували стратегічно важливі напрями її досягнення в умовах структурних перетворень та відповідний організаційно-економічний механізм ефективного регулювання зайнятості на засадах інноваційного розвитку. Нині надзвичайно важливо виявити та об'єктивно оцінити реальні резерви продуктивного використання людських ресурсів з урахуванням завдань державної регіональної соціально-економічної політики та необхідності прискорення трансформаційних перетворень у країні.

Саме з огляду на це авторський колектив узагальнив накопичений науковий досвід, поглибив розробку фундаментальних та прикладних проблем соціального розвитку як одного з провідних чинників суспільного прогресу, виявив нові можливості у цій сфері, розробив науково обґрунтовані рекомендації із соціально значущих питань.

Монографія підготовлена авторським колективом у складі:

Розділ I: Т.А.Заяць(1.1,1.2,1.3, 2.1, 2.2, 2.3,3.1, передмова,висновки); В.Т. Зінич(З.З); Л.В. Головко (1.2, 2.1, 2.2, 3.1); В.Л. Кравченко (1.1,1.3, 2.3); В.Л. Танцюра (3.2); Т.Г. Крав-цова (3.1); B.C. Заяць (2.2).

Розділ II: В.І.Куценко (1.1, 1.3, 2.3, 4.1, 4.2, 4.3, 5.1, 6.2, 7.1, 7.2, висновки); Т.М.Качала (7.1, 7.2); Л.Г.Богуш (1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 5.2, 5.3, 6.1); І.Г. Єресько (7.1, 7.2); Я.В. Остафійчук (3.1., 3.2.); В.М. Анісімов (5.1.); Т.М. Котенко (4.4); Г.В. Піньковська (4.3); Ю.Б. Шпильова (4.1); Т.М. Носуліч (6.2, 6.3).

Розділ III: СІ. Бандур (1.1, 4.2, 4.5, передмова, висновки); І.Л. Жук (1.1, 1.2, 3.3); О.О.Кучинська (1.5,1.6, 3.1, 3.2,3.4,4.3,4.4,4.5); В.В. Онікієнко (1.4); І.В. Терон (1.6, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 4.1, 4.3); О.І. Цимбал (1.3); О.І. Дяконенко (4.5).