3. У чому полягає історична наукова цінність прозових усних джерел?

Народні прозові твори поділяються на казки, легенди, перекази, оповідання, замовляння та ін.

На думку вчених, українська казка — це епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, які служать для героїзації позитивних і сатиричного викриття негативних персонажів. Тобто казки, так само як і інші групи усних джерел, мають соціальне й виховне навантаження.

Казки мають свою специфіку в залежності від часу походження, причин виникнення, функцій, які вони виконували в різні історичні епохи. Найбільш неоднорідною групою як за походженням, так і за функціонуванням є казки про тварин. Серед них легко виділити ті, що мали колись ритуально-утилітарний зміст. Вони найбільше виділяються багатством давнього міфологічного змісту.

За допомогою обрядових засобів кожній казці надавалась певна традиційність у викладі подій. Казка залишається в пам´яті народу протягом багатьох десятиліть і століть. Нове оточення входить у сучасну казку дуже незначними деталями.

У казках XIX ст. і сучасних записах яскраво відображено суспільні мотиви. Захланний потяг до багатства, бажання розкошувати за рахунок чужої праці, чужого розуму, завойовництво засуджуються, і вславлюються працелюбність, правда, розум, вірність, щирість .

Значний масив джерел народної прози складають легенди, перекази та оповідання. В українській фольклористиці до легенд і переказів традиційно зараховувалися твори, сюжети і персонажі яких відбивали християнську міфологію.

Народні оповідання, тобто оповіді-спогади про надзвичайні зустрічі, пригоди, характерні повчальні історії, випадки з життя. Такі оповіді ведуться здебільшого від першої особи — очевидця чи учасника події, про яку йде мова.

Одним із найдавніших видів народної творчості є замовляння (заговори). До них належать такі твори, яким у минулому приписувалася чудодійна сила впливу на довколишній світ. Найдовше в народному побуті збереглися господарські, лікувальні, громадські та приворотні (відворотні) замовляння. Ними користувалися протягом XIX—XX ст., і цілком імовірно, що замовляння залишаться у побуті нашого народу і в XXI ст.

Замовляння, як і інші усні прозові джерела, відбивають міфологічний світогляд наших предків. Незалежно від часу походження кожного окремо взятого тексту, основним засобом його впливу виступає магія, — невід´ємний елемент міфопростору.

Замовляння, що збереглися в казкових сюжетах, підтверджують, що за первісних часів магія була жіночою справою. Пізніше, з розвитком патріархату, з´являються чаклуни — чоловіки. Таким чином, замовляння містять цінну інформацію про міфологічні уявлення українців, їх світосприйняття, а відтак є цінним джерелом з українознавства.

У комплексі усних джерел розвивалася пареміографія, тобто цикл найкоротших жанрів, які в образній формі відбивали найсуттєвіші сторони природного середовища, суспільних і родинних взаємин. До паремійного фонду українського народу відносять приказки і прислів´я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афористичні вислови тощо. Джерелом пареміографічних жанрів було не тільки реальне життя, а й влучні образи пісень, казок, легенд і переказів, притч, анекдотів, а згодом — писемної творчості.

Драматичні джерела. До найдавнішого виду усних джерел належать народні драми, що розвивалися в тісному зв´язку з народним театром. Генетично цей жанр сягає драматичних дійств первісного суспільства, у яких слово поєднувалося з ритуальною пантомімою, співом.