Матеріали конференції 2015

А. І. Галігузова,

аспірантка кафедри теоретичної та консультативної психології

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОТИВАЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

СТУДЕНТІВ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Відомими вченими, які активно займалися вивченням спілкування виступають такі вчені як К. Ушинський, П. Каптерев, І. Кон та В. Лосєнков, А. Брудний, О. Леонтьев, Б. Ананьєв, Б. Ломов, Л. Карпенко, Е. Холл та інші.

Питанням мотиваційних властивостей особистості і спілкування займалися такі вчені, як Л. Марісова, В. Веденова, С. Рубінштейн, Т. Михайлова, О. Запорожець, О. Леонтьєв, М. Лісіна, О. Тирнова, Н. Полехіна, В. Лозовцева, Я. Коломинський та інші [2,4].

Проблематика вивчення Інтернет-комунікацій перебуває в центрі уваги зарубіжних дослідників, таких, як Ю. Бабаева, О. Белінська, О. Войскунський, А. Жичкіна, Д. Іванов, Д. Кутюгін, В. Сілаєва, О. Філатова, Дж. Семпсі, В. Фріндте, Т. Келер, та ін. [1]. У цих працях розглядаються проблеми спілкування і взаємодії користувачів в мережі Інтернет, принципи само презентації особистості в мережевому спілкуванні, вироблення ідентичності у віртуальному просторі.

Саме тому, дуже важливо виявити індивідуально-психологічні особливості мотивації спілкування студентів у мережі Інтернет, віднайти їх позитивний та негативний вплив, а також допомогти психологам, педагогам, батькам та самим студентам практичними рекомендаціями.

Провівши дослідження відомих на даний час індивідуально-психологічних особливостей спілкування студентів у мережі Інтернет, ми прийшли до висновку, що тема розкрита недостатньо та потребує вивчення, зокрема дослідження факторів впливу на особистість, виявлення вікових та індивідуальних відмінностей, особливо в Україні.

Методологічна частина дослідження ґрунтується на визначенні понять Індивідуального-психологічних особливостей та мотивації спілкування, дослідження кожного окремо та встановлення каузальних зв’язків, що надасть нам змогу виявити вплив індивідуально-психологічних особливостей на мотивацію до спілкування.

Ми виокремлюємо такі Індивідуально-психологічні особливості особистості як характер, темперамент, самооцінка та здібності. Провівши дослідження цих особливостей ми маємо змогу отримати психологічний

100

портрет індивідуальності для подальших досліджень та встановлення каузальних зв’язків між індивідуальними відмінностями та мотивацією до спілкування у мережі Інтернет. На даний момент нами підібрано по одній методиці на кожну досліджувану особливість. Представимо ці відмінності та основний зміст методик діагностики.

Характер. На нашу думку, характер - це основна індивідуальнопсихологічна особливість людини, яка визначає її інтереси, прагнення до спілкування, мотивацію до дій, моральні переконання та ідеали. Характер виступає одним із головних факторів тяги до спілкування, адже спілкуючись з різними людьми ми набуваємо досвіду, переживаємо емоційні потрясіння, задовольняємо внутрішні потреби тощо. Про це писав ще К. Юнг, провівши свої дослідження виділив два типи особистостей, інтровертів та екстравертів [5]. Перший тип направляє усі свої сили, переживання, емоції та прагнення на свій внутрішній світ, спілкуючись із собою та пізнаючи самого себе, другий, навпаки, прагне до соціальних взаємозв’язків, спілкування та до всього що його оточує.

Для дослідження характеру нами обрана перша методика «Цифровий тест Мегедь-Овчарова» [6]. Методика налічує 4 блоки, в кожному блоці по 2-а твердження, опитуваний обирає те, яке йому найближче. У кінці отримуємо унікальний код реципієнта, по якому можемо визначити тип його характеру та скласти перше уявлення про досліджуваного.

Темперамент. На нашу думку, темперамент виступає одним з головних чинників мотивації до спілкування, адже це індивідуально-психологічні особливості особистості, які мотивують людину до спілкування у соціумі саме з тієї точки, яка притаманна даній особистості, до реакцій на соціальне середовище, прийняття рішень щодо окремих життєвих ситуацій. Темперамент тісно пов’язаний із характером особистості, але має свій набір притаманних рис. Основоположником у дослідженнях темпераменту вважається Гіппократ. Вже у його характеристиках окремих типів темпераменту простежуються соціальні відносини, прагнення до спілкування та реакції на життєві ситуації[3].

Для дослідження темпераменту нами було обрано методику «Формула темпераменту» О. Белов. Методика представлена у вигляді тесту з 4-х блоків, в кожному з яких є 20 варіантів відповідей. Досліджуваний відмічає плюсом ті пункти, які йому властиві. У підсумку підраховується кількість відповідей відмічених відповідей у кожному блоці. В якому блоці їх більше, той тип темпераменту і властивий.

Здібності. Здібності, на думку Б. Теплова, можуть існувати лише в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає використовувати на практиці, з часом втрачається. Проблеми

101

здібностей також вивчали А. Лурія (1902-1977), П. Анохін (1898-1974), В. Небиліцін (1930-1972) та ін. На нашу думку, здібності - це індивідуальний набір неповторних та унікальних умінь особистості, які відіграють вирішальну роль у формуванні інтересів, прагнень, мотивів та переконання.

Для дослідження здібностей нами було обрано опитувальник професійних уподобань Дж. Голланда. За допомогою даного опитувальника ми зможемо визначити такі здібності кожного досліджуваного як реалістичні, дослідницькі, артистичні, соціальні, підприємницькі та конвенціональні. Кожен тип характеризується своїми психологічними особливостями: здібностями та інтересами [8].

Самооцінка. І. Кон стверджує, що з усіх елементів самосвідомості самооцінка є найважливішою, і показує, як індивід оцінює себе стосовно певної специфічної цінності. Для І. Чеснокової самооцінка є особливим утворенням самосвідомості, що виникає в результаті інтегративної роботи у сфері самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе. На нашу думку, самооцінка – це особливе індивідуально-психологічне утворення, яке породжує уявлення особистості про самого себе, співставлення Я ідеального та Я реального. Самооцінка виступає одним із факторів мотивації до спілкування. Якщо самооцінка низька, особистість може уникати спілкування, боячись критики, якщо ж висока навпаки, викладати фото та прагнути до визнання.

У дослідженні самооцінки ми будемо користуватися методикою «Самооцінка особистості» (О. Мотков модифікація методики Б. Сосновського). Досліджуваному пропонується оцінити 24 властивості (активність, оптимізм і т.д) по відношенню до себе, присвоївши кожному рангову оцінку від 1 до 5. Де 1-слабо виражений, а 5-високо виражений. Після оцінки, інформація забирається, та пропонується пройти тест заново, але охарактеризувати не себе, а с точки зору досліджуваного ідеальну для нього особистість. Після цього тести порівнюються і виводиться рівень самооцінки особистості[7].

Мотивація. За Л. Виготським, мотивація – це психічна система, тобто особливий вид психічних процесів, що регулюють діяльність. Мотив спілкування розуміється М. Лісіною по А. Леонтьєву - як об'єкт спілкування, тобто мотивом у неї виступає інша людина, партнер по спілкуванню. Розглядаючи потребу людини в емоційно-довірливому спілкуванні (афіліації), І. Кузнєцова (1999) виділяє дві тенденції - надію на афіліацію (очікування відносин симпатії, взаєморозуміння при спілкуванні) і боязнь відкидання (страх того, що спілкування буде формальним). Ми вважаємо, що мотивація до спілкування - індивідуально-психологічна особливість особистості, що проявляється у бажанні досягти певної поставленої мети за допомогою спілкування, такої як заохочення, визнання, підтримка та пошук однодумців.

102

Для дослідження було обрано методику А. Мехрабиан «Діагностика мотивів афіліації». Дана методика допоможе нам виявити потребу кожного досліджуваного у збереженні тісних та добрих відносин з людьми. Таким чином ми зрозуміємо, хто прагне будь що зберегти дружні відносини та не уявляє свого життя без позитивного спілкування, та того, щоб з ним спілкувалися інші особистості (друзі, знайомі) [9].

Ми визначили та охарактеризували індивідуально-психологічні особливості особистості, а також поняття мотивації до спілкування. Отже, індивідуально - психологічними особливостями, які ми будемо досліджувати виступає характер, темперамент, здібності та самооцінка. Кожна з цих особливостей несе у собі унікальну інформацію про особтстість. Саме ці особливості, на нашу думку, впливають на мотивацію до спілкування та пошук засобів задоволення потреб у спілкуванні. Одним з таких засобів виступає спілкування студентів у мережі Інтернет. Дослідивши усі визначені нами Індивідуально-психологічні особливості особистості ми плануємо визначити типи особистостей та прослідкувати зв'язок цих особливостей з мотивацією до спілкування саме у мережі Інтернет, визначити конструктивний та деструктивний вплив такого виду мотивації на особистість.

Список використаних джерел:

1.Белінська Є., Жічкіна А. Сучасні дослідження віртуальної комунікації: проблеми, гіпотези, результати .- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 165 с.

2.Гиппенрейтер Ю.Б., Фаликман М.В. (ред.) Психология мотивации и эмоций. Хрестоматия по психологии. М.: ACT: Астрель, 2009. - 702 с.

3.Гиппократ. Сочинения. / Пер. В. И. Руднева, комм. В. П. Карпова. [Кн.1]. Избранные книги. — М.: Биомедгиз, 1936. — 736 стр.

4.Загальна психологія: Хрестоматія Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2008. — 640 с.

5.К. Г. Юнг. Психологические типы. Перевод: София Лорие (под ред. В. Зеленского), Спб.:Азбука, 2001

6.Мегедь В.В., Овчаров А.А. Характеры и отношения. – М.: Армада-пресс, 2002. – 704

с.

8.Тест Дж.Голланда / Елисеев О.П. Практикум по психологии личности – СПб., 2003.

С. 386-389.

9.Фетискин Н. П., Козлов В. В., Мануйлов Г. М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп.- М., Изд-во Института Психотерапии. 2002. - 490 с.

103

О. В. Іванова,

аспірантка кафедри теоретичної та консультативної психології

РОЗВИТОК СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ В КОНТЕКСТІ ДУХОВНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Юнацький вік – період трансформації незрілої дитини у самостійного дорослого. Кризовий характер даного періоду часто ускладнений протиріччями розвитку психіки юнака, схильністю до романтизму та максималізму, про що зазначали такі вчені як: Б.Г. Ананьєв, І.Д. Бех, І.С. Булах, Л.С. Виготський, Е. Еріксон, І.С. Кон, О.М. Леонтьев, Д.О. Леонтьев, С.Д. Максименко, Е.О. Помиткін, С.О. Савицька та ін.

У юнацькому віці одним з головних є завдання самовизначення [2]. Як правило, говорячи про самовизначення, мається на увазі необхідність зрозуміти свої бажання й усвідомити власні можливості для того, щоб ставити й досягати цілі, змінюючи провідну діяльність. Це забезпечує психічний розвиток особистості та її успішну соціалізацію. Наше дослідження психологічних особливостей розвитку смисложиттєвих орієнтацій в юнацькому віці набуває особливого значення в контексті саме духовного становлення особистості, про що засвідчили результати констатувального експерименту.

Емпіричні дані, отримані внаслідок проведення констатувального експерименту, засвідчили, що екзистенційна сповненість, духовний потенціал, наявність часової перспективи та відчуття щастя – дійсні критерії розвитку смисложиттєвих орієнтацій в юнацькому віці. Найсильніша кореляція була виявлена між загальним показником осмисленості життя й усіма складовими духовного потенціалу. Це означає, що чим вищий рівень духовності, там вищий рівень осмисленості життя, а отже – й рівень розвитку смисложиттєвих орієнтацій (і навпаки). А от припущення про те, що рефлексія –головний механізм розвитку смисложиттєвих орієнтацій, довелося спростувати. Тому перед нами постало завдання пояснити дане спростування, обґрунтувати новий механізм, а отже й модель розвитку смисложиттєвих орієнтацій особистості в юнацькому віці, що лягла в основу психолого-педагогічної програми розвитку досліджуваного феномену.

До проведення констатувального експерименту ми розуміли рефлексію як специфічну людську якість, що забезпечує усвідомлення дійсності через процес її психічного відображення. Саме завдяки рефлексії, розмірковуючи та осмислюючи себе й своє життя, юнак здатен, на нашу думку, реагувати на нові вимоги соціальної ситуації розвитку й змінювати провідну форму діяльності.

104

Внаслідок цього відбувається розвиток нових психічних утворень, в тому числі і смисложиттєвих орієнтацій. Ми припускаємо, що вищезгадане розуміння рефлексії було з нашого боку упередженим, адже чіткого, єдино вірного наукового визначення цього поняття не існує.

Цю думку підтверджує дослідник психології рефлексії А.В.Карпов. Вчений зазначає, що рефлексія характеризується яскраво вираженою понятійною невизначеністю; в системі психологічних понять її понятійний статус до кінця незрозумілий. А.В. Карпов наголошує, що рефлексія – це синтез трьох модусів: властивості, стану й процесу. Вона виступає одночасно і як специфічно людська властивість (рефлективність), і як стан усвідомлення будьчого, і як процес репрезентації психікою свого власного змістового наповнення.

Дослідник також зазначає, що: рефлексія у різних людей має свій індивідуальний діапазон вираженості; направленість рефлексії поділяється на інтрапсихічну та інтерпсихічну; рефлексія існує по відношенню до теперішнього, минулого та майбутнього часових вимірів [3, 4].

Погоджуючись із зазначеними думками вченого, ми вважаємо, що рефлексія лише частково може вважатися механізмом розвитку смисложиттєвих орієнтацій і, що сама по собі вона його не забезпечує. На нашу думку, в результаті проведеного констатувального експерименту не було виявлено кореляційного зв’язку між рефлексією й осмисленістю життя, у зв’язку з тим, що рефлексія у різних людей має різне ціннісно-смислове «забарвлення» (що не було враховано в «Методиці діагностики рефлексії» А.В. Карпова). Саме воно визначає вектор і характер рефлексивного поступу думок людини – ціннісно-смислову рефлексивну спрямованість. Залежно від неї, у однієї людини внаслідок рефлексії відбувається розвиток смисложиттєвих орієнтацій, з’являється жага до життя, а в іншої – деградація й духовний занепад. Отже, для подальшого нашого дослідження ми вважаємо за потрібне розглядати рефлексію як властивість, стан і процес, що має індивідуальну міру вираженості та визначається ціннісно-смисловою реальністю конкретної особистості. Тому, на нашу думку, механізмом розвитку смисложиттєвих орієнтацій доцільно вважати процес переосмислення. Ми визначаємо його як неперервний аналіз суті свого Я, предметів та явищ дійсності та зв’язків між ними у часовій перспективі минулого досвіду, теперішньої даності й планів на майбутнє згідно з власними смислами та цінностями, орієнтований на вищі (духовні) ідеали істини, добра і краси.

Визначений нами механізм розвитку смисложиттєвих орієнтацій особистості, як в юнацькому, так і в будь якому іншому віці, схематично відображений в новій психологічній моделі розвитку смисложиттєвих

105

орієнтацій, що лягла в основу для розробки нашої авторської психологопедагогічної програми.

4

ОСОБИСТІСТЬ в юнацькому віці

Психологічна модель розвитку смисложиттєвих орієнтацій особистості в юнацькому віці

Таким чином, фундаментом для розвитку смисложиттєвих орієнтацій юної особистості виступає рівень її духовного розвитку, що спричинює потребу в переосмисленні наявних смислів і цінностей, як правило, перейнятих із соціуму в процесі виховання та соціалізації. На нашу думку, цей процес відбувається через співставлення власних, набутих та перейнятих упродовж життя цінностей, смислів і ідеалів із цінностями та смислами вищого духовного порядку. Запропонована нами модель утворює замкнуте коло безперервного

106

розвитку усіх її «складових». Духовний рівень розвитку особистості визначає якість та міру переосмислення нею свого життя, що безпосередньо впливає на розвиток її смисложиттєвих орієнтацій. Завдяки останньому якісно змінюється життя людини, її особистість збагачується, вона духовно зростає, в результаті чого переосмислення відбувається на все більш високому рівні.

У подальшому нами будуть висвітлені: теоретичні та методичні засади розробки нашої авторської психолого-педагогічної програми з розвитку смисложиттєвих орієнтацій особистості в юнацькому віці, її структура, а також хід і результати проведення формувального експерименту.

Список використаних джерел:

1. Бех І.Д. Особистість у просторі духовного виміру. – К.: «Академвидав», 2012. – 256

с.

2.Божович Л. И. Проблемы формирования личности: Под ред. Д. И. Фельдштейна / Л. И. Божович – М.: Издательство «Институт практической психологи», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995. – 352 с.

3.Карпов А.В. Рефлексивность как психическое свойство и методика ее диагностики // Психологический журнал. – 2002. – Т.24. - №5. – С.45-57.

4.Карпов А.В. Рефлексия в структуре метакогнитивной организации субъекта // Рефлексивные процессы и управление. - 2004. - №1. Т.4. - С. 99-109.

5.Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості: монографія / Е.О. Помиткін. – К.: Наш час, 2005. – 280 с.

107

Кафедра практичної психології та психосоматики

А. В. Котлярова,

аспірантка кафедри практичної психології та психосоматики

СПЕЦИФІКА ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Умови сучасного глобалізованого світу вимагають таких людей, які, готові до нових задач та нововведень, зацікавлені у підвищенні власної продуктивності, здатні проявляти високу адаптивність, ефективно планувати та реалізовувати свою діяльність, адекватно реагувати, зберігаючи функціональну рівновагу в мінливих ситуаціях, залишаючи високий рівень продуктивності.

Продуктивне функціонування особистості, поміж інших умов та чинників, забезпечується наявними інтелектуальними ресурсами, уміннями та способами інтелектуальних дій, якими характеризується інтелектуальний розвиток людини.

Актуальність проблеми інтелектуального розвитку у майбутніх психологів полягає в тому, що з одного боку, він виступає в якості внутрішньої умови професіоналізації особистості, забезпечує процес формування професійної компетентності майбутнього фахівця, а з іншого, виконує роль «інструменту» в його професійній діяльності.

Впоглядах різних науковців розуміння інтелектуальної природи людини представлено неоднозначно. Так, в одних теоретичних підходах, інтелектуальних розвиток розглядається в якості стержневої лінії психічного розвитку людини, результатом якого виступає формування соціальнопсихологічної зрілості особистості (Л.С. Виготський, А. Біне, Г.С. Костюк, Т. Сімон, Ж. Пяже та ін.). В інших підходах, інтелектуальний розвиток характеризує якість сформованості загальної розумової здібності людини, яка забезпечує найбільш загальні форми оперування досвідом в будь-якому виді діяльності та забезпечує процес пізнання (В.М. Дружинін, М.Л. Смульсон, Д.В. Ушаков, М.О. Холодна та ін.).

Зміст поняття «інтелектуальний розвиток» набуває своєї специфіки в залежності від того, що знаходиться у центрі уваги дослідника.

Вдослідженнях, які займаються вивченням розвитку психіки в онтогенезі (Л.С. Виготський, П.Я Гальперін, Ф. Гальтон, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко та ін.), інтелектуальний розвиток виступає внутрішнім чинником процесу становлення особистості, забезпечує його динаміку та якість.

108

Інтелект розглядається як проблема розумового (в цілому – психічного) розвитку людини, який формується й набуває своїх особливостей в процесі соціалізації. Одиницею аналізу розвитку інтелекту виступає психічний процес у генезі. Розвиток психічних процесів відбувається за принципом інтеграції та диференціації в ході якого ускладнюється форма певної психічної функції. Основна увага в теоріях психічного розвитку приділяється таким психічним процесам як мислення й мовлення, що складають основу мисленнєвої діяльності, яка виступає умовою для перебудови всіх інших когнітивних функцій на основі їх синтезу.

Звідси, інтелект – це ефект зміни міжфункціональних зв’язків, результат особливого синтезу (інтеграції) когнітивних процесів на основі понятійного мислення. Основний механізм інтелектуального розвитку пов'язаний із формуванням у свідомості людини системи словесних значень, яка визначає напрям зростання інтелектуальних можливостей людини на основі її суджень.

Впсихології накопичено достатньо дослідницького матеріалу як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, в межах якого питання змісту, призначення та ролі інтелекту в життєдіяльності людини висвітлюються досить об’ємно, поглиблено й різнобічно.

Так, існує ряд наукових підходів та теоретичних концепцій, в яких термін «інтелект» за своїм смислом, наближується до змісту поняття «мислення», або вживається в якості його другої назви [4, 70; 9, 41.]. В інших, інтелект представлений як категорія зі самостійним смислом, що не ототожнюється ані з мисленням, ані з сумою когнітивних процесів [7; 2; 3; 10.].

Згідно з О.М. Леонтьєвим, інтелект виникає вперше там, де поведінковий акт диференціюється на дві фази: фаза підготовки можливості здійснення тієї або іншої дії та фази її здійснення. Тобто сутність інтелекту як психічної здібності полягає в тому, що орієнтування у ситуації відбувається у внутрішньому плані, а механізмом, що забезпечує інтелектуальний акт виступає абстрактно-логічне мислення [6].

Так, інтелект, за Ж. П’яже – це найбільш вдосконалена форма адаптації організму до середовища, що представляє в собі єдність процесів асиміляції й акомодації. Досвід у вигляді знань, дій та операції, який набуває людина в процесі свого розвитку організується й формується у багаточисленні схеми, що зберігають цей досвід у згорнутому вигляді. У свою чергу схеми об’єднуючись між собою, зазнають збільшення, диференціаціі та перебудови, створюючи значно більші утворення, які у свою чергу також об’єднуються між собою, структуруються. Такий поетапний процес відображає шлях становлення інтелекту.

Втеорії інтелектуального розвитку Ж. П’яже, становлення й розвиток

109