фізіологія Плиска остання

іяка швидкість виникнення цієї реакції), реактивність (ступінь мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливи однакової сили), активність (наскільки енергійно людина діє на зовнішній світтапереборюєтруднощівдосягненнімети— настирливість, цілеспрямованість, зосередження уваги). Співвідношення реактивності та активності (визначає, від чого більшою мірою залежить діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин — настрій, випадкові події, або від цілей, намірів, переконань), пластичність і ригідність (наскільки легко, гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів — пластичність, або наскільки інертна

імлява його поведінка), темп реакцій (характеризує швидкість проходження різних психічних реакцій і процесів), екстраверсія

іінтраверсія (визначає, від чого переважно залежать реакції та діяльність людини — від зовнішніх вражень, що виникають в даний момент, — екстраверт, або від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим або майбутнім, — інтроверт), емоційна збудливість (наскільки слабкий вплив необхідний для виникнення емоцій і з якою швидкістю вона виникає).

Характер — сукупність стійких індивідуальних особливостей особи, які склалися і проявляються в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки. Характер виражається рисами. Кожна професія має свої риси характеру і в той же час кожний типовий характер має свої індивідуальні риси.

Характер — це індивідуальний склад психічного життя, форма поведінки, яка залежить від навколишнього соціального середовища, умов виховання. Особистістьзалежитьвідтемпераменту, характеру та інтелекту людини.

Залежно від психологічних критеріїв індивідів поділяють на екстравертів, інтровертів і невротиків. Залежність реакцій людини від зовнішніх вражень у даний момент (екстравертованість) або від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим чи майбутнім (інтровертованість), визначає екстраабо інтровертів. Виникнення депресивних станів у звичайних ситуаціях спостерігається у невротиків. За Г. Айзенком, в основі екстраверсії лежить слабкість генерації процесу збудження в поєднанні із силою, швидкістю та стійкістю реактивного гальмування. Стабільний екстраверт — жвавий тип, нестабільний — нестримний, стабільний інтроверт — спокійний, нестабільний — слабкий типи.

Екстраверти — це зовнішня спрямованість розуму на людей і предмети зовнішнього світу. Інтроверти — це внутрішня спрямованість, перевага конкретним явищам дійсності. Фізіологічною основою екстра- і інтровертів вважають поріг подразнення ретикулярної формації. В інтровертів він низький, і тому більш високий

424

рівень активації кори. Більше подразнення призводить до позамежового гальмування.

Дослідження ВНД людини за допомогою об'єктивних, суб'єктивних, психофізіологічних, анатомо-клінічних, фармакологічних, хірургічних та інших методів виявило відмінності у функціях правої та лівої півкуль. У більшості людей (домінування правої руки) ліва півкуля є домінуючою. Вона відповідає за функції мови, упізнання, цілеспрямованої дії, логічного мислення (сприйняття, переробка, аналіз і синтез сигналів другої сигнальної системи). Права півкуля забезпечує сприйняття, переробку, аналіз і синтез сигналів першої сигнальної системи. Друга домінує над першою. Це так звана психічна асиметрія. Також існує моторна (неоднакова рухливість рук, ніг, обличчя) і сенсорна асиметрія (неоднакове сприйняття півкулями об'єктів, розміщення справа і зліва від середньої площинитіла). Разомзтимпершасигнальна системау певному ступені визначає діяльність другої, бо на фоні першої формується друга. Жінки переважають чоловіків у вербальних тестах, чоловіки — жінок у тестах, пов'язаних з розв'язанням просторових завдань. Пізнання забезпечує переважно права півкуля, а запам'я- товування — ліва. Ліва півкуля ефективно обробляє простіше організовану інформацію та розв'язує нескладні завдання. При відтворенні й інтеграції інформації, що надходить, та її ускладненні залучається права півкуля. Просторовий аналіз переважно здійснює права півкуля, семантичний аналіз вербального матеріалу — ліва (особливо скронева, потилична та тім'яна зони). Права півкуля переробляєбезпосереднюсенсорну інформацію, забезпечуючибезпосередній, наочний зв'язок із зовнішнім світом і оцінює інформацію вреальномумасштабічасу; ліва— припереробціінформаціїдеформує (розтягує, стискає) реальну часову шкалу. Вважають, що при роботі права півкуля ніби повертається в минуле, ліва — в майбутнє; права— упорядковуєінформаціюпроминуле, ліванаційоснові будує прогноз на майбутнє. Ураження правої півкулі супроводжується порушеннями «схеми тіла». У правій півкулі переробка інформації йде безперервно у вигляді гештальтів (аналоговий спосіб переробки), у лівій — обробка йде дискретно, внаслідок швидкої зміни в часі, аналізуючи стимули з точки зору окремих ознак (цифрова обробка).

Домінування функцій лівої півкулі виявило існування людей «мислителів» з абстрактно-логічним типом мислення, переважання функцій правої півкулі — «художників» із конкретно-чуттєвим образним мисленням.

У «художників» переважає перша сигнальна система, «мислителів» — друга. Точніше, мабуть, сприйняття зовнішнього світу

425

правою або лівоюпівкулею. Вониу цьому разі більш активні. Більшість людей відносять до проміжного типу.

Обидві півкулі функціонують у тісному взаємозв'язку і доповнюють одна одну. Вважають, що права півкуля швидше обробляє зорово-просторову інформацію і потім передає її лівій, де здійснюється вищий семантичний аналіз і усвідомлення подразнення. Таким чином, ліва півкуля відповідає за логічне мислення, права — за образне, інтуїтивне і відповідає за інтуїцію («прозріння»). Водночасподілїхфункційнетількивроджений, айрозвиваєтьсявпроцесівивченнямови, удосконаленняабстрактногомислення. Приураженні одних ділянок головного мозку їхня функція частково може бути взята на себе іншими відділами.

Функціонування півкуль має свої особливості. Так, ліва півкуля обробляєінформаціюпослідовнозафактомїїнадходження; права— працює одразу з кількома входами, одночасно і паралельно.

Парадокси мозку при наявності симетричності тіла:

1.Рухові відділи правої половини ГМ керують роботою м'язів лівої половини тіла, і навпаки.

2.Нервовіволокна, які вийшлиздовгастогомозку, роблятьповнеперехрестя, переходячинапротилежнийбік. Тесамевідбуваєтьсязнервовимиволокнами, якінесутьінформаціювідорганівчуття.

3.Перехрестянервовихволоконнеповне. Такінформаціювідодногоокаотримуютьобидвіполовинимозку, командивиходятьлише

зоднієї. Так само тільки частково перетинаються і слухові шляхи. Томудокожноїполовинимозкунадходитьінформаціявідобохвух.

У60-70 % людейпереважаєправеоко, ЗО% — ліве, 5-7 % — знайдено симетрію. Ведуче око визначає вісь зору, швидше акомодує, його зображення головне. Праворукі краще сприймають звукову інформаціюправимвухом. Протелівевухокращеобробляєсловесну інформацію, праве — невербальні звуки. Дотикова інформація краще розпізнається лівою рукою.

4.Внутрішніорганинемаютьсиметрії, втімуправліннянимиєв обохполовинахГМ.

5.Функціональнанерівномірністьмозкуз'явиласялишевлюдини.

Мислення

Мислення — процес пізнавальної діяльності індивідуума, який характеризується узагальненням та опосередкованим відображенням дійсності. Воно розширяє межі нашого пізнання, відштовхуючись від відчуттів та сприйняття, і виходить за межі чуттєвого. Воно дозволяє через вироблення висновків розкрити те, що сприйняттям

426

не дано. За допомогою мислення можна перейти від конкретного до узагальненого. Його операціями, одночасно і основними стадіями, є аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація та узагальнення. Само пізнання — це процес відображення у психіці людини явищ зовнішнього середовища, на основі якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності. Воно має чуттєвий та логічний (раціональний) ступені. До першого належать — відчуття, сприймання, уявлення; додругого— поняття, судження, умовисновки.

Мислення за новизною та оригінальністю вирішуваних завдань буває творче (продуктивне) та відтворююче (репродуктивне); за ступенем розгорнутості — дискурсивне(поетапнийпроцес) таінтуїтивне (швидке проходження без чітко окреслених етапів та з мінімальною усвідомленістю); за характером вирішуваних завдань — теоретичне та практичне; за змістом вирішуваних завдань гтпред- метно-діюче (ручне — у дітей віком до 3 років), наочно-образне (4-7 років), словесно-логічне (абстрактне). Властивості мислення — це самостійність (уміння бачити і поставити нове питання, проблему та вирішити їх особливими шляхами), ініціативність, широта, критичність, гнучкість.

Характеристикою ВНД людини також є уявлення — образи, які вона ніколи раніше не сприймала і сприймати не бути. Це дозволяє людині вийти за межі реального світу у часі й просторі. Такі фантазії людини можуть відігравати як позитивну, так і негативну роль в її житті. Можливість передбачення свідчить про тісний зв'язок уявлень з мисленням, є важливою складовою в творчості. Фізіологічний механізм уявлення — це актуалізація нервових зв'язків, їх розпад, перегрупування та об'єднання в нові системи з утворенням нових образів, які не співпадають з попереднім досвідом, але і не відірвані віднього. Уявлення частішезавсесупроводжуютьсявегетативними змінами. Особливий вид фантазій — це мрії. Мрії активні і є спонуканнями, мотивами діяльності, результат яких в силу певних причин відстрочений.

Кожна людина — це індивідуум, для якого характерні як біологічні, так і соціальні особливості. Для індивідуума характерні певні установки, мотиви (усвідомлені й несвідомлені), самоусвідомлення особи, психологічний самозахист (заперечення, витіснення, проекція, ідентифікація, раціоналізація, заміщення, відчуження тощо), воля. Остання є однією з найбільш важливих характеристик індивідуума.

Воля — це свідоме регулювання людиною своєї поведінки, діяльності, що виражається в умінні переборювати внутрішні та зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих вчинків. Воля може бути як активізуюча, так і гальмівна. Вона характеризується

427

силою, цілеспрямованістю, ініціативністю, самостійністю, витримкою, енергійністю, настирливістю. Прицьому привиконанні прийнятого рішення важливу роль відіграють самоконтроль і самооцінка. Самоконтроль може бути екстернальний (спрямований на знаходження зовнішньої причини невдачі) та інтернальний (пошук причину собі).

Характеристикою індивідуума є його відчуття. Відчуття — переживання у різній формі його ставлення до предметів і явищ дійсності. Для них характерні міміка і пантоміміка, які виконують у цьому випадку комунікативну роль. Усі почуття поділяються на позитивні та негативні. Для їх вираження є певні норми (норма поведінки, пристойність, скромність). Вони різні для різних груп людей, суспільних формацій.

Відчуття— процесвідображеннявмозкулюдиниокремихвластивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної реальності, внаслідок безпосереднього їх впливу на органи чуття. Кожного разу при певному подразненні збудження з рецепторів поширюється до кіркового представництва аналізаторів з формування суб'єктивного образу об'єктивного подразника (реально існує).

Особливу форму переживань становлять вищі відчуття — естетичні, інтелектуальні, моральні.

Сприймання — відображення вкорі ГМ цілісних образів предметівіявищдійсностіврезультатібезпосередньогоїхвпливунаоргани чуття. Формування образу здійснюється злагодженою роботою багатьох рецепторних полів, які об'єднуються в клітинні ансамблі. Образ— продуктнеодного(привідчутті), абагатьоханалізаторів.

Уявлення — чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи відчуття. Джерело — завжди об'єктивна реальність. Основа — відтворенняминулихвідчуттівтасприймання. Сприймання — дія подразника, уявлення і- дія слова, думка. Воно буває одиничним (сприйняття одного предмета) та загальним (сприйняття багатьох предметів) з формуванням образу. З'являється абстрактне мислення у вигляді поняття, основної форми логічного мислення, в якій відбиваються сутність предмета (його сукупність всіх істотних ознак). Поняття передбачає функціонування другої сигнальноїсистемидійсності. Воноутворюєтьсяврезультатіабстрагування, аналізу і синтезу сигналів першої сигнальної системи дійсності. Процесїхутвореннявключаєабстрагування, виділеннязагальних ознак від усієї маси індивідуальних ознак. Далі характерні для однорідних предметів ознаки синтезуються (об'єднуються).

Судження — форма мислення, в якій утверджується або заперечуєтьсянаявністьупредметахіявищахтихчиіншихознак, властивостей, зв'язківабовідношеньміжними.

428

Умовивід — одна з основних форм теоретичного мислення, вякій з одного або кількох суджень виводиться нове. З одного знання набуваєтьяінше.

Увага — спрямованість психічної діяльності людини на певні предмети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого. Механізм — виникнення вогнища збудження у певній ділянці кори ГМ, спричинених дією подразників. Увага визначається внутрішньою психічною установкою людини, яка з певних причин виокремила саме цей подразник серед інших як головний. Цей осередокзбудженнядомінуєігальмуєіншіосередки. Цезбудженняможе«пересуватись» покорі, щоспричиняєперемиканняувагизодного предмета на інший. В осередках збудження виникає гальмування інавпаки— восередкахгальмування— збудження. Явищедомінанти розробив О. О. Ухтомський. Це панівна ділянка кори великих півкуль ГМ, яка залучає до себе збудження з інших центрів, нагромаджує їх і гальмує їх здатність реагувати на подразники, що за іншихумовмалиїхзбуджувати. Вонаієосновоюзосередженняуваги, яка буває мимовільна та довільна. Перша виникає раптово, несподівано, незалежно від свідомості, стану активності в результаті дії раптового, значущого подразника, який привертає більшу увагу, ніж інші предмети або події. Друга — це організована й усвідомлена діяльність людини, спрямована на предмет або явище, які її цікавлять, є для неї найважливіші з прагненням отримати бажаний результат. Вона особливонеобхідна привідсутностізацікавленості.

Основні властивості уваги — концентрація, стійкість, обсягпереключення.

Концентрація (зосередження) — усі думки і дії зосереджені на одному, найбільшголовномувданумить. Стійкість— часконцентрування увагинаданому предметі, явищі. Обсяг— кількістьпредметів (явищ), охоплених увагою і сприйнятих у найкоротший час. Зростає призацікавленості, підвищенні відповідальності. Переключення — здатність за потреби змінювати фокус зацікавленості з одногопредмета наінший.

Фізіологічні основи сну

Уся діяльність ГМ проходить у вигляді стадій циркадних коливань. Одна з таких стадій — це сон. За своєю тривалістю сон займає третю частину життя людини. Раніше вважали, що під час сну практично відключається діяльність кори ГМ. Однак нині домінує думка про заміну активності одних ділянок мозку іншими. При цьому відбувається обробка (переосмислення) накопиченої раніше

429

інформації. Вважають, що під час сну проходить переведення мови електронних імпульсів на мову нуклеотидних комбінацій. Прокидаємося ми тоді, коли переробка інформації завершена. Крім того, згіднозінформаційноютеорієюсну, підчас сну очищуєтьсякороткочасна пам'ять від усього зайвого. Хоча відновлення психічної і фізичної діяльності також характерне для сну (відновна функція). Під час сну спостерігається зниження активності окремих ділянок ГМ, ослаблення його рефлекторної діяльності (зростання порогу та тривалості УР).

Сон поділяють на повільний і парадоксальний (швидкий — 25%), в якому спостерігається вирішення творчих проблем.

Перехідвідстанубадьоростідоснусупроводжуєтьсязміноюритмів енцефалограми. Залежно від змін останньої розрізняють стадії: А — розслабленої бадьорості (а-ритм змінної амплітуди); А' — перехід від бадьорості до сну — поява 0-хвиль; В — засинання і найбільш поверхневий сон (постійний 0-ритм); С — поверхневий сон (веретеноподібні сплески [3-хвиль — «сонні веретена» і К — комплекси; Д — помірно глибокий сон — 5-хвилі 3-3,5 Гц; Е — глибокий сон — 5-хвилі з частотою 0,7-1,2 Гц. Послідовність стадій сну протягом ночі змінюється 3-5 разів. Так під час повільного сну спостерігається поява високих повільних коливань у вигляді а-, потім 8- і 0-хвиль, які змінюють десинхронізований р-ритм. При цьому від ступеня глибини розрізняють фази: а) поверхневий (дрімота) сон (спостерігаються переходи на у-, 0- і р-ритми) (становить 5%); б) поверхневий непостійний з так званими веретенами, які переходять у 5-ритм (50 %); в) середній глибокий і г) найбільш глибокий.

Зі 4 стадії становлять близько 20 % часу від усієї тривалості сну.

Зрозвитком фаз сну поступово гальмується потік сенсорної інформації в ЦНС, свідома діяльність, зменшується тонус м'язів. Під час сну кілька разів розвивається швидкий або парадоксальний сон. У цей період спостерігається десинхронізація ритмів енцефалограми. Електрофізіологічним змінам відповідають вегетативні (підвищеннячастотиісилисерцевихскорочень, частотиіглибинидихальних рухів тощо), метаболічні й гормональні зміни. Крім того, у цій стадії сну відмічаються сновидіння. Під час глибокого сну (дельтасон) синтезуютьсямелатонін, пролактин, соматотропний гормон, накопичуютьсяфосфорергічнісполукитазавантажуєтьсядовготривала пам'ять.

Порушення глибокого сну викликає апатію, депресію, зниження пам'яті та уваги, погіршення запам'ятовування, порушується його анаболічна функція. Порушення сну (інсомнія) у середньому віці частіше інтрасомнічні, в похилому — пресомнічні, рідше зустрічаютьпостсомнічніпорушення.

430

Під час швидкого сну переробляється інформація, яку було отримано протягом дня, проходить адаптація до стресів, психологічний захист, будуються програми на майбутнє. Якщо будити людину в цій фазі, то в неї може розвинутися невроз. Швидкий сон глибший. Від нього важче і довше будити. В його організації беруть участь давні відділи мозку. З віком зменшується тривалість усього сну тайогопарадоксальноїфази.

Не виключено, що і в людини, як і у тварин, існує стан парабіозу

зрізким зниженням діяльності серцевої, дихальної та інших систем, що значно зменшує потреби організму в енергії. Мабуть, такий стан можуть викликати у себе йоги.

Сновидіння— цематеріальніпроцеси, щовідбуваютьсяпідчаспарадоксальної фази сну і забезпечують перебіг психічної діяльності під час неспання. Під час швидкого сну підвищується активність у потиличній ділянці, пов'язаній із зором. Сновидіння — комбінація вражень, що виникають під час сну і зберігаються в мозку. За І. М. Сєченовим — це небувала комбінація колишніх вражень. Усні функціональні зв'язки між окремими клітинами кори ГМ порушуються (більшість з них перебуває у стані гальмування). Інтенсивність гальмування змінюється. Механізм — хаотичне розгальмовування кіркових слідів, що виникли в минулому та поєднуються

знедавнімиподіями. Можливо, механізмсновидіньполягаєунедостатньомувнутрішньому диференційованому гальмуванні. Вонимають пристосовне, можливо, захисне значення, відволікаючи незагальмовані ділянки ГМ від внутрішніх і зовнішніх подразників. Інші дослідники вважають, що під час сновидінь «реалізуються» загальмовані в реальності цілі. Психоаналітична гіпотеза доводить, що сновидіння — це розрядження пригнічених біологічних мотивів із зняттям надлишкового збудження. Водночас існує концепція про посилення імпульсації внаслідок гіпоксії (порушення дихання або діяльності серцево-судинної системи), підвищення або зниження температури тіла. Кожний п'ятий сон — кольоровий. Кольорові сни сняться людям художнього типу, чорно-білі — мислителям.

Порушення сну (інсомнія) в середньому віці частіше інтрасомнічні, в похилому пресомнічні, рідше зустрічають постсомнічні порушення.

У глибоких стадіях повільного сну іноді виникає сомнамбулізм (сноходіння).

Сомнамбулізм — особлива форма бадьорості, коли перетворення сенсорної інформації в рухові акти здійснюється за відсутності свідомості.

Взагалі розрізняють: 1) періодичний щодобовийсон; 2) періодичний сезонний сон (зимова або літня сплячка тварин); 3) наркотичний

431

сон, який можна викликати хімічними та фізичними агентами; 4) гіпнотичний сон; 5) патологічний сон. Перші два види — це різновиди фізіологічного сну, три останніх — це нефізіологічні впливи на організм. Крім того, розрізняють владний (залежно від потреб організму — залежить від віку) і вольовий (залежно від бажання — рідко перевищує 2-3 години). Також виділяють монофазний (одноразове чергування денного або нічного сну і бадьорості) і поліфазний (часті зміни сну і бадьорості протягом доби) сни.

І. П. Павлов виділяв активний сон, пов'язаний з гальмівними умовнимиподразниками, іпасивний— внаслідокзменшенняпотоку аферентації до кори.

Механізми розвитку сну обумовлені нервовими і гуморальними компонентами. Так, нервові впливи можуть як гальмувати певні структури, так і активувати загальмовані раніше. Загалом вважають, що сон обумовлений розлитим, хоча це і не повністю підтверджується, гальмуванням ретикулярної формації.

У центральних біохімічних механізмах беруть участь серотонін-, адрен-, холінергічні та інші біохімічні системи. Повільний сон забезпечують серотонінергічні нейрони ядер шва у стовбурі ГМ, синхронізувальна система таламуса і ядра перетинки гіпоталамуса; швидкий — ретикулярні ядра моста і лімбічні структури ГМ.

Причини сну поділяють на чотири групи: а) ендогенні, які по- в'язані з процесами виснаження і накопичення гіпногенних речовин (у-оксибутират, 5-пептид), — гуморальна концепція; б) які діють ендогенно, ритмічно («внутрішній годинник»); в) безумовні (темрява, спокій, сенсорна монотонність, вплив атмосферних умов); г) умовно-рефлекторні (режим бадьорості і сну).,

Порушеннясну — хропіння, соннеапное(спонтанназупинкадихання з можливістю смерті), бруксизм (скрегіт під час сну зубами), сноговоріння. Причини їх невідомі.

Механізми розвитку сну пов'язані з «виснаженням» центрів, які підтримують бадьорий стан. Звідси сон — пасивне явище внаслідок зниження рівня бадьорості. Однак можливе й активне гальмування механізмівбадьорості.

Деаферентаційна теорія сну — бадьорість, обумовлена потоком аферентної інформації до кори. її припинення (деаферентація внаслідок відділення спинного мозку від головного) спричиняє пасивне засинання.

Ретикулярна теорія сну і бадьорості — стан сну або бадьорості залежить від активності висхідної активаційної ретикулярної формації, її активність може пасивно або під впливом зовнішніх причин знижуватися.

432

Серотонінергічна теорія — виділення серотоніну активно гальмує структури, які відповідають за бадьорість, тобто спричиняє сон. Однак сучасні дані свідчать про те, що все відбувається навпаки, і серотонін виробляється більше при бадьорості.

Теорія інформаційного дефіциту — сон виникає при зменшенні сенсорного припливу.

Теорія нервового центру сну — стимуляція певних зон гіпоталамуса або ретикулярної формації може викликати сон. За І. П. Павловим, сон — це розлите гальмування кортикальних і субкортикальних структур у результаті припинення контакту із зовнішнім світом унаслідок пригнічення аферентної й еферентної інформації, відключення на період сну умовних і безумовних рефлексів з розвитком загальної і окремої релаксації.

Кортикальна теорія — особливий вид охоронного гальмування внаслідок сильного або тривалого подразнення ізольованої ділянки кори великих півкуль.

Теоріяцентрівсну— наявністьцентрівспаннятанеспання. Подразнення певних частин ретикулярної формації та гіпоталамуса спричиняє прокидання сплячих і засинання тих, що не сплять, тварин.

Ендогенні фактори сну — фактор S (спричиняє повільнохвильовий сон); фактор СиРО (швидкі рухи очей); нонапептид (А-сон).

За 3. Фрейдом, сон — це стан, коли людина перериває свідому взаємодію із зовнішнім світом для заглиблення у внутрішній світ з блокуванням зовнішніхподразників длявідпочинку.

Гіпноз — штучний стан людини за допомогою навіювання, яке відрізняється вибірковістю реагування, підвищенням сприйнятливості до психологічної дії гіпнотизера і зменшення сприйнятливості до інших впливів. Залежить від гіпнабільності — ступінь підлягання навіюванню залежить від особливостей індивіда.

Гіпноз і навіювання — сноподібний стан із збереженням мовного зв'язку (рапорту) гіпнотика з гіпнотизером. Розрізняють три стадії гіпнозу: а) сонливість (гіпнотик може протистояти навіюванню і розплющувати очі); б) гіпотаксія (легкий сон, гіпнотик не може розплющити очі та протистояти навіюванню); в) сомнамбулізм (повна підкореність гіпнотизеру з амнезією попередніх подій після пробудження).

За іншими даними, гіпнозмає чотири стадії: а) гіпноїдності, яка супроводжується м'язовим і психічним розслабленням, миготінням і заплющуванням очей; б) легкого трансу — каталепсія кінцівок (знаходяться тривалий час в незвичному стані); в) середнього трансу — виникає амнезія, зміна особи, можливі прості гіпнотичні навіювання; г) глибокого трансу — повний сомнамбулізм, фантастичні навіювання.

Теорія часткового сну (І. П. Павлов) — створюється сторожовий центр (осередок стійкого збудження), через який здійснюється контакт із гіпнотизером. Тут виділяють зрівнювальну (подразники різної інтенсивності діють однаково), парадоксальну (слабкий подразник спричиняє ефект,

433