Filosofiya_osviti

пропонують відмовитися від такого “технічного” розуміння педагогіки і звернути увагу на гендерний вимір знання та освіти (Дж. Гор).

Прихований навчальний план може мати різне спрямування. Так, американські теоретики освіти С. Боуелс і Г. Джінтіс вважають, що прихований навчальний план слугує підтриманню капіталістичної системи, оскільки схвалюється ієрархічний розподіл праці, присутнє відчуження знання та фрагментація роботи (що є наслідком постійного суперництва, настанови “наздогнати і перегнати”). М. Еппл, інший теоретик- освітянин, говорить про “класизм” прихованого навчального плану: існують два його варіанти - навчальний план вищого (зокрема, знання вищих технологій) і нижчого ґатунків. Здобуття “вищого”, елітного знання зазвичай є недосяжним для малозабезпечених верств населення.

Крім зазначених, прихований навчальний план має також гендерне обличчя: гендерна стратифікація вчительської професії, гендерна соціалізація, гендерні стереотипи у змісті предметів, що викладаються. Зокрема, прихований навчальний план “дисциплінує” дитяче тіло. К. Мартін, американський соціолог, звертає увагу на дисциплінарні практики, які гендерують дитяче тіло в дошкільному закладі – відбувається процес “гендеризації” дитячого тіла – хлопчики займають більше фізичного простору, привчаючись сидіти у “відкритих” позах, а їхні ігри – більш галасливі. В той час як дівчатка засвоюють, що їхнє тіло має бути маленьким, “компактним”, непомітним і “тихим”. Зауваження вихователів також “гендерно” відрізняються. Таким чином, дитяча фізикальність стає гендерною – манери й рухи мають відповідати поведінці майбутніх “леді” і “джентельменів”, що саме і є однією з цілей “правильного” дошкільного виховання. Контент-аналіз українських підручників початкової школи указує на те, що представлений матеріал часом є відверто сексистським і формує упереджені уявлення у дітей.

Одним з питань деконструкції прихованого навчального плану має бути також спростування доволі поширеного у нас “матерналістського” бачення освіти - “вчителька - твоя друга мати” - що випливає також із фемінізації викладацької

241

професії. По-перше, не дуже переконливими є ідеї про те, що саме жінці більш притаманні риси виховательки або викладача або що присутність жінки-вчительки є гарантією атмосфери комфорту і доброзичливості в аудиторії. По-друге, якщо феміністська критика є спрямованою на дослідження наслідків патерналістської політики, то має також приділити увагу й можливим негативним явищам матерналізму. З цього приводу канадські науковці Л. Бріскін і П. Коултер зазначають, що перетворення класної кімнати як робочого місця на сімейний очаг, на чолі якого мати (можливо, й Берегиня), відтворює знову ж такі владні відносини (і примус, і покарання, і нагородження, і улюбленці і все інше, що може стосуватися моделей освіти із іншими розподілом ролей). Тому варто говорити про залучення чоловіків до освітнього процесу, про якість освіти і компетентність викладацького складу, а не про ідеалізацію жіночої освіти або унікальність жінок-освітянок, що мало місце за часів ліберального фемінізму і деякою мірою підтримується радикальними феміністськими рухами.

Еротизація педагогіки простежується у мобілізації бажання викладати, розвідувати щось нове, висловлювати свою думку, ділитися радістю (і на емоційному, і на інтелектуальному рівнях). Викладання, таким чином, – це пізнавальна насолода, або знання-jouissance, що “спокушає” своєю інтенсивністю переживання, як пишуть феміністські постмодерністи Л. Ірігарей та Дж. Батлер. Часом сприйняття певної інформації відбувається більш ефективно, коли викладач вкладає свої емоції, привносить яскравий дух, і у такий спосіб “прикрашає” знання. Б. Хукс розуміє викладання як перформативний акт, в якому присутні спонтанні зміни, відхилення від плану, винаходи, творчість. Хукс також говорить про “зацікавлену педагогіку”, де інтегруються інтелект і дух, теорія і практика таким чином, що і викладачі, і студенти “зростають” і “одужують” від ран, отриманих в результаті пригнічення.

“Усвідомленість” і уповноваження є кульмінаційною стадією навчання, оскільки саме тут учні та студенти стають “власниками” свого знання, саморефлекснивними суб’єктами. Усвідомленість – це свідомість, яка стає, наділена

242

перетворюючою силою та веде до розвитку критичного мислення. Поняття “усвідомленість” чи “зростання свідомості” є своєрідною політичною, терапевтичною або освітньою активністю. “Зростання свідомості” виступає методом, який передбачає діалог між дослідниками і досліджуваними. Залучення до критичних дискусій веде до саморозкриття, до нових форм і способів бачення світу.

Тут простежується вплив робіт П. Фрейре, який говорить, що саме за допомогою проблематизуючого методу свідомість начебто “виходить” на поверхню і у такий спосіб демонструє критичну інтервенцію в світ. Трансформація світу можлива, як пишуть П. Фрейре та А. Шор в книзі “Педагогіка для визволення: діалоги про трансформацію освіти”, коли свідомість

– не дзеркало реальності, не просто її відображення, а є

рефлексійним та рефлективним щодо реальності. Фрейре виокремлює три стадії розвитку усвідомленості або критичної свідомості: 1) неперехідна (домінування фаталізму та пасивності); 2) напівперехідна (спроби щось змінити); 3) критична (чітка спрямованість до соціальних трансформацій). Фрейре говорить, що “наше завдання – не просто навчити студентів мислити (вони вже мислять), а й уміти обмінюватися нашими думками в процесі пошуку шляхів для декодифікації об’єкта”.

Американський педагог А. Шор пише, що, уповноважена освіта ґрунтується на критичній та демократичній педагогіці: це програма мультикультурної демократії в школі та суспільстві в цілому, яка орієнтована на студентів та студенток і розглядає індивідуальне зростання як активний соціальний процес в контексті інших, оскільки особистість та суспільство відображають один одного. “Уповноважити” когось означає “озброїти” знанням, “зорієнтувати на дію”, що дозволить перейти до соціальних змін у суспільстві. Метою цього процесу є трансформація патріархатних соціальних інституцій шляхом дослідницького та освітнього процесу. Дослідниця-феміністка П. Коллінз зазначає, що критична теорія, спрямована на дію, має враховувати такі критерії як істина (чи отримують люди правдиве знання про своє життя), свобода (як теорія сприяє емансипації) та дія (як теорія готує людей до боротьби за справедливість).

243

Гендерна педагогіка в аудиторії

Гендерна педагогіка, або так звана гендерно-чутлива методологія поступово із теорії стає практикою. Багато з цього приводу було проведено міжнародних конференцій, конгресів, засідань. Рада Європи розглядає “гендерний мейнстрім” як одну з найголовніших стратегій у плані забезпечення гендерної рівності. Гендерний мейнстрім визначається як “(ре)організація, вдосконалення, розвиток і оцінювання офіційного курсу з метою впровадження гендерної рівності на всіх рівнях, всіма співробітниками директивного органу”.50 Урядом України також розроблені відповідні настанови,51 хоча їх впровадження обмежується діяльністю НУО (гендерних центрів, соціальних служб), роль яких, приємно визнати, поступово зростає.

У плані освіти гендерний мейнстрім буде означати дослідження відповідності існуючих освітніх процедур сучасним соціетальним змінам. З цією метою використовуються тренінги, гендерні спецкурси, експертизи посібників і підручників, альтернативні наративи та освітні заходи. Досить різноманітні методи застосовують, зокрема, європейські країни щодо впровадження гендерної рівності в освіту: моніторінг вчителів, запроваджений Міністерством з питань заохочення успіхів жінок (Люксембург), тренінги для вчителів за темою “Сімейне насильство” (Іспанія), національний конкурс на кращий малюнок серед молодших школярів (Греція), організація таборів, де хлопчики навчаються доглядати за тваринами, а дівчатка – конструювати технічні прилади (Германія), уведення нових шкільних тем і дисциплін (“Жінки в історії” та “Соціальна географія”) та надання грантів для підготовки дисертацій з гендерної проблематики (Ірландія), щорічна премія (600 нагород) у розмірі 800 євро, запроваджена

50Promoting Gender Mainstreaming in Schools. Final report of the Group of Specialists on Promoting Gender Mainstreaming in Schools. Directorate General of Human Rights, Strasbourg, 2004.

51Див.: Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” // Відомості Верховної Ради. – № 52. – 2005; “Концепція Державної програми з

утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на 2006–2010 роки” // Офіційний вісник України. – 2006. – № 27. – С. 109-111.

244

Міністерством гендерної рівності і рівноправності на роботі, для дівчат за науково-технічні досягнення (Франція) тощо.

Наскільки гендерно-чутливою є вітчизняна освіта52 або як працює гендерна педагогіка в класі? Досвід викладання курсу “Гендерної педагогіки” в педагогічному закладі показав, що на початку поняття “гендер” викликає у студентів амбівалентні почуття: чи це фемінізм (тобто проти чоловіків), чи це суто щось жіноче (тобто не про чоловіків), чи це взагалі радикалізм, який зсуває все звичне? Про те, що гендер не є евфемізмом жіночого, студенти довідуються упродовж курсу. А про те, що гендер все ж таки містить в собі певну частку радикалізму, залишається неусвідомленим. Незважаючи на те, що в студентських есе, написаних на залік, досить критично описуються прояви та вираження чоловічості і жіночості в різних галузях діяльності (література, музика, кінематограф та ін.), провідною ідею є ідеалізація традиційного канону “чоловік-заробітчанин”, а “жінка – мати і господиня”.

Проте зростання свідомості відбувається, про що свідчить аналіз студентських робіт. Якщо скористатися дефініцією П. Фрейре, йдеться скоріше про напівперехідну свідомість – спроби замислитися над досить звичними на перший погляд речами.

Так, звернення до літературної спадщини П. Глазового відкриває нові обрії для гендерних досліджень. Магістрантка (2005 р. навчання) Ю. Железнякова справедливо ставить питання: чому схвалюється прислуження жінки чоловіку, позитивно оцінюється нахабність, зверхність і безкультурність чоловіка (гуморески “Провідниця”, “В трамваї”), чому жінка сприймається як товар або якась непотрібна річ (в гуморесці “Швидкий жених” наречена “випала з сідла на повороті”), чому жінки apriori мають сприйматися як домогосподарки (жінка отримає полотер як подарунок в гуморесці “8 Березня”)? Навіть якщо взяти до уваги гумористичний жанр, де має місце і іронія, і сатира, і фарс, то чому ж висміюються тільки ті, кого прийнято вважати представниками “слабкої статі”? (знову ж таки, політично некоректний вираз).

52 Швецькі освітні матеріали є на 84 % гендерно-чутливими.

245

О. Колісник, магістрант 2005 р. навчання, дослідивши пісенну творчість (вибірково) минулого й сьогодення, виявив особливості стосунків між чоловіками та жінками, в яких останні виступають більш вільними у прийнятті власного рішення порівняно з минулим. Якщо раніше особисте життя жінок контролювалося (“пусти ж мене, старий діду, на вулицю погулять”, “десь поїхав мій миленький іншої шукати”), то в сьогоднішніх умовах “одолжила [мужа] одолжила, а вернуть [его] забыла”, “замуж захотела – вот и залетела”, “если что по делу [надо], то пришли SMS”, “а ты люби меня по-французски, раз это так неизбежно” і т.д.

Цікавим видається й стереотипізація чоловічої та жіночої сфер діяльності, що простежила в українських народних піснях О. Кудіна (магістрантка 2005 р.). Жіноча доля – плакати і чекати, а чоловіча робота – “од’їжджати” та “воювати” (“вставай козаче молодий, твоя дівчина плаче”, “козак од’їжджає, дівчинонька плаче”, “виплакала Марусенька свої ясні очі”). Крім того, жінка репрезентована як товар (“а позаду Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку”), вона не вільна розпоряджатися своїми власним речами (“то прийдеться, доведеться намисто збувати... молодому козакові тютюн купувати”). Сексистське уявлення (виключення жінки зі сфери суспільною діяльності) міститься в таких відомих словах: “А ми наших братів українців визволимо...”, “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. У збірному іменнику “браття” немає ніякого натяку на жіноче, що звісно відображає низький статус жінок, який вони займали впродовж століть.

Гендерні стереотипи також присутні і в класичній музиці, як пише про це магістрантка 2005 р. навчання А. Коломієць. Перш за все, хоча і знайдені твори для хорового виконання, написані жінками-композиторами класичного періоду, їхні імена залишаються невідомими. Таким чином, формується стереотип про те, що класичне мистецтво – царина діяльності чоловіків. І дійсно, музика XV–XVIІІ ст. оспівує лише чоловічі якості – силу, міць, витримку, довершеність чоловічого розуму, божественість чоловічого начала (“Геркулес”,“Орфей”, “Псалми Давида”, “Тезей”, “Дардан”, “Орландо” та ін.). З часом починають з’являтися твори, присвячені жінкам, але не

246

простим жінкам, а богиням, міфічним героїням – “Альцеста”, “Принцеса”. І лише пізніше увагу композиторів привертають прості жінки – опери “Циганка”, “Селянка” та ін. Музика ХІХ ст. переважно носила романтичний характер, слідуючи традиційним канонам чоловічості і жіночості. В сучасних композиціях, зокрема К. Пендерецького, образ жінки – це образ-апокаліпсис, образ чоловіка – образ святого, безсмертного.

Безумовно, що масова культура значно впливає на світогляд молоді, часом опосередковано посилюючи стереотипи. Найцікавішим предметом обговорення підчас семінарів виявилася тема про гендерність комічного жанру в шоу-бізнесі. Спроби опору гетеросексуальній культурі і сексистському “погляду” очевидні у розповсюдженні і популяризації сучасною поп-культурою крос-гендерності (шляхом крос-дресінгу – перевдягання в одяг протилежної статі). У кращих традиціях карнавальної культури шоу-бізнесом репрезентується крос- гендерність – Новые русские бабки (що нагадують радянських Авдотью Никітічну і Вероніку Маврикіївну), Верка Сердючка, Олег Філімонов у ролях одесіток, час від часу ведучі програм “Городок” і “Проснись и пой”. У пародії достатньо чітко відображається пародійований об’єкт: колорит образу підкреслюється відповідною гендерною атрибутикою – стилем одягу згідно з віком і статусом (бабки в незмінних хустках і збляклих спідницях; позбавлена смаку екс-провідниця, майже переможниця Євробачення, зірка естради Верка, в міні- спідниці і скляних коштовностях; Філімонов в образі безформних одеситок-домогосподарок, але завжди в бігудях і з макіяжем), мовою (російський говір, суржик, одеський акцент), манерами і рухами (обсмикуванням одягу, випинанням бюста, вилянням стегон). У карнавальному хронотопі все неприйнятне або абсурдне з погляду буденного життя стає очевиднішим - бабки не геть і кавалерів завести; Веркина мрія про “принца” стикається із суворою реальністю – “мазохістом”; у новому вигляді дружини (філімонівська одеситка в противогазі) “турботливий” чоловік помічає лише вищипані брови. Таким чином, освітній потенціал пародії як жанру, з одного боку, полягає в тому, що оголяються гендерні стереотипи, а з іншого –

247

знову ж таки указується на чоловічий погляд-сприйняття жіночого.

Гендерна чутливість, врахування відмінностей, уповноваження через освіту, – все це веде до перевідкриття реальності, подолання меж, що стоять на заваді усвідомлення себе як вільного незалежного суб’єкта. Подолання меж означає створення нових педагогічних умов, нового, “розкутого” знання, як зазначає Г. Жиру, а отже, й доступу до різних наративів, де “відмінність” стає стрижневою категорією, шляхом чого і викладачі, і студенти стають “долаючими межі”.

Зрозуміло, що гендерна освіта як новий напрямок, який намагається знайти свою нішу у вітчизняній освітній системі, може бути уразливою для критики. Але саме це і потрібно для її подальшого розвитку. Викладені вище її головні принципи – дуже узагальнені і потребують контекстуалізації. Її успішне викладання залежатиме від специфіки вузу, а отже, відшліфування тем для обговорення і методів, від готовності студентів погодитися на розмову, і, звичайно, зацікавленості викладача, без чого, принаймні у даному випадку, нічого не вийде, оскільки, як наголошує феміністський девіз, “особисте - це політичне”.

УРИВКИ З ТВОРІВ

Гендерні дослідження в контексті сучасної філософії

Костікова А. Гендерна філософія і фемінізм: історія і теорія // http://humanities.edu.ru/db/msg/58753

[…]Гендерна філософія кінця ХХ століття і новітні напрями феміністської теорії з'явилися на хвилі могутнього, перш за все політичного, руху жінок за свої права, що бере свій початок із книги Марі Уолстоункрафт “Виправдання прав жінок” (1792) і Олімпії де Гуж “Декларації прав жінки і громадянки” (1793). Поза сумнівом, на ці перші, але дуже яскраві кроки ліберального фемінізму, що ставив своїм завданням дати жінкам рівні права з чоловіками, вплинули просвітницькі ідеї про соціальну природу людини, про роль виховання у формуванні дитини, а пізніше ідеї політичного лібералізму, які штовхнули феміністок на створення перших політичних проектів […]

248

Більш теоретичний марксистський фемінізм, що з'являється вже наприкінці XVIII ст., виявляється, включається у боротьбу за звільнення людини від соціального пригноблення. Мабуть, саме в цих роботах (наприклад, “До єврейського питання” К. Маркса (1843), “Походження сім'ї, приватної власності і держави” Ф. Енгельса (1883) або спеціально присвяченої жіночому питанню класичної роботи А. Бебеля “Жінка і соціалізм” (1879)) розуміння жіночого виявляється найбільш близьким до того, що затребуване теоретично сьогодні: жінка – не особливий людський підвид, а повноправний член суспільства, проблеми якого пов'язані, перш за все, із соціальним пригнобленням, що виникло на основі приватної власності. [...]

Третій різновид фемінізму – радикальний – з'явився в 60-і роки ХХ ст. і був пов'язаний, перш за все, з критикою сучасного суспільства як тоталітарного, що є принципово нездатним здійснити ідею рівноправ'я статей. Радикальні феміністки вводять в обіг зіставлення “патріархатного” сучасного суспільства, яку побудоване згідно із законом панування сили, за принципами владного домінування (чоловічих принципах), суспільству ідеальному, не ієрархічному, що повертає нас частково до справедливого матріархату [...] Асиметрія у взаєминах статей пронизує всі сфери, починаючи з політичної і закінчуючи сексуальною, і пояснюється це, перш за все, біологічними характеристиками статі, а саме, відповідальністю жінок за репродуктивну функцію [...]

Уцей же час в рамках структуралізму і символічного лаканівського психоаналізу з'являється рух так званої феміністської критики: Крістева, Ірігарей та інші. Саме вони, з легкої подачі Дерріда, уводять у феміністський обіг такий, наприклад, ключовий термін, як “онто-лого-тео-телео-фоно-фалло-центризм”, що позначає і сьогодні ієрархічний, “чоловічий”, спосіб організації суспільства, знання, виховання, сім'ї, культури, мови [...]

Уцьому сенсі центральний термін “гендер” фіксує одночасно новий предмет дослідження (відносини статей в конкретному соціально-історичному ситуативному контексті) і новий підхід до цього предмету - прагнення “зняти” ієрархічність цих відносин. [...]

Філософія гендеру...виявляється не тільки філософією статі, але й сучасною філософською постановкою питань про владу, суб'єктивність, співвідношення духовного і тілесного, специфіку наукового знання. Особливістю філософії гендеру, що відрізняє її від інших дослідницьких

249

сфер, в тому, що вона, традиційно претендуючи на функцію метанауки, методологічної бази гендерних досліджень в цілому, відмовляється від прескрипційного характеру реалізації цієї функції: філософія гендеру намагається реалізувати новітні принципи поліваріативності і антитетічності філософського мислення. [...] Рух філософії ХХ ст. від філософії модерна і філософського структуралізму до постструктуралізму і філософії ХХІ ст. – спроба подолати одночасно бінарний розгляд світу і дихотомічну побудову самої філософії […]

Проблема суб'єктивності та ідентичності суб'єкта стає однією з центральних. Вона включає і проблему сексуальної ідентичності, але у сфері інтересу філософії гендеру виявляється безліч суміжних тем: це і національна, і культурно-історична, і вікова самоідентифікація суб'єкта. [...]

На гендерні дослідження теоретично вплинули перш за все така філософська школа, як феноменологія та логіка розвитку її основних ідей. Від спроби Гуссерля побудувати егологію, особливого інтересу до свідомості і способів презентації світу і самовизначення до МерлоПонті, Сартра і Гайдеггера, які розповсюдили, або, точніше, сфокусували ідею феноменологічного дослідження на тілесному досвіді, сенсі, значенні Іншого, мові виразу або самої виразності. Цей вплив в цілому є радше опосередкованим – пізніше через Дельоза, Дерріда, Фуко, Бодрійара які вже поєднали в своїх концепціях ці ідеї з проблематикою структурної лінгвістики, антропології і психоаналізу, – проте визначив сам спосіб побудови гендерних теорій. [...]

Завдання: Що нового додає поняття гендеру до сучасної філософії і, зокрема, філософії освіти?

Гендерна педагогіка в мережі освітніх теорій

Жиру Г. Гранична педагогіка і постмодерністські політики // Гендерна педагогіка / За ред. В. Гайденко. – Суми: “Університетська книга”, 2006. – С. 80-92.

...Гранична педагогіка зосереджує увагу на розвитку демократичної соціальної філософії, яка розглядає поняття відмінності як частину загальної боротьби з метою поліпшення суспільного життя. Поняття граничної педагогіки передбачає не лише визнання мінливості меж, які водночас і підривають, і ретериторизують різні конфігурації

250