1.2 Види бюджетного дефіциту
При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше - операційного, поточного чи структурного Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високо розвинутих.
У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.
1. Наочно-реальний - обсяг дефіциту дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.
2. Структурний - цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.
3. Циклічний - це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду.[14]
У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.
Відмінності між структурним і циклічним бюджетами тісно пов'язані з відмінністю між автоматичними і дискреційними стабілізаторами. Структурні видатки і надходження здебільшого складаються з дискреційних програм, запроваджених законодавством. А циклічні видатки і дефіцити складаються з податків і видатків, що автоматично пристосовуються до стану економіки. Так, у разі спаду виробництва кожний відсотковий пункт зростання норми безробіття збільшує на відповідну суму циклічний дефіцит. Це відбувається тому, що податкові надходження зменшуються, а державна допомога з безробіття зростає.
Коли ж владні структури ставлять за мету зменшити дефіцит бюджету шляхом підвищення податкових ставок і зниження видатків, то відповідно зменшується структурний дефіцит за повної зайнятості або потенційного обсягу виробництва. Якщо державний законодавчий орган вирішить запровадити програму, що субсидує соціальне забезпечення материнства, це призведе до зростання структурних видатків, отже, відповідно збільшить структурний дефіцит.
Статистичні дослідження показують, що певний захід уряду, який змінює структурний дефіцит бюджету, змінює фактичний дефіцит у тому самому напрямі.
У перехідних економіках проблема структурного дефіциту державного бюджету ускладнюється тим, що практикується маніпулювання його розмірами, наприклад, з допомогою таких інструментів впливу:
- податкова "амністія";
- стягнення прострочених податкових платежів;
- запровадження додаткових чи тимчасових податків;
- відстрочення розрахунків з постачальниками;
- відстрочення виплат заробітної плати працівникам державного сектору;
- відстрочення індексації заробітної плати відповідно до темпів інфляції;
- розширення практики приватизації державної власності.[15]
Дефіцит бюджету класифікують за такими критеріями:
За формою вияву: відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і прихований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).[14]
Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:
- фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в державному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими від ринкових, за рахунок банківських позик;
- накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових стадіях економічних реформ від Центрального банку країни;
- окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільговими ставками.
Ці операції належать до так званої квазіфіскальної діяльності держави. Отже, поряд із відкритим і прихованим дефіцитом до цієї ж групи бюджетних дефіцитів доречно зарахувати і квазіфіскальний дефіцит державного бюджету.
За причинами виникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (наслідок фінансової політики держави).
Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.
Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Свідомий дефіцит бюджету виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.
За напрямками дефіцитного фінансування: активний (через спрямування коштів у розвиток економіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат).
Науковці зазначають, що рівень дефіциту визначається відношенням до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Пасивний - підкоряється законам інфляції.
Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.
Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері тощо).
Також розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або не передбачуваними подіями та обставинами.
Первинний дефіцит бюджету - це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг й податковими надходженнями в бюджет. Дефіцит бюджету = (державні закупівлі товарів і послуг + трансфери + виплати з обслуговування боргу) - податкові надходження. Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення державного боргу до ВВП зростає. Для зниження цього відношення:
- темпи зростання реального ВВП мають перевищувати величину реальної процентної ставки;
- збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним.
Операційний дефіцит - це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. За високих темпів інфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсоткових ставках досить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюджету може виявитися істотним.[18]
Отже, бюджетний дефіцит може класифікуватися за різними ознаками, що зумовлено причиною його виникнення.
Наслідки дефіциту складні та різноманітні. Він впливає на функціонування усіх сфер діяльності суспільства. Зростання дефіциту перетворюється у серйозну перешкоду для виробництва, обумовлює економічну та соціальну напруженість у суспільстві.
Можна сказати, що бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.
Нормальним у економічно розвинутих країнах вважається дефіцит бюджету, який приблизно відповідає рівню інфляції в країні й коливається в діапазоні 2 - 3 % ВНП. Такий чи більший дефіцит державного бюджету фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів, прибутковість яких звичайно нижча, ніж середня прибутковість на фінансовому ринку, оскільки, на відміну від інших видів доходів, доходи за державними цінними паперами не оподатковуються. За умов відносно стійкого економічного становища економіки, яка динамічно розвивається, використання цього інструменту бюджетно-фіскальної політики дійсно сприяє зростанню ВВП.
Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно призводить до зменшення приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки, викликає зростання позичкового відсотка, перешкоджає зниженню високих процентних ставок. [7]
Дійсно, з одного боку бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на основі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу. З іншого боку, він може бути повязаний із необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових процесів, а скоріше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення. Природно, що після набутого досвіду бюджетний дефіцит сприймався громадськістю як украй негативне явище, і його роздування депутатами і міністрами, як правило, ставало приводом для тотальної критики.
Однак частина економістів (в основному, прихильників кейнсіанської парадигми) звертає увагу на позитивний вплив, який може мати на економіку політика дефіцитного фінансування. З цього погляду, дефіцитне фінансування розширює сукупний попит, що у свою чергу детермінує зростання виробництва й зайнятості. Потрібно зазначити, що державні бюджети західних країн із розвиненою ринковою економікою продовжують залишатися хронічно дефіцитними.[12]
Бюджетні дефіцити значно посилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від таких дій урядів багатьох» країн виходить за межі національної політики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінками західних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичного світу.
Намагаючись перешкодити відпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національної промисловості щодо розширення виробництва. Так, за даними Конференції британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1 % обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік. Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. Заданими американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічні збитки в експортних галузях негативно позначаються на банківській системі, внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства.
Довгострокові наслідки державного дефіциту пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання, виникає державний борг. Його накопичення і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, і приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, отже, воно буде мати нижчий рівень доходу.
Для того, щоб фінансувати державний борг, який виник внаслідок дефіциту, збільшують податки. А це, як відомо, - один із способів отримання достатніх доходів для виплати відсотків сплати загальної суми державного боргу. Якщо одночасно із заміщенням приватного капіталу зростають податки, то відбувається подальше скорочення виробництва. До довгострокових наслідків боргу належить і негативний вплив податків на економічні стимули. Збільшення податків депресивно впливає на стимули до праці, до інновацій та інвестування.
Слід казати, що уряд обов'язково має контролювати розмір бюджетного дефіциту. Інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни.
Отже, бюджетний дефіцит - це фінансове явище, що необовязково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:
- дефіцит може бути повязаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної конюнктури;
- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;
- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних звязків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він - явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.
Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне - ефективними міжнародними звязками бюджетний дефіцит не страшний. Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював відємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай відємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.
Вплив і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту
Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.
Так, спроба позитивної оцінки впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічний розвиток суспільства була започаткована у роки Великої французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатством нації". Підставою для Цього вважалося твердження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на напрями наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, змушуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання.
У цілому бюджетний дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме до пошуку ефективних шляхів раціонального використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.
Тезу про позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку підтримував Дж. Кейнс. Розвиваючи теорію Дж. Кейнса, новокейнсіанці стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу у заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних піднесень. Отже, дефіцит бюджету вважався антикризовим чинником. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовувалися практично всіма промислово розвинутими країнами, у результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався під час вирішення різнопланових завдань і зайняв важливе місце в теорії економічного зростання і в теорії циклічного регулювання економіки.
На основі кейнсіанської теорії виникли і розвинулися різноманітні теоретичні концепції, зокрема дефіцитного фінансування. Окремі теоретики і практики вважали бюджетну збалансованість анахронізмом, а боязнь бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу — шкідливим забобоном. Таким чином, дефіцит державного бюджету перетворився на один із реальних способів регулювання економіки. Як свідчить світова практика, неконтрольоване зростання бюджетного дефіциту стало причиною економічних криз.
Однак переважна більшість теоретиків і практиків світу схиляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.
У більшості країн світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.
В умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації світо-господарських зв'язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації і дефолту. Національні уряди вже не можуть належним чином визначати ефективність своїх економічних заходів, оскільки у зв'язку з відкритістю національних економік суспільне відтворення відбувається одночасно як всередині країни, так і за її межами. Якщо додатково збільшувати за рахунок бюджетного дефіциту платоспроможний попит населення, то в умовах відкритої економіки це призведе не до пожвавлення національного виробництва, а до зростання внутрішніх цін і до імпорту товарів, а бюджетне субсидіювання вітчизняних підприємств однаково сприятиме як внутрішньому інвестуванню, так і вивезенню капіталу за кордон.
Наявність хронічних бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про Існування певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних дефіцитів така. У першу чергу бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.
Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.
Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки.
У цілому, оцінюючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, можна зробити висновок, що дефіцитне фінансування економіки та інших сфер державної діяльності може бути вигідним, раціональним і виправданим за умови, коли темпи приросту ВВП будуть випереджувати приріст обсягів бюджетів, бюджетних дефіцитів і видатків на обслуговування державного боргу. Позитивними наслідками можна вважати також отриманий ефект від зміцнення економіки за рахунок дефіцитного фінансування, створення реального фундаменту та ефективної фінансової системи, вигідних майбутнім поколінням. За інших умов соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту будуть негативні.