5. Питання до заліку

1. Опишіть історію виникнення та розвитку психофізіології.

2. Визначте предмет, цілі і задачі психофізіології.

3. Схарактеризуйте методи непрямого вивчення мозку людини: а) вегета­тивні реакції; б) електричну активність шкіри (шкірно-гальванічний рефлекс); в) електроміографію; г) окулографію їх недоліки.

4. Схарактеризуйте сучасні методи прямого вивчення мозку людини: а) електроенцефалографія; б) викликані потенціали; в) магнітоенцефа­лографія; г) вимірювання локального мозкового кровотоку; д) термо­енцефалоскопія.

5. Проаналізуйте томографічні методи прямого вивчення мозку людини: а) структурна томографія; б) функціональна томографія; в) метод магнітно-резонансної томографії.

6. Визначити функції ЦНС. Подати приклади рефлекторної функції, яка забезпечує прості і складні взаємовідносини організму з навколишнім середовищем. Рефлекторна дуга. Безумовні та умовні рефлекси.

7. Проаналізуйте три основні функціональні блоки мозку людини, які забезпечують виконання інтегральної функції.

8. Опишіть концепцію функціональних систем П. К. Анохіна, складіть схему цілеспрямованого поведінкового акту.

9. Проаналізуйте два принципи побудови руху; структуру і механізми ініціації рухового акту. Відмінність рухового акту від елементарного руху.

10. Дайте визначення інформації, розкрийте її значення для життє­діяльності організму людини. Обґрунтуйте принципи кодування інформації в нервовій системі: а) принципи специфічності; б) частотний код; в) патерн-відповіді нейрона (структурна організація потенціалу дії у часі).

11. Назвіть і охарактеризуйте етапи сприйняття інформації. Проаналізуйте нейронні механізми сприйняття. Поясніть наявність чутливих періодів у розвитку мозку.

12. Дайте характеристику методів, які визначають структурну організацію нейронів кори великих півкуль. Проаналізуйте колончату (верти­кальну) і пошарову (горизонтальну) організацію нейронів кори.

13. Опишіть процес аналізу і синтезу умовних подразників. Теорії, які пояснюють цілісне сприйняття подразників мозком людини.

14. Поясніть біологічні передумови виникнення членороздільної мови. Слово як специфічне подразнення неокортиксу. Назвіть центри мови в корі великих півкуль.

15. Дайте визначення першої та другої сигнальних систем, їх взаємодія. Класифікація типів ВНД.

16. Проаналізуйте функціональну асиметрію мозку і особливості розумової діяльності людини, правої і лівої півкулі у правшів.

17. Проаналізуйте статеві відмінності в розвитку міжпівкулевої асиметрії мозку та інтелектуальних функцій, правої і лівої півкулі у лівшів.

18. Дайте визначення і класифікацію характеристик уваги.

19. Проаналізуйте види уваги, опишіть їх.

20. Дайте визначення та характеристику видам научіння.

21. Дайте оцінку філогенетичним рівням біологічної пам’яті, визначення та приклади.

22. Обґрунтуйте біологічне значення та дайте характеристику процесу запам’ятовування, види та механізми пам’яті.

23. Порівняйте відмінні особливості декларативної і процедурної пам’яті. Дайте характеристику робочої і активної видів пам’яті.

24. Дайте визначення та класифікацію емоцій.

25. Опишіть функції емоцій. Когнітивні процеси в ґенезі емоцій. Лицьова експресія.

26. Дайте характеристику теорії зворотного лицевого зв’язку як одного із механізмів емоцій, індивідуальні відмінності та емоції. Методи їх вивчення.

27. Опишіть багатомірну та дискретну моделі емоцій. Нейроанатомія та біохімія емоцій.

28. Опишіть структури процесу мислення. Вербальний і невербальний інтелект.

29. Теорії свідомості. Характеристика свідомих і несвідомих процесів.

30. Проаналізуйте проблему оптимізації навчання з точки зору біологічних критеріїв. Три стадії становлення особистості.

31. Моніторинг функціонального стану учня. Комп’ютеризована оцінка його індивідуальних психофізіологічних характеристик. Експеримент К. Мангіні.

32. Проаналізуйте психофізіологічні механізми навчання та набуття певних навичок під впливом соціального середовища, культури і традицій суспільства. Види навчання: неасоціативне, асоціативне, когнітивне.

33. Дайте характеристику психофізіологічних механізмів впливу на людину екологічно шкідливих факторів, які порушують психічну діяльність і поведінку людини.

34. Дайте характеристику новому напряму в психофізіології – соціальній психофізіології.

35. Дайте характеристику новому напряму в психофізіології – екологічній психофізіології.

36. Дайте характеристику новому напряму в психофізіології – педагогічній психофізіології.

37. Опишіть види і механізми сну. Поняття про гіпноз.

38. Теорії та фази сну, їх електроенцефалограма.

39. Проаналізуйте концепцію стресу Г. Сельє. Дайте класифікацію та характеристику стрес-факторам.

40. Поясніть роль стрес-реакцій в загальному механізмі адаптації, індивідуальну стійкість до стресу. Проаналізуйте механізм тренування та здатність переносити стрес.

Визначні вчені

Алкмеон Кротонський	– давньогрецький філософ та теоре­тик медицини; жив у V ст. до н.е.; можливо був учнем Піфагора; автор першого давньогрецького медичного трактату; всупереч уявленням того часу, він поміщав джерело пізнання не в серці, а в мозку; він також був автором першої нам відомої теорії пізнання, що спирається на чуттєве сприйняття і дотримувався думки, що уявлення формуються в мозку, з них же народжуються пам’ять і судження, з яких виростає знання.
Анохін Петро Кузьмич (1898-1974)	– радянський фізіолог, творець теорії функціональних систем, академік АМН СРСР (1945) і АН СРСР (1966), лауреат Ленінської премії (1972).
Аристотель (Стагірит) (384-322 р. до н.е.)	– давньогрецький вчений-енциклопе­дист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки; ним були закладені основи біології, фізики, етики.
Бехтерєв Володимир Михайлович (1857-1927)	– російський невропатолог, психіатр і психолог, морфолог і фізіолог нервової системи.

Бехтерєва Наталія ПЕТРІВНА (1924-2008)	– російський нейрофізіолог, доктор наук медицини з 1959 р., професор. головний редактор "Міжнародного журналу психофізіології"директор Інституту мозку людини РАН, академік.
Бродман Корбиниан (1868-1918)	– німецький невролог, один із зас­новників вчення про цитоархітектоніку кори великих півкуль головного мозку.
Вернадський Володимир Іванович (1863-1945)	– український філософ, природозна­вець, мислитель, засновник геохімії, біо­геохімії та радіогеології, космізму; один із засновників Академії наук України
Гален Клавдій (130-200 н.е.)	– грецький лікар, хірург і філософ римської доби; вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розтину трупів; одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Створив близько 400 праць з філософії, медицині та фармакології, з яких до нас дійшло близько сотні; зібрав і класифікував відомості з медицини, фармації, анатомії, фізіології та фармакології, в надбані античними вченими.
Гіппократ (бл. 460-370 до н. е.)	– давньогрецький лікар, "батько" меди­цини; з його ім’ям пов’язують При­сягу, яка регламентує діяльність лікарів і в якій вперше було сформульовано етичні засади медицини.

Костюк Платон Григорович (1924-2010)	– український фізіолог, нейрофізіо­лог біофізик, академік НАН України, АМН України РАН, директор Інституту фізіології імені Богомольця НАНУ засновник Міжнародного центру молекулярної фізіології НАН, завідувач кафедри Київського відділення МФТІ, досліджував електрофізіологію нервових клітин, властивості клітинної мембрани й іонних каналів, роль кальцію у фізіології клітини, створив наукову школу з молекулярної і клітинної фізіології. Він створив школу дослідників у галузях нейрофізіології, клітинної та молекулярної фізіології, біофізики. Впер­ше в світовій науці розробив методику внутріклітинного діалізу соми нервової клітини та застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів цієї клітини. Вперше в СРСР застосував мікроелектродну техніку для досліджен­ня структурно-функціональної організа­ції нервових центрів, біофізичних та молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах.
Массіас Ніколя (1764-1848)	– французький філософ, вперше ввів термін "психофізіологія".
Павлов Іван Петрович (1849-1936)	– фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбіль­шої російської фізіологічної школи; лауреат Нобелівської премії в галузі медицини і фізіології у 1904 "За роботу з фізіології травлення".

Сєченов Іван Михайлович (1829-1905).	– видатний російський вчений-фізіолог, енциклопедист, психолог, пато­лог, анатом, гістолог, токсиколог, культу­ролог , антрополог, дослідник природи , хімік, фізико-хімік, фізик, біохімік, еволюціоніст, приладобудівник, військо­вий інженер, педагог, публіцист , гума­ніст , просвітитель , філософ і мислитель-раціоналіст, творець фізіологічної школи.
Соколов, Євгеній Миколайович (1920 -2008)	– радянський, російський вчений , фахівець в області нейронних механізмів когнітивних процесів; основоположник радянської психофізіології, член Цент­ральної Ради Міжнародної організа­ції з дослідження мозку при ЮНЕСКО; сформулював принцип психологічного дослідження: людина – нейрон – модель.
Пенфілд Уайлдер Грейвс (1891-1976)	– канадський нейрохірург американ­ського походження. Спільно з електро­фізіологом Гербертом Джаспером він розробив методику, яка полягала в тому, що під час операції на відкритому мозку проводилася електрична стимуляція його різних відділів, що дозволяло більш точно локалізувати епілептичне вогнище і оцінити функції тих чи інших структур. Під час операції хворі перебували у свідомості і описували свої відчуття, які ретельно фіксувалися, а потім аналізувалися.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова

1. Макарчук М.Ю. Психофізіологія: навчальний посібник / [Макар­чук М.Ю., Куценко Т.В., Кравченко В.І., Данилов С.А.]. – К. : ООО "Інтерсервіс", 2011. – 329 с.

2. Данилова Н.Н. Психофизиология / Н.Н. Данилова. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 373 с.

3. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / М.С. Корольчук. – К. : Ельга, Ніка-Цнтр, 2009. – 400 с.

4. Філіппов М.М. Психофізіологія людини : Навч. посіб. / М.М. Філіппов. – К. : МАУП, 2003. – 136 с.

5. Ильин Е.П. Психофизиология физического воспитания: (Факторы, влияющие на эффективность спортивной деятельности). Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов по спец. №2114 «Физ. Воспитание». / Е.П. Ильин. – М.: Просвещение, 1983. – 223 с.

6. Психофизиология. Учебник для вузов / Под ред. Ю.И. Александ­рова. – СПб. : Питер, 2011. – 464 с.

7. Кроль В.М. Психофизиология человека / В.М. Кроль. – СПб. : Питер, 2003. – 304 с.

8. М’ясоїд П.А. Задачі з курсу загальної психології: Навчальний посібник / П.А. М’ясоїд. – К. : Вища школа, 2000. – 183 с.

9. Казаков В.Н. Физиология в задачах: учебное пособие / Казаков В.Н., Леках В.А., Тарапата Н.И. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 410 с.

10. Михалевич Р.Ф. Анатомія та фізіологія з основами патології в запитаннях і відповідях / Р.Ф. Михалевич. – К. : Здоров’я, 2001. – 176 с.

11. Николаева Е.Н. Психофизиология. Психологическая физиология с основами физиологической психологии / Е.Н. Николаева. – М. : ПЭРСЭ, Логос, 2003. – 544 с.

12. Ильин Е.И. Психомоторная организация человека : Учебник для вузов / Е. И. Ильин. – СПб. : Питер, 2003. – 384 с.

13. Смирнов В.М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков / В.М. Смирнов. – М. : Изд. центр "Академия", 2000. – 100 с.

Допоміжна

14. Анатомія і фізіологія дитини. Практикум / [Антипчук Ю.П., Вожик Й.Б., Лебедева Н.С. і ін.]. – К. : Вища школа, 1984. – 176 с.

15. Анохин П.К. Избранные труды: Кибернетика функциональных систем / П.К. Анохин ; под ред. К.В. Судакова. Сост. В.А. Макаров. – М. : Медицина, 1998. – 400 с.

16. Ахмеджанов Э.Р. Психологические тесты. Составление, подготовка текста, библиография / Э.Р. Ахмеджанов. – М. : ТОО Лист, 1996. – 320 с.

17. Богданов А.В. Физиология центральной нервной системы и основы простых форм адаптивного поведения. Учебное пособие / А.В. Бог­данов. – М. : Московский психолого-социальный институт, 2005. – 544 с.

18. Данилова Н.Н. Психофизиологическая диагностика функциональных состояний / Н.Н. Данилова. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1992. – 192 с.

19. Данилова Н.М. Физиология высшей нервной деятельности / Н.М. Данилова, А.Л. Крылова. – Ростов н/Д : Феникс, 2001. – 480 с.

20. Дудель Й. Физиология человека : 3 т. / Дудель Й., Рюэгг Й., Шмидт Р. ; под ред. Шмидта Р. и Тевса Г. – М. : Мир, 1996. – 323 с.

21. Гэмон Д. Аэробика для ума / Дэвид Гэмон, Аллен Брэгдон. – М. : Изд-во Эскимо, 2002. – 352 с.

22. Измайлов Ч.А. Психофизиология цветового зрения / Измайлов Ч.А., Соколов Е.Н., Черноризов А.М. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1989. – 206 с.

23. Козлов В.И. Анатомия нервной системы / В.И. Козлов, Т.А. Цехмист­ренко. – М. : Мир: ООО "Изд-во АСТ", 2003. – 208 с.

24. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии / А.Р. Лурия. – М. : Из-во Московского ун-та, 1973. – 374 с.

25. Марютина Т.М. Введение в психофизиологиюучебно-методическое пособие – 2-е издание, исправленное и дополненное / Т.М. Марю­тина, О.Ю. Ермолаев. – М. : Флинта : МПСИ, 2001. – 400 с.

26. Павлова Л.П. Системный подход к психофизиологическому иссле­дованию мозга человека / Л.П. Павлова, А.Ф. Романенко. – Л. : Наука, 1988. – 213 с.

27. Пашукова Т.І. Практикум із загальної психології / Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьякова Г.В. ; за ред. Т.І. Пашукової. – К. : Т-во "Знання", КОО, 2000. – 204 с.

28. Практикум по нормальной физиологии / Под ред. Агаджаняна Н.А. – М. : Высшая школа, 1983. – 328 с.

29. Практикум по общей физиологии и физиологии спорта / Под ред. проф. А.Б. Гандельсмана. – М. : Физкультура и спорт, 1973. – 152 с.

30. Филимонов В.Н. Руководство по общей и клинической физиологии / В.Н. Филимонов. – М. : Мед. информационное агентство, 2002. – 958 с.

31. Хомутов А.Е. Анатомия центральной нервной системы : Учебное пособие / А.Е. Хомутов, С.Н. Кульба. – Ростов н/Д : Феникс, 2005. – 352 с.

32. Хорн Г. Память, импринтинг и мозг / Г. Хорн. – М. : Мир, 1988. – 343 с.

33. Хэссет Дж. Введение в психофизиологию / Дж. Хэссет. – М. : Мир, 1981. – 248 с.

34. Чайченко Г.М. Основы физиологии высшей нервной деятельности / Г.М. Чайченко. – М. : Высшая школа, 1988. – 368 с.

35. Черенкова Л.В. Психофизиология в схемах и комментариях / Л.В. Черенкова, Е.И. Краснощекова ; под ред. А.С. Батуева. – Спб. : Питер, 2006. – 240 с.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

А

Абстрагування– мисленнєва операція, яка виокремлює певні ознаки, елементи й відокремлює їх від інших і від самих об’єктів.

Автоматизм– здатність органів, тканин чи окремих клітин до ритмічної діяльності без очевидного (явного) зв’язку із зовнішнім подразником.

Автономна (вегетативна) нервова система (АНС, ВНС)– це комплекс центральних і периферичних структур, які підтримують рівень гомеостазу, необхідній для адекватної реакції організму на впливи зовнішнього і внутрішнього середовища. ВНС регулює ріст організму, його розмноження, обмін речовини, функції внутрішніх органів.

Агнозія– порушення впізнавання предметів іявищ при збереженні свідомості та функції органів чуття.

Агнозія зорова– порушення впізнавання предметів чи їх окремих якостей (форми, кольору) при збереженні зорового сприйняття, спричинене ураженням потиличних часток мозку.

Агнозія слухова– порушення здатності розрізняти звуки мови (фонеми) та розпізнавати предмети за характерними для них звуками, спричинене ураженням скроневих часток мозку.

Агнозія тактильна– порушення здатності визначати на дотик характер поверхні предметів, спричинене ураженням верхньої тім’яної частки головного мозку.

Аграфія– порушення здатності правильно писати при збереженні рухових функцій руки.

Адаптація – здатність організму видозмінюватися в напрямку, що збільшує його шанси на виживання і розмноження в даних умовах середовища.

Адаптаціялюдини – пристосування і до виробничих, соціальних умов; забезпечує постійність гомеостазу, працездатність, максимальну тривалість життя та репродукцію.

Адаптація аналізаторів, яка проявляється зменшенням інтенсивності відчуття при тривалій дії подразника.

Адаптація больова– адаптація рецепторів та центральних утворень до впливу пошкоджуючих факторів, що викликає зниження або втрату больового відчуття.

Адаптація зорова– пристосування ока до різного ступеня яскравості світла або кольору.

Адаптація нервових центрів– зниження збудливості нервових центрів при тривалій дії подразника.

Адаптація рецепторів– адаптація рецепторів до сили подразника шляхом зниження їхньої збудливості.

Адаптація світлова– зорова адаптація до підвищення яскравості світла, що проявляється зниженням світлової чутливості ока.

Адаптація тактильна– а. тактильних рецепторів до дії подразника, що проявляється зниженням їхньої чутливості.

Адаптація темнова– зорова адаптація до темряви, яка проявляється підвищенням світлової чутливості ока.

Аденогіпофіз – залоза внутрішньої секреції, яка виробляє гормони: тиреотропін, адренокортикотропін, соматотропін, фолікулостимулю­ючий і лютеїнізуючий.

Адреналін– гормон мозкової речовини надниркових залоз, який впливає на центральну та периферичну нервову систему, імітує вплив симпатичної нервової системи.

Адренергічний– чутливий до адреналіну, норадреналіну.

Адренорецептор– структура клітини, яка взаємодіє з адренергічним медіатором і перетворює енергію взаємодії на нервовий імпульс.

Акомодація – процес пристосування збудливої тканини до зміни сили подразнення.

Акомодація нерва– збільшення порога збудливості при дії на нерв повільно підвищувальної сили подразнення.

Акомодація ока– пристосування ока людини до чіткого сприйняття предметів, що знаходяться від нього на різній відстані.

Акромегалія– стан організму, при якому має місце збільшення кистей рук, стоп, губ, язика, внутрішніх органів, порушення обміну речовин, пов’язаний з надмірною секрецією соматотропіну після завершення росту організму.

Акселерація – прискорення росту та розвитку дітей і підлітків (збільшення маси тіла, розмірів внутрішніх органів, прискорення статевого дозрівання тощо).

Аксон– найдовший відросток нервової клітини (нейрона), функцією якого є проведення в природних умовах збудження від тіла нейрона до інших нейронів чи до периферичних органів.

Активація, активність- стан, що характеризує рівень збудженості та реактивності.

Акцептор результату дії– складова частина функціональної системи, в якій відбуваються порівняння реального результату дії з передбаченим.

Альфа-активність– коливання біопотенціалів головного мозку людини у вигляді окремих (чи групових) альфа-хвиль довжиною 80-125 мс, які на відміну від альфа-ритму реєструються в різних частинах кори.

Альфа-мотонейрон– мотонейрон спинного мозку, що іннервує посмуговані м’язи.

Амбівалентність почуттів– внутрішньо суперечливий емоційний стан, пов’язаний із двоїстим ставленням до людини, предмета або явища.

Амбідекстрія – здатність однаково добре володіти правою та лівою рукою.

Амнезія– порушення пам’яті; втрата здібності зберігати та відновлювати раніше набуті знання.

Анабіоз – стан деяких організмів, що характеризується оборотним, майже повним припиненням життєдіяльності.

Анаболізм– сукупність реакцій обміну речовин, що відповідають асиміляції, супроводжуються затратою енергії.

Аналгія– відсутність больових відчуттів.

Аналіз– мисленнєва операція, суть якої – у поділі цілого на частини, у вирізненні окремих його ознак.

Аналізатор – сукупність нейронів периферичної та ЦНС, які беруть участь у сприйманні, проведенні та аналізі інформації про явища, що виникають як у зовнішньому середовищі, так і всередині самого організму. Складається з трьох відділів: периферичного, або рецепторного, провідникового з підкірковими центрами і центрального, або кіркового. Термін ввів І. П. Павлов.

Аналогія– уподібнення, створення уявного образу на реальній основі.

Андроген– речовина, яка має активність чоловічого статевого гормону – тестостерону; природний андроген секретується яєчками та корою надниркових залоз.

Андростерон– чоловічий статевий гормон, що виробляється яєчками, за хімічною структурою належить до 17-кетостероїдів.

Анестезія– втрата чутливості загальна (наркоз) або місцева; буває повною – для всіх видів чутливості або частковою – для кількох із них.

Анорексія– відсутність апетиту та об’єктивної потреби у харчуванні.

Апатія, апатичність– байдужність до себе, до навколишніх подій.

Апраксія – порушення складних форм довільної (насамперед цілеспря­мованої) діяльності при збереженні сили, точності та координації рухів.

Арефлексія – відсутність рефлексів, зумовлена порушенням цілісності рефлекторної дуги або гальмівним впливом вищих відділів ЦНС.

Архітектоніка кори великого мозку– вчення про загальну будову кори півкуль великого мозку.

Асинергія – порушення синергічної здатності м’язів виконувати спільні рухи, спостерігається при пошкодженні мозочка.

Астазія – розлад рухової активності, що виявляється у втраті здатності виконувати дрібні рухи, зумовлений ураженням мозочка.

Астенічність– стан підвищеної стомлюваності, з частою зміною настрою, дратівливістю, розладами сну.

Астенія– повна або часткова втрата здатності організму до довгого фізичного чи розумового напруження, швидкі зміни настрою, порушення сну тощо.

Атаксія – порушення рухів, що проявляються в розладі їх координації.

Атонія– відсутність тонусу збудливих тканин, органів чи нервових центрів.

Атрофія– зменшення маси чи об’єму органа чи тканини, що супроводжується ослабленням чи припиненням їхніх функцій.

Аутизм– занурення у світ особистих переживань, з послабленням або втратою контакту з дійсністю, втратою інтересу до реальності, відсутністю прагнення до спілкування з оточенням, бідністю емоційних виявів.

Афазія– порушення мови, при якому частково чи повністю втрачається здатність розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для висловлювання своїх думок при збереженні функцій мовного апарату і слуху.

Афект– сильний і відносно короткотривалий емоційний стан. Приступ сильного збудження, який супроводжується соматовегетативними виявами – короткочасна сильна позитивна чи негативна емоція, що виникає у відповідь на вплив внутрішніх або зовнішніх факторів.

Аферентація  зворотна– аферентація, яка інформує організм про результати виконаної дії, що дає можливість організму оцінювати міру та повноту цієї дії.

Аферентація  обставинна– вплив на організм усієї сукупності зовнішніх факторів, що відбивають конкретну обстановку, на фоні якої розвивається пристосувальна діяльність. Термін ввів П. К. Анохін.

Аферентація пускова– поштовх чи стимул, який веде в даній обстановці до виникнення будь-якої діяльності. Термін ввів П. К. Анохін.

Аферентація – надходження нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС.

Ацетилхолін– медіатор, що виділяється холінергічними прегангліонар­ними парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами, постгангліонарними волокнами усіх парасимпатичних та окремих симпатичних нервів, деякими нейронами ЦНС).

Ацетилхолінестераза– фермент, який забезпечує гідроліз ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти

Б

Бар’єр– перешкода для проникнення різних речовин, що містяться в крові, до внутрішнього середовища органа.

Бар’єргематоенцефалічний– фізіологічний механізм, який вибірково регулює обмін речовин між кров’ю та ЦНС, виконує захисну функцію щодо ЦН.

Барорецептор– інтерорецептор, що сприймає зміну тиску в порожнистих органах та судинах.

Безсвідоме– низка психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, у перебігу яких людина не дає собі звіту.

Безсоння– розлад сну, що проявляється порушенням засипання, переривчастим, поверхневим сном або передчасним пробудженням.

Безумовний рефлекс– це вроджена видова реакція організму, яка здійснюється через нервову систему у відповідь на дію адекватного подразника.

Білок– біополімер, який є основою життєдіяльності організму; з ним пов’язані процеси обміну речовин та перетворення енергії.

Біль– психофізіологічний стан людини, що виникає внаслідок дії надмірних чи руйнівних подразників, які викликають органічні чи функціональні порушення в організмі. стан, що виникає в результаті надпотужних або руйнівних впливів на організм у разі загрози його існування або цілісності.

Більвідображений– біль, який виникає у тканинах, що не мають морфологічних змін.

Більгострий– біль, який виникає раптово і швидко зростає до максимальної інтенсивності.

Більіррадіюючий– біль, який передається у віддалену від місця порушення ділянку.

Більсимптоматичний– біль, що виникає при різних патологічних процесах в органах та тканинах у зв’язку з подразненням розміщених у них чутливих нервових закінчень.

Більталамічний– пекучий біль, який поширюється на половину тіла, виникає при пошкодженні таламуса на протилежному боці.

Більфантомний– біль, локалізований у хворих у зоні видаленої частини тіла.

Біоелектричне явище– процес розподілу і транспорту електричних зарядів у живому організмі, зумовлений наявністю в живих клітинах і тканинах великої кількості фіксованих та рухомих електричних зарядів.

Біоенергетика– сукупність процесів перетворення в живому організмі, у тому числі видобування енергії із зовнішнього середовища, її акумуляція, перетворення та використання для життєдіяльності організму.

Біологічні потреби– потреби, що виникають під впливом певного відхилення констант внутрішнього середовища організму і спрямовані на збереження цілісності індивіда і виду.

Біологічно активна точка– точка на поверхні тіла, що є проекцією нервових елементів, закладених у тканинах та внутрішніх органах, використовується при рефлексотерапії.

Біхевіоризм (від англ. bechavior – поведінка) – один із провідних напрям­ків в американській психології кінця XIX – початку XX вв., наука про поведінку. В основі біхевіоризму лежить розуміння поведінки людини як сукупності рухових і вербальних реакцій на вплив зовнішнього середовища.

Блокада – втрата функцій будь-якого органа, його частини чи системи організму.

В

Ваготомія– перетин блукаючого нерва.

Ваготонія– перевага тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи над тонусом симпатичної системи.

Виснаження, виснаженість– крайня слабкість, крайня втома, виснаження, знемога, крайнє стомлення.

Вища нервова діяльність – це сукупність взаємопов’язаних нервових про­цесів, які відбуваються у вищих відділах центральної нервової системи і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини.

Відчуття  абсолютний поріг – мінімальна сила подразнення, здатна викликати відчуття.

Відчуття  просторовий поріг – мінімальна відстань між двома точками подразнення, при якій вони починають сприйматись як просторово різні.

Відчуття  часовий поріг – мінімальний інтервал часу між двома подразненнями, при якому вони вперше відчуваються окремо.

Відчуття – відбиття властивостей предметів об’єктивного світу.

Волокна нервові асоціативні – волокна, що з’єднують нервові клітини різних ділянок спинного та головного мозку з одного боку.

Волокна нервові аферентні – відростки аферентних нейронів.

Волокна нервові гамма-еферентні – аксони гамма-мотонейронів спин­ного мозку, які регулюють ступінь розтягнення внутрішньо веретенних м’язових волокон;

Волокна нервові рухові – волокна нервові рухових нейронів, які іннервують м’язи.

Волокно нервове – відросток нервової клітини.

Воля– внутрішня активність особистості, пов’язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням досягти мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішніх сил, здатністю регулювати власні бажання, спроможністю приймати рішення і підпорядко­вувати поведінкові реакції поставленій меті.

Вплив – результат дії нервової системи або подразника на організм.

Вплив адаптаційно-трофічний – вплив вегетативної (симпатичної) нервової системи на забезпечення пристосування організму до змін навколишнього середовища шляхом зміни рівня обміну речовин.

Вплив батмотропний – вплив на збудливість клітини чи органа.

Вплив дромотропний – вплив на швидкість проведення збудження.

Вплив інотропний – вплив на силу (амплітуду) скорочення м’яза.

Вплив тонотропний – вплив на м`язовий тонус.

Вплив хронотропний – вплив на частоту серцевих скорочень (позитивний у бік збільшення, негативний – у бік зниження частоти).

Втома– відчуття слабкості, зменшення сил від посиленої діяльності, напруга. Синонім: стомленість.

Вчинок– свідома дія, яку оцінюють як акт морального самовизначення, у якій людина стверджує себе як особистість стосовно іншої людини, себе самої, групи, спільноти, природи загалом.Вчинок– головна одиниця соціальної поведінки, завдяки якій формується особистість людини у свідомій дії, бездіяльності; позиції, висловленій у слові; ставленні, що виявляється в інтонації, жесті, підтексті; діях, скерованих на подолання перепон; пошуку істини.

Г

Габітуація (звикання)– це найпростіша форма навчання, яка може служити основою для розвитку більш складних форм поведінки. В основу габітуації (звикання) покладено вчення про необхідність не відповідати на незначущі для організму подразники (негативне навчання).

Гальмування – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.

Гальмування  безумовне– гальмування умовного рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом негативної індукції.

Гальмування застійне– стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості основних нервових процесів.

Гальмування песимальне– стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів.

Гальмування позамежове– гальмування умовного рефлексу, що виникає внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми.

Гальмування умовне– вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу.

Гальмування умовнедиференціальне– гальмування умовного рефлексу на диференціальний подразник.

Гальмування умовнезапізніле– гальмування, яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення.

Гальмування умовне, "умовне гальмо" – гальмування умовного рефлексупри непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.

ГАМК– γ-аміномасляна кислота, медіатор пресинаптичного гальмування у всіх структурах ЦНС.

Гамма-мотонейрон– нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м’язові волокна.

Ганглій – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних нервів на різній відстані від ЦНС.

Гангліоблокатор – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.

Ген– елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбуваються запис, зберігання та передавання генетичної інформації ряду поколінь.

Генотип– сукупність усіх спадкових факторів, властивих певній особі.

Гіперестезія – підвищена чутливість до подразників, які діють на органи чуття.

Гіперкінез – автоматичні, вимушені рухи внаслідок мимовільного скорочення м’язів.

Гіперкінезія – посилення рухової функції будь якого внутрішнього органа.

Гіперполяризація – збільшення різниці потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої тканини.

Гіпертиреоз – підвищення активності щитоподібної залози, що супроводжується збільшенням основного обміну і тахікардією.

Гіпертонія – підвищення тонусу стінок кровоносних судин, скелетних м’язів та інших тканин.

Гіпертрофія – збільшення органа або його частини внаслідок збільшення об’єму чи кількості клітин.

Гіперфункція – посилена функція клітини, тканини, органа, системи чи організму в цілому, яка виходить за межі фізіологічної норми.

Гіпноз – стан людини, штучно викликаний навіюванням, який відзнача­ється підвищеною сприйнятливістю психологічного впливу гіпнотизуючого та зниженою чутливістю до інших впливів.

Гіпнотичний стан –стан неповного, часткового усвідомлення (сну), часто зумовлений навіюванням.

Гіподинамія – зменшення м`язових зусиль, витрачених на підтримку пози, переміщення тіла в просторі, фізичну роботу.

Гіпокальціємія – зменшення вмісту кальцію в крові.

Гіпокамп – частина старої кори великого мозку, яка є центральною структурою лімбічної системи, бере участь у формуванні орієнтуваль­ного рефлексу, регуляції вегетативних реакцій, мотивацій та емоцій.

Гіпокампальне коло– лімбічна система, в яку входить гіпокамп, ядро зорового горба та перетинки, мамілярні тіла та гіпоталамус, має відношення до емоцій, пам’яті, регулює стан активності.

Гіпокінезія– зниження рухової активності і швидкості рухів при ураженні екстрапірамідної системи чи обмеження рухливості, зумовлене особливостями професійної діяльності, постільним режимом тощо.

Гіпоксія– стан, пов’язаний з кисневим голодуванням.

Гіпорефлексія– стан, який характеризується зниженням рефлексів (в основному спінальних).

Гіпосимпатикотонія– зниження функціональної активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Гіпоталамус – відділ проміжного мозку, який контролює функцію залоз внутрішньої секреції, вегетативної нервової системи, харчову поведінку, зміну сну і неспання, бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин, води, мінеральних солей.

Гіпотиреоз – зниження функцій щитоподібної залози, яке призводить до обмінних та інших порушень.

Гіпотонія – зниження тонусу м’язів чи м’язового шару стінки порожнинних органів.

Гіпофіз – залоза внутрішньої секреції, тісно зв’язана з гіпоталамусом в єдину гіпоталамогіпофізарну систему; виробляє гормони, які регулюють функцію інших ендокринних залоз.

Гіпофункція – послаблення діяльності органів, фізіологічних систем і тканин організму.

Глікемія – вміст глюкози в крові; в нормі 3,3-5,5 ммоль/л.

Глікоген – тваринний полісахарид (крохмаль), головний резерв вуглеводів в організмі, особливо багато його в печінці та м’язах.

Глутамат– збуджувальній медіатор у ЦНС.

Глюкокортикоїд – гормон кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно-електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо).

Гомеостаз– сталість внутрішнього середовища організму.

Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища і основних фізіологічних функцій організму, що забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, які підпорядковують ЦНС.

Гонадоліберин – поліпептид, що виробляється в гіпоталамусі, стимулює утворення гонадотропних гормонів, впливає на сексуальну поведінку.

Гормон – біологічно активна сполука, регулятор обміну речовин і функцій організму, виділяється залозами внутрішньої секреції безпосередньо в кров.

Д

Дедукція– рух пізнання від більш загального до одиничного, отримання висновку про окреме явище з огляду на знання ширшого стану справ (контексту), ситуації, гештальту.

Депресія – афективний психічний стан з негативним емоційним фоном, змінами мотиваційної сфери, пізнавальних уявлень і з загальною пасивністю поведінки, душевне гноблення. Депресивний синдром (варіанти: маскована депресія, психастенічна, іпохондрична, з маренням самозвинувачення тощо).

Детермінізм – філософське вчення про загальний об’єктивний універсальний зв’язок та причинну зумовленість процесів і явищ природи; становить основу наукового світогляду у фізіології.

Дисфункція – порушення функції системи, організму або тканин організму, що проявляються в неадекватності реакції на дію подразника.

"Душевна сліпота і глухота" – стан, пов’язаний з черствістю, відсутніс­тю розуміння іншої людини.

Е

Евристика– наука про творчість; науковий напрям, що вивчає закономірності пізнавальної, творчої, пошукової діяльності для розв’язання складних інтелектуальних завдань.

Егоїзм– самозакоханість, перебільшена думка про свою особистість, свої чесноти.

Ейфорія– підвищений, радісний настрій, почуття достатку, благополуччя, який не відповідає об’єктивним обставинам. Підвищений настрій з безтурботним достатком, пасивною радістю, безтурботним блаженством у поєднані з уповільненням мислення (аж до персеверації).

Екзальтація, екзальтованість– вкрай збуджений або захоплений стан.

Екзистенціалізм (лат. – існування)– філософський ірраціоналістичний напрям початку XX ст. (Гайдеггер, Ясперс, Сартр), який загострив увагу на переживанні людиною межової самотності; "нікчемного створіння", поставленого перед світом як "порожнечею", "безглуздям", "нічим", "абсурдом". Лише пережитий людиною страх перед "абсурдом" і небуттям, усвідомлення своєї мізерності й закинутості у світ, а отже – відкриття себе для світу, прояснює людині сенс її індивідуального життя та готовність до свободи.

Екстаз– вищий ступінь наснаги, захоплення, який іноді переходить у несамовитість.

Електроенцефалографія (ЕЕГ) – метод реєстрації та аналізу сумарної біоелектричної активності, що відводиться як з поверхні черепа, так і з глибоких структур мозку.

Електроміографія (МЕГ) – метод реєстрації та аналізу сумарних коливань потенціалів, що виникають в області нервово-м’язових закінчень і м’язових волокнах при потраплянні до них імпульсів від мотонейронів спинного і головного мозку.

Електроокулографія (ЕОГ) – метод реєстрації та аналізу рухів очей , заснований на вимірюванні різниці потенціалів рогівки і сітківки ока

Емоційне збідніння, афективна тупість– недостатність або втрата афективного відгуку, бідність емоційних виявів, байдужність, душевна холодність.

Емпатія– стан, пов’язаний зі здатністю емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Він допускає суб’єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, думок і почуттів. До складу емпатії входить співчуття.

Енантіостаз – підтримання сталості функцій

І

Імпринтинг (від англ. imprint – залишати слід, фіксувати, запам’ято­вувати)– це комплекс поведінкових адаптацій, специфічних для певного виду тварин або людини, що виявляється у швидкій та жорсткій фіксації в довготривалій пам’яті відмінних ознак об’єктів, які мають велике значення, для організму Це психофізіологічний механізм, згідно з яким образ, сприйнятий в певний кризовий період розвитку, міцно запам’ятовується вмозку, трансформуючись у стійку програмуповедінки. Навчання шляхом такого запам’ятовування  не вимагає підкріплення. Імпрінтінг стосується певного обмеженого періоду життя, який називається критичним, або чутливим.

Збудженість– активація, підйом, схвильованість.

Ідеальні потреби– вищі потреби людини, що створюють умови для саморозвитку індивіда.

Ідентифікація– розпізнавання чогось, механізм психологічного захисту особистості у формі несвідомого або емоційно-когнітивного ототожнення особистості з іншими об’єктами зважаючи на певну спільну властивість.

Ідентифікація вторинна– виявляється у присвоєнні, перейманні особою певних рис (поведінки) загрозливого об’єкта або об’єкта, який травмує.

Ієрархія функціональних систем – порядок підлеглості одних функціо­нальних систем іншим; реалізація за принципом домінанти.

Ізотермія – постійність температури тіла людини, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції.

Іінсулін – гормон бета-клітин панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) підшлункової залози, який бере участь у регуляції вуглеводного обміну.

Ілюзія– неадекватне, помилкове відтворення в уяві об’єкта та його влас­тивостей завдяки хибам сприймання, установкам, очікуванням тощо.

Імпринтинг – формування у ранньому періоді розвитку організму стійкої індивідуальної реакції слідування.

Імпульс – хвиля поширюваного збудження, біоелектричним проявом якої є потенціал дії.

Імпульс нервовий – збудження, що поширюється нервовими волокнами; залежно від характеру нервових волокон швидкість поширення від 0,5 до 120 м/с.

Імпульс нервовий антидромний – імпульс нервовий, який поширюється аксоном в протилежному природному напрямку тіла нейрона.

Імпульс нервовий ортодромний – імпульс нервовий, який поширюється аксоном в природному напрямку тіла нейрона.

Індукція – виникнення нервового процесу, протилежного за знаком нервовому процесу, що викликаний подразником.

Індукція – рух пізнання від конкретного до загального, формування висновків про властивості цілого класу об’єктів шляхом перенесення знань про окремі одиничні об’єкти цього класу.

Індукція взаємна – послідовна зміна процесів збудження в сусідніх центрах.

Індукція одночасна – властивість процесів збудження та гальмування викликати навколо себе протилежний процес.

Індукція одночасна негативна – властивість процесу збудження викликати навколо себе процес гальмування.

Індукція одночасна позитивна – властивість процесу гальмування викликати навколо себе процес збудження.

Інстинктивна поведінка– генетично закріплений складний комплекс рухових актів, який включає специфічну тимчасову послідовність декількох компонентів

Інструментальні умовні рефлекси –форма асоціативного навчання, при якій тимчасовий зв’язок утворюється між дією і результатами цієї дії (метод проб і помилок).

Інтеграція – функціональне об’єднання різних структурних елементів, фізіологічних механізмів, взаємоупорядкування їх і узгодження в процесі історичного та індивідуального розвитку живих систем різних рівнів організації.

Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей особи, детермінованої біологічно та соціально.

Інтелігентність(лат. – розуміючий, мислячий)– система особистісних властивостей індивіда, притаманних (згідно із соціальними очікуван­нями) найкращим представникам суспільства, які зайняті розумовою працею і є носіями культури. До інтелігентних належать такі риси: загострене почуття соціальної справедливості; належність до надбань національної і світової культури; підпорядкованість велінню сумління, а не зовнішнім ситуативним вимогам; тактовність і особиста порядність; здатність співпереживати; світоглядна визна­ченість і глибина розуміння, якій притаманні терпимість до особистої думки інших людей.

Інтерес– форма емоційного вияву пізнавальної потреби, що забезпечує скерованість особистості на глибше пізнання дійсності і нових явищ. Задоволення інтересу не зменшує його, а виявляє нові його форми, завдяки яким пізнання явищ досягає вищого рівня розуміння.

Інтерорецептор – численна група рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, що сприймають подразнення.

Інтерорецепція – приймання та перероблення інформації, яка виникає в результаті збудження інтерорецепторів.

Інтуїція(лат. – уважний погляд)– знання, яке раптово виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання. Інтуїцію трактують як "цілісне охоплення" умов проблемної ситуації, як спосіб творчої діяльності. Згідно з А. Бергсоном, З. Фройдом, механізми інтуїтив­ного пізнання заховані у несвідомих рівнях творчого акту. Інтуїція є необхідним моментом виходу за межі складених стереотипів мислення і поведінки у пошуках розв’язання завдань.

Іррадіація – поширення збудження чи гальмування від місця їх первинного виникнення.

Істерія, істеричність– невротичний синдром, що виявляється в при­падках, підвищеній дратівливості, судорожному сміху, сльозах тощо. Збудження, лихоманка, судорожна діяльність у якомусь напрямі.

К

Катаболізм – сукупність процесів розпаду клітинних структур, а також розщеплення складних сполук для енергетичного та пластичного забезпечення процесів життєдіяльності.

Катехоламін – фізіологічно активні речовини: медіатори (норадреналін, дофамін тощо) і гормони (адреналін, норадреналін, тощо) адренер­гічних нервів чи симпатоадреналової системи.

Класичні умовні рефлекси – форма асоціативного навчання, при якій тим­часовий зв’язок утворюється між умовним і безумовним стимулами.

Клітина – структурний елемент організмів, що забезпечує їхнє відтворення, розвиток та життєдіяльність.

Клітина нейросекреторна – нервова клітина (наприклад, гіпоталамічно-гіпофізарної системи), яка виробляє пептидні гормони.

Клітина пірамідна – клітина кори півкуль великого мозку, яка є еферентним нейроном центру руху.

Клітина Реншоу – гальмівний нейрон спинного мозку, який активізуєть­ся зворотними колатералями рухомих нейронів.

Когнітивна психологія– сучасний напрям психології, що виник у 1950-1960 pp. як альтернатива домінуючому в США біхевіоризму. Головне завдання К.П. – у вивченні ролі знання в поведінці людини; видозміні інформації, отриманої людиною завдяки органам чуттів до формування нею відповідей. Чільним у К.П. є питання організації знань у пам’яті людини, співвідношення знаково-мовленнєвих та образних елементів у процесах запам’ятовування та мислення.

Когнітивне навчання – навчання, засноване на формуванні функціональ­ної структури навколишнього середовища, тобто на створенні законів зв’язків між окремими її компонентами.

Кодування інформації– процес виокремлення й аналізу певного параметра дійсного подразника на рівні структурних або функ­ціональних елементів мозку і створення певної нервової моделі стимулу, ізоморфної до зовнішнього впливу.

Кома– важкий хворобливий стан, пов’язаний з порушенням свідомості.

Компенсація – сукупність адаптаційних реакцій організму, спрямованих на переборення, усунення чи ослаблення функціональних зрушень в організмі, що виникають внаслідок дії неадекватних факторів середовища.

Комунікація – вплив одного організму на інший, при якому відбувається встановлення контакту між ними, що призводить до зміни поведінки одного з учасників комунікаційного процесу або незмінності поведінки при можливій зміні ситуації.

Конвергенція нервових волокон – здатність нервових волокон утворювати синапси на одному ефекторному або асоціативному нейроні.

Конвергенція нервових імпульсів – надходження до одного нейрона двох або кількох аферентних збуджень одночасно.

Конституція – індивідуальні морфологічні та функціональні властивості організму, зумовлені спадковістю та впливом навколишнього середовища, що проявляються в його реакціях на різні фактори.

Конституція астенічна – конституція, що характеризується астенічною будовою тіла в поєднанні з підвищеною збудливістю нервової системи і схильністю до неврозів, виразок шлунка тощо.

Конституція гіперстенічна – конституція, що характеризується пікніч­ною будовою тіла в поєднанні з життєрадісністю, енергійністю і схильністю до гіпертонії, ожиріння та цукрового діабету;

Конституція нормостенічна – конституція, що характеризується атлетичною будовою тіла в поєднанні з енергійністю та впевненістю у власних силах і схильністю до захворювань дихальних шляхів.

Координація – узгодженість дії різних клітин, тканин та органів.

Координація рефлекторних процесів – узгоджена взаємодія нервових процесів у ЦНС, що забезпечує виконання складних видів рефлекторної діяльності.

Кортиколіберин – речовина, що виробляється гіпоталамусом і спричиняє виділення кортикотропіну (адренокортикотропного гормону – АКТГ) в кров.

Кортиколізація функцій – збільшення ролі півкуль великого мозку в процесі філогенезу.

Кретинізм – різке відставання фізичного та психічного розвитку внаслідок гіпофункції щитоподібної залози.

Криза –важкий перехідний стан, критичний перелом, критичний стан.

Л

Лабільність – швидкість перебігу елементарних фізіологічних процесів у збудливій тканині, що визначається як максимальна частота подразнення, яку вона здатна відтворювати без трансформації ритму.

Лабільність афективна– нестійкість настрою з вираженими виявами емоцій, які часто змінюються.

Латералізація електричної активності – форма розподілу ЕЕГ, при якій прояв будь-яких характеристик ЕЕГ в іншій півкулі перевищує їх прояв у другій півкулі.

Латеральний – віддалений від середньої лінії.

Ліберин – нейрогормон, який секретується гіпоталамусом, стимулює виділення тропних гормонів гіпофіза.

Локальна відповідь – активна підпорогова електрофізіологічна реакція, викликана електротонічними змінами мембранного потенціалу при дії допорогового подразника, близького до граничної величини.

М

Магнітоенцефалографія – запис характеристик магнітного поля, зумовлених біоелектричною активністю мозку.

Маніакальне збудження – надмірне прагнення до діяльності з незакінче­ністю і невмотивованими переходами від одного виду діяльності до іншого. Здійснюється з підвищеним афектом, пришвид­шенням мислення і мови.

Манія, маніакальність – хворобливий психічний стан, який виявляється у збудженості, зосередженості свідомості й почуттів на якійсь одній ідеї; сильна пристрасть до чогось.

Маразм – стан повного зниження психічної та фізичної діяльності людини внаслідок старості або хронічної хвороби.

Медіальний – який міститься ближче до серединної площини тіла.

Медіатор – біологічно активна речовина, яка виділяється нервовими закінченнями.

Медіатор алергічної реакції – загальна назва біологічно активних речовин,які утворюються під час алергічної реакції.

Медіатор клітинного імунітету – загальна назва групи макромоле­кулярних речовин, за допомогою яких Т-лімфоцити здійснюють свою ефекторну функцію.

Медіатор нервової системи – речовини, що передають вплив одних нервових клітин на інші.

Медіатор нервової системи гальмівні – речовини (див.медіатор  нерво­вої системи), які спричинюють деполяризацію постсинаптичної мем­брани та появу гальмівного постсинаптичного потенціалу (ГПСП).

Медіатор нервової системи збуджувальні – речовини (див.медіатор нервової системи), які спричиняють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу збуджувального постсинаптичного потенціалу (ЗПСП).

Меланхолія– похмурий настрій, зневіра, туга що виникає мимовільно.

Мелатонін – гормон епіфіза; гальмує розвиток і активність статевих залоз.

Мембрана– функціонально активна поверхнева структура клітини, яка обмежує цитоплазму і більшість внутрішньоклітинних структур, а також утворює внутрішньоклітинну систему канальців, складок і замкнутих порожнин; має вибіркову проникність.

Мембранапостсинаптична – сприймальна рецепторна частина синап­тичного контакту, до якого надходить закінчення іншої нервової клітини.

Мембранапресинаптична – частина синаптичного контакту, яка міститься на кінцевому розгалуженні нейрона.

Мембранний транспорт – проникнення речовин, іонів (пасивно або активно) та газів (пропорційно різниці парціального тиску) через біологічні мембрани.

Мембранний транспорт активний – мембранний транспорт проти гра­дієнта з використанням енергії метаболізму.

Мембранний транспорт пасивний – мембранний транспорт за градієн­том без використання енергії метаболізму.

Метаболізм – сукупність процесів перетворення речовин у живому організмі, спрямованих на забезпечення його життєдіяльності у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, складається з двох процесів: анаболізму і катаболізму.

Метод викликаних потенціалів (ВП) – метод реєстрації та аналізу біо­електричних коливань, які виникають в нервових структурах у відпо­відь на зовнішнє подразнення і знаходяться в певному часовому зв’яз­ку з початком його дії.

Метод – спосіб дослідження явищ природи.

Метод мікроелектродний– вивчення біопотенціалів (електричної актив­ності) за допомогою мікроелектродів.

Метод мічених атомів – метод дослідження обміну речовин, лінійної швидкості руху крові тощо за допомогою мічених атомів (атомів, що відрізняються радіоактивністю).

Методологія– система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; форми та нормативи логічно правильних способів отримання потрібних результатів.

Механізм загальної адаптації – сукупність неспецифічних адаптаційних змін; мобілізація енергетичних, пластичних та захисних можливостей організму.

Механорецептор – рецептор, який сприймає механічне подразнення.

Мислення вербальне– мислення, яке реалізується в мовленнєвих актах засобами мови, опредмечує думку в мовних виразах.

Мислення – 1) вища форма активного відбиття об’єктивної реальності,яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому та узагальненому пізнанні людиною істотних зв’язків і відношень речей.2) процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв’язках.

Мислення абстрактне – 1)спеціалізована для людини форма психічної діяльності, яка розвивається разом з мовою; 2) (від лат. abstractio – уявне відвертання)розумовий процес відволікання від певних властивостей предметів (чуттєвих даних дійсності) і явищ з метою пізнання; оперування лише ідеальними утвореннями - поняттями, ідеями, уявними образами.

Мислення конкретне – властива людині і тваринам форма, що є мисленням у дії; основу його становить перша сигнальна система.

Мислення логічне– вид мислення, що відбувається з опорою на поняття, судження, закони логіки. При цьому одна думка насамперед виводиться з іншої думки, а не через емпіричні дані. Протилежним до логічного є "алогічне мислення", тобто таке, що суперечить законам логіки.

Мислення наочно-образне– процес оперування візуальними образами, образами пам’яті й образами уяви.

Мислення практичне– процес мислення, нерозривно пов’язаного з конкретними діями людей і спрямованого на розв’язання практичних проблем, ситуацій. Воно є інтелектуальною підготовкою до фізичних дій – постановки мети, складання плану дій, пошуку засобів, необхідних для досягнення мети.

Мислення продуктивне – вид мислення, у якому найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал.

Мислення теоретичне – розумовий процес, спрямований на постановку та розв’язання абстрактних теоретичних завдань і проблем, які не цілком зумовлені практичними потребами. Його ознаки – ідеалізація, абстрагування, системність.

Мікроелектрод – мініатюрний металевий електрод чи скляна мікропіпетка, заповнена розчином електроліту, діаметром до кількох нанометрів.

Міографія – графічна реєстрація скоротливої активності м’язів.

Міст – частина мозкового стовбура, яка входить до складу заднього мозку, виконує важливі функції, зумовлені розміщенням у ньому ядер черепних нервів, ретикулярного утворення та проходженням еферен­тних та аферентних шляхів.

Мова– психофізіологічна функція людини, що забезпечує можливість спілкування за допомогою звуків, знаків та символів.

Мова – історично складена форма спілкування людей за допомогою звукових та зорових сигналів.

Мова сенсорна – сприйняття та розуміння чужої усної чи письмової мови.

Мовограма – графічний запис мови за допомогою апарата, який реєструє рівень звукового тиску.

Модальність – сукупність подібних сенсорних почуттів, які забезпечу­ються активізацією певної сенсорної системи.

Моделювання – відтворення властивості або функції досліджуваного об’єкта за допомогою спеціально побудованого за певними правилами його аналога.

Мозок – центральний відділ ЦНС вищих хребетних та людини; складається з нервових клітин.

Мозок головний – передній (центральний) відділ ЦНС хребетних, який регулює взаємовідносини організму з навколишнім середовищем і керує функціями всього організму.

Мозок нюховий – нижня та медіальна поверхні великих півкуль головного мозку; філогенетично зв’язаний з рецепторами нюху.

Мозок проміжний – відділ переднього мозку, який включає надзорово-горбову (епіталамус), зазорово-горбову (метаталамус), підзорово-горбову (гіпоталамус) ділянку та зоровий горб; відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу, регуляції вегетативних функцій, діяльності залоз внутрішньої секреції, а також сну, пам’яті тощо.

Мозок розщеплений – головний мозок після перерізування мозолистого тіла, передньої комісури і гіпокампальної зв’язки.

Мозок середній – відділ головного мозку, розміщений між проміжним мозком і мостом ромбоподібного мозку; виконує провідну та рефлекторну функції.

Мозок спинний – відділ ЦНС хребетних, що міститься у хребтовому каналі, виконує рефлекторну і провідну функції.

Мозочок – відділ головного мозку, який забезпечує координацію рухів, регуляцію м’язового тонусу, збереження пози та рівноваги тіла.

Мотивація – суб’єктивно забарвлений стан, що виникає внаслідок активізації мозкових структур, який спонукає тварину або людину робити дії, спрямовані на задоволення своїх потреб, актуалізована потреба (найважливіша ланка функціональної системи, що визначає цілеспрямовану поведінку).

Мотивація біологічна – мотивація , спрямована на задоволення біологічних потреб (голоду, спраги, страху, агресії тощо).

Мотивація ідеальна –етичне, естетичне, духовне прагнення до прекрас­ного.

Мотивація соціальна – вища, вторинна складна мотивація, спрямована на задоволення соціальних потреб (отримання освіти, оволодіння професією, пізнання мистецтва тощо).

Н

Нав’язливий стан– постійне виникнення нездоланних, далеких для особистості (зазвичай неприємних) уявлень, спогадів, сумнівів, стра­хів, прагнень, потягів, рухів і дій і при цьому збереження критичного ставлення і спроб боротьби з ними.

Напруга– стан крайнього збудження, хвилювання.

Наркоз– штучно виклика­ний стан, що характеризується втратою свідо­мості, больової чутли­вості, пригніченням рефлексів, розслабленням скелетних м’язів тощо, який має зворотний характер.

Наслідування (імітація) – це навчання, засноване на придбанні однією людиною індивідуального досвіду шляхом повторення дій іншої людини. У період дитинства на основі наслідування формуються мовні, мімічні, пантомімічні реакції дитини. Наслідувальне навчання формується як на базі безумовних рефлексів, так і без звичайного підкріплення.

Неврастенія– один із видів неврозу, психопатологічний синдром, який виражається в розладі нервової системи, підвищеній стомлюваності, дратівливості, безсонні, головних болях тощо.

Невроз – зворотній розлад психічної діяльності, зумовлений впливом психотравмуючих факторів без морфологічних змін у ЦНС.

Нейрогіпофіз – місце зберігання нейрогормонів-окситоцину та вазопре­сину, які синтезувалися нервовими клітинами гіпоталамуса.

Нейроглія – сукупність всіх клітинних елементів нервової тканини, крім нейронів; виконують опорну, трофічну, захисну і ряд інших функцій, беруть участь у процесах виникнення нервових імпульсів.

Нейрогормон – біологічно активна речовина, що виробляється нейронами, регулює інтегративні функції мозку.

Нейрон – нервова клітина з відростками, яка є основною структурною і функціональною одиницею нервової системи.

Нейрон аферентний – чутливий нейрон, який сприймає вплив факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.

Нейрон вегетативний – загальна назва нейронів вегетативної нервової системи.

Нейрон вставний – найчисленніша група нейронів, які забезпечують зв’язок між окремими нейронами.

Нейрон еферентний – нейрон, який є передавачем збуджень від ЦНС до робочого органа.

Нейрон моторний – нейрон, який є передавачем збуджень від ЦНС до м’язів, чим забезпе­чує моторну (рухову) координацію і підтримку м’язового тонусу.

Нейрон нейросекреторний – нейрон, основною функцією якого є синтез нейрогормонів.

Нексус – міжклітинні контакти, що забезпечують перехід збудження з однієї клітини на іншу.

Нерв– утворення, що складається з багатьох нервових волокон, є основною частиною периферичної нервової системи, забезпечує проведення нервових імпульсів.

Нерв депресорний – аферентні волокна блукаючого нерва, що йдуть від барорецепторів дуги аорти, викликають депресорну реакцію, яка спричинює зниження тиску крові;

Нерв посилюючий за Павловим – волокно симпатичного нерва, яке забезпечує ізольований позитивний інотропний ефект.

Ністагм – мимовільні ритмічні двофазні (з швидкою та повільною фаза­ми) рухи очних яблук.

Ністагм вестибулярний – ністагм, обумовлений подразненням рецеп­торів вестибулярного апарата;

Ністагм оптокінетичний – ністагм, який виникає при подразненні зорового аналізатора.

Норадреналін – фізіологічно активна речовина, біогенний амін_; належить до катехоламінів, утворюється з дофаміну; медіатор та гормон симпатоадреналової і адренергічної систем.

Норма– межі параметрів функції.

О

Овершут– позитивна фаза потенціалу дії, що міститься над ізолінією.

Оклюзія – взаємодія двох імпульсних потоків між собою, при якій сумарний результат виявляється значно меншим, ніж сума взаємодіючих реакцій.

Онтогенез– процес розвитку індивідуального організму людини, формування головних структур психіки індивіда у дитинстві.

Оптимум – рівень подразнення, при якому відбувається максимальна діяльність організму або тканини. Термін ввів М.Є. Введенський.

Організм– окрема жива біологічна система; основні властивості: безпе­рервний обмін речовин із зовнішнім середовищем, подразливість, здатність рости, розмножуватися тощо.

Особистість (від лат. personalitas – особа, особистість)– стійка сис­тема соціально-значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільноти як його соціальний і психологічний образ.

Особистість– людський індивід, як суб’єкт відносин і свідомої діяльності – від латинськогоpersona– особа як цілісність людини.

П

Пам’ять – властивість живої матерії сприймати, закріплювати, зберігати і відтворювати отриману інформацію.

Пам’ять асоціативна – пам’ять, при якій елементи запам’ятованого пов’язані між собою асоціативно за суміжністю (в просторі або часі), подібністю або контрастом.

Пам’ять довгочасна – пам’ять, що характеризується тривалістю збере­ження інформації, яка може бути прирівняна до тривалості життя організму.

Пам’ять довільна – пам’ять, при якій фіксується увага на процесі запам’ятовування.

Пам’ять емоційна – пам’ять на певні почуття, емоції.

Пам’ять зорова – пам’ять, при якій легше запам’ятовуються зорові образи.

Пам’ять імунна – здатність організму відповідати імунологічною реакцією на повторний контакт з антигеном.

Пам’ять короткочасна – пам’ять, яка характеризується тривалістю збереження інформації до кількох хвилин.

Пам’ять логічна – пам’ять, при якій елементи для запам’ятовування зв’язані між собою певним логічним зв’язком.

Пам’ять механічна – пам’ять, при якій елементи для запам’ятовування не зв’язані між собою.

Пам’ять образна – пам’ять на образи (зорові, слухові, тактильні тощо).

Пам’ять рухова – пам’ять на координацію та послідовність рухів;

Пам’ять сенсорна – пам’ять, при якій не фіксується увага на процесах запам’ятовування.

Пам’ять словесна – вид пам’яті, при якій краще запам’ятовуються слова;

Пам’ять слухова – вид пам’яті, при якій краще запам’ятовуються звуки (напр., музика).

Парабіоз– стан між життям та смертю збудливої тканини, що характе­ризується порушенням її фізіологічних властивостей. Термін ввів М.Є. Введенський.

Патерн– послідовність нервових імпульсів, які мають певне інфор­маційне значення.

Перевтома– стан  крайньої втоми, недовідновлення сил після наванта­жень.

Переключення уваги– характеристика процесу уваги, що відображає здатність людини до переходу від одного виду діяльності до іншого.

Перетренованість– стан, зумовлений перевантаженням спортсмена. Спричинений хронічною перевтомою.

Період– відрізок часу, який охоплює закінчений процес.

Період біологічного ритму – тривалість одного циклу коливань, фази тощо.

Перцепція – цільне інтегральне відображення окремих речей та явищ зовнішнього світу, яке виникає під безпосереднім впливом фізичних подразнень.

Підкріплення – дія подразника, який викликає безумовний рефлекс після індиферентного подразника, обумовлює надання йому сигнального значення та формування умовного рефлексу.

Поведінка – сукупність дій, які виконуються людиною або твариною в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

Подразливість– властивість живої тканини змінювати свою життєдіяльність під впливом змін зовнішнього або внутрішнього середовища.

Подразнення– дія факторів зовнішнього або внутрішнього середовища (подразників) на клітину, тканину чи організм у цілому.

Подразнення адекватне – подразнення, до якого жива тканина найбільш чутлива і спеціалізована.

Подразнення дискретне – подразнення, яке повторюється з певною частотою.

Подразнення зумовлювальне – подразнення, яке призводить до змін функціонального стану тканин, що визначається наступними тестуючими подразненнями.

Подразнення індискретне – подразнення, яке здійснюється безперервно протягом якогось періоду часу.

Подразнення непряме – подразнення збудливих тканин через нерв, що їх іннервує.

Подразнення пряме – подразнення, яке безпосередньо діє на живу тканину.

Подразнення тестувальне – подразнення, яке сприяє визначенню змін функціонального стану, що викликані попереднім (кондицію­вальним) подразненням.

Подразнення тригерне – подразнення в ритмі потенціалів мозку.

Подразник безумовний – подразник, який викликає безумовний рефлекс.

Подразник– фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, що змінює стан збудливих структур.

Подразник адекватний – подразник, який діє на збудливі системи в природних умовах, до дії якого вони найбільш чутливі та спеціалізовані.

Подразник больовий – подразник, який викликає відчуття болю.

Подразник індиферентний – подразник, до якого жива тканина або організм байдужі.

Подразник максимальний – подразник, який викликає максимальну відповідну реакцію збудливої тканини.

Подразник надзвичайний – подразник, дія якого викликає мобілізацію захисно-пристосувальних реакцій організму, але, як правило, не спричинює виникнення хвороби.

Подразник надпороговий – подразник, величина якого перевищує порогову величину подразника.

Подразник неадекватний – подразник, який діє на збудливу тканину, спеціально не пристосовану для його сприйняття, і не трапляється в природних умовах.

Подразник оптимальний – подразник, величина якого достатня для виникнення максимальної відповідної реакції збудливої тканини.

Подразник патогенний – подразник, який викликає пошкодження збудливих структур або порушення функції органів чи систем організму.

Подразник підпороговий – подразник, величина якого нижча за порогову і тому не викликає відповідної реакції.

Подразник пороговий – мінімальна сила подразника, яка здатна викликати специфічну відповідну реакцію збудливої структури в межах даного методу та умов.

Подразник умовний – подразник, який викликає умовний рефлекс.

Подразник умовний негативний – умовний подразник, який не під­кріплюється безумовним рефлексом.

Подразник умовний позитивний – умовний подразник, який підкріплю­ється безумовним рефлексом.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ)– метод дослідження, у якому використовуються ультракороткоіснуючі позитрон випромінювальні ізотопи, що дозволяють отримувати інформацію про метаболічну активність структур мозку.

Поліграфія– метод одночасної реєстрації різних фізіологічних процесів при комп­лексному обстеженні організму.

Поняття– одна з форм мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної структури ознак.

Поріг– найменша (мінімальна) сила подразника, що здатна викликати збудження нервових, м’язових і залозистих тканин; характеризує подразливість збудливих структур.

Поріг абсолютний– мінімальна величина енергії адекватного подразнення, достатня для виникнення збудження.

Поріг відчуття – мінімальна величина основних параметрів подразника, яка викликає певне відчуття.

Поріг гострої дії – найменша доза або концентрація речовини, яка при одноразовій дії викликає зміни біологічних ознак на рівні цілого організму.

Поріг деполяризації – мінімальне зрушення мембранного потенціалу, необхідне для того, щоб вихідна його величина досягла критичної величини деполяризації.

Поріг диференціальний – мінімальна різниця між двома подразниками, коли вони сприймаються як різні.

Поріг хронічної дії – найменша доза або концентрація речовини, що викликає під час тривалої дії зміни біо­логічних ознак на рівні цілого організму.

Поріг чутливості до звуку – найменша сила звуку, яка сприймається вухом людини.

Послідовний образ– зорове відчуття, яке зберігається протягом деякого, як правило, нетривалого періоду після припинення дії оптичного подразника.

Потенціал– різниця зарядів між двома точками живої тканини.

Потенціал викликаний – біоелектрична реакція кори великого мозку або підкіркового утворення у відповідь на аферентні короткочасні уривчасті подразнення.

Потенціал гальмівний – потенціал, що виникає внаслідок гіперполя­ризації постсинаптичної мембрани;

Потенціал дії – 1) швидке зменшення мембранного п. (п. спокою) під час збудження збудливої тканини; 2) різниця потенціалів між збудженою та незбудженою ділянками збудливої тканини.

Потенціал збуджуючий – потенціал, що виникає внаслідок деполяризації постсинаптичної мембрани;

Потенціал мембранний – потенціал між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани або між інтактною і пошкодженою ділянками будь-якої живої тканини у стані її функціонального спокою.

Потенціал місцевий – місцева деполяризація мембрани, яка не поширюється на сусідні ділянки.

Потенціал постсинаптичний – потенціал, який виникає на постсинап­тичній мембрані під впливом медіаторів.

Потреба– необхідністьучому-небудь для забезпечення нормальної життєдіяльності організму, джерело активності живих систем в навколишньому світі.

Потреби соціальні – потреби, що виникають в ході спілкування людей один з одним і реалізуються через їх взаємодію.

Праксис– здатність виконувати ряд завчених рухів у певній послідов­ності, яка приводить до досягнення поставленої мети.

Працездатність – потенціальна здатність людини протягом певного часу і з певною метою виконувати максимально можливу роботу.

Преадаптація – виникнення в організмі потенціальних пристосувальних ознак, які можуть мати адаптаційне значення в змінених умовах існування.

Пресинаптичні пухирці – вакуолі в пресинаптичному закінченні, які містять медіатор.

Принцип векторного кодування сигналу– принцип кодування інформа­ції, що відображає роботу цілої системи нейронів-детекторів і появу локусу порушення у відповідь на вплив стимулу.

Принцип міченої лінії– принцип кодування інформації, який полягає в можливості моносинаптичних передаваннях імпульсів від рецепторів до певного центрального нейрона, збудження якого відповідає виділенню певної якості стимулу.

Принцип партерної відповіді нейрона– принцип кодування інформації, який полягає в тому, що параметри стимулу відображаються в характері розподілу імпульсів в часі.

Принцип специфічності рецепторів– принцип кодування інформації, який полягає в здатності рецепторів вибірково реагувати на певні параметри подразника.

Принцип частотного коду– принцип кодування інформації,якийполягає в тому, що між інтенсивністю подразника і частотою спричинених ним потенціалів дії існує чітка залежність.

Проведення збудження– процес поширення збудження в нервовій та м’язовій тканині.

Проведення збудження антидромне – проведення збудження через аксон в напрямку до тіла нейрона, тобто в протиприродному напрямку.

Проведення збудження бездекрементне – проведення збудження без істотних змін амплітуди потенціалу дії.

Проведення збудження ортодромне – проведення збудження через аксон в напрямку від тіла нейрона, тобто в природному напрямку.

Проведення збудження сальтаторне – переривчасте, стрибкоподібне п. в мієлінових нервових волокнах від одного перехвату вузла до іншого.

Провідність– властивість нервової та м’язової тканини проводити хвилю збудження; відбувається за допомогою потенціалу дії.

Провідність іонна – провідність  іонів через клітинні мембрани, відіграє важливу роль у розподілі іонів між клітиною і зовнішнім середовищем, створенні різниці потенціалів, генерації їх і проведенні нервового імпульсу.

Пропріорецептори – рецептори опорно-рухового апарату (м’язів, сухо­жилків, фасцій, суглобів тощо), які беруть участь у всіх актах, що пов’язані з роботою м’язів, суглобів та сухожилків.

Простагландини– біологічно активні речовини, які виробляються клітинами різних тканин і органів, впливають на тонус непосмуго­ваної мускулатури, виділення шлункового соку, є медіаторами запа­лення, регулюють діяльність нирок, впливають на залози внутрішньої секреції тощо.

Прострація – пригноблений, пригнічений стан, який супроводжується спадом сил, байдужим ставленням до навколишнього. Стан повної фізичної і нервово-психічної розслабленості, яка настає після важких хвороб, сильної перевтоми, потрясінь.

Психоаналіз – 1) система засобів виявлення особливостей переживань і дій людини, зумовлених несвідомими спонуканнями; 2) науково-тера­певтичний напрям, який започаткував З. Фройд.

Психоастенія– один із видів неврозу, хворобливий стан, який виражається в крайній нерішучості, непевності в собі, схильності до нав’язливих думок, вразливості, пов’язаної з хворобливою перевагою у людини другої сигнальної системи.

Психоз– хворобливий психічний стан, який характеризується структурними порушеннями (змінами) головного мозку.

Психофізіологія – наука, що вивчає фізіологічні механізми психічних процесів і станів.

Р

Реабілітація– комплекс заходів щодо відновлення втрачених чи ослаблених функцій організму.

Реадаптація– процес повторного пристосування організму до умов навколишнього середовища.

Реактивність– основна властивість живого організму реагувати на вплив зовнішніх або внутрішніх факторів.

Реакція– відповідь організму або окремих його структур на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Реакція активації – зміна повільного, високоамплітудного ритму ЕЕГ (характерного для сну) на швидкий, низькоамплітудний ритм (харак­терний для неспання) при подразненні ретикулярного утворення стовбура мозку.

Реверберація збудження – тривала циркуляція імпульсів збудження між різними структурами ЦНС.

Регресія(лат. – повернення) – форма психологічного захисту, що полягає у поверненні до інфантильних щаблів психічного розвитку та примітивних форм мислення, поведінки, в актуалізації колись успішних способів реагування.

Регуляція – сукупність процесів, спрямованих на забезпечення необхідних режимів функціонування біологічної системи і на досягнення певної мети.

Регуляція гормональна – регуляція, що здійснюється гормонами.

Регуляція гуморальна – регуляція, що здійснюється через рідинні середовища організму, в яких містяться біологічно активні речовини.

Регуляція нейрогуморальна – регуляція, що здійснюється за участю нервової системи і гуморальних факторів (метаболітів, гормонів, медіаторів тощо), які передаються кров’ю, лімфою, тканинною рідиною.

Регуляція нервова – сукупність реакцій ЦНС, спрямованих на забезпе­чення оптимального рівня життєдіяльності, підтримання гомеостазу й адекватної взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Регуляція умовнорефлекторна – регуляція, що забезпечується умовними рефлексами.

Резистентність– стійкість до дії різних пошкоджуючих факторів.

Резистентність організму – стійкість організму до дії різних пошкоджу­ючих факторів, що реалізується на основі загальнобіологічного принципу гомеостазу.

Рекреація– відпочинок, відновлення сил людини, витрачених на трудову діяльність.

Релаксація – 1) розслаблення скелетної мускулатури; 2) зняття психічного напруження.

Релаксація– загальний стан спокою, розслабленості перед сном, після сильних переживань або фізичних зусиль, а також повне або часткове м’язове розслаблення, що є наслідком довільних зусиль.

Ремісія– тимчасове ослаблення вияву хронічної хвороби.

Реобаза– мінімальна сила постійного електричного струму, здатна при необмеженій тривалій дії викликати ПД.

Реполяризація– відновлення вихідної різниці потенціалів між зовнішньою поверхнею мембрани і протоплазмою клітини, виникає після деполяризації.

Ретикулярна формація– сітчасте утворення, розміщене вздовж мозку, яке здійснює активацію кори великих півкуль, має низхідний вплив на спинний мозок.

Рефлекс – реакція організму на подразнення, яка відбувається за участю ЦНС; за допомогою рефлексу організм швидко й цілеспрямовано реагує на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища.

Рефлексія– схильність до аналізу своїх переживань, звернення свідомості на самого себе (самосвідомість), осмислення свого стану.

Розподіл уваги – характеристика процесу уваги, що відображає розподіл його обмежених ресурсів для одночасного виконання двох і більше завдань.

С

Самоконтроль– здійснення усвідомлених вольових зусиль, спрямованих на підтримання належного психічного тонусу, збереження енергій­ності, працездатності і водночас на стримування власних емоцій.

Самоподразнення– методика, при якій тварина через вживлені в мозок електроди самостійно і цілеспрямовано проводить його електричне подразнення.

Саморегуляція– процес автоматичного підтримання будь-якого життєво важливого параметра на постійному рівні, що забезпечується наявністю зворотних зв’язків; входить до складу функціональних систем; має циклічний характер.

Свідомість– процес відображення дійсності мозком людини, що зумовлює цілеспрямовану її діяльність.

Сенсибілізація – підвищення чутливості організму чи окремих органів до впливу певних алергенів.

Сенситизація– посилення чутливості внаслідок адаптації або утворення оптимальних умов для сприйняття конкретних подразників.

Сенсорна інформація– інформація, яку одержує організм за допомогою органів чуття.

Середовище – сукупність умов, у яких існує організм.

Середовище внутрішнє – кров, лімфа, міжклітинна та інші рідини орга­нізму, за допомогою яких відбувається обмін речовин, коорди­нуються фізіологічні процеси, підтримується гомеостаз.

Середовище зовнішнє – сукупність зовнішніх умов існування організмів.

Серотонін– біологічно активна речовина, яка міститься в усіх тканинах ссавців, медіатор ЦНС, впливає на тонус судин, бере участь у регуля­ції функцій ЦНС, травної, видільної й ендокринної систем тощо.

Синапс – спеціалізований контакт, через який здійснюється передача впливів з одного нейрона на інший.

Синапс– спеціалізована зона контакту між нервовими клітинами або між нервовими клітинами та іншими збудливими утвореннями, що забезпечує передачу нервових імпульсів із збереженням їхнього інформаційного значення. Термін ввів Ч. Шеррінгтон.

Синапс гальмівний – синапс на постсинаптичній мембрані, де виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, а збудження, яке дійшло до синапсу, далі не поширюється.

Синапс детонаторний – синапс, розміщений ближче до тіла нейрона або великих стовбурів дендритів; передача імпульсів здійснюється дуже швидко.

Синапс збуджувальний – синапс, який збуджує постсинаптичну мембра­ну і забезпечує поширення збудження.

Синапс міжнейронний – назва синапсів у ЦНС.

Синапс нервово-м’язовий – синапс між нервовим закінченням та м’язом.

Синапс холінергічний – синапс, медіатором якого є ацетилхолін.

Синаптична затримка– інтервал часу між надходженням імпульсу до пресинаптичного закінчення та початком постсинаптичної відповіді.

Синергізм– спільно координована дія будь-яких органів або систем.

Синергісти– органи або фізіологічно активні речовини, що діють в одному напрямку.

Синтез– психічний процес об’єднання відображених предметів та явищ в одне ціле, яке разом з аналізом забезпечує формування поняття і мислення.

Система– сукупність тканин та органів, пов’язаних загальною функцією.

Система адаптивна – система , яка автоматично змінює алгоритми свого функціонування для досягнення оптимального стану після зміни зовнішніх умов.

Система антиноцицептивна – система нейронів середнього, довгас­того та спинного мозку, що гальмують біль.

Система біологічна  – сукупність функціонально сполучених елементів, що утворюють цілісний біологічний об’єкт.

Система гіпоталамо-гіпофізарна – система, яка включає гіпоталамус і гіпофіз, що бере участь у регуляції функції щитовидної залози, статевих залоз, процесів розвитку та росту організму.

Система нервова вегетативна – система нервова, що регулює діяль­ність внутрішніх органів, залоз, кровоносних та лімфатичних судин, непосмугованої та частково посмугованої мускулатури.

Система нервова метасимпатична – частина вегетативної нервової системи, автономна, розміщена у стінках внутрішніх органів, забез­печує саморегуляцію органу.

Система нервова парасимпатична– частина вегетативноїнервової сис­теми, що забезпечує підтримку гомеостазу в стані спокою і його відновлення після напружених ситуацій – система трофотропної регуляції.

Система нервова периферична– умовно виділена позамозкова частинанервової системи, яка разом з ЦНС регулює рухи, відчуття, трофіку у вегетативній та соматичній сферах організму.

Система нервова симпатична– відділ вегетативноїнервової системи, що забезпечує мобілізацію ресурсів організму для його пристосуван­ня і діяльності в напружених (екстремальних) ситуаціях – система ерготропної регуляції.

Система нервова соматична–нервова система, яка сприймає зовнішні подразники й організовує рухові реакції, які здійснюються скелетною мускулатурою.

Системанервова центральна– частина нервової системи, до якої входить головний та спинний мозок; основні функції: сприйняття, перероблення, передача і збереження інформації про зовнішнє середовище і зміни в організмі, регуляція діяльності всіх його систем і забезпечення взаємодії між органами та цілісності організму.

Соматична нервова система– частина нервової системи, що управляє діяльністю соматичної (довільної, поперечно-смугастої) мускулатури тіла.

Соматотопія– принцип локальної проекції ділянки тіла на певні центральні структури мозку, перш за все на кору півкуль великого мозку.

Сомнамбулізм – ходіння під час глибокого повільного сну при збереженні координації рухів і наявності амнезії; спостерігається, наприклад, при епілепсії.

Сон– життєво необхідний функціональний стан, що настає періодично, характеризується вимиканням свідомості і зниженням здатності ЦНС відповідати на зовнішні подразнення.

Стадія– період (фаза) у розвитку фізіологічного процесу.

Старіння– закономірне виникнення в процесі індивідуального розвитку особини вікових змін, які обмежують адаптацію організму та збільшують ймовірність смерті.

Старіння фізіологічне – природне старіння, яке відповідає генетичній програмі розвитку індивідуума.

Старість– завершальний період життя, що характеризується обмежен­ням адаптації та морфологічними змінами в різних системах і орга­нах.

Стійкість уваги – характеристика процесу уваги, що визначається за тривалістю виконання завдання,яке вимагає безперервної уваги

Стомлення– стан тимчасового повного або часткового зниження працездатності клітини, органа чи організму в цілому, яке виникає внаслідок інтенсивної або тривалої роботи і зникає після відпочинку.

Стомлення емоційне – зниження емоційного тонусу, що викликається надпотужними або одноманітними подразненнями.

Стомлення м’язове – стомлення, яке виникає переважно в певній групі м’язів, що зазнають найбільшого напруження.

Стомлення розумове – стомлення, яке виникає під час розумового навантаження, характеризується зниженням показників розумової працездатності і змінами функціонального стану переважно серцево-судинної і вегетативної нервової систем.

Стрес – неспецифічна реакція організму, яка виникає після дії надзвичайних подразників (опік, травма, емоції тощо) та спричиняє напруження загальних механізмів адаптації. Термін ввів Г. Селье.

Стрес емоційний – стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози небезпеки тощо, що розвиваються у людини під час зіткнення з реальними, психологічно тяжкими ситуаціями.

Стрес фактор – надзвичайний або патологічний подразник, який спричиняє стрес.

Сумаціонна реакція (сенситизация)– складається з тимчасового поси­ленняреакції організму або її появи на раніше неефективний стимул, що виникає в результаті будь-якого сильного біологічно значущого впливу. В основі сумаціонної реакції лежить підвищена чутливість нервової тканини до дратівливим агентам (сенсибілізація) і полегшен­ня запуску саме даної реакції (фасилітація).

Т

Таламус – структура проміжного мозку, підкірковийцентр усіх видів чутливості, крім нюху.

Темперамент– сукупність індивідуальних особливостей емоційних реакцій та вольових якостей людини.

Температура– величина, яка характеризує тепловий стан організму.

Теорія– вища форма логічного пізнання, узагальненого відображення дійсності в мисленні людини.

Тип нервової системи – класифікація нервової системи, що ґрунтується на особливостях співвідношень першої і другої сигнальних систем.

Тип психічної (вищої нервової) діяльності (ВНД) –сукупність природ­жених і набутих особливостей сили, рівноваги, рухливості процесів збудження та гальмування в корі півкуль великого мозку.

Тироксин– гормон щитовидної залози, який прискорює окислювальні процеси в організмі.

У

Умовний рефлекс– це набуття реакції організму протягом індивідуаль­ного життя, що здійснюється завдяки утворенню у вищих відділах ЦНС тимчасових змінних рефлекторних шляхів у відповідь на дію будь-якого сигнального подразника, для сприймання якого існує відповідній рецепторний апарат.

Ф

Фаза– період у розвитку будь-якого явища.

Фаза наркотична – одна з перехідних фаз від збудження до гальмування і в зворотному напрямку в корі великого мозку, що характеризується зниженням усіх умовних рефлексів.

Фаза парадоксальна – зростання відповіді збудливої тканини на слабкіші та рідші подразнення порівняно з частішими та сильнішими подразненнями.

Фаза перетворювання – період між початком електричної систоли (початок зубця Р на ЕКГ) та початком механічної систоли (початок 1-го тону ФКГ) серця.

Фаза підвищеної збудливості – підвищення збудливості, яке виникає внаслідок попереднього збудження слідом за фазою відносної рефрактерності, відповідає слідовій деполяризації.

Філогенез– історичний розвиток організмів і всього органічного світу. Термін ввів Е. Геккель.

Філогенез(грец. – походження роду, племені, виду)– історичне формуван­ня групи організмів, еволюція людської психіки, поведінки, свідо­мості впродовж історії людства.

Флегматичність– млявість, повільність; незворушний спокій, що межує з байдужістю.

Фобія– нав’язливий стан страху, нетерпимість, острах до чогось.

Х

Характер– сукупність основних характерних рис людини, які формуються внаслідок взаємодії спадкових задатків з навколишнім середовищем та проявляються в особливостях його поведінки і відношення до навколишньої дійсності.

Хеморецептор – рецептор, подразником якого є зміна концентрації будь-яких речовин або їхніх іонів.

Хеморецепція– сприйняття хеморецепторами дії хімічних подразників.

Хронаксія – показник збудливості тканини, мінімальний час за який електричний струм, рівний подвоєної реобазі, має діяти на живу тканину, щоб викликати фізіологічну реакцію.

Хронаксія конституціональна– хронаксія, яка властива всім тканинам, що не залежать від нервових зв’язків.

Ц

Центр– система нейронів ЦНС, що забезпечує здійснення певного рефлексу або регуляцію спеціалізованої функції організму.

Цілісність сприйняття– властивість сприйняття, яка відображає здатність людини подумки добудовувати образ сприйнятого об’єкта до його цілісної форми в умовах, коли деякі його деталі в даний момент не сприймаються людиною.

Ч

Час– одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка виявля­ється тривалістю буття.

Час адаптації– час, протягом якого відбувається адаптація;

Частота– величина, що виражає кількість рухів, коливань, повторень за одиницю часу.

Ш

Шлях нервовий – скупчення проекційних нервових волокон у ЦНС висхідного або низхідного напрямку.

Я

Ядра базальні – ядра, розміщені в глибині півкуль великого мозку, беруть участь у координації рухів, вегетативних та емоційних реакцій.

Ядро– скупчення нервових клітин у ЦНС, які виконують певну одну або кілька функцій.

Ядро бліде – медіальна ділянка сочевицеподібного ядра, належить до екстрапірамідної системи, бере участь у координації складних рухів.

Ядро кіркового відділу аналізатора – центральна частина кіркового відділу аналізатора, зруйнування якої призводить до грубих порушень діяльності аналізатора.

Ядро сочевицеподібне – одне з базальних ядер, яке бере участь у регуляції рухів.

Ядро хвостате – поліфункціональне утворення ЦНС, яке входить до складу базальних ядер, бере участь у формуванні умовних рефлексів, пам’яті, емоційної поведінки тощо.

___________________________

* Для глосарію використані наступні джерела:

Гарбузова В.Ю. Словник фізіологічних термінів [Текст] : термінологічний словник / В.Ю. Гарбузова, Г.В. Янчик. – Суми : СумДУ, 2008. – 146 с.

Варій М. Й. Загальна психологія : Навчальний посібник / М. Й. Варій. – 2-ге видан., випр. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 968 c.

Навчально-методичне видання