6. Легітимація державної влади.

Легітимація державної влади відіграє ще більш важливу роль, ніж легалізація, бо жодна державна влада не може опиратися лише на існування законів, які її про­голошують, або на насилля. Щоби бути стійкою й міцною, вона повинна знайти підтримку суспільства, певних груп, впливових осіб/Така підтримка можлива пе­редусім певними діями (в тому числі голосуванням), а також думками, настроями, почуттями. У певних випадках підтримка можлива й бездіяльністю (наприклад, відмова від акцій протесту) і навіть нейтральним ставленням до представників державної влади. Державна влада завжди намагається поставити себе в таке стано­вище, щоби виключити недовіру до себе і тим більше різкий прояв незадоволення.

ГТчасів німецького юриста Макса Вебера (1864-1920 рр.) прийнято розрізняти три "чисті" типи легітимації державної влади: традиційний, харизматичний і раці­онально-правовий. У сучасному суспільстві переплітаються різні типи легітимації? "Розглянемо кожен із них більш детальної

^ Традиційна легітимація полягає в пануванні на основі традиційного автори­ тету, заснована на повазі до традицій, вірі в їх правильність, у те, що влада вира­ жає "дух народу", відповідає звичаям і традиціям, які вже стали стереотипами сві­ домості і поведінки! Такий тип легітимації опирається також на тривалу практику її дотримання. >

Традиційні способи легітимації пов'язані з особливою роллю релігії. Не тіль­ки в мусульманських країнах, але і в деяких європейських державах існує держав­на релігія: англіканська церква у Великобританії, євангелічна лютеранська церква в Данії тощо| Глава держави - монарх повинен належати до державної церкви;, у Великобританії він за посадою є її главою і призначає вищих священнослужителів. Таке становище монарха придає йому додаткову легітимацію в уявленнях вірую­чих, особливо прихильників державної релігії.

І Х^из^тичн^^ - це панування, засноване на вірі в унікальні осо-

бистГздібності вождя, його виняткову місіїоДВона не пов'язана з розумом, розум­ними судженнями, а нерідко просто відкидає їх. Харизматична легітимність опи­рається на гамму почуттів, тобто має сенсорну природу. \ На відміну від традицій­ної влади, носієм якої може бути і колектив, і індивід, харизматична влада завжди є індивідуальною, але, як і перша, вона бере свої корені в далекому минулому"^ Ві­ра в надприродну силу боголюдини єгипетського фараона, харизма "доброго ца­ря", переконання в непереможності імператора Наполеона зміцнювали їх владу. Харизма влади, заснована на відсталих настроях людей, була властива комуністи­чним лідерам Сталіну в СРСР, Кім Ір Сену в КНДР, Мао Цзедуну в Китаї, фаши­стським вождям Гітлеру в Німеччині, Муссоліні в Італії.

уРаціонально-правова легітимація державної влади заснована на сприйнятті інтелектом переконання в розумності існуючого порядку, законів, правил, прийня­тих у даному суспільстві для управління ним. Цей вид легітимності є основним у сучасному суспільстві в умовах демократичної правової державиД

Що способів раціонально-правової легітимації належать "вибори найважливі­ших державних органів населенням (виборчим корпусом), загальнодержавний ре-

6. 54

Загальна теорія держави і права

фсрендум, опитування населення, вибори органів місцевого самоврядування)

На міжнародній арені способом легітимації державної влади може 'бути між-Иародно-правове визнання держави. Таке визнання сприяє легітимації нової влади •середині країни, і, головне, у відносинах з іншими державами. Разом з тим, деякі Иходи державної влади в сфері міжнародних відносин можуть істотно підірвати її легітимацію, хоча внутрішні заходи влади можуть оцінюватися населенням пози­тивно (США під час війни в Іраці, наприклад).

7. Лімітація державної влади.

(пі

Принцип лімітації (обмеженості) державної влади логічно випливає з прин­ципу верховенства права - основоположної засади правової держави. \Це поясню-Сться передусім тим, що саме право, правова система "пов'язує" державну владу, Ставить її в певні рамки. За словами французького вченого Жан Люка Шабо мова Іде про встановлення кордону влади управляючих над тими, ким вони управля-юту?

Уже Аристотель, а після нього Макіавеллі, аналізуючи історичний досвід, Вказували на випадки деградації демократії як влади народу в тиранію більшості.

Творці американської конституції також вважали, що найбільшим ризиком Демократії є можливість її перетворення у владу нелімітованої більшості. Але впе­рше концепцію самообмеження влади сформулював німецький вчений Гумбольт. У середині XIX ст. французький вчений Алексіє де Токвіль визначив, які, на його думку, засоби можуть обмежити державну владу: а) релігія і норми моралі; б) Проміжкові територіальні організми і утворення патріотичної орієнтації (нації, що •ходять до держави; провінції і регіони; місцеві громади); в) проміжкові групи ін­тересів і соціальної солідарності (політичні партії, асоціації, лобістські групи).

Із врахуванням вищесказаного спробуємо визначити основні правові та інсти-туційні засоби, котрі прямо чи опосередковано обмежують владу сучасної держа-

\1. Легальний характер _самої державної влади, тобто забезпечення нею ре­жиму законності й верховенства праваІ^ЧЦе означає, що влада визнає свою зв'язаність правом. Для того, щоб право могло виконувати цю роль ("пов'язувати" державу) необхідною є наявність трьох умов:

а) відповідність писаної норми права цінностям і співвідношенню сил у сус­ пільстві (екзогенна відповідність норми);

б) визнання в правовій системі вищої сили норм, закріплених у деклараціях Прав і в конституціях (ендогенна ієрархія правових норм);

в) наявність механізмів і органів, які мають завдання ефективно забезпечити •казану ієрархічну первинність (контроль конституційності)./

7. рез

2. Відокремлення установчої влади від законодавчд^Це означає, що право Здійснювати установчу~владу від імені народу повинен не лише парламент/ Право приймати конституцію, вносити до неї зміни й доповнення, перерозподіляти пов­ новаження між органами - все це має належати до виключного права народу (че- референдум) або здійснюватись від його імені спеціальним органом, більш «7. Державна влада: основні характеристики 55

прєдсіавницьким за парламент, або кількома владними суб'єктами (наприклад, президент ініціює законопроект, парламент схвалює; в США конституційну по­правку схвалює Конгрес, а затверджують не менше 38 законодавчих органів шта­тів).

Збереження народного'суверенітету, про який вже було вище сказано.

Поділ державної вл^и^д_.2щ&шйаж ство­рення механізму "стримувань і противаг" між гілками влади.

Правовий захист прав людини^ індивідуальних і колективних ( в т.ч. прав національних, релігійних та інших меншин, особливо - політичної меншини і ви­ступаючої від її імені опозиції).