2. Суб’єкти грошового ринку

Головними суб'єктами грошового ринку є домашні господарства , компанії , фінансові інститути і уряд.

Через фінансові інститути заощадження домашніх господарств і компаній надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм можливість задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності .

Уряд , надаючи кредит і отримуючи позики , грає на вирішальній ролі на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління обліковою ставкою , грошовою масою , кредитами , валютним курсом.

Суб'єкти грошового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора , а фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Позичальники - це фізичні або юридичні особи , які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку власної діяльності.

Інвестори - фізичні та юридичні особи країни , а також нерезиденти , компанії , країни , які приймають рішення про вкладення особистих , позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування .

Фінансові інститути - це посередники , які забезпечують зустріч інвестора і позичальника . До них належать : банківські установи ( емісійні , комерційні , інвестиційні , іпотечні , зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії , пенсійні фонди , ощадні установи) .

Основна функція фінансових посередників - це допомога в передачі коштів від можливих позичальників і навпаки.

2. Яка роль державних боргових зобов’язань? Які операції по запозиченню коштів здійснюються на ринку вільних капіталів? Охарактеризуйте державні і муніципальні цінні папери.

2.1. Державний борг як економічна категорія і показники оцінки заборгованості.

           Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.         Сума державного боргу  складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави   включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим установам влади, державним підприємствам.        Тобто, державний борг -  це сума офіційно визнаних прямих зобов'язань установ державного управління, але  неповернута  чи неоплачена, разом з   відсотками, а також прийнятих державою на себе у відповідний спосіб зобов’язань перед іншими секторами економіки й іншими країнами світу;           Звичайно  державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. Та таке визначення є не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, воно не включає заборгованість. за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. погашенням зобов'язань за державним кредитом.          Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.         До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Радянського Союзу.         Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом у населення податки. За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: коротко-строковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

2.2. Принципи боргової стратегії України Під борговою стра¬тегією України будемо розуміти комплекс взаємопов'язаних дій дер¬жави щодо врегулювання поточних боргових проблем, забезпечення платоспроможності держави у майбутньому та ефективного викорис¬тання державного боргу для забезпечення економічного зростання.

Принципи боргової стратегії України Боргова стратегія України повинна ґрунтуватися на наступних принципах: 1. безумовність — забезпечення режиму безумовного виконан¬ня державою всіх зобов'язань перед зовнішніми кредиторами; 2. мінімізація ризиків —   — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;   3. оптимальність структури — підтримання оптимальної структури дер¬жавного боргу щодо строків обігу і погашення, валюти, кредиторів тощо;      пом'якшення «піків» платежів; 4. забезпечення фінансової незалежності — дотримання опти¬мального співвідношення зовнішніх і внутрішніх запозичень; 5. ефективність — залучення фінансових ресурсів для реаліза¬ції програм розвитку; 6. прозорість — дотримання відкритості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до повної і достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.  7. стабільність — забезпечення сталого розвитку ринку держа¬вних боргових зобов'язань.    8. єдність — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;  9. зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

. Джерела  виникнення   і  показники оцінки заборгованості держави. 

        Державний борг виникає у результаті надання: 1) центральному уряду і місцевим органам влади, а також автономним урядовим установам (у т. ч. центральним банкам) двосторонніх кредитів від урядів, центральних банків та інших державних інститутів та експортно-імпортних банків інших країн; 2) позик цим суб'єктам від міжнародних (світових і регіональних) структур; 3) державних гарантій щодо боргу приватних фірм; 4) сум, які мобілізуються завдяки купівлі різноманітними агентами державних цінних паперів.          Як і приватна компанія, держава може випустити боргові інструменти на трьох ринках: а) національному (позики від вітчизняних банків і державні цінні папери, котрі розміщені всередині країни); б) зарубіжному (кредити від іноземних банків і державні цінні папери, розміщені серед закордонних інвесторів); в) міжнародному (ринок євровалют).          Державний борг складається з: заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх   державних   позиках   —   внутрішнійдержавний борг; фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату — зовнішній державний борг.               Основними показниками, за якими оцінюється  заборгованість, є: несплачений і розподілений борг — сума непогашеної заборгованості щодо кредитів, які реально отримані позичальником за станом на кінець року; нерозподілений борг — частина невичерпаної боржником суми позик, угода про надання котрих підписана; надання позик — отримання нових кредитів позичальником протягом року; повернення основної суми боргу — сплата його частин протягом року; платежі з обслуговування боргу — сплата його основної суми та відсотків на залишок заборгованості, яка здійснюється боржником протягом року; чисті потоки — отримання позичальником нових кредитів мінус сплата ним основної суми боргу; чисті трансферти — отримання нових позик позичальником мінус його платежі щодо обслуговування боргу.  За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Види державних запозичень і гарантій.                   Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. Розрізняють:         державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;        державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.        Державне запозичення може здійснюватись лише з метою: фінансування дефіциту державного бюджету;    підтримки   платіжного   балансу   та   поповнення   валютних резервів;   на   інші   цілі,   встановлені   законом   України   в   кожному окремому випадку.        Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.         Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути: ^  випуск (емісія) державних цінних паперів; ^  укладення угод про позику та гарантійних угод; ^  інші способи, передбачені законодавством України.        При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

       Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначається як величина заборгованості виражена в грошовій формі в розрахунку на поточний період. Реальний рівень боргу залежить від темпів інфляції, а також від грошової політики центрального банку.           3 метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який показує, як відносяться суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого відношення складає від 50 % до 100% ВВП. Більш високі його показника вважається несприятливими для забезпечення погашення державою своїх зобов'язань в установлені строки.

Цілі випуску Випускаючи цінні папери, держава дбає про цілу низку цілей, головні з яких показано на рис.3.1. Фінансування поточного бюджетного дефіциту Для досягнення своїх цілей держава здійснює витрати з державного бюджету. З огляду на різноманітні обставини бюджет часто зводиться з дефіцитом, тобто видатки перевищують доходи. З метою залучення коштів на покриття дефіциту випускаються цінні папери. Регулювання грошової маси в обігу Випуск державних цінних паперів є інструментом для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов’язань означає збільшення грошової маси. Переоформлення раніше випущених цінних паперів Можлива ситуація, коли держава бажає відкласти платежі по своїх цінних паперах, строк викупу яких уже настав. Тоді вона обмінює ці папери на нові чи випускає інші цінні папери, кошти від реалізації яких спрямовуються на погашення раніше випущених. Касове виконання державного бюджету Передбачає використання короткострокових цінних паперів для того, щоб в межах одного бюджетного року ліквідувати короткостроковий розрив між доходами та видатками. Згладжування нерівномірного надходження податкових платежів У деяких випадках розрив між доходами та видатками бюджету зумовлений незбалансованістю надходжень податкових платежів. Випуск державних цінних паперів може усунути цю причину. Забезпечення комерційних банків ліквідними активами Розміщуючи свої активи у державних цінних паперах, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й безризиковий товар. Способи первинного розміщення Існує кілька способів первинного розміщення державних цінних паперів: аукціон; відкритий продаж; індивідуальне розміщення. Залежно від намірів держави у кожному конкретному випадку аукціони проводяться за різними правилами (табл.3.1).Відкритий продаж характеризується тим, що: цінні папери продаються всім, хто бажає, протягом тривалого часу; для розміщення цінних паперів держава укладає відповідні угоди з інституціональними інвесторами; рівень дохідності визначається емітентом чи (та) інституціональним інвестором. Індивідуальне розміщення передбачає продаж державних цінних паперів окремим інституціональним інвесторам або приватним особам. Незалежно від способу первинного розміщення державні цінні папери можуть бути: іменними, тобто засвідчувати належність конкретному власнику; на пред’явника — без вказівки на конкретного власника. Способи виплати доходів Способи виплати доходів на державні цінні папери наведені на рис.3.2.Встановлення фіксованого відсоткового платежу Найпростіша і дуже поширена форма виплати доходу. Але вона не придатна для використання за умов ринкової кон’юнктури, що швидко змінюється, та за значних темпів інфляції. Використання ступінчастої відсоткової ставки При випуску державних цінних паперів встановлюються дати їх погашення. Для того щоб заінтересувати покупців у тривалому зберіганні державних цінних паперів, ставка відсотка ступінчасто збільшується від дати до дати. Використання плаваючої відсоткової ставки У цьому випадку відсоткова ставка змінюється регулярно згідно з динамікою облікової ставки центрального банку чи з рівнем дохідності державних цінних паперів, що розміщуються на аукціонах. Індексація номіналу За цією системою державні цінні папери викуповуються за номінальною вартістю, індексованою відповідно до індексу зростання споживчих цін. Реалізація з дисконтом Інвестори купують державні цінні папери зі знижкою проти номінальної вартості (з дисконтом), а погашають їх за номіналом. Різниця між ціною купівлі та погашення і є доходом власника. Вибір між погашенням чи обміном на інший державний цінний папір з більшою відсотковою ставкою Умови випуску передбачають встановлення кількох дат, після настання яких цінні папери на вибір власника можуть погашатися чи обмінюватися на інші державні цінні папери з більшою дохідністю. Проведення виграшних позик Доходи на такі цінні папери виплачуються як виграші, що їх одержують окремі власники, за результатами регулярних тиражів. Цінні папери, на які не випали виграші, через певний час викуповуються за номіналом. Види державних цінних паперів Державні цінні папери класифікуються: на ринкові, тобто ті, що вільно обертаються на ринку; неринкові, які не переходять від одного власника до іншого. Основні порівняльні характеристики державних ринкових і неринкових цінних паперів наведено в табл.3.2.Державні ринкові цінні папери поділяються (за терміном обігу): на короткострокові, що обертаються до 1 року; середньострокові — до 10 років; довгострокові — понад 10 років. Державні ринкові цінні папери можуть мати похідні — так звані «стріпи» — від американського терміна «stripped trersury securities». Суть їх полягає у тому, що під ті державні цінні папери, які є власністю інституціональних інвесторів, останні випускають власні папери, забезпечені майбутніми доходами від державних боргових зобов’язань. Класифікація державних неринкових цінних паперів показана на рис.3.3.Ощадні облігації Призначені виключно для громадян, котрі використовують їх, як правило, для збереження і нагромадження власних коштів. Облігації пенсійних фондів та індивідуальні пенсійні облігації Призначені для пенсійного забезпечення громадян. Для осіб, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, кошти на придбання таких облігацій виключаються із сум, які обкладаються податком. Податково-депозитні сертифікати Підтверджують внесок юридичними та фізичними особами коштів у рахунок майбутніх податкових платежів. Залежно від терміну, на який депонуються кошти, а також від кон’юнктури ринку, власники отримують на ці папери різні відсотки — найбільші, коли кошти використовуються для сплати податків, найменші — коли сертифікат погашається до терміну сплати податків. Цінні папери, що розміщуються центральним урядом у регіонах Місцеві органи влади мають можливість випускати власні цінні папери. Але не всі кошти, отримані від їх розміщення (а також з інших джерел фінансування доходів місцевого бюджету), можуть бути використані негайно. Тимчасово вільні кошти можуть вкладатися в державні облігації, що приносять, окрім того, вищі доходи, ніж місцеві цінні папери. Цінні папери, що розміщуються за кордоном Держава розміщує цінні папери за кордоном для того, щоб залучити кошти приватних чи інституціональних іноземних інвесторів. У деяких випадках ці папери можуть вільно обертатися, тобто бути ринковими. Боргові сертифікати За формою та умовами реалізації подібні до контрактів на одержання кредиту, але мають самостійну вартість і можуть (з деякими обмеженнями) бути продані власником іншим особам. Облігації урядових установ Випускаються урядовими установами для залучення коштів в окремі галузі народного господарства. Вважаються високодохідними, оскільки передбачається, що уряд гарантуватиме виконання таких зобов’язань.