Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці першого питання потрібно відмітити, щонаціональна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі. Для того щоб в цих умовах захищати власні національні інтереси, уряди винаходять все більш тонкі і складні механізми регулювання економіки, все глибше вникають у проблеми окремих її сфер. Держава ще в більшій мірі, ніж раніш, змушена займатися інвестиційною, структурною і соціальною політиками, збереженням навколишнього середовища та іншими проблемами.

З метою захистити свій суверенітет держави можуть вдаватися до таких двох варіантів стратегії оборони:

а) стратегія оборонної інтервенції передбачає вжиття таких економічних заходів, як започаткування різних бар’єрів, зокрема тарифних, а також встановлення контролю за переміщенням капіталу з метою примусити національні компанії не експортувати капітал за кордон, а інвестувати у національну економіку;

б) стратегія поступальної інтервенції передбачає надання субсидій національним компаніям або відмову держави від регулювання конкуренції.

Практика свідчить, що популярність наступальної стратегії останнім часом значно зросла.

Як вже зазначалося, зараз держава з історичної та етнокультурної самоцінності все більше трансформується в корпорацію з управління соціально-територіальною системою. Ефективність цієї корпорації здебільшого залежить від того, наскільки успішно вона інтегрувалася у глобальний процес, у глобальні мережі суб’єктів глобальної діяльності. Р. Родс, один із провідних теоретиків нового підходу у державному управлінні, звертає увагу на те, що мережеві структури, котрі використовуються як інструмент глобального управління, чинять зворотний вплив безпосередньо на державні органи.

Особливу увагу необхідно приділити феномену «країни-системи», які представлені державами, що з метою досягнення власних геоекономічних інтересів формують самостійну систему інтернаціоналізованих ядер (ІВЯ). Їхніми ланками виступають транснаціоналізовані структури, яким країни їх походження делегують реалізацію національних інтересів у геоекономічному просторі.

При підготовці другого питання важливо відмітити, щометакорпорації являють собою систему координації економічних агентів у процесі розподілу ресурсів. З цієї точки, зору метакорпорація, в якій завжди є присутніми «центри сили та влади» і ринок, є альтернативними способами організації і взаємодії господарських суб’єктів. Вихідною теоретичною базою аналізу стає при цьому контрактна теорія фірми Р. Коуза і модель О. Уільямсона. Інтегрована корпоративна структура розглядається не стільки як окрема компанія, скільки як система взаємодії господарюючих суб’єктів.

Дослідники, розглядаючи функціонування метакорпорацій у рамках теорії економічної влади, дійшли висновку, що метакорпорації концентрують різноманітні ресурси економічної влади, активно їх використовуючи. При цьому в межах подібних структур відносини влади включають чотири компоненти: 1) організаційну владу менеджменту у кожній з компаній, що входять до складу метакорпорацій; 2) владу центрального елемента над іншими складовими метакорпорації; 3) владу метакорпорації на ринку; 4) владу метакорпорації в економічній та суспільній системі в цілому. При цьому створюється специфічний владний простір, в якому центральний елемент метакорпорацїі контролює основні аспекти діяльності всіх економічних агентів. Владний простір інтегрованої корпоративної структури можна уявити у вигляді трьох концентричних сфер (зон): А-зона циркулярних і крос-холдингів, в якій усі компанії тісно пов’язані між собою перехресною участю в капіталі і системою мультидиректоратів, котрі узгоджують ієрархічні та етархічні відносини власності. В-зона ієрархічних холдингів, що створюється під контролем окремих компаній, «ядра». С-зона, контроль над підприємствами якої засновується переважно на договорах і контролі за ресурсами. Схожою є і французька класифікація, відповідно до якої виділяється «ядро» групи, «група в широкому розумінні слова» і «сфера впливу групи».

При підготовці останнього питання треба уявити, що глобалізм – це деспотична політична, економічна і соціальна влада глобальних корпорацій. Це політична, економічна і соціальна система, в якій ринкові відносини розповсюджується на всі без винятку сфери суспільного життя. Іншими словами, глобалізм – це система абсолютної економічної і політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування. Крім того, слідпідкреслити, що глобалізм є ідеолого-політичною платформою, своєрідною доктриною, надбудовою, змістовним центром процесів глобалізації, тією точкою підрахунку, звідки виходить уся множина векторів сучасного світового економічного розвитку.

Формування глобалізму як сучасної ідеології відбулося внаслідок історичної перемоги прибічників геополітичної стратегії талассократії над прибічниками стратегії теллурократії. Залежно від переважання тієї чи іншої стратегії глобалізм може набувати різних ідеологічних форм.

Рекомендована література [1, 2, 3, 4, 10, 12, 15/, 19, 20]