Сектори грошового обігу

Грошовий сектор	Фінансовий сектор	Кредитний сектор
Характеризується екві­ва­лентним, але безпово­рот­­ним рухом грошей від спо­живача до виробника. При цьому гроші відда­ляються від вихідного пункту	Охоплює фінансові від­носини, що обумовлюють безповоротний і не екві­валентний характер ство­рення і використання кош­тів	Відповідає економічним від­­но­синам, у яких пере­роз­по­діл грошей між гос­по­дар­ськими субєктами здій­сню­ється не на екві­валентній, а на зворотній платній основі

Рис. 2.1. Сектори грошового обігу

Всі складові частини грошового обороту: грошовий обіг, фіскально-бюджетний обіг, кредитний та фінансовий обороти тісно взаємодіють, внутрішньо доповнюють один одного.

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи субєктів обігу згру­по­ване в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опо­середковують відносини між цими групами субєктів. Грошові платежі здій­снюються також між окремими субєктами всередині кожної групи і ста­нов­лять частину сукупного грошового обігу.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

• між Центральним банком і комерційним банком;

• між комерційними банками;

• між комерційними банками і підприємствами та організаціями

• між підприємствами й організаціями;

• між банками і населенням;

• між фізичними особами;

• між підприємствами, організаціями й населенням;

• між небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами - з іншого;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками [14;30].

У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кож­ний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на ра­хунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кош­ти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебу­ває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні по­стійно залучаються в активний грошовий оборот.

2. Модель грошового обігу. Грошові потоки та їх балансування

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік – це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Для з’ясування закономірностей і особливостей руху грошей в процесі суспільного відтворення економістами Заходу розроблено умовну модель грошового обігу (рис. 2.2) [13;14;30].

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами НП; ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення побудови моделі, відомої як кругооборот доходів і продуктів зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Найістотнішими з них є:

1) в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2) фірми перебувають у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3) уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств;

4) уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;

5) фірми всі свої інвестиційні потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6) у грошових потоках сімейних господарств ураховані чисті заощадження та кредити;

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт [12;30;31].

Рис. 2.2. Модель сукупного грошового обороту

У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Пояснення до моделі [13;14;30;31]:

1. Першим (під номером 1) визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з купівлею виробничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Тому припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші й успішно оплатили всі закупівлі виробничих ресурсів.

2. Грошовий потік №2 відображає сукупний обсяг виробництва й реалізації національного доходу (НД). У подальшому НД розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік.

3. Грошовий потік №3 відображає більшу частину НД, що йде на споживання сімейних господарств й реалізується на ринку продуктів.

4. Певна частина НД ходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків (потік №4).

5. Грошовий потік №10 означає рух грошей для придбання споживацьких товарів на світовому ринку, тобто забезпечує імпорт товарів.

6. Не витрачена на споживання та сплату податків частина НД ду становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

7. Грошовий потік №6 утворюють грошові кошти, що означають звернення фірми до грошового ринку з метою розширення капіталу за допомогою фінансових посередників. Він охоплює рух кредитних ресурсів і доходи від емісії паперів.

8. Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

9. Грошовий потік №8 складає звернення уряду до фінансових посередників для покриття власних видатків шляхом розміщення облігацій, бон, казначейських векселів, тощо.

10. Грошовий потік №9 забезпечує державні закупівлі коштами мобілізованих грошових ресурсів потоку 8.

11. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

12. 12 потік утворюють платежі, що надходять фірмам за продані товари на ринку продуктів.

13. 13 потік становлять додаткові іноземні інвестиції, що мобілізуються на світовому ринку та спрямовуються у цінні папери і фінансові активи у внутрішньому грошовому ринку.

14. 14 потік відображає експортні грошові кошти, які спрямовуються фінансовими посередниками у інвестиції на світовому ринку та характеризує процес відпливу грошового капіталу за кордон.

15. Потоки 15 і 16 відображають операції центрального банку для поповнення грошового обороту додатковою масою грошей шляхом кредитування комерційних банків (15) або вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення обсягів кредитування (16).

Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умовних припущень, в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей у процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.

Грошовий обіг тісно пов’язаний з кругообігом товарів та послуг, звідси виникає проблема підтримки постійної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою. Її вирішення передусім пов’язане з балансуванням грошових потоків у цій сфері (табл. 2.1).

У цілому, балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу повинно віддзеркалювати стратегічні цілі, що стоять перед державою.

Маса грошей, яка знаходиться в обороті має дві форми:

• готівкову;

• безготівкову.

Сферу дії готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Між обігом готівкових і безготівкових коштів існує тісний зв'я­зок. Так, безготівкові кошти підприємств конвертуються в готів­ку при видачі заробітної плати працівникам. Останні обмінюють одержану зарплату в підприємствах торгівлі та сфери побуту на товари і послуги. Після цього виручка, одержана в каси підпри­ємств, знову надходить на їх поточні рахунки і далі рухається у безготівковій формі. Таким чином, обороти готівкових і безготів­кових коштів взаємно доповнюють і зумовлюють один одного.

Таблиця 2.1

Приклади балансування грошових потоків

Причини порушення балансу	Наслідки	Шляхи досягнення балансу
Перевищення імпорту над експортом	Частина грошової маси в розмірі чистого імпорту залишить внутрішній ринок і викличе недостатність платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, як наслідок, виникнуть труднощі з рухом національного продукту.	За рахунок додаткової кредитної емісії грошей; за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фінансовому ринку своїх цінних паперів.
Активне сальдо зовнішньоторговельного обороту	На внутрішній ринок надійде додаткова грошова маса, яка може розбалансувати співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку й викликати зростання цін.	Стимулювати нагромадження грошей суб’єктами господарювання та населенням; спрямувати частину грошового капіталу за кордон.

Безготівковий обіг – сума платежів за певний період часу, які здійснюються без використання готівки. Він здійснюється двома засобами: переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах та проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків у господарському обороті України визначені в Інструкції №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204:

• обовязковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;

• підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах із банками;

• платежі покупців за товарно-матеріальні цінності й послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

• кошти з рахунку підприємства списуються за розпорядженням власника;

• момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

• зарахування коштів на рахунок утримувача, як правило, проводиться після списання відповідних сум з рахунку платника;

• підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків [14;30].

В Україні правознавці та юристи-практики упродовж останніх років постфактум визнали електронний бізнес. Доказом цього є створення міжвідомчої робочої групи з питань спрощення і модернізації процедур в управлінні, торгівлі і транспорті при Міністерстві економіки України, прийняття законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про електронні докумен­ти та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Окрім зазначених вище законів, прийнято низку нормативно-правових актів Національного банку, які регламентують відповідні норми здій­снення електронних платежів. Це:

1. «Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в націо­нальній валюті», затверджена поста­новою Правління Національного бан­ку України від 17.03.2004 р. № 110;

2. «Інструкція про безготівкові роз­рахунки в Україні в національній валюті», затверджена постановою Прав­ління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22;

3. Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.12.2004р. №620;

4. Положення «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затверджене поста­новою Правління Національного бан­ку України від 19.04.2005 р. № 137.

Взаємозв'язки між структурними компонентами системи безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.2.3.) [16].