3.4. Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці

Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дош­кільних закладах - підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тіс­но пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі.

Проблема навчальної діяльності дошкільників набула актуальності у психолого-педагогічній науці на межі XIX-XX ст. Щодо неї побутують різні точки зору. Одні дослідники (наприклад, німецький психолог О. Кро) пере­конують у відсутності принципових відмінностей між нав­чанням у дошкільні і шкільні роки, тому навчання 3-річ- них дітей і школярів слід досліджувати під одним кутом зору. На його думку, вже у цьому віці дитина здатна засво­їти знання, які їй пропонують, тобто здатна навчатися.

Протилежну точку зору обстоював німецький психолог і філософ Вільям Штерн (1871-1938), доводячи, що у перші шість років життя дитина отримує знання зовсім інакші, ніж школяр, оскільки ще не володіє «свідомою волею до навчання», захоплена теперішнім моментом, далека від на­міру пізнавати що-небудь для майбутнього. Її навчання є продуктом іншої діяльності, «несвідомим відбором» вра­жень із навколишнього середовища. Обґрунтовано розріз­няючи пізнавальний і вольовий аспекти навчання, В. Штерн надмірно протиставляв дошкільне і шкільне навчання.

Необхідність підпорядковувати навчання законам роз­витку дитини обґрунтував у своїх дослідженнях швейцар­ський психолог Жак Піаже (1896-1980), стверджуючи, що у процесі соціологізації дитини відбувається виникнен­ня і розвиток структур операцій інтелекту. Навчання мо­же прискорити або уповільнити процес розумового дозрі­вання, але суттєво не впливає на нього. Поки у дитини не дозріло логічне оперативне мислення, безглуздо навчати її вмінню міркувати.

Л. Виготський, розглядаючи психологічні особливості дошкільного навчання у тісному зв'язку із змістом педаго­гічних впливів, найважливішим його моментом вважав ставлення дитини до умовної програми того, хто її навчає, тобто до вимог дорослого.

Перші три роки дитина вчиться ніби за власною програ­мою, а не за програмою матері та інших вихователів. У цей період ніхто не висуває їй особливих вимог щодо засвоєння знань і навичок, послідовності цього процесу. У цьому ві­ці програма виховання суб'єктивно ще не існує для неї. Перед набуттям здатності систематично вчитися, дитина долає підготовчий етап, унаслідок чого вимоги дорослих до неї поступово перетворюються на її власну «програ­му». І лише наприкінці дошкільного періоду дитина по­чинає вчитися за програмою, розробленою дорослими, тобто наближається до навчання, яке відповідає вимогам школи.

Перехід до такого навчання пов'язаний, за словами JI. Виготського, з формуванням готовності засвоїти логіку навчального предмета. Тому дошкільне навчання повинне давати правильне тлумачення елементарних фізичних, біо­логічних, суспільних явищ, бути своєрідним «передучінням», «передісторією» навчання у школі, екскурсом у різ­ні сфери дійсності, живої і неживої природи, людей, мис­тецтва. Таке навчання має забезпечити засвоєння навичок читання, письма, лічби, тобто умінь, які на наступному етапі розвитку стануть основними способами оволодіння основами знань.

Програма дошкільного навчання повинна наближати дитину до навчання за шкільною програмою (розширюва­ти її світогляд, готувати до предметного навчання), бути програмою дитини (відповідати її інтересам і потребам), а сам процес - позбавленим грубого тиску на неї, перебудо­вувати під впливом педагогічних дій стосунки дитини з навколишньою дійсністю, змінювати характер її діяльнос­ті, свідомість. За твердженням JI. Виготського, навчанню належить провідна роль у психічному розвитку дитини: воно випереджує розвиток, веде його за собою. Багато тео­ретичних положень вченого отримали розвиток у дослі­дженнях О. Леонтьева, П. Гальперіна, Л. Божович, Д. Ельконіна, О. Запорожця, В. Давидова.

О. Леонтьев найважливішим аспектом навчання вва­жав спілкування. На його думку, дитина не здатна самос­тійно організовувати свою діяльність відповідно до змісту, який потрібно засвоїти. Цим зумовлена винятково важли­ва роль її спілкування з дорослими у процесі засвоєння знань і вмінь. Діяльність дитини повинна бути організова­на відповідно до змісту знань, які їй повідомляють.

Не менш важлива сторона навчальної діяльності, на думку О. Леонтьева, її мотиви - те, заради чого вчиться дитина, набуває нових знань.

Відношення, які дитина встановлює під час навчання між метою засвоїти, навчитися і мотивами засвоєння, ха­рактеризують смисл її дій, психологічний зміст діяльності загалом. Такий аналіз смислу дає підстави для висновків, чи є діяльність дитини у конкретній ситуації навчальною. Якщо діяльність містить навчальні завдання, дитина ак­тивна у їх розв'язанні, однак це навчання спонукається мотивами іншої (ігрової, трудової) діяльності, воно не є повноцінною навчальною діяльністю.

У процесі розв'язання ігрових, зображувальних і прак­тичних завдань, запропонованих дитині з навчальною ме­тою, разом з інтересом до нової діяльності виникає й ак­тивне ставлення до того, з чим знайомлять її дорослі, що пропонують засвоїти. Це ставлення позитивно впливає на прийняття нею нових вимог до способів діяльності. Завдя­ки цьому, попри відсутність навчальних мотивів діяльнос­ті, у дитини можуть виникати пізнавальні і навчальні мо­тиви конкретних дій.

У дошкільному вихованні активно використовують зображувальну, конструктивну, ігрову та практичну ді­яльність з метою розширення світогляду дитини, форму­вання у неї нових уявлень, понять і способів практичних дій. У таких ситуаціях ще відсутні навчальні мотиви ді­яльності, які легко можуть виникати внаслідок відповід­ного впливу щодо конкретних дій. Поява цих мотивів не минає безслідно для дитини і результатів її діяльності. Пе­редусім підвищується її активність у засвоєнні нових дій, у діяльності з'являється навчальний елемент, який уск­ладнює внутрішній зміст, розширює можливості самостій­ного набуття досвіду діяльності, активного прийняття нас­тупних навчальних вимог.

Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці

Навчальна діяльність повинна приваблювати дітей, приносити їм радість і задоволення. Тому з раннього ди­тинства слід виховувати у них пізнавальні інтереси, які виражають усвідомлену спрямованість особистості, стиму­люють психічні процеси і функції, активізують здібності. На основі інтересу до діяльності у дитини мобілізуються внутрішні сили, що важливо брати до уваги при організа­ції навчальної діяльності дошкільників. Не виправдано опиратися у цій справі лише на почуття обов'язку, відпові­дальність, дисциплінованість. Звичайно, і ці якості необ­хідно враховувати, дбаючи про формування вольових якостей дитини-дошкільника. Важливо також пам'ятати, що у дітей ще дуже слабо розвинені необхідні для навчан­ня довільна увага і довільне запам'ятовування. Низьким є рівень її працездатності.

Засвоєні без інтересу і захоплення знання будуть фор­мальними, а таке навчання не сприятиме розвитку допит­ливого творчого розуму. К. Ушинський стверджував, що «навчання за примусом і силою волі» не сприятиме створен­ню розвивальних умов. Тому виховання пізнавальних інте­ресів і потреб є важливою передумовою формування нав­чальної діяльності. Адже стійкі пізнавальні інтереси викли­кають у дитини бажання вчитися, постійно отримувати нові знання.

Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов:

-   можливість самостійного пошуку і відкриття дити­ною нових знань, вирішення проблемних завдань;

-    різноманітність навчальної діяльності (одноманіт­ний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей нудьгу);

-  усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу;

-  пов'язаність нового матеріалу із засвоєним раніше;

-  посильність засвоєння, пізнавальна складність ново­го матеріалу (надто легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу);

-  яскравість і емоційність навчального матеріалу;

-  позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність.

Отже, виховання позитивних інтересів є найважливі­шою складовою виховання особистості дитини.

У баченні передумов навчальної діяльності сучасна пси­хологія спирається на висунуті Д. Ельконіним і В. Давидо­вим положення про зміст і структуру навчальної діяльнос­ті. Відповідно до них навчальною є діяльність, під час якої діти оволодівають науково-теоретичними поняттями, за­гальними способами виконання практичних завдань, зміст яких втілюють ці поняття. Засвоєння і відтворення дітьми цих способів є основною навчальною метою. Навчальна ді­яльність не тотожна засвоєнню, оскільки знання, уміння і навички дитина може отримувати і поза нею - у грі, праці. Однак, лише у навчальній діяльності можливе засвоєння системи теоретичних понять як форми суспільного досвіду.

Навчальна діяльність дітей розвивається на основі усві­домленого визначення ними способу дій. Тому не менш важливою її передумовою є оволодіння дошкільниками загаль­ними способами дій, тобто такими способами, які забезпечу­ють розв'язання практичних або пізнавальних завдань.

За спостереженнями автора методики, навчання дітей умінню оволодівати способами дій, їхній інтерес до спосо­бів виконання завдань є психологічною основою навчаль­ної діяльності. Характерними ознаками вміння учитися є: уміння слухати і чути вихователя, працювати за його вка­зівками; здатність відокремлювати свої дії від дій інших дітей, контролювати власні дії та слова тощо.

Навчальна діяльність є одним із видів пізнавальної ді­яльності дитини. Вміння працювати за вказівками вихова­теля недостатньо для її формування. Якщо діти точно ви­конують інструкції педагога, вони сприймають від нього спосіб дій для розв'язання конкретно-практичного завдан­ня, а для розв'язування групи певних завдань потрібно спочатку засвоїти загальний спосіб дій.

Важливою передумовою навчальної діяльності до­шкільників є самостійний пошук способів виконання прак­тичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку ви­окремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Під час розв'язання практичних завдань свідомість дітей переорієнтовується з кінцевого результату на способи його досягнення. До­шкільники починають осмислювати свої дії та їх результа­ти, тобто усвідомлювати спосіб, завдяки якому здобувають нові знання. Таке усвідомлення стимулює формування у них нових пізнавальних дій, а відповідно, і формування нових, складніших знань. Діти намагаються використати засвоєний спосіб пізнавальних дій у нових умовах. Розв'язуючи подібні, але не тотожні завдання, вони вироб­ляють певні узагальнення, на підставі яких переносять опанований спосіб у нові умови.

Навчання, спрямоване на формування загальних спо­собів розв'язання конкретно-практичних завдань, вироб­ляє у дітей вміння раціонально аналізувати умови нового завдання, самостійно знаходити способи його розв'язання.

Ще однією передумовою успішної навчальної діяльнос­ті дошкільників є опанування контролем способу виконан­ня своїх дій. Навчальна діяльність, що відбувається на ос­нові зразка дій, без зіставлення виконаної дитиною дії із зразком (без контролю), позбавляється свого основного компонента. Як свідчать результати психолого-педагогічних досліджень, підготовку до навчальної діяльності пот­рібно починати з формування вмінь контролювати й оці­нювати свої дії. Такі дії у дітей дошкільного віку форму­ються стихійно. Цілеспрямованому контролю своїх дій покликаний навчити дошкільників вихователь.

Діти, сприймаючи й аналізуючи оцінки, якими дорос­лі характеризують їх роботу, критерії, за якими порівню­ють їхні старання і результати цих старань, починають правильніше контролювати свої дії, оцінювати власні знання і вміння. У них формуються навички самоконтро­лю і самооцінки у виконанні навчальних завдань, поява яких є першим етапом оволодіння навчальною діяльністю.

Для розвитку передумов навчальної діяльності необ­хідний особливий тип контролю, пов'язаний з формуван­ням уміння самостійно визначати і застосовувати способи дій. Основною умовою його розвитку є спеціальні методи навчання дітей прийомів порівняння отриманих результа­тів із заданим способом дій.

Отже, основними передумовами навчальної діяльності дошкільників є: наявність у них стійких пізнавальних ін­тересів; оволодіння загальними способами дій; самостійне знаходження способів виконання практичних і пізнаваль­них завдань; контролювання способу виконання власних дій. Основні компоненти цієї діяльності: прийняття зав­дання; вибір шляхів і засобів його здійснення, дотримання їх; контроль, самоконтроль і самоперевірка, особистісний (мотиваційний) компонент; мотиви, що спонукають дош­кільників оволодіти навчальною діяльністю (пізнавальні інтереси). Структура навчальної діяльності залежить від її компонентів і взаємозв'язків між ними.

Умови розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку

У дошкільних закладах підготовка дітей до навчальної діяльності здійснюється насамперед на заняттях. Основ­ною умовою розвитку передумов навчальної діяльності є спеціально організований зміст навчання і відповідні йому методи та форми. Тому об'єктом засвоєння у дошкільному закладі повинні бути не лише знання і вміння, але і спосо­би та засоби їх здобуття. Засвоєння дітьми способів дій, спрямованих на пізнання предметів навколишньої дій­сності, залежить від запропонованих педагогом шляхів. В одних випадках пізнавальні завдання ставляться ізольова­но від практичних, в інших - окремо пропонуються прак­тичні завдання. Можливе також поєднання практичних і пізнавальних завдань.

Діти дошкільного віку, як свідчать дослідження, по­гано сприймають подане їм безпосередньо завдання на засвоєння загального способу дій (навчитися вимірюва­ти, рахувати). Обґрунтовуючи необхідність засвоєння нових способів дій, розкриваючи їх смисл, потрібно пізна­вальні завдання поєднувати з практичними. Діти легше виокремлюють і усвідомлюють їх, якщо вони є умовою досягнення зрозумілих їм практичних цілей. Із засвоєн­ням нових способів дій можна наблизити ці завдання так, щоб спосіб дії був і засобом досягнення практичної мети. На цій основі у дітей виникає інтерес до пізнання невідо­мого, розв'язання не пов'язаних із практичними цілями завдань.

Найефективніше засвоюються загальні способи дій у проблемно-практичних або проблемно-ігрових ситуаціях, у яких практичне (ігрове) завдання постає як уявне, пер­спективне. У проблемно-практичній ситуації завдання пропонують так, щоб його неможливо було розв'язати без засвоєння відповідних способів дій. Після цього дітям де­тально пояснюють і розкривають усі операції способу, який вони повинні засвоїти і застосувати при розв'язуван­ні однотипних завдань. Непросто дається дошкільникам з'ясування відношень рівності і нерівності, яке потребує опанування специфічною системою дій.

Суттєві зв'язки і відношення реальних об'єктів можуть бути відображені у період дошкільного дитинства у формі уявлень. Спосіб їх пошуку часто набуває символічної, зна­кової форми. У зв'язку з цим особливу роль відіграють на­очні моделі, схеми, які відображають суттєві зв'язки і від­ношення предметів і використовуються як засоби узагаль­неного пізнання дійсності. Тому виконання дітьми особливих дій, які моделюють у предметній або знаковій формі деякі прості і загальні відношення реальних об'єк­тів, - одна із найважливіших умов повноцінного засвоєн­ня ними узагальнених знань.

Загальним методом опосередкованого вивчення об'єк­тів і їх властивостей є моделювання, яке допомагає дітям зрозуміти і засвоїти відношення рівності і нерівності. У дошкільному закладі ці відношення моделюють за допомо­гою різноманітних предметів: кружечків, квадратиків, фі­шок тощо. Оскільки модель відношень діти зазвичай опа­новують без підготовки, то вони, як правило, сприймають її не як модель, а як сукупність предметів. З огляду на це, вихователь повинен підвести дитину до розуміння того, що вона моделює, і для чого потрібна ця діяльність. Важливо, наприклад, допомогти дитині зрозуміти, що сукупність зе­лених і жовтих кружечків виражає відношення реальних предметів за величиною. У дошкільному закладі дітей спе­ціально вчать, що через кружечки і фішки можна моделю­вати рівність або нерівність будь-яких об'єктів. Під час навчання побудови моделі загальний спосіб буде сприйма­тися за умови, що завдання для його засвоєння пов'язува­тиметься з предметною діяльністю, а вся діяльність із мо­делювання відбуватиметься у проблемно-ігровій або проблемно-практичній ситуаціях.

Поступово дошкільники починають розуміти, що предмети-замінники моделюють відношення нерівності і рів­ності між двома групами будь-яких реальних предметів. Після цього можна переходити до встановлення цих відно­шень.

Основні рівні розвитку і готовність дошкільника до навчання

Розвиток дітей у процесі навчання залежить від їх научуваності та психологічної готовності до навчання. У ди­тини розвивається самостійність, урізноманітнюється піз­навальна діяльність.

Научуваність - індивідуальні показники швидкості та якості зас­воєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Основні компоненти научуваності - узагальненість, гнучкість, стійкість і самостійність мислительної діяль­ності, усвідомленість мислення (співвідношення його практичної і словесно-логічної сторін). Ці особливості мис­лительної діяльності дітей обумовлюють темп їхнього роз­витку у процесі навчання.

Унаслідок використання педагогічно і психологічно не вмотивованої методики, яка ґрунтується на ідеї дитячої творчості, вільного вибору способів дій, виникає явище ненаучуваності.

Оволодіння дошкільниками навчальною діяльністю відбувається поступово, на підставі чого розрізняють три рівні за ступенем розвитку цієї діяльності (табл. 3.1). Оз­наками першого рівня є продуктивність і цілеспрямова­ність усіх процесів пізнавальної діяльності, активне, заці­кавлене ставлення до навчання, здатність до контролю своїх дій, оцінювання їх результатів. На основі засвоєних навичок діти можуть розв'язувати доступні їм практичні і розумові завдання. Другий рівень характеризують нестій­кі ознаки оволодіння дітьми навчальною діяльністю. Озна­ки третього рівня засвідчують початок формування нав­чальної діяльності, якому притаманна зовнішня дисциплі­нованість на занятті.

І	II	III
1.   Слухають вказівки 2.   Керуються ними в роботі 3.   У разі нерозуміння ставлять питання 4.   Правильно оціню­ють роботу інших 5.   Правильно оціню­ють власну роботу 6.   Досягають потрібних результатів	1.   Слухають вказівки, умовно дотримуються їх у роботі 2.   Самоконтроль нестійкий, здійснюється через роботу інших дітей 3.   Під час виконання роботи схильні до наслідування інших дітей 4.   Результати умовні	1.   Слухають вказівки, але ніби не чують 2.   Не керуються почутими вказів­ками у роботі 3.   Нечутливі до оцінки 4.   Результату не досягають

 

 

 

 

 

 

 

 

Ці показники безвідносні до вікових параметрів, вони відображають розвиток процесу навчання і пізнавальної діяльності.

Формування готовності до навчання також долає кіль­ка етапів, кожен з яких характеризується ускладненням пізнавального змісту, підвищенням вимог до розумової ді­яльності дітей, розвитком їхньої самостійності.

На початковому етапі перебувають діти молодшого дошкільного віку. їх розумова діяльність ще не є цілком ус­відомленим процесом, бо знання, уміння і навички вони засвоюють, однак у них ще не сформована потреба вчитися.

Діти середнього дошкільного віку готові до засвоєння знань, їх уже можна навчати на заняттях, ставити перед ними пізнавальні завдання. Однак ці завдання ще безпосе­редньо пов'язані з спілкуванням, умовами їхнього життя та ігрової діяльності. У цьому віці навчання обслуговує практичні потреби дитини і створює передумови для пере­ходу на більш високий етап розумової діяльності.

У дітей старшого дошкільного віку помітний суттєвий прогрес у навчальній діяльності, здатності до розумового і вольового зусилля. Про це свідчать питання, які вони став­лять, інтерес до пошуку зв'язків і відношень між предме­тами і явищами.

Інтелектуальні запити старших дошкільників виявля­ються у байдужості до простих ігор та іграшок, в інтересі до набуття знань і вмінь на перспективу, підвищенні до­питливості, вимогливості до себе і до інших.

Навчальна діяльність у старших дошкільників часто виокремлюється з інших її видів. Вони починають ціле­спрямовано засвоювати певні знання, уміння і навички, набувають здатності розв'язувати різноманітні пізнаваль­ні завдання. Це вміння є найважливішим критерієм ус­пішності навчальної діяльності дошкільників і має сфор­муватись до завершення дошкільного дитинства.

Загалом повноцінний розвиток навчальної діяльності дошкільників забезпечує їхню психологічну готовність до школи та навчання у ній.